Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Сумський державний педагогічний університет

ім. А.С.Макаренка

Кафедра всесвітньої історії

РЕФЕРАТ

на тему:

Діяльність російських політичних партій у 1907 – 1914рр

Виконав:

Студент 032 групи

Історичного фак.

Кінкіндаль Є.А.

Науковий керівник:

к.і.н Потапова О.Б.

Суми – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………..3

1. Третьочервнева політична система: цілі і сутність, причини її кризи……5

2. Позиція і тактика політичних партій Росії в 1907-1914 роках ………….10

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………18

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ…………….20

ВСТУП

Весь хід соціально-економічного розвитку попереднього періоду призвів до того, що на початку ХХ ст. Росія стала вузловим пунктом усіх соціальних суперечностей, осередком капіталістичного, феодально-поміщицького й національно-колоніального гніту, який переплітався з поліцейським деспотизмом царизму й доповнювався грабежем з боку іноземного капіталу. Це робило нестерпним становище народних мас, поглиблювало соціально-класові суперечності й створювало передумови для всенародної боротьби за повалення царизму. В умовах царської Росії нестерпний соціальний гніт доповнювався національними утисками. Царизм переслідував національну культуру, забороняв уживання рідної мови, проводив політику насильної русифікації. В зазначений період в Росії склалися об’єктивні передумови для здійснення народної революції, а також сформувалася реальна сила, спроможна розв’язати глибокі соціально-економічні суперечності революційним шляхом. Цією силою був пролетаріат. На початку ХХ ст. посилюється революційна боротьба робітників, які під керівництвом соціал-демократичних організацій переходять від економічних страйків до політичних.

Під впливом революційної боротьби робітництва посилюється селянський рух. Селянський рух на початку ХХ ст. охопив майже всі повіти й губернії.

Поряд із наростанням революційної боротьби робітничого класу й селянства йшло піднесення політичної активності ліберально-демократичних верств населення, студентської та учнівської молоді.

Посилився опозиційний рух ліберальної буржуазії, яка проявляла незадоволення жорстокою внутрішньою політикою царизму й домагалася часткових реформ. Ліберально-демократичний рух в усій країні, набув опозиційного характеру.

В умовах загального революційного піднесення посилюється національний рух, спрямований проти шовіністичної великодержавної політики царського уряду, за вільний розвиток рідної мови, культури й літератури. Пожвавлення національного руху сприяло виникненню національних політичних партій. Якщо на перших етапах національного руху (дворянський та різночинський) він виявив себе здебільшого в спробах загальноосвітнього виховання мас та утвердження їх національної самосвідомості, то 1907–1914 рр. характеризуються бурхливим зростанням чисельності соціалістичних і буржуазних партій, що намагалися мирними та немирними шляхами втілити в життя свої політичні, економічні та культурно-освітні програми.

У радянській історіографії існувала упереджена характеристика їх у різко негативному плані як “націоналістичних” та контрреволюційних. Між тим ця породжена в часи сталінщини і продовжена в часи застою концепція далеко не відповідає історичній правді. Хоча національне питання займало різне місце в програмах цих партій, воно завжди стояло поруч і нерозривно з найважливішими політичними і соціально-економічними вимогами того часу.

Питання формування та діяльності різних партій та організацій в 1907–1917 рр. до теперішнього часу розроблені в науковій літературі недостатньо.