32.Художня фоніка

Фоніка — звукова організація поетичного мовлення; віршові засоби, які надають ліричному творові милозвучності, посилюють його емоційність та виразність. Будучи розділом фонетики, водночас фіксує відхилення від фонетичних мовних нормативів, які мають естетичну вартість.

У широкому значенні фоніка — галузь літературознавства (віршознавства), яка висвітлює естетичну функцію звуків у художньому творі як певної звукової цілості, аналізує та відповідно класифікує їх. Насамперед об'єктом аналізу стає добір певних фонем, їх фреквентність та послідовність.

У вужчому — фонічні властивості творів стильової течії, напрям у творчості окремого автора (наприклад фоніка Шевченка, фоніка футуристів, українська фоніка).

Вивчаючи склад, фоніка на відміну від фонетики, аналізує ті елементи в його структурі, які мають більше значення для літератури. Склад, його характер та співвідношення з іншими складами це явища вирішальні для формування метрики, конкретно — систем версифікації

33.Художня лексика

Мова художня — основний засіб втілення художнього образу в літературі, її першоелемент. Одна з різновидностей літературної мови — поряд з мовою публіцистики, наук. творів, документів, поточної інформації та ін. Специфічність М. х. по відношенню до ін. видів літ. мови полягає в додатковій функції естетичного впливу на читача. Худож. л-ра відображає людину і явища дійсності в безпосередньо життєвій формі. Людина виступає в худож. творі як певна особистість, як характер зі своїми індивідуальними особливостями, тому й мова персонажів твору відзначається своєрідністю, зберігає форми живого спілкування. Ознаками М. х. є лексичне багатство (у мові худож. твору виступають слова з різноманітних груп лексики загальнонар. мови: архаїзми, діалектизми тощо), розмаїтість синтаксичних конструкцій (див. Паралелізм, Риторичні фігури), емоційність. Усі засоби М. х. підпорядковані завданню створення худож. образу. Звідси випливає найголовніша її якість — образність, яка виявляється насамперед у т. з. мікрообразах (див. Тропи, Фігура стилістична, Порівняння, Метафора, Метонімія). З цих первісних елементів будуються образи ширшого плану: характери персонажів, картини соціального середовища, природи. М. х. властива ритмічна організація мовного матеріалу у вузькому й широкому значенні цього вислову — від наочно виявленої ритміки віршового рядка (див. Вірш, Ритм) до не таких очевидних, але реально існуючих ритмічних властивостей худож. прози. Мова письменника має яскраво виражений індивідуальний характер, виступає засобом втілення авторського стилю. Черпаючи з живого джерела загальнонар. мови, письменники закріплюють все краще, що створив і створює народ, і, в свою чергу, збагачують і розвивають нац. мову. М. х. нерозривно зв'язана зі змістом конкретного твору і тільки в цьому зв'язку може розглядатися як худож. явище.

34.Стилістичні фігури

Стилісти́чні фігу́ри (від лат. stilus — «грифель для писання» та figura — «образ», «зовнішній вигляд») — незвичні синтаксичні звороти, що порушують мовні норми, вживаються задля оздоби мовлення.

Стилістичні фігури досить поширені в поезії, покликані не лише індивідуалізувати мовлення автора, а й збагатити його емоційними нюансами, увиразнити художнє зображення. Стилістичну фігуру, яка ще називається фігурою поетичного мовлення, слід відрізняти від тропів, які будуються не за синтаксичним принципом.

Приклади стилістичних фігур: алюзія, анафора, антитеза, еліпс, епіфора, інверсія