Стаття 227. Повноваження прокурора по здійсненню нагляду за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства

Здійснюючи нагляд за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства, прокурор у межах своєї компетенції:

1) вимагає від органів дізнання і досудового слідства для перевірки кримінальні справи, документи, матеріали та інші відомості про вчинені злочини, хід дізнання, досудового слідства і встановлення осіб, які вчинили злочини; перевіряє не менш як один раз на місяць виконання вимог закону про приймання, реєстрацію і вирішення заяв та повідомлень про вчинені або ті, що готуються, злочини;

2) скасовує незаконні і необгрунтовані постанови слідчих та осіб, які провадять дізнання;

3) дає письмові вказівки про розслідування злочинів, про обрання, зміну або скасування запобіжного заходу, кваліфікацію злочину, проведення окремих слідчих дій та розшук осіб, які вчинили злочини, у тому числі щодо видачі особи (екстрадиції);

3-1) перевіряє перед направленням вищому прокуророві документи органу досудового слідства про видачу особи (екстрадицію), повертає їх відповідному органу з письмовими вказівками, якщо вважає їх необґрунтованими або такими, що не відповідають вимогам міжнародного договору України чи іншого акта законодавства України;

4) доручає органам дізнання виконання постанов про затримання, привід, взяття під варту, проведення обшуку, виїмки, розшук осіб, які вчинили злочини, виконання інших слідчих дій, а також дає вказівки про вжиття необхідних заходів для розкриття злочинів і виявлення осіб, які їх вчинили, по справах, що перебувають у провадженні прокурора або слідчого прокуратури;

4-1) доручає органам дізнання проведення розшуку і затримання осіб, які вчинили злочини за межами України, виконання окремих процесуальних дій з метою видачі особи (екстрадиції) за запитом компетентного органу іноземної держави;

5) бере участь у провадженні дізнання і досудового слідства і в необхідних випадках особисто провадить окремі слідчі дії або розслідування в повному обсязі по будь-якій справі;

6) санкціонує проведення обшуку, відсторонення обвинуваченого від посади та інші дії слідчого і органу дізнання у випадках, передбачених цим Кодексом;

7) продовжує строк розслідування у випадках і порядку, встановлених цим Кодексом;

7-1) дає згоду або подає до суду подання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, а також про продовження строку тримання під вартою в порядку, встановленому цим Кодексом;

8) повертає кримінальні справи органам досудового слідства з своїми вказівками щодо провадження додаткового розслідування;

9) вилучає від органу дізнання і передає слідчому будь-яку справу, передає справу від одного органу досудового слідства іншому, а також від одного слідчого іншому з метою забезпечення найбільш повного і об'єктивного розслідування;

10) усуває особу, яка провадить дізнання, або слідчого від дальшого ведення дізнання або досудового слідства, якщо вони допустили порушення закону при розслідуванні справи;

11) порушує кримінальні справи або відмовляє в їх порушенні; закриває або зупиняє провадження в кримінальних справах; дає згоду на закриття кримінальної справи слідчим в тих випадках, коли це передбачено цим Кодексом; затверджує обвинувальні висновки (постанови); направляє кримінальні справи до суду;

12) вирішує питання про допущення захисника до участі в справі.

Прокурор здійснює також інші повноваження, надані йому цим Кодексом.

Вказівки прокурора органам дізнання і досудового слідства у зв'язку з порушенням і розслідуванням ними кримінальних справ, дані в порядку, передбаченому цим Кодексом, є для цих органів обов'язковими. Оскарження одержаних вказівок вищестоящому прокуророві не зупиняє їх виконання, за винятком випадків, передбачених частиною 2 статті 114 цього Кодексу.

№62 Судовий контроль у досудовому провадженні.

Чинне законодавство повноваження суду з контролю за досудовим розслідуванням кримінальної справи обмежує двома напрямами: 1) суд здійснює контроль за тими процесуальними діями (бездіяльністю) і рішеннями органу дізнання, слідчого, прокурора, якими обмежуються чи ущемлюються найбільш значимі конституційні права і свободи людини і громадянина (право: на свободу та особисту недоторканність, на судовий захист, на недоторканність житла чи іншого володіння особи, на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції чи інформації); 2) суд здійснює контроль за тими рішеннями органу дізнання, слідчого, прокурора, якими завершується провадження у кримінальній справі на досудових стадіях кримінального процесу (відмова у порушенні справи та її закриття).

Вважаємо, що визначення саме цих напрямів є принципово правильним.

Інститут судового контролю за досудовим слідством при реформуванні кримінально-процесуального законодавства повинен одержати подальший розвиток, але здійснюватися він має в межах цих двох напрямів.

На питанні, які саме рішення, дії чи бездіяльність органів дізнання, слідчих, прокурорів можуть бути предметом судового розгляду, слід зупинитися детальніше тому, що на розгляд судів надходять скарги на постанови про відмову в задоволенні тих чи інших рішень і дій посадових осіб, які провадять досудове слідство. Окремі судді приймають до провадження названі скарги та розглядають їх по суті.

Відповідно до вимог, зазначених у статтях 113 і 114 КПК, при провадженні досудового слідства всі рішення про його спрямування і про провадження дій слідчий приймає самостійно, за винятком випадків, коли законом передбачено одержання відповідних санкцій. Статтями 29, 30, 31 Конституції України чітко визначено, у яких випадках суд вправі і зобов’язаний розглядати питання про дачу санкцій. Окремі вказівки при провадженні слідства слідчому, відповідно до статей 114¹ та 227 КПК, вправі дати лише начальник слідчого відділу та прокурор, що відповідно до ст. 121 Конституції здійснює нагляд за досудовим слідством, тобто особи, які є суб’єктами кримінально-процесуальної діяльності в стадії досудового слідства. Аналіз Конституції України та чинного кримінально-процесуального законодавства дає підставу стверджувати, що в той час, коли кримінальна справа знаходиться у провадженні слідчого, крім названих посадових осіб, ніхто інший, в тому числі суд чи суддя, не вправі давати йому вказівки про проведення тих чи інших слідчих дій та прийняття слідчих рішень, зобов’язувати його прийняти рішення про визнання чи невизнання певної особи учасником процесу, призначати чи не призначати проведення експертиз, ексгумації трупа, провадити чи не провадити допит певних осіб, пред’являти чи не пред’являти обвинувачення, складати чи не складати обвинувальний висновок тощо. Конституцією і зазначеним законодавством суд не наділений правом нагляду за додержанням законів органами, що провадять досудове слідство, і тому він може вказати які слідчі дії повинні бути проведені та прийняти процесуальні рішення лише після надходження справи до його провадження при скасуванні постанови про відмову в порушенні справи або постанови про її закриття, а також при направленні її на додаткове розслідування.

Таким чином, прийняття судами до розгляду і розгляд скарг на процесуальні дії (бездіяльність) чи рішення органу дізнання, слідчого, прокурора у конкретній кримінальній справі на стадії досудового слідства неминуче призведе до обмеження процесуальної незалежності слідчого, зведе нанівець потребу у відомчому контролі за розслідуванням справи з боку керівника слідчого підрозділу та у прокурорському нагляді, а перевірка судом у цій стадії постанови про притягнення як обвинуваченого “фактично означатиме  перевірку достатності зібраних у справі доказів ще до закінчення досудового слідства і передрішення питання щодо винуватості особи у вчиненні злочину ще до розгляду кримінальної справи по суті” [318].

Таке розширення судом своєї компетенції означало б порушення ним найбільш концептуальних засад кримінального судочинства, відповідно до яких тільки законом має бути визначено, хто, що, коли, де і як має робити при здійсненні кримінально-процесуальної діяльності. Воно означало б привласнення функцій, притаманних виключно законодавчій владі. Положення Конституції України про те, що юрисдикція суду поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ч. 2 ст. 124), не дає підстав вважати, що суди можуть ігнорувати обов’язок прокурора здійснювати нагляд за провадженням досудового слідства, що вони можуть брати на себе його функції. Таке привласнення останніх, навіть, начебто на захист законних прав та інтересів одних учасників процесу неодмінно потягло б порушення прав та інтересів інших його учасників.

Мета кримінально-процесуальної діяльності при розслідуванні кримінальної справи може бути досягнута лише у разі дотримання конфіденційності інформації, яку отримує слідчий. Важко сподіватись на те, що істина у справі буде встановлена, якщо обвинувачений, наприклад, до пред’явлення йому матеріалів справи знатиме про все, що в ній міститься. Саме у зв’язку з цим, відповідно до ст. 121 КПК, дані досудового слідства можна оголосити лише з дозволу слідчого або прокурора, і в тому обсягу, в якому вони визнають можливим. Статтею 181 КК України передбачено кримінальне покарання за розголошення без дозволу прокурора, слідчого або особи, що провадила дізнання, даних досудового слідства або дізнання.

№63 Підсудність,її види.

Підсудність - сукупність юридичних ознак (властивостей) кримінальної справи, на основі яких КП закон визначає суд, що має право і зобов‘язаний розглянути її і вирішити по суті пред‘явленого обвинувачення. Визначити підсудність означає встановити суд, який уповноважений законом вирішити конкретну кримінальну справу.Практичне значення підсудності: чітке, юридично обґрунтоване розмежування повноважень кожної ланки судової системи, а також однойменних судів однієї ланки щодо розгляду і вирішення справ забезпечує правильне функціонування всієї судової системи, здійснення покладених на неї завдань, є однією з правових гарантійсправедливого правосуддя. Так реалізується одне з невід‘ємних прав людини - право на розгляд і вирішення справи щодо неї компетентним судом, до підсудностіякого належить дана справа (ст.7 Декларації прав людини). Підсудність має бути чітко регламентована законом, і обвинувачений вправі знати, який суд у відповідності з законом уповноважений розглянути його справу. Такій підхід виключає суб‘єктивізм посадових осіб (прокурорів, суддів) у вирішенні питання про те, в який суд необхідно направити справу для її розгляду по суті. Види підсудності:  1) родова (предметна);  2) спеціальна;  3) персональна;  4) територіальна (місцева);  5) за зв‘язком справ.  Родова підсудність визначається видом та характером вчиненого злочину й обумовлюється його кваліфікацією. Ця ознака розмежовує повноваження кожної ланки судової системи як суду першої інстанції. Визначається прямою вказівкою закону про віднесення певних категорій справ до розгляду і вирішення їх судом окремої ланки. За ст.33 КПК районному, міському, міжрайонному (окружному) суду - основній ланці в системі судів загальної юрисдикції - підсудні всі кримінальні справи, які підсудні вищестоящим судам і військовим судам. У випадку особливої складності або важливості справи, підсудної районному (міському) чи міжрайонному суду, ВС АРК, обласний, Київський і Севастопольській міські суди мають право прийняти її до свого провадження. Ініціатива про передачу справи у цих випадках може надходити не тільки від голови відповідного районного (міського) чи обласного (прирівняного) суду, а й від прокурора АРК, області, міст К. і С. чи його заступника (ч.2 ст.34; ч.3 ст.232 КПК). ВС України як суду першої інстанції підсудні за предметною ознакою справи особливої складності або виняткового громадського значення (ст.35 КПК). Приймаються до розгляду зі ініціативою Генпрокурора України чи його заступника (ч.3 ст.232), а також за власною. 

Спеціальна підсудність визначається особливостями суб‘єкта злочину, іноді і місця вчинення злочину. Стосується злочинів, вчинених військовослужбовцями, працівниками особливо режимних об‘єктів, суддями та нардепутатами. Це підсудність міжобласного суду і військових судів. В межах спеціальної підсудності можна виділити персональну підсудність (визначено виключно особливостями суб‘єкта вчинення): стосовно військовослужбовців, суддів, нардепутатів. Є додатковою гарантією недоторканості представників законодавчої і судової влади. Справу щодо судді не може розглядати суд, де працював обвинувачений (ч.5-7 ст.13 ЗУ про статус суддів), про злочині нардепутатів підсудні ВСУ (ч.4 ст.27 ЗУ про статус нардепутата України).  Територіальна (місцева) підсудність визначається місцем скоєння злочину, за загальним правилом справа розглядається в тому суді, в районі якого вчинено злочин, якщо місце встановити не можливо - в районі закінчення попереднього розслідування в даній справі (ст.37 КПК). Підсудність за зв‘язком справ визначається можливістю об‘єднання в одному провадженні справ про обвинувачення однієї особи або групи осіб у вчиненні одного або декількох злочинів, які підсудні різним судам за предметної, територіальною, іншими ознаками. Правила зв‘язку справ:  1) дві і більше осіб у вчиненні декількох злочинів - в районі порушення справи або закінчення попереднього слідства (ст.39 КПК);  2) одна особа або група у декількох злочинів - розглядається вищестоящим з судів (ч.1 ст.40 КПК);  3) одна особа або група у декількох злочинів, один злочин військовому суду - військовий суд (ч.2 ст.40 КПК);  4) група одного або кількох злочинів, хоч одна справа загального суду - загальний суд (ч.3 ст.40 КПК). У випадках: 

1) якщо кримінальна справа непідсудна даному суду;  2) якщо її доцільно розглянути в іншому суді, якому вона, як правило, непідсудна; - відбувається передача справи з одного суду до іншого.  Інші випадки передачі справи:  1) задоволено відвід або самовідвід головуючого або іншого судді і можливості заміни немає;  2) головуючий у справі вже брав участь у її розгляді, можливості сформувати новий склад суду після скасування вироку у даному суді немає;  3) суд, якому підсудна справа, мало чисельний і зайнятий розглядом іншої справи протягом тривалого часу.  Передача справи відповідно до ч.3 ст.38 КПК за вказівкою відповідного голови, та за ч.4 ст.38 КПК за вказівкою голови ВСУ, безпосередня передача справи не допускається. Спір про територіальну підсудність заборонений законом (ст.42), щоб не допустити тяганини в розгляді справи.

№64 Поняття, значення, завдання стадії попереднього розгляду справи суддею. Рішення, які приймаються суддею за результатами попереднього розгляду справи.

 Поняття і значення стадії попереднього розгляду справи суддею

Після затвердження прокурором обвинувального висновку або складання ним нового висновку кримінальна справа направляється до суду. Однак направлення справи прокурором до суду не означає, що обвинувачений став підсудним і справа буде розглядатися судом у су довому засіданні, в якому вирішуватиметься питання про його вину ватість. Ще до вирішення судом справи в судовому засіданні по суті пред'явленого обвинувачення у суду повинно бути переконання в тому, що достатньо підстав для проведення судового розгляду в цій справі. Саме для цього чинне законодавство передбачає попередній розгляд справи суддею.

Попередній розгляд справи — це самостійна стадія кримінального процесу, яка полягає в тому, що суддя у встановленому законом процесуальному порядку, не вирішуючи наперед питання про винува тість, розв'язує питання про достатність підстав для призначення справи до судового розгляду і про підготовку судового засідання.

Основна специфіка даної стадії полягає в тому, що суддя, позитив но вирішуючи питання про призначення справи до судового розгляду, не вирішує і не може вирішувати наперед питання про винуватість підсудного, тобто не вирішує ні юридичних, ні фактичних підстав того рішення, до якого він прийде в результаті розгляду кримінальної спра ви в судовому розгляді. Остаточна оцінка доказів з точки зору їх до стовірності та вирішення питання про доведеність обвинувачення і винність підсудних здійснюється судом (суддею) при постановленні вироку на підставі дослідження всіх обставин справи в судовому за сіданні, оскільки згідно із ст. 15 КПК ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаран ню інакше як за вироком суду.

У цій стадії перевіряється якість досудового розслідування і з'ясовується наявність достатніх даних для розгляду справи в судово му засіданні. Достатніми підставами для судового розгляду справи є: 1) всебічне, повне і об'єктивне дослідження органами досудового слідства обставин, що входять до предмета доказування у даній спра ві (статті 22, 23, 64, 433 КПК); 2) додержання органами досудового слідства і прокурором норм кримінального та кримінально-про цесуального законодавства, і перш за все тих, що стосуються охорони конституційних прав особи. Встановивши, що у справі стосовно об винуваченого зібрано достатньо доказів для розгляду її в судовому засіданні і досудове розслідування проведено досить повно, суддя ви носить постанову про призначення справи до судового розгляду.

Стадія попереднього розгляду справи суддею займає проміжне становище між досудовим розслідуванням і судовим розглядом і в силу цього має свою специфіку: по-перше, суддя повинен визначити, чи проведено досудове розслідування з дотриманням всіх вимог кри мінально-процесуального закону; по-друге, чи достатньо зібрано до казів відносно обвинуваченого і чи може справа бути розглянута в судовому засіданні. Таким чином, стадія виконує дві функції: конт рольну — стосовно стадії досудового розслідування, і підготовчу — стосовно стадії судового розгляду.

Значення стадії попереднього розгляду справи суддею:

-   у ній з'являється такий учасник кримінального процесу, як під судний;

-   вона є своєрідним «процесуальним фільтром», що не допускає до судового розгляду кримінальні справи, які розслідувані неповно або за якими допущені істотні порушення кримінально-процесуального закону. Такі справи зі стадії попереднього розгляду справи суддею по вертаються для додаткового розслідування;

-   тут визначаються межі майбутнього судового розгляду: судовий розгляд буде проводитись лише щодо обвинувачених (підсудних), справа щодо яких призначена до судового розгляду, і тільки за тим об винуваченням, за яким призначено судовий розгляд;

- вона забезпечує підготовку всіх необхідних умов для правильної організації та успішного проведення судового засідання.

 Рішення, які приймаються за результатами попереднього розгляду справи суддею

За результатами попереднього розгляду справи суддя своєю по становою приймає одне з передбачених ст. 244 КПК рішень:

1) про призначення справи до судового розгляду. За наявності до статніх підстав для розгляду справи в судовому засіданні суддя, не вирішуючи наперед питання про винуватість, виносить постанову про призначення справи до судового розгляду. Постанова судді складаєть ся із вступної, мотивувальної і резолютивної частин.

У постанові повинні бути зазначені: місце і дата її винесення, по сада і прізвище судді, прізвище, ім'я і по батькові обвинуваченого, підстави призначення справи до розгляду, стаття КК, за якою пред'явлено обвинувачення, та рішення з інших питань, пов'язаних з підготовкою справи до розгляду.

Постанова судді оскарженню не підлягає, на неї не може бути вне сено подання прокурором (ст. 245 КПК);

2) про зупинення провадження в справі. Прийняття такого рішення можливе за двох підстав. Так, суддя зупиняє провадження по справі, коли при попередньому розгляді справи з'ясується, що обвинувачений зник і місцеперебування його невідоме. Рішення про оголошення роз шуку обвинуваченого викладається в постанові про зупинення справи або в окремій постанові, яка передається органу розшуку для виконан ня. Одночасно за наявності підстав, передбачених статтями 148 і 155 КПК, суддя може обрати щодо обвинуваченого, який ухиляється від слідства, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або змінити на тримання під вартою запобіжний захід, обраний до цього.

Коли відомо, що обвинувачений перебуває за межами України і ухиляється від явки до суду, провадження у справі не зупиняється. У цьому разі, як виняток, закон допускає розгляд справи в його від сутності (п. 1 ч. 2 ст. 262 КПК).

Тяжке захворювання обвинуваченого тягне зупинення проваджен ня по справі, якщо воно (захворювання) виключає можливість його участі в судовому розгляді справи. У цьому випадку суддя своєю по становою зупиняє провадження в справі до його видужання. Хвороба обвинуваченого повинна підтверджуватися довідкою лікаря, який працює у лікувальній установі.

Якщо підстави для зупинення провадження у справі стосуються не всіх обвинувачених, суддя має право, керуючись вимогами ст. 26 КПК, виділити і зупинити провадження щодо окремих обвинувачених або зупинити провадження в усій справі.

У випадку, коли обвинуваченого розшукано чи він видужав, суддя призначає справу до повторного попереднього розгляду.

Постанова про зупинення справи оскарженню не підлягає, на неї не може бути внесено подання прокурором (частини 1, 2, 4 ст. 249 КПК);

3) про повернення справи прокуророві. Суддя своєю постановою повертає справу прокурору у разі, якщо прокурором були суттєво по рушені вимоги статей 228-232 КПК, для усунення виявлених пору шень. У постанові суддя зазначає ті порушення закону, які допущені прокурором, і чому ці порушення є істотними.

Пленум Верховного Суду України у п. 11 постанови від 30 травня 2008 року № 6 вказав, що слід розцінювати як суттєві такі порушення, допущені прокурором при виконанні ним вимог статей 228-232 КПК: затвердження ним обвинувального висновку, який складений із суттє вими порушеннями вимог кримінально-процесуального закону або містить недопустиму натуралізацію опису злочину; направлення справи до суду з незатвердженим обвинувальним висновком; направлення справи до суду за наявністю невирішених письмових вказівок прокуро ра органові дізнання або слідчому про проведення додаткового розслі дування, крім випадків, коли виконати зазначені у вказівках процесуаль ні дії неможливо; складання нового обвинувального висновку, який не відповідає вимогам статей 223,224 КПК; зміна постановою обвинуваль ного висновку з істотною зміною обвинувачення за фактичними обста винами чи із застосуванням статті кримінального закону з більш суворою санкцією без повернення справи слідчому для додаткового розслідуван ня і пред'явлення нового обвинувачення; невирішення скарг учасників процесу надії слідчого; затвердження обвинувального висновку не тим прокурором, якому надано таке право, тощо¹.

Необхідно мати на увазі, що суддя не вправі зі стадії попереднього розгляду повернути справу прокурору на підставі ст. 249¹ КПК для проведення додаткових слідчих дій.

Постанова про повернення справи прокурору оскарженню не під лягає, на неї може бути внесено подання прокурором (ст. 249¹ КПК);

4) про направлення справи за підсудністю. Встановивши, що спра ва не підсудна суду, на розгляд якого вона надійшла, суддя виносить постанову про направлення справи за підсудністю.

Постанова про направлення справи за підсудністю оскарженню не підлягає, на неї не може бути внесено подання прокурором (частини

3, 4 ст. 249 КПК);

5) про закриття справи. При наявності обставин, передбачених ст. 6, 4. 1 ст. 7, статтями 7¹, 7², 8, 9, 10 і 11¹ КПК², суддя своєю мотивованою постановою закриває справу, скасовує запобіжні заходи, заходи забез печення цивільного позову і конфіскації майна, а також вирішує пи тання про речові докази, зокрема про гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом. На цій стадії справа може бути закрита і за спеціальних підстав, передбачених в Особливій частині КК (зокрема, за ч. 2 ст. 111,ч. 2 ст. 114, ч. 3ст. 175, ч. 4 ст. 212, ч. 4 ст. 212¹, ч. 2 ст. 255, ч. 2 ст. 258³, ч. 6 ст. 260, ч. 3 ст. 263, ч. 4 ст. 289, ч. 4 ст. 307, ч. 4 ст. 309, ч. 4 ст. 311, ч. 3 ст. 369, ч. 4 ст. 401 КК) (п.10 постанови від 30 травня 2008 року № 6)¹.

З огляду на вимоги ч. 1 ст. 11 Закону України від 7 лютого 2002 року № 3018-III «Про судоустрій України»² суддя, прийнявши при попе редньому розгляді кримінальної справи рішення про її закриття, пови нен ухвалити постанову іменем України.

Суддя не може закрити справу при попередньому її розгляді, якщо для з'ясування підстав для її закриття необхідно досліджувати та оці нювати певні докази, а також коли одночасно з її закриттям слід при йняти рішення, яке вправі приймати суд за результатами судового розгляду.

Закон не передбачає можливості закриття кримінальної справи в цій стадії за недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину, оскільки суддя може дійти цього висновку, лише дослідивши та оці нивши докази в судовому засіданні.

Копія постанови протягом трьох діб після її винесення надсилаєть ся сторонам.

На постанову протягом семи діб з дня її винесення сторони можуть подати апеляції до апеляційного суду, а якщо справа розглядається по першій інстанції апеляційним судом, — касаційні подання чи скарги до касаційного суду (ст. 248 КПК);

6) про повернення справи на додаткове розслідування. Закон перед бачає, що при попередньому розгляді справи справа може бути повер нута на додаткове розслідування у випадках:

- коли під час порушення справи, провадження дізнання або до-судового слідства були допущені такі порушення вимог КПК, без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду (як з власної ініціативи судді, так і за клопотанням прокурора, обвинуваченого, його захисника чи законного представника, потерпілого, позивача, відповідача або їх представників). Пленум Верховного Суду України у постанові від 11 лютого 2005 року № 2 «Про практику за стосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування»¹, звертає увагу судів на те, що питання про те, чи перешкоджає порушення закону, допуще не під час порушення справи, провадження дізнання або досудового слідства, її призначенню до судового розгляду, вирішується залежно від того, наскільки істотним воно було, до ущемлення яких прав та інтересів учасників процесу воно призвело і чи є можливість понови ти ці права й інтереси;

-   наявності у справі підстав для притягнення до кримінальної від повідальності інших осіб, якщо окремий розгляд справи щодо них неможливий (за клопотанням прокурора, обвинуваченого, його захис ника чи законного представника);

-   наявності підстав для кваліфікації дій обвинуваченого за статтею КК, яка передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин, чи для пред'явлення йому обвинувачення, яке до цього не було пред'явлено (за клопотанням прокурора, потерпілого чи його представника).

Згідно з п. 6 постанови від 11 лютого 2005 року № 2² наведений у ст. 246 КПК перелік підстав для повернення справи на додаткове роз слідування зі стадії попереднього розгляду справи є вичерпним.

У постанові суддя зазначає підстави повернення справи на до даткове розслідування і може вказати, які слідчі дії повинні бути проведені при додатковому розслідуванні. У постанові також повинно бути вирішено питання про запобіжний захід щодо обвинуваченого. Копія постанови протягом трьох діб після її винесення надсилається сторонам.

На постанову протягом семи діб з дня її винесення сторони можуть подати апеляції до апеляційного суду, а якщо справа розглядається по першій інстанції апеляційним судом — касаційні подання чи скарги до касаційного суду.

Після закінчення додаткового розслідування справа направляєть ся до суду для проведення попереднього розгляду в загальному по рядку.

№65 Процесуальний порядок, строки попереднього розгляду справи суддею. Питання, які з`ясовуються суддею при попередньому розгляді справи.

Порядок попереднього розгляду справи

Відповідно до ст. 241 КПК справа повинна бути призначена до по переднього розгляду не пізніше 10 діб, а у разі складності справи — не пізніше 30 діб з дня надходження її до суду.

Попередній розгляд справи відбувається у закритому засіданні. Здійснює попередній розгляд справи суддя одноособово. Участь про курора в цьому засіданні є обов'язковою, оскільки він виконує функцію державного обвинувачення.

Про день попереднього розгляду справи повідомляються також інші учасники процесу, однак їх неявка не перешкоджає розгляду спра ви. Разом з тим Пленум Верховного Суду України у постанові від 24 жовтня 2008 року № 14 «Про внесення змін та доповнень до постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 6 «Про практику застосування кримінально-процесуального законодавства при попередньому розгляді кримінальних справ у судах першої інстанції»¹ зауважив, що в разі надходження обґрунтованих клопотань про обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, заміну менш суворого запобіжного заходу на взяття під варту чи зміну запобіжного заходу — взяття під варту на інший менш суворий запобіжний захід, слід обов'язково забезпечити явку в засідання з по переднього розгляду справи обвинуваченого та його захисника, до пущеного до участі у справі відповідно до вимог ч. 1 ст. 45 КПК, а також забезпечити доставку в засідання з попереднього розгляду спра ви обвинуваченого, що тримається під вартою (п. 2).

Попередній розгляд справи починається з доповіді прокурора щодо можливості призначення справи до судового розгляду. Якщо в судове засідання з'явились інші учасники судового розгляду, вони висловлю ють свої думки щодо питань, зазначених у ст. 237 КПК, та заявлених ними клопотань. Прокурор висловлює свою думку щодо клопотань, заявлених іншими учасниками судового розгляду. Постанова судді ви носиться в нарадчій кімнаті.

При попередньому розгляді справи ведення протоколу є обов'язковим (ч. 3 ст. 240 КПК). Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у постанові від 30 травня 2008 року № 6 «Про практику застосування кримінально-процесуального законодавства при попередньому розгляді кримінальних справу судах першої інстанції»¹, на цій стадії розгляду справи законом не передбачено фіксування процесу за допомогою зву козаписувального технічного засобу. Однак при прийнятті за результа тами попереднього розгляду справи рішення про її призначення до су дового розгляду суддя згідно з ч. 4 ст. 87 КПК зобов'язаний на вимогу хоча б одного учасника судового розгляду справи вирішити питання про забезпечення повного фіксування судового процесу за допомогою тех нічних засобів. Рішення про фіксацію судового розгляду справи техніч ними засобами суддя може прийняти і за власною ініціативою (п. 4).

Однією з форм диференціації стадії попереднього розгляду справи суддею є розгляд справ, які надійшли до суду першої інстанції з по становою про звільнення особи від кримінальної відповідальності. КПК не містить відповідної норми щодо процесуального порядку роз гляду цих справ. Разом з тим Пленум Верховного Суду України у по станові від 23 грудня 2005 року № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» роз'яснює, що направити до суду справу з постано вою про її закриття у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності можуть прокурор, а за його згодою — також слідчий. Зазначена постанова має бути вмотивована. Крім даних про особу у цьому процесуальному документі мають бути наведені докази вчинен ня злочину, а також обставини, на підставі яких прокурор або слідчий дійшов висновку про необхідність закриття кримінальної справи. Справу, яка надійшла без такої постанови або з постановою слідчого, не погодженою з прокурором, суддя повертає останньому на підставі ст. 249¹ КПК під час попереднього розгляду (п. 13)².

Питання, які з'ясовуються суддею при попередньому розгляді справи

У стадії попереднього розгляду справи суддею з'ясовуються дві групи питань.

До першої групи входять ті питання, вирішення яких безпосередньо пов'язане з можливістю призначення судового засідання, із з'ясуванням наявності або відсутності фактичних і юридичних підстав, дотриман ня вимог закону, відсутність інших перешкод для розгляду справи в суді (ст. 237 КПК). Ці питання повинні бути вирішені відносно кожно го обвинуваченого.

Визначений у ст. 237 КПК перелік питань є вичерпним, причому вони сформульовані в логічній послідовності, яка забезпечує судді можливість економити сили та засоби для вивчення кримінальної справи, і повинні бути з'ясовані у тій послідовності, в якій викладені в законі, а саме:

-   чи підсудна справа суду, на розгляд якого вона надійшла;

-   чи немає підстав для закриття справи або її зупинення;

-   чи складено обвинувальний висновок відповідно до вимог КПК;

-   чи немає підстав для зміни, скасування або обрання запобіжного заходу;

-   чи не було допущено під час порушення справи, провадження ді знання або досудового слідства таких порушень вимог КПК, без усунен ня яких справа не може бути призначена до судового розгляду;

-   за клопотанням прокурора, обвинуваченого, його захисника чи законного представника, потерпілого чи його представника суддя з'ясовує також питання про те, чи немає підстав для притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб;

-   за клопотанням прокурора, потерпілого чи його представника суддя з'ясовує також питання про те, чи немає підстав для кваліфікації дій обвинуваченого за статтею КК, яка передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин, чи для пред'явлення йому обвинувачення, яке до цього не було пред'явлено.

До другої групи питань відносяться ті, вирішення яких пов'язане з підготовкою до розгляду справи в судовому засіданні (ст. 253 КПК):

-   про призначення захисника у випадках, коли його участь у спра ві є обов'язковою;

-   про зміну, скасування або обрання запобіжного заходу. При ви рішенні цього питання слід ураховувати вимоги статей 148, 150 КПК, статей 5, 6 Конвенції щодо необхідності додержання розумних стро ків тримання особи під вартою та положення, закріплені в практиці Європейського суду з прав людини. У рішенні в справі Свершов проти України Суд вказав, що «... практика тримання під вартою ви ключно на підставі одержання судом першої інстанції обвинуваль ного висновку... становить порушення п. 1 ст. 5 Конвенції». Звідси випливає, що існуюча в Україні практика тримання особи під вартою лише з тієї підстави, що до суду першої інстанції надійшов обвину вальний висновок, не ґрунтується на чітких і передбачуваних юри дичних нормах¹;

-   про визнання особи законним представником обвинуваченого, потерпілою, відповідачем, представником потерпілого, позивача, від повідача, якщо рішення про це не було прийняте під час розслідуван ня справи;

-   про визнання потерпілого цивільним позивачем, якщо позов не був заявлений під час розслідування справи;

-   про список осіб, які підлягають виклику в судове засідання, та витребування додаткових доказів;

-   про заходи щодо забезпечення цивільного позову;

-   про виклик у необхідних випадках перекладача;

-   про розгляд справи у відкритому чи закритому судовому засі данні;

-   про день і місце судового розгляду справи;

-   всі інші питання, які стосуються підготовчих до суду дій (напри клад, питання про склад суду, який має розглядати справу, про влашту вання приїжджих учасників судового розгляду, свідків та інших осіб, залучених до справи, тощо).

№66 Поняття, значення, завдання стадії судового розгляду. Частини судового розгляду.

Судовий розгляд — основна і найважливіша стадія кримінального процесу, в якій суд розглядає і вирішує справу по суті, тобто остаточно з'ясовує всі суттєві обставини справи, перевіряє докази та постановляє вирок.

Питання про винність і покарання — це основні питання судового розгляду. Інші питання: про цивільний позов, долю речових доказів, судові витрати, запобіжний захід — є похідними. Їх вирішення зале жить від висновку суду про винуватість або невинуватість особи.

Судовий розгляд не зводиться до перевірки матеріалів досудового розслідування. У судовому розгляді відбувається нове дослідження доказів, що були зібрані під час розслідування. Проте у судовому розгляді можуть досліджуватися і нові докази, які подано учасниками судового розгляду або витребувано судом. Дослідження доказів у су довому засіданні відбувається за активної участі сторін.

За загальним правилом, судовий розгляд складається з п'яти етапів: підготовча частина судового розгляду; судове слідство; судові дебати; останнє слово підсудного; постановлення вироку, який виноситься від імені держави. Згідно з кримінально-процесуальним законом вирок суду може бути обґрунтований тільки тими доказами, які були розгля нуті в судовому засіданні (ст. 323 КПК України).

Значення судового розгляду полягає в тому, що: по-перше, у цій стадії досягається мета і виконуються завдання кримінального судо чинства (ст. 2 КПК) у конкретній справі, тільки в результаті судового розгляду суд може визнати підсудного винним у вчиненні злочину і призначити йому міру покарання; по-друге, забезпечуються права і законні інтереси осіб, які беруть участь у справі; по-третє, здійснюється виховний вплив як на учасників судового розгляду, так і на інших громадян; по-четверте, судовий розгляд дозволяє виявити обставини, які сприяли вчиненню злочину, і вжити заходи до їх усунення.

Загальні положення судового розгляду — це встановлені законом правила, які виражають характерні риси цієї стадії процесу в цілому, сприяють реалізації принципів кримінального процесу і створюють гарантію постановлення законного, обґрунтованого і справедливого судового рішення у справі. Ці загальні норми об'єднані в окрему (гл. 24) КПК під назвою «Загальні положення судового розгляду».

До них належать: безпосередність і усність судового розгляду; не змінний склад суду; учасники судового розгляду; розпорядок судового засідання; межі судового розгляду; постановлення процесуальних рі шень, зокрема, про відкладення і зупинення судового розгляду, про закриття справи, направлення справи на додаткове розслідування; про токол судового засідання та деякі інші. Ці положення знаходять своє відображення на всіх судових стадіях процесу, а не лише під час роз гляду справи в суді першої інстанції.

№67 Межі судового розгляду. Порушення справи по новому обвинуваченню і щодо інших осіб. Зміна обвинувачення в суді.

Межі судового розгляду. Зміна обвинувачення в суді

Розгляд справи, згідно з ч. 1 ст. 275 КПК проводиться тільки від носно підсудних і тільки в межах пред'явленого їм обвинувачення. Тобто межі судового розгляду справи (публічного і приватно-публічного обвинувачення) визначаються постановою судді про призначення справи до судового розгляду, обвинувальним висновком або постано вою прокурора про зміну обвинувачення, винесеною під час судового розгляду, а в справах приватного обвинувачення — скаргою потерпі лого.

Таким чином межі судового розгляду визначаються виходячи: із змісту обвинувального висновку; із змісту заяви потерпілого (у справах приватного обвинувачення); із змісту постанови судді про призначен ня справи до судового розгляду, якщо цією постановою вносяться зміни у сформульоване у вищеназваних процесуальних документах обвинувачення.

У разі коли прокурор відмовився від обвинувачення чи змінив його в бік пом'якшення, а потерпілий (чи його представник) вирішив скорис татися правом на підтримання обвинувачення у раніше пред'явленому обсязі, межі судового розгляду продовжують визначатися тим проце суальним документом, у якому викладено те обвинувачення, що під тримується потерпілим.

Недодержання вимог закону щодо меж судового розгляду є істот ним порушенням права підсудного на захист і може бути підставою для скасування вироку (пп. 3і 11 ч. 2 ст. 370 КПК).

Під час судового розгляду можуть бути встановлені обставини, які свідчать про необхідність зміни обвинувачення.

Зміну обвинувачення під час судового розгляду передбачено за коном (ст. 277 КПК України). Зміна обвинувачення в судовому роз гляді може мати місце як на менш тяжке, так і на більш тяжке. Зміна обвинувачення не допускається, якщо нею будуть порушені правила про підсудність (справа стане підсудною суду вищого рівня) або обо в'язковість проведення досудового слідства (наприклад, внаслідок зміни кваліфікації злочину на таку, за якої проведення досудового слідства є обов'язковим), або пов'язана з доповненням обвинувачення новими епізодами.

Зміна обвинувачення можлива лише за дотримання певних умов: по-перше, прокурор не вправі змінити обвинувачення після закінчен ня судового слідства; по-друге, прокурор не вправі змінити обвинува чення в усній формі.

Прийшовши до переконання, що пред'явлене особі обвинувачення потрібно змінити, прокурор виносить постанову, в якій формулює нове обвинувачення та викладає мотиви прийнятого рішення, оголошує її і вручає копії підсудному, його захиснику і законному представнику, потерпілому, позивачу, відповідачу та їх представникам. Постанова долучається до справи.

Суд при зміні обвинувачення зобов'язаний роз'яснити підсудному, що той буде захищатись у судовому засіданні від нового обвинувачен ня, після чого відкладає розгляд справи не менше ніж на три доби для надання підсудному, його захиснику і законному представнику мож ливості підготуватись до захисту проти нового обвинувачення. За клопотанням підсудного цей строк може бути скорочений. Після за кінчення цього строку розгляд справи продовжується.

Одночасно закон передбачає і норми, спрямовані на захист прав потерпілого: якщо в постанові прокурора ставиться питання про за стосування кримінального закону, який передбачає відповідальність за менш тяжкий злочин чи про зменшення обсягу обвинувачення, то суд роз яснює потерпілому та його представнику їх право підтримува ти обвинувачення у раніше пред'явленому обсязі.

Якщо в судовому засіданні буде встановлено, що злочин вчинила будь-яка з осіб, не притягнутих до кримінальної відповідальності, суд за клопотанням прокурора, потерпілого або його представника, не зупиняючи провадження у справі, виносить мотивовану ухвалу (по станову), якою про вчинення цього злочину повідомляє прокурора (ст. 278 КПК). Якщо злочин, у вчиненні якого обвинувачується під судний, тісно пов'язаний із злочином іншої особи, суд повертає спра ву для додаткового розслідування. Вирішувати питання про повідом лення прокурора щодо вчинення злочину особою, не притягнутою до кримінальної відповідальності, або порушувати проти неї справу суд за власною ініціативою не може. Виняток із цього правила встановле ний для вирішення питання про порушення кримінальної справи про притягнення до відповідальності свідка, потерпілого, експерта або перекладача за завідомо неправдиві показання, висновок чи переклад. Висновок про це суд може зробити лише під час постановлення ви року чи іншого судового рішення, яке він виносить, закінчуючи про вадження у справі, і своєю ухвалою (постановою) суд за власною іні ціативою ставить перед прокурором питання про притягнення особи, яка дала завідомо неправдиві показання, висновок чи зробила непра вильний переклад, до кримінальної відповідальності.

Закон не передбачає можливості подання апеляцій чи касацій на ухвали (постанови) суду, винесені в порядку ст. 278 КПК.

Під час судового розгляду справи може бути встановлено, що під судний вчинив ще й інший злочин, по якому обвинувачення пред'явлено йому не було (ст. 276 КПК). Відповідно до ст. 275 КПК суд не вправі досліджувати обставини вчинення цього злочину (якщо тільки він не пов'язаний з обвинуваченням, що пред'явлене), а також притягувати чи ініціювати притягнення підсудного до кримінальної відповідаль ності за цей злочин.

Питання про притягнення до кримінальної відповідальності за новий злочин під час судового розгляду справи вправі підняти, заявив ши відповідне клопотання, прокурор, потерпілий чи його представник. Суд у таких випадках, розглянувши в нарадчій кімнаті це клопотання, задовольняє його або відмовляє в його задоволенні. Задовольнивши таке клопотання, суд, не зупиняючи розгляду справи, виносить ухвалу, а суддя — постанову, якими про вчинення цього злочину повідомляє прокурора, який і має вирішити питання про наявність підстав для порушення кримінальної справи по новому обвинуваченню.

Якщо нове обвинувачення не пов'язане з початковим, то кожне з них може розглядатися окремо.

У тих же випадках, коли нове обвинувачення тісно зв'язане з по чатковим і окремий розгляд їх неможливий, вся справа повертається для додаткового розслідування, після чого направляється до суду в загальному порядку.

На ухвалу суду, постанову судді (про задоволення клопотання щодо порушення перед прокурором питання про нове обвинувачення від носно підсудного) протягом семи діб з дня її винесення сторони можуть подати апеляції до апеляційного суду, а якщо справа розглядається по першій інстанції апеляційним судом — касаційні подання чи скаргу до касаційного суду (ст. 276 КПК).

При постановленні вироку суд не вправі вирішувати питання про нове обвинувачення підсудного в спосіб, передбачений ст. 276 КПК. Якщо до того є підстави, суд про наявність ознак іншого злочину в діях підсудного вправі повідомити прокурора окремою ухвалою (постано вою) (ст. 232 КПК).

№68 Направлення справи на додаткове розслідування у стадії попереднього розгляду справи суддею та у стадії судового розгляду.

Повернення справи на додаткове розслідування із стадії судового розгляду допускається лише з мотивів неповноти або неправильності досудового слідства, коли ця неповнота або неправильність не може бути усунута в судовому засіданні.

Неповним визнається досудове розслідування: коли не були до питані певні особи, не були витребувані і досліджені документи, речо ві та інші докази для підтвердження чи спростування обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи; коли не були досліджені обставини, зазначені в ухвалі суду, який повернув справу на додаткове розслідування, за винятком випадків, коли дослі дити їх було неможливо; коли необхідність дослідження тієї чи іншої обставини випливає з нових даних, встановлених при розгляді справи в суді; коли не були з'ясовані з достатньою повнотою дані про особу обвинуваченого (ст. 368 КПК).

Неправильним визнається досудове розслідування тоді, коли під час його провадження органами дізнання чи досудового слідства (при вчиненні процесуальних дій і прийнятті процесуальних рішень) було: не застосовано кримінальний закон, який підлягав застосуванню; за стосовано кримінальний закон, який не підлягав застосуванню; мало місце неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту (ст. 371 КПК).

Якщо виникне питання про повернення справи на додаткове роз слідування, суд, вислухавши думку прокурора та інших учасників судового розгляду, вирішує це питання мотивованою ухвалою, а суд дя — постановою в нарадчій кімнаті.

Після додаткового розслідування справа направляється до суду в загальному порядку.

На ухвалу, постанову протягом семи діб з дня її винесення сторони можуть подати апеляції до апеляційного суду, а якщо справа розгляда ється по першій інстанції апеляційним судом — касаційні подання чи скарги до касаційного суду (ст. 281 КПК).

Недопустимим є направлення справи на додаткове розслідування у випадках, коли відсутні докази, які підтверджують пред'явлене об винувачення, і вичерпані всі можливості одержання додаткових до казів. За таких обставин суд зобов'язаний прийняти остаточне рішен ня і постановити відповідно до ч. 4 ст. 327 КПК виправдувальний вирок.

№69 Закриття кримінальної справи в суді.

Справа в стадії судового розгляду закривається:

-   за наявності підстав, передбачених пп. 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11 ст. 6 і статтями 7, 7², 8, 9, 10, 11 КПК;

-   за наявності спеціальних підстав, зазначених у Особливій части ні (ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 114, ч. 3 ст. 175, ч. 4 ст. 212, ч. 2 ст. 255, ч. 5 ст. 258, ч. 6 ст. 260, ч. 3 ст. 369 КК);

-   якщо прокурор відмовився підтримувати державне обвинувачен ня, а потерпілий не бажає скористатися правом, передбаченим ч. 2 ст. 267 КПК;

-   за примиренням сторін чи у зв'язку з неявкою потерпілого в су дове засідання без поважних причин закривається справа про злочин, зазначений у ч. 1 ст. 27 КПК.

Суд закриває кримінальну справу, як за клопотанням сторін, так і з власної ініціативи, своєю мотивованою ухвалою, а суддя — постано вою. Ухвала (постанова) виносяться в нарадчій кімнаті, лише після того, як суд вислухає думку учасників судового розгляду і висновок прокурора.

Якщо підсудний заперечує проти закриття справи за нереабіліту-ючими підставами (див. ч. 3 ст. 6 і ч. 3 ст. 71 КПК), справа не закрива ється, її розгляд продовжується в загальному порядку.

У разі, коли за результатами судового розгляду справи не встанов лено події злочину, або коли в діянні підсудного не встановлено скла ду злочину, або коли не доведено участі підсудного у вчиненні зло чину, справа не закривається. У таких випадках постановляється ви правдувальний вирок (ч. 2 ст. 6, ч. 4 ст. 327 КПК).

На ухвалу, постанову про закриття справи протягом семи діб з дня її винесення сторони можуть подати апеляції до апеляційного суду, а якщо справа розглядається по першій інстанції апеляційним судом — касаційні подання чи скаргу до касаційного суду.

З підстав, передбачених ст. 282 КПК, суд може закрити справу і частково: щодо частини обвинувачення; щодо окремих підсудних, якщо їх декілька. За рештою обвинувачення або щодо решти підсудних суд за наявності підстав виносить вирок.

У справах про злочини, вчинені у співучасті, коли щодо одного з підсудних справа підлягає закриттю, а щодо іншого є підстави для по-становлення вироку, і коли обвинувачення цих осіб тісно пов'язане, суди практикують винесення ухвали (постанови) про закриття справи разом з вироком. Така ухвала (постанова) оголошується зразу ж після проголошення вироку.

№70 Підготовча частина судового засідання: зміст, значення.

Підготовча частина судового засідання

Судовий розгляд кримінальної справи — це встановлена законом система процесуальних дій суду та учасників судового розгляду, по слідовне проведення яких спрямоване на всебічне, повне і об'єктивне дослідження матеріалів справи, встановлення в ній істини і винесення на цій основі законного, обґрунтованого і справедливого вироку. Із врахуванням характеру дій, що проводяться в стадії судового розгляду, прийнято виділяти п'ять частин (етапів): підготовча частина судового розгляду; судове слідство; судові дебати; останнє слово підсудного; постановлення і проголошення вироку.

Кожна з цих частин має свої конкретні завдання. Проте, перебува ючи у взаємозв'язку і взаємообумовленості, вони в кінцевому підсум ку своїм завданням мають вирішення кримінальної справи.

Підготовча частина є початковою, самостійною та важливою скла довою частиною судового розгляду. У цій частині судового розгляду, яка починається його відкриттям і триває до викладення державним обвинувачем пред'явленого підсудному обвинувачення, а у справах приватного обвинувачення — до викладення заяви потерпілим, про водиться остання перевірка наявності процесуальних передумов для того, щоб перейти до судового слідства.

На цьому етапі створюються необхідні передумови для повного і об'єктивного дослідження доказів і правильного вирішення справи при додержані прав та інтересів учасників процесу. Між тим не можна вважати, що підготовча частина судового розгляду проводиться лише в підготовчих цілях до судового розгляду. Заявлення і вирішення кло потань (ст. 296 КПК) чи вирішення питання про можливість розгляду кримінальної справи за відсутності кого-небудь з осіб, які брали участь у справі (статті 288-292 КПК) — це питання, що мають важливе зна чення для руху справи.

Система процесуальних дій підготовчої частини здійснюється за чинним кримінально-процесуальним законом у такому порядку.

-   Відкриття судового засідання — це перша дія в судовому роз гляді. Сутність її полягає в тому, що головуючий у призначений для розгляду справи час відкриває судове засідання і оголошує, яка справа буде розглядатися (ст. 283 КПК).

-   Перевірка явки учасників судового розгляду та з'ясування причин неявки до суду відсутніх проводиться секретарем судового засідання або судовим розпорядником ще до відкриття судового засідання, і після цього доводиться до головуючого. Відкривши судове засідання, голо вуючий оголошує, хто із учасників судового розгляду і викликаних осіб з'явився, і повідомляє про причини неявки відсутніх (ст. 284 КПК).

-   Роз'яснення перекладачеві його обов'язків. Головуючий роз'яснює перекладачу обов'язок правильно робити потрібний в судовому засі данні переклад і попереджає його про відповідальність за ст. 384 КК України за завідомо неправильний переклад, про що від перекладача відбирається підписка (ст. 285 КПК). Ця дія відбувається до роз'яснення прав іншим учасникам судового розгляду, оскільки перекладач повинен розпочати свою процесуальну діяльність одночасно із судом і раніше інших учасників судового розгляду.

-   Встановлення особи підсудного і часу вручення йому копії обви нувального висновку. Сутність цієї процесуальної дії полягає в тому, щоб переконатися, що підсудний є тією особою, яка віддана до суду. З цією метою суд встановлює особу підсудного, з'ясовуючи його пріз вище, ім'я, по батькові, місце, рік, місяць і день народження, місце проживання, заняття, сімейний стан та інші потрібні дані, що стосу ються його особи.

Після цього головуючий запитує підсудного, чи вручені йому і коли саме копія обвинувального висновку, а в справах, зазначених у ч. 1 ст. 27 КПК, — копія скарги, копія постанови про порушення справи та повістка.

У разі невручення підсудному зазначених документів або вручення їх у строк менший як три дні до розгляду справи в судовому засіданні розгляд справи належить відкласти на три дні з обов'язковим вручен ням підсудному цих документів для ознайомлення.

При несвоєчасному врученні підсудному зазначених документів справа може бути розглянута в судовому засіданні лише тоді, коли про це просить підсудний (ст. 286 КПК).

-    Оголошення складу суду і роз'яснення права відводу. Після ви конання дій, зазначених вище, головуючий оголошує учасникам судо вого розгляду склад суду в даній справі, прізвище запасного судді, якщо він є, прізвище прокурора, захисника, перекладача, експерта, спеціа ліста, секретаря і роз'яснює підсудному та іншим учасникам судового розгляду належне їм право відводу та запитує їх, чи заявляють вони проти будь-кого відвід. Питання про відвід вирішується судом за пра вилами ст. 57 КПК (ст. 287 КПК)¹.

-    Вирішення питання про можливість розгляду справи у випадку неявки кого-небудь з учасників судового розгляду або інших виклика них у судове засідання осіб. Коли хто-небудь з учасників судового розгляду або з викликаних у судове засідання осіб не з'явився, суд з'ясовує причини неявки і, вислухавши думку учасників розгляду, ви рішує питання про можливість розгляду справи: його продовження чи відкладення (статті 288-292 КПК).

У разі винесення судом ухвали про відкладення розгляду справи суд може допитати свідків, експерта або спеціаліста, потерпілого, ци вільного позивача, цивільного відповідача або їх представників, які з'явилися. Якщо після відкладення розгляду справи вона розглядаєть ся в тому ж складі суду, повторний виклик зазначених осіб у судове засідання провадиться лише в необхідних випадках (ст. 292¹ КПК).

- У виняткових випадках допускається розгляд справи при відсут ності підсудного. Відповідно до ст. 262 КПК до таких випадків нале жить: коли підсудний перебуває за межами України і ухиляється від явки до суду; коли справу про злочин, за який не може бути призна чено покарання у вигляді позбавлення волі, підсудний просить роз глянути у його відсутності.

Проте суд має право і в цьому разі визнати явку підсудного обов'язковою.

-   Видалення свідків із залу суду. Коли визнано можливим почати слухання справи, головуючий дає розпорядження про видалення свід ків із залу судового засідання в окрему кімнату і вживає заходів до того, щоб допитані свідки не зносилися з недопитаними. Цей припис закону обумовлений намаганням відвернути вплив показань одних свідків (раніше допитаних) на характер показань інших. Потерпілі й експерти із залу суду не видаляються (ст. 293 КПК).

-   Роз'яснення прав і обов'язків учасникам судового розгляду. Ви конавши попередні процесуальні дії, головуючий роз'яснює підсудно му його права, передбачені ст. 263 КПК (ст. 294 КПК). Після цього головуючий роз'яснює потерпілому, цивільному позивачеві, цивільно му відповідачеві, спеціалістові і експертові їх права та обов'язки в судовому засіданні і попереджає експерта про кримінальну відпові дальність за ст. 385 КК України за відмову виконати обов'язки екс перта і за ст. 384 КК України за дачу завідомо неправдивого висновку (ст. 295 КПК).

-   Заявлення і розв'язання клопотань. Головуючий опитує учасників судового розгляду, чи мають вони клопотання про виклик нових свід ків і експертів, про витребування і приєднання до справи нових до казів. Особа, яка заявила такі клопотання, повинна вказати, для вста новлення яких обставин вона просить викликати нових свідків, ви требувати чи приєднати до справи нові докази. З'ясування обставин, для підтвердження яких викликаються нові свідки, повинно мати міс це у відсутності цих свідків.

При заявленні клопотання суд вислухує думку прокурора та інших учасників судового розгляду і розв'язує ці клопотання мотивованою ухвалою, а суддя — постановою. Відхилення клопотань не позбавляє права заявляти ті ж клопотання протягом усього судового слідства (ст. 296 КПК).

№71 Судове слідство: суть, зміст, завдання і значення.

Судове слідство — основна частина судового розгляду, суть якої полягає в дослідженні судом з участю сторін зібраних у справі доказів для встановлення фактичних обставин вчиненого злочину. Вирок суду може ґрунтуватися лише на доказах, які були розглянуті і досліджені в судовому засіданні (ч. 2 ст. 323 КПК).

Про початок судового слідства головуючий оголошує після закін чення підготовчих дій.

Судове слідство починається:

-   з оголошення прокурором обвинувального висновку (а за згодою сторін — тільки його резолютивної частини);

-   у справах, зазначених у ч. 1 ст. 27 КПК, — з оголошення потер пілим чи його представником скарги потерпілого.

Якщо в справі заявлено цивільний позов, цивільним позивачем чи його представником оголошується також позовна заява (ст. 297 КПК).

Після оголошення зазначених документів головуючий роз'яснює підсудному, а коли підсудних декілька, — кожному з них суть обви нувачення, і запитує, чи зрозуміле їм обвинувачення, чи визнають вони себе винними і чи бажають давати показання. Якщо в справі заявлено цивільний позов, головуючий запитує підсудного і цивільного відпо відача, чи визнають вони позов (ст. 298 КПК).

Після цього головуючий з'ясовує думку учасників судового роз гляду про те, які докази треба дослідити, та про порядок їх досліджен ня. Обсяг доказів, які будуть досліджуватися, та порядок їх досліджен ня визначається постановою судді чи ухвалою суду (частини 1, 2 ст. 299 КПК).

Стаття 299 КПК не визначає певного порядку дослідження дока зів — це залежить від кожної конкретної справи. В юридичній літера турі виділяється декілька варіантів порядку дослідження доказів, до цільність яких підтверджена практикою розгляду справ у суді: якщо підсудний визнає свою вину повністю та бажає давати показання, є сенс допитувати його в першу чергу, а вже потім потерпілих, свідків, досліджувати інші докази; якщо ж підсудний не визнає своєї вини у вчиненні злочину або визнає себе винним частково, доцільніше про вести допит потерпілих, можливо свідків, дослідити інші докази і тільки після цього, за умови бажання підсудного давати показання, допитати його самого.

Якщо для вирішення питання щодо обсягу доказів, які будуть до сліджуватися, необхідно допитати підсудного, суд вирішує це питання після його допиту.

Допит підсудного, якщо тільки він не відмовляється від дачі по казань, провадиться обов'язково (частини 3, 4, 5 ст. 299 КПК).

Частина 4 ст. 299 КПК України передбачає особливий порядок прийняття судового рішення — скорочений судовий розгляд.

Так, суд вправі, якщо проти цього не заперечують учасники судо вого розгляду, визнати недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи та розміру цивільного позову, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють під судний та інші учасники судового розгляду зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності та істинності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспо рювати ці фактичні обставини справи та розмір цивільного позову в апеляційному порядку.

Такий скорочений порядок розгляду справи в суді першої інстанції має своєю метою спрощення судового розгляду в інтересах забезпе чення більш швидкого здійснення правосуддя, зменшення судових витрат та ефективного забезпечення інтересів учасників процесу, перш за все обвинуваченого та потерпілого, які заінтересовані в тому, щоб їх права та законні інтереси були реалізовані судом без затримок.

Використання скороченого порядку передбачає: а) відмову від про вадження низки обов'язкових у загальному порядку процесуальних дій, перш за все від дослідження доказів, які підтверджують чи спрос товують обвинувачення; б) констатацію причетності підсудного до вчинення злочину; в) згоду підсудного та інших учасників судового розгляду на застосування такого порядку; г) неможливість оскарження вироку через невідповідність викладених у ньому висновків фактичним обставинам справи.

У разі коли суд обмежив дослідження фактичних обставин справи тільки допитом підсудного (скорочене судове слідство), то він після допиту останнього виконує вимоги ст. 317 КПК і переходить до судо вих дебатів (ст. 301¹ КПК).

Право дачі показань підсудним є дієвим засобом захисту від обви нувачення, про що головуючий зобов'язаний роз'яснити підсудному.

Останній може як скористатися цим правом, так і утриматися від його реалізації. Відмова підсудного від дачі показань, як мотивована, так і не мотивована, не є підставою ні для видалення його із залу судового засідання, ні для позбавлення чи обмеження можливості в реалізації інших своїх процесуальних прав, передбачених ст. 263 КПК, ні для притягнення до відповідальності.

Судовий допит має низку особливостей, які відрізняють його від допиту на стадії до судового розслідування. Найважливішими з них є такі: допит у суді має публічний характер; допитувані особи, як пра вило, раніше вже давали показання слідчому або особі, що проводить дізнання; представники сторін знайомі з доказовою базою обвинува чення, зібраною органами розслідування; з моменту, коли відбулася подія, яка досліджується, пройшов значний проміжок часу; допит має здебільшого перевірочний, а не пошуковий характер.

Допит підсудного складається з двох частин:

-   вільної розповіді про все, що йому відомо про обставини, які мають значення для справи, у тій послідовності, яку сам визнає до цільною. Розповідь підсудного про обставини справи та відомі йому докази головуючий може переривати лише в тому разі, коли підсудний повідомляє інформацію, яка не стосується справи, або вживає ненор мативну лексику;

-   відповідей на поставлені учасниками судового розгляду запитан ня: спочатку прокурором, потім потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, їх представниками, захисником. Після цього підсудному можуть бути поставлені запитання іншими підсудними. Останніми допитують підсудного суддя та народні засідателі. Проте суд має право протягом всього допиту підсудного учасниками судово го розгляду ставити йому запитання для уточнення і доповнення його відповідей.

Допит підсудного у відсутності іншого підсудного допускається за вмотивованою ухвалою суду тільки у виняткових випадках, коли цьо го вимагають інтереси справи або безпека підсудного. Після повернен ня підсудного до залу суду головуючий ознайомлює його з показання ми, які були дані у його відсутність, і надає йому можливість ставити запитання підсудному, що був допитаний у його відсутності, а також дати пояснення з приводу цих показань.

У судовому засіданні підсудний має право користуватись нотатка ми (ст. 300 КПК).

Давати показання по суті справи підсудний має право в будь-який момент судового слідства (п. 5 ч. 1 ст. 263 КПК). Суд чи суддя, який одноособово розглядає справу, може також додатково допитати під судного у зв'язку з новими обставинами протягом всього судового слідства.

Згідно зі ст. 301 КПК оголошення судом показань підсудного, даних під час дізнання, досудового слідства або на суді, дозволяється як за ініціативою суду, так і за клопотанням прокурора та інших учасників судового розгляду у таких випадках: при наявності істотних супереч ностей між показаннями, які підсудний дав на суді і під час досудово го слідства або дізнання; у разі відмови підсудного давати показання на судовому слідстві; коли справа розглядається у відсутності підсуд ного (ст. 262 КПК; ч. 1 ст. 272 КПК; ч. 2 ст. 300 або п. 2 ст. 16 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримі нальному судочинстві»; у разі його смерті).

Допит свідка у судовому засіданні відбувається в порядку, встанов леному статтями 302, 303 КПК.

Перед дачею кожним свідком показань головуючий встановлює його особу, роз'яснює свідкові його права і обов'язок повідомити все, що він знає в справі, та попереджає його про кримінальну відповідаль ність за дачу суду завідомо неправдивих показань і за відмову дати показання, а також роз'яснює право не свідчити щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів (ч. 1 ст. 63 Конституції України, п. 6 ч. 1 ст. 69¹ КПК), а також його право на правову допомогу (ст. 59 Конституції України).

Свідки допитуються по одному у відсутності інших, ще не допи таних свідків. Кожному свідкові перед допитом його по суті задаються питання, щоб з'ясувати його стосунки з підсудним і потерпілим, і про понується розповісти все, що йому відомо в справі (частини 1, 2 ст. 303 КПК).

Допит свідка складається з двох частин:

-    із вільної розповіді про все, що йому відомо в даній справі. Під час вільної розповіді переривати свідка не дозволяється, за винятком тих випадків, коли він повідомляє про обставини, які не стосуються справи, або вживає ненормативну лексику;

-    із запитань учасників судового розгляду і суддів та відповідей свідка. Учасники судового розгляду допитують свідка в такій послі довності (як і при допиті підсудного): прокурор, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, захисник, підсудний, суддя та народні засідателі (ч. 3 ст. 303 КПК). Проте суд має право протягом всього до питу свідка учасниками судового розгляду ставити йому уточнювальні і доповнювальні запитання (ч. 5 ст. 303 КПК). З дозволу головуючого під час допиту свідка одним учасником судового розгляду запитання можуть ставити інші учасники судового засідання (ч. 1 ст. 304 КПК).

Послідовність допиту свідка учасниками судового розгляду частко во змінюється лише у випадках, коли свідка викликано в судове засідан ня за клопотанням прокурора або інших учасників судового розгляду, запитання цьому свідкові ставить спочатку той учасник судового роз гляду, за клопотанням якого свідка викликано (ч. 4 ст. 303 КПК).

Свідок, даючи показання, може мати при собі нотатки в тих випадках, коли показання стосуються будь-яких розрахунків та інших даних, які важко тримати в пам'яті. Свідкові дозволяється зачитувати документи, які стосуються даного ним показання. Ці документи належить пред'явити суду і учасникам судового розгляду на їх вимогу; за ухвалою суду вони можуть бути приєднані до справи (ст. 305 КПК).

Для забезпечення безпеки свідка, який підлягає допиту, суд (суддя) за власною ініціативою або за клопотанням прокурора, адвоката чи самого свідка виносить мотивовану ухвалу про проведення допиту свідка з використанням технічних засобів з іншого приміщення, у тому числі за межами приміщення суду, та надання права учасникам про цесу слухати його показання, ставити запитання та слухати відповіді на них. У разі, коли існує загроза ідентифікації голосу свідка, допит може супроводжуватися створенням акустичних перешкод. Якщо до питати свідка з використанням технічних засобів неможливо, суд (суддя) допитує його у відсутності підсудного. Допитаний свідок ви даляється із залу судового засідання. Після повернення підсудного до залу суду головуючий знайомить його з показаннями свідка і надає йому можливість дати пояснення з цього приводу (частини 6, 7, 8, 9 ст. 303 КПК).

Підсудний і учасники судового розгляду мають право ставити за питання свідкові (ч. 10 ст. 303 КПК). Можливість ставити запитання одним свідком іншому, а також запитання свідка учасникам судового розгляду законом не передбачена.

Допитані свідки залишаються в залі судового засідання і не можуть покинути його до закінчення судового розгляду без дозволу головую чого (ч. 12 ст. 303 КПК).

Кожного свідка можна додатково допитати або провести повторний допит у присутності інших уже допитаних свідків або на очній ставці (ч. 2 ст. 304 КПК).

Суд з власної ініціативи або за клопотанням прокурора чи інших учасників судового розгляду може оголосити показання свідка, дані під час дізнання, досудового слідства або на суді, у випадках: наявнос ті істотних суперечностей між показаннями, які свідок дав на суді і під час досудового слідства або дізнання; неявки в судове засідання свідка, явка якого з тих або інших причин неможлива; коли справа розгляда ється у відсутності свідка в порядку, передбаченому ч. 2 ст. 292 КПК. Суд може звільнити свідка, щодо якого вжиті заходи безпеки, від обов'язку з'явитися в судове засідання і дати показання в порядку, передбаченому частинами 6, 7, 8 ст. 303 КПК, лише за умови письмо вого підтвердження показань, даних ним раніше; коли він був допита ний відповідно до ст. 292¹ КПК ((тобто в підготовчій частині судового засідання) тільки за наявності таких умов: а) незмінності складу суду; б) можливості повторного виклику для додаткового або повторного допиту свідка).

Особливості допиту неповнолітнього свідка в судовому засіданні:

-    свідкові, який не досяг 16-річного віку, роз'яснюється його обов'язок говорити тільки правду, але про кримінальну відповідаль ність за відмову від дачі показань та за завідомо неправдиві показання він не попереджається (ч. 3 ст. 168 КПК);

-    допит неповнолітнього свідка віком до 14 років, а за розсудом слідчого — віком до 16 років проводиться в присутності педагога, а при необхідності — лікаря, батьків чи інших законних представників неповнолітнього (ч. 1 ст. 168 КПК);

-    у виняткових випадках, коли цього вимагають інтереси справи або безпека свідка, допит неповнолітнього свідка за ухвалою суду може бути у відсутності підсудного (ч. 3 ст. 307 КПК);

-    по закінченні допиту неповнолітній свідок видаляється із залу суду, крім випадків, коли суд з власної ініціативи або за клопотанням прокурора чи інших учасників судового розгляду визнає присутність цього свідка в залі суду необхідною (ч. 2 ст. 307 КПК).

Допит потерпілого, виходячи з єдиної природи показань свідка і потерпілого, відбувається за правилами допиту свідка, лише з деякими особливостями, зокрема: допит потерпілого завжди провадиться перед допитом свідків (ст. 308 КПК); потерпілий має право відмовитися від дачі показань, оскільки їх дача є його правом, а не обов'язком (ст. 267 КПК); потерпілий на відміну від свідка є учасником судового розгляду. Він не видаляється із залу суду, допитується в присутності інших по терпілих і має сам брати участь у допиті інших потерпілих і свідків.

Якщо особа є одночасно і потерпілим, і цивільним позивачем, вона допитується лише як потерпілий, оскільки закон не передбачає допиту цивільного позивача і цивільного відповідача. Вони дають судові лише пояснення.

Очна ставка при розгляді справи в суді проводиться, коли мають місце істотні суперечності в показаннях раніше допитаних у судовому засіданні осіб. Метою цієї судової дії є не усунення цих суперечностей, а з'ясування суті, причин їх виникнення та перевірка правдивості ра ніше одержаних показань.

Дана слідчо-судова дія має свої особливості порівняно з одноймен ною слідчою дією, що проводиться під час досудового розслідування кримінальної справи: учасникам очної ставки в суді (підсудним, по терпілим, свідкам) перед її початком суд не роз'яснює їх процесуальні права і обов'язки, не з'ясовує характеру взаємовідносин, не попереджає свідка і потерпілого про кримінальну відповідальність за завідомо не правдиві показання тощо, оскільки ці дії були вже виконані судом (головуючим) раніше, перед першим їх допитом; якщо кількість учас ників очної ставки на досудовому слідстві обмежена двома допитани ми раніше особами, то такого обмеження для суду не існує. Під час судового слідства очна ставка може проводитись як між двома, так і більшою кількістю її учасників, що в кожному конкретному випадку вирішується судом.

Пред'явлення для впізнання осіб чи предметів свідкові, потерпіло му або підсудному як з ініціативи суду, так і за клопотанням учасників судового розгляду під час судового слідства може мати місце тільки після того, як впізнаючий при допиті вкаже на ознаки, за якими він може впізнати особу чи предмет (ст. 309 КПК). При цьому важливо, щоб впізнаючий не міг під час дачі показань бачити особу чи предмет, які йому належить впізнати. При пред'явленні особи чи предмета для впізнання впізнаючий повинен вказати, чи впізнає він особу або пред мет і за якими саме ознаками.

Порядок пред'явлення для впізнання на судовому слідстві анало гічний порядку пред'явлення для впізнання на досудовому розслідуванні (статті 174, 175 КПК). Зрозуміло, що присутність понятих при його проведенні в суді не вимагається.

Експертиза в суді призначається, коли для вирішення питань при провадженні в справі потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання (ч. 1 ст. 75 КПК).

Експертиза в суді може бути призначена за клопотанням сторін чи за ініціативою суду у випадках: коли необхідність її проведення з'ясувалась вперше під час попереднього розгляду справи суддею чи в ході судового розгляду справи; коли проведене на досудовому роз слідуванні експертне дослідження і одержаний в результаті цього ви сновок експерта з різних причин визнається таким, що не відповідає встановленим вимогам і викликає обґрунтовані сумніви (істотне по рушення норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи; неповнота дослідження; нечіткість висновку, його супе речливість чи недостатня обґрунтованість тощо), у зв'язку з чим ви никає необхідність проведення додаткової або повторної експертизи.

Коли ж експертиза під час судового слідства не призначається і не проводиться, дослідження висновку експерта, одержаного в результа ті проведеної експертизи на досудовому розслідуванні, проводиться шляхом: виклику експерта для його допиту (ст. 311 КПК). Тут слід мати на увазі, що проведення експертизи у стадії досудового розслідування і виклик у судове засідання того ж експерта звільняє суд від необхід ності призначення експертизи. У цьому разі достатньо після з'ясування обставин, що мають значення для висновку експерта, виконати дії, передбачені частинами 3-5 ст. 310 КПК (п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 грудня 1985 року № 11 «Про додер жання судами України процесуального законодавства, яке регламентує судовий розгляд кримінальних справ»¹); оголошення в судовому засі данні та висловлення ставлення до нього всіх учасників судового роз­гляду, тобто воно здійснюється за правилами дослідження документів (ст. 314 КПК).

Експертиза в суді проводиться з додержанням правил, передбачених гл. 18 КПК (тобто які регулюють її провадження на досудовому роз слідуванні справи), з урахуванням особливостей судового слідства (статті 310-312 КПК). Зокрема, експерт у судовому засіданні бере участь у дослідженні доказів і може з дозволу суду ставити запитання підсудному, потерпілому і свідкам про обставини, які мають значення для його висновку (ч. 2 ст. 310 КПК).

Процес призначення і проведення експертизи в суді охоплює по слідовне проведення судом певних дій. Це з'ясування обставин, що мають значення для дачі експертного висновку; пропозиція учасникам судового розгляду письмово подати питання, які вони бажають пору шити перед експертами; оголошення цих питань, а також питань, за пропонованих судом; заслуховування думки учасників судового роз гляду з приводу поданих питань; обговорення в нарадчій кімнаті всіх питань, виключення тих, що виходять за межі компетенції експерта або не стосуються предмета доказування, формулювання питань, які порушуються перед експертом з власної ініціативи суду, остаточне визначення кола питань, що виносяться на вирішення експертизи, і винесення ухвали (постанови) про її призначення; оголошення в судо вому засіданні ухвали (постанови) про призначення експертизи і вру­чення її експертові. У разі коли провести експертне дослідження в судовому засіданні неможливо, суд, керуючись статтями 273 і 310 КПК, виносить ухвалу про проведення експертизи і направляє її з необхід ними матеріалами до судово-експертної установи для виконання в порядку, передбаченому ст. 198 КПК. При цьому залежно від трива лості експертних досліджень і складності справи суд може: а) оголо сити перерву; б) відкласти слухання справи; в) продовжити судове слідство і досліджувати інші докази; складання й оголошення експерт ного висновку, приєднання його до справи; допит експерта з метою роз'яснення й доповнення ним висновку (п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року № 8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах»¹). При цьому питання експертові спочатку задає прокурор, потім потерпілий, цивільний по зивач, цивільний відповідач, їх представники, захисник, підсудний, суддя та народні засідателі. Питання, поставлені експертові, та відпо віді на них заносяться до протоколу судового засідання (ст. 311 КПК).

У випадках, передбачених ст. 75 КПК, суд мотивованою ухвалою, а суддя — постановою може призначити додаткову або повторну екс пертизу, які проводяться з додержанням вимог статей 310 і 311 КПК. Розгляд справи в цих випадках може бути відкладено на час, необхідний для проведення додаткової чи повторної експертизи і підготовки висновку (ст. 312 КПК).

Огляди в судовому засіданні як судово-слідчі дії проводяться, коли необхідно оглянути і дослідити речові докази, документи та місце події.

Огляд речових доказів, які є в справі, під час судового слідства обов'язковий, оскільки вони можуть бути покладені в основу вироку ли ше після їх дослідження судом і учасниками судового розгляду. Огляду підлягають речові докази, як приєднані до справи органами досудово-го слідства, так і надані суду безпосередньо у ході судового розгляду.

Речові докази повинні бути оглянуті судом і пред'явлені учасникам судового розгляду, а коли це необхідно, — свідкам і експертам. Особи, яким пред'явлені речові докази, можуть звертати увагу суду на ті або інші особливості, які мають значення для вирішення справи, про що зазначається в протоколі судового засідання.

Огляд речових доказів, які не можна доставити в судове засідання, проводиться в разі необхідності на місці їх знаходження (ст. 313 КПК).

Документи, що є доказами в справі, повинні бути оглянуті або оголо шені в судовому засіданні. Ці дії можуть провадитися як за ініціативою суду, так і за клопотанням учасників судового розгляду в будь-який мо мент судового слідства (ст. 314 КПК).

У судовому розгляді оголошуються і оглядаються тільки ті докумен ти, які містять обставини, що мають значення для кримінальної справи (характеристики, акти ревізій, довідки про стан здоров'я тощо), як рані ше приєднані, так і подані в ході судового розгляду. Документи можуть оголошуватися цілком, коли весь їх зміст стосується справи, або частко во — тільки ті місця, які підтверджують або спростовують обставини, що підлягають доказуванню. У разі необхідності суд допитує осіб, які складали документи, і осіб, які їх подали слідству та суду.

У разі необхідності оголошенню й огляду підлягають також про цесуальні документи органів досудового розслідування, насамперед протоколи слідчих дій (обшуку, відтворення обстановки і обставин події тощо). Учасникам судового розгляду в таких випадках надається можливість зробити свої зауваження і висловити свої міркування щодо зафіксованих у них обставин і дотримання процесуальних вимог їх оформлення.

Суд, визнавши необхідним оглянути місце події, проводить такий огляд з участю прокурора, підсудного, його захисника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та їх представників, а коли цього вимагають обставини справи, — то й з участю свідків і екс пертів (ч. 1 ст. 315 КПК). У випадку необхідності суд може виклика ти спеціаліста.

Прибувши на місце огляду, головуючий оголошує судове засідання продовженим, і суд приступає до огляду. При цьому підсудному, свідкам, потерпілому та експертам можуть бути поставлені у зв'язку з оглядом запитання. Учасники судового розгляду мають право при огляді зверта ти увагу суду на все те, що, на їх думку, може сприяти з'ясуванню об ставин справи. Про проведення огляду і його результати зазначається в протоколі судового засідання (частини 2, 3, 4 ст. 315 КПК).

Згідно зі ст. 66 КПК суд може провадити й будь-які інші слідчі дії. Але всі ці дії можуть бути виконані лише в порядку ст. 315¹ КПК, на підставі якої з метою перевірки і уточнення фактичних даних, одержа них у ході судового слідства, суд мотивованою ухвалою, а суддя — по становою вправі доручити органу, який проводив розслідування, ви конати певні слідчі дії. В ухвалі (постанові) зазначається, для з'ясування яких обставин і які саме слідчі дії необхідно провести, та встановлю ється строк виконання доручення.

Особа, яка виконує доручення, проводить відповідну слідчу дію з додержанням вимог, передбачених главами 11-18 КПК. Протокол слідчої дії та інші здобуті докази передаються суду, який дав доручен ня. Протокол слідчої дії та інші докази, що надійшли від органу, який виконував доручення, досліджуються в судовому засіданні і приєдну ються до справи (ст. 315¹ КПК).

Після розгляду судом усіх доказів, що є в справі, головуючий опи тує учасників судового розгляду, чи бажають вони доповнити судове слідство і чим саме. У випадках заявлення клопотань (про приєднання документів або їх оголошення; про дозвіл поставити додаткові запи тання підсудним, потерпілим, свідкам, експертам; призначення додат кової або повторної експертизи тощо) суд їх обговорює і розв'язує в порядку, передбаченому ст. 296 КПК, про що виносить ухвалу, а суд дя — постанову. Ухвала (постанова) виноситься по кожному клопотан ню в порядку, передбаченому ст. 273 КПК.

Після розв'язання клопотань і виконання додаткових дій головую чий оголошує судове слідство закінченим (ст. 317 КПК) і переходить до судових дебатів.

З моменту оголошення про закінчення судового слідства суд не вправі приймати чи досліджувати докази, якими б важливими вони не були для правильного вирішення справи. Коли ж виникає потреба до слідити нові докази чи нові обставини, суд зобов'язаний своєю ухвалою (постановою) відновити судове слідство. Кримінально-процесуальний закон дозволяє відновити судове слідство в таких випадках:

-   коли під час судових дебатів виникне потреба подати нові докази (ч. 3ст. 318 КПК);

-   якщо підсудний в останньому слові повідомить про нові обста вини, які мають істотне значення для справи (ч. 3 ст. 319 КПК);

-   коли під час наради при постановленні вироку суд визнає необ хідним з'ясувати будь-яку обставину, яка має значення для справи (ч. 1 ст. 326 КПК).

Відновлене слідство проводиться за загальними правилами лише в межах з'ясування обставин, які викликали його відновлення.

№72 Судові дебати і останнє слово підсудного.

Судові дебати і останнє слово підсудного

По закінченні судового слідства суд переходить до судових дебатів. До їх початку суд з власної ініціативи чи за клопотанням учасників судових дебатів вправі зробити перерву в судовому засіданні для під готовки їх до виступів у судових дебатах. Найчастіше в цьому виникає необхідність по багатоепізодних, складних справах.

Судові дебати в кримінальному процесі — це самостійна частина судового розгляду, суть якої полягає в проголошенні сторонами промов, у яких вони викладають свої висновки за результатами судового слід ства, даючи юридичну оцінку отриманим результатам, формулюють та обґрунтовують свої вимоги та пропозиції перед судом і свої запере чення проти доводів, висновків, вимог та пропозицій інших сторін.

Значення судових дебатів:

-   у судових дебатах знаходять свій найбільший прояв начала зма гальності та рівноправності сторін у кримінальному процесі;

-   судові дебати мають важливе значення для винесення справед ливого судового рішення за результатами судового розгляду, оскільки суд одержує можливість вислухати викладену в сконцентрованому вигляді позицію кожної із сторін, що змагається, їх підсумковий спір, у якому повинна народитися істина;

-   судові дебати мають великий виховний вплив на громадян, які присутні в судовому засіданні. Вони допомагають присутнім усвідомити сутність справи, обставини і небезпечність вчиненого злочину, його наслідки;

- кожному з учасників судових дебатів стає зрозумілішою позиція іншого, з'ясовуються сильні та слабкі сторони наведеної аргументації.

Послідовність виступів учасників судового розгляду в судових дебатах чітко визначена у ч. 2 ст. 318 КПК і забезпечує змагальність сторін у кримінальній справі, а також створює умови для здійснення підсудним і його захисником захисту від обвинувачення. Участь про курора, захисника, представників, потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача в судових дебатах є обов'язковою, якщо вони беруть участь у справі, оскільки вони представляють у справі не себе, а відповідно державу, підсудного, потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача. Всі інші визначені законом учасники судових дебатів можуть відмовитися від проголошення промови.

Захисник або підсудний, у разі відсутності захисника, після ви ступів представників обвинувачення можуть заявити суду клопотання про перерву в судових дебатах для врахування у своєму подальшому виступі доводів обвинувачення. Таке клопотання судом (суддею, який одноособово розглядає справу) повинно бути задоволено.

Учасники судового розгляду мають право в судових дебатах по силатися тільки на ті докази, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо під час судових дебатів виникне потреба подати нові докази, суд відновлює судове слідство. Після закінчення відновленого судового слідства суд знову відкриває судові дебати з приводу додатково до сліджених обставин (ч. 3 ст. 318 КПК).

Суд не вправі обмежувати тривалість судових дебатів певним ча сом. Головуючий зупиняє учасників судових дебатів лише в тих ви падках, коли вони в промовах виходять за межі розглядуваної справи (ч. 4 ст. 318 КПК).

При всіх відмінностях позицій учасників дебатів можна вказати на певне коло питань, які аналізуються в промовах. У їх числі: суспільна небезпечність вчиненого злочину; фактичні обставини справи; аналіз і оцінка зібраних і досліджених у справі доказів; кваліфікація (юри дична оцінка) діяння підсудного за статтями Загальної та Особливої частин КК України; обставини, які пом'якшують та обтяжують відпо відальність; характеристика особи підсудного і потерпілого; причини і умови, які сприяли вчиненню злочину; у промові повинен міститися висновок з пропозицією учасника судових дебатів або про визнання підсудного винуватим (невинуватим), про кваліфікацію злочину, про вид і розмір покарання або про звільнення від покарання, або про ви­правдання підсудного, про долю цивільного позову, а також з інших питань, що випливають із справи.

Цивільний позивач чи цивільний відповідач або їх представники в своїй промові висловлюють міркування з приводу заявленого у справі цивільного позову, а також з приводу інших питань, якщо вони стосу ються підстав і розміру задоволення цивільного позову або відмови в його задоволенні (щодо наявності події злочину, винуватості підсуд ного у його вчиненні і заподіянні матеріальної шкоди, щодо осіб, які несуть матеріальну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями підсудного, тощо).

Після закінчення промов учасники судових дебатів мають право обмінятися репліками. При цьому право останньої репліки належить підсудному. Репліка — це короткий виступ учасника судових дебатів, який заперечує іншій стороні з питань, які та виклала у своїй промові або в репліці (він може стосуватися, наприклад, конкретних фактичних обставин справи, кваліфікації злочину, особи потерпілого чи підсуд ного, оцінки певного доказу, викривлення одним із промовців певного факту, перекручення позиції іншого учасника дебатів). Неприпустимим є використання репліки для нетактовних випадів на адресу того чи іншого учасника судового розгляду або для суперечок з питань, які не мають принципового значення для справи.

Ні прокурор, ні захисник, ні інші особи, які мають право виступати в судових дебатах, не повинні розраховувати на репліку як можливість до повнити основний виступ. Залишення якого-небудь питання (або групи питань) без висвітлення в основній промові з розрахунком на репліку є невірним ще й тому, що репліки може і не бути. Наприклад, якщо під час участі в судових дебатах прокурора і захисника прокурор не візьме слова для репліки, то і захисник не одержить права на репліку.

Скористатися реплікою — право, а не обов'язок учасника судових дебатів. Відмова від репліки не означає, що той, хто відмовився, згод ний із виступами інших учасників процесу.

Як і дебати, репліка не обмежена часом, її не можна переривати, але вона обмежена обставинами справи і вже дослідженими доказами.

Кожен учасник судових дебатів може виступити з реплікою тільки один раз. По закінченні виступів головуючий оголошує судові дебати завершеними.

Останнє слово підсудного — це частина судового розгляду, яка безпосередньо передує видаленню суду до нарадчої кімнати для по-становлення вироку.

Право на останнє слово — це важлива процесуальна гарантія реа лізації підсудним свого права на захист, якої він може бути позбавлений лише у випадку видалення його із залу судового засідання за порушен ня порядку на весь час судового розгляду справи (ч. 1 ст. 272 КПК). Останнє слово підсудного має істотне значення для правильної оцінки судом особи підсудного та обрання справедливого покарання.

Останнє слово головуючий надає підсудному після закінчення су дових дебатів. КПК не регламентує ні характер, ні форму, ні зміст останнього слова. Підсудний сам визначає, що і як йому говорити. Він може говорити про все, що, на його думку, відповідає його інтересам. При цьому суд не вправі обмежувати тривалість останнього слова під судного певним часом. Задавати питання підсудному під час його останнього слова не дозволяється.

Коли підсудний в останньому слові повідомить про нові обставини, які мають істотне значення для справи, суд зі своєї ініціативи, а також за клопотанням прокурора чи інших учасників судового розгляду від новлює судове слідство. По закінченні відновленого судового слідства суд відкриває дебати з приводу додатково досліджених обставин і надає останнє слово підсудному (ст. 319 КПК).

Після останнього слова підсудного суд негайно видаляється до на радчої кімнати для постановлення вироку, про що головуючий оголо шує присутнім у залі судового засідання. Перед видаленням суду до нарадчої кімнати учасникам судового розгляду повинно бути оголо шено час проголошення вироку.

№73 Процесуальний порядок постановлення вироку. Питання, які вирішуються судом при постановленні вироку.

Порядок постановлення вироку

Після останнього слова підсудного суд негайно видаляється до на-радчої кімнати для постановлення вироку, про що головуючий оголо шує присутнім у залі судового засідання (ст. 320 КПК).

Постановлення вироку у нарадчій кімнаті є гарантією того, що ви рок буде постановлений у спокійній творчій обстановці, вільній від будь-якого зовнішнього впливу при вирішенні питань, передбачених ст. 324 КПК. Присутність у нарадчій кімнаті запасних суддів, секрета ря судового засідання, інших осіб не допускається (ст. 322 КПК). Судді не мають права розголошувати міркування, що висловлювалися у нарадчій кімнаті.

Закон надає важливого значення дотриманню таємниці наради суддів і визнає недотримання таємниці істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, що тягне за собою скасування вироку (п. 8 ч. 2. ст. 370 КПК). Пленум Верховного Суду України в п. 20 постанови від 27 грудня 1985 року № 11 «Про додержання суда ми України процесуального законодавства, яке регламентує судовий розгляд кримінальних справ»¹ роз'яснює, що таємниця наради суддів, наприклад, порушується, якщо вирок або його частина складені поза нарадчою кімнатою; один або всі судді залишили нарадчу кімнату у час, який не пов'язаний з відпочинком; під час наради суддів у нарадчій кімнаті перебували сторонні особи; були розголошені висловлювання суддів під час наради.

Нарада суддів відбувається під керівництвом головуючого, який забезпечує дотримання встановленого законом порядку обговорення питань, що вирішуються судом при постановленні вироку. Головуючий повинен ставити ці питання на вирішення суддів у такій формі, щоб на них можна було дати тільки одну відповідь — позитивну чи нега тивну. Під час наради ніхто із суддів не має права утримуватися від вирішення кожного конкретного питання.

Головуючий не має ніяких переваг при вирішенні питань, пов'язаних з постановленням рішення суду. З метою забезпечення дотримання конституційної вимоги про незалежність суддів і підкорення їх лише закону (ст. 129 Конституції України) для виключення можливості впливу головуючого на остаточне рішення суддів закон передбачає, що головуючий голосує останнім, а всі питання в нарадчій кімнаті вирі шуються простою більшістю голосів (ст. 325 КПК). Суддя, який за лишився в меншості при постановленні рішення, має право викласти свою окрему думку (ст. 339 КПК).

 Питання, що вирішуються судом у вироку

Питання, що вирішуються судом при постановленні вироку, повин ні бути розглянуті та вирішені у тій логічній послідовності, яка зазна чена у ст. 324 КПК. Усі вказані питання можна згрупувати в декілька груп: 1) питання, які стосуються події злочину; 2) які стосуються по карання; 3) які стосуються цивільно-правових наслідків злочину; 4) інші питання.

До цих питань, що стосуються події злочину, слід віднести: чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний; чи має це діяння склад злочину і якою саме статтею кримінального закону він передбачений; чи винен підсудний у вчиненні цього злочину (пп. 1-3 ч. 1 ст. 324 КПК).

До питань, які стосуються покарання, слід віднести: чи підлягає підсудний покаранню за вчинений ним злочин; чи є обставини, що обтяжують або пом'якшують покарання підсудного і які саме; яка саме міра покарання повинна бути призначена підсудному і чи повинен він її відбувати (пп. 4-6 ч. 1 ст. 324 КПК).

До питань, які стосуються цивільно-правових наслідків злочину, традиційно відносять: чи підлягає задоволенню пред'явлений цивіль ний позов, на чию користь та в якому розмірі; чи підлягають відшко дуванню збитки, заподіяні потерпілому; чи підлягають відшкодуванню кошти, витраченні закладом охорони здоров'я на його стаціонарне лікування, якщо цивільний позов не був заявлений; що зробити з май ном, описаним для забезпечення цивільного позову і можливої конфіс кації майна; що зробити з речовими доказами, зокрема з грошима, цінностями та іншими речами, нажитими злочинним шляхом; на кого повинні бути покладені судові витрати і в якому розмірі (пп. 7-10 ч. 1 ст. 324, статті 328, 330, 331 КПК).

Питання щодо вибору запобіжного заходу відносно підсудного до набрання вироком законної сили, про збереження майна засудженого, опіки неповнолітніх дітей засудженого, про можливе примусове ліку вання та застосування до підсудного заходів безпеки є самостійною, важливою групою питань, які вирішуються судом у нарадчій кімнаті (пп. 11-13 ч. 1 ст. 324, статті 342, 343, 346 КПК).

Оскільки відповідно до закону (ч. 2 ст. 323 КПК) суд обґрунтовує вирок лише тими доказами, які ним були розглянуті в судовому засіданні, то коли під час наради при постановленні вироку буде встанов лено, що для з'ясування будь-якої обставини, яка має значення для справи, необхідно розглянути докази, які не були судом розглянуті або розглянуті неповно, суд, не постановляючи вироку, своєю ухвалою, а суддя — постановою має право відновити судове слідство в справі.

У цьому випадку судове слідство проводиться в межах з'ясування обставин, що викликали його відновлення (ст. 326 КПК). Які обстави ни повинні бути з'ясовані у судовому слідстві або для додаткового дослідження яких доказів відновлюється судове слідство, повинно бути зазначено в ухвалі суду (постанові судді) про відновлення судового слідства. Питання про те, чи мають недосліджені або досліджені не повно обставини значення для справи, вирішується судом на підставі його внутрішнього переконання. При дослідженні судом вказаних об ставин, які мають значення для справи, з'ясовується думка з цього приводу прокурора та інших учасників судового розгляду.

Рішення про відновлення судового слідства суд також може прий няти не тільки якщо потрібно з'ясувати деякі обставини, необхідні для постановлення вироку, а й у тому разі, коли справа повертається на додаткове розслідування.

Під час проведення відновленого судового слідства учасники су дового розгляду можуть заявити клопотання про дослідження й інших обставин, які не зазначені в ухвалі суду (постанові судді) про віднов лення судового слідства. У такому випадку суд повинен заслухати думку інших учасників судового розгляду і своєю ухвалою вирішити клопотання залежно від того, чи мають такі обставини значення для справи. У разі визнання клопотання обґрунтованим суд в ухвалі (суд дя — в постанові) вказує на необхідність дослідження вищеназваних обставин.

Після закінчення відновленого судового слідства залежно від його результатів суд відкриває судові дебати з приводу додатково дослідже них обставин, надає підсудному останнє слово і видаляється до на-радчої кімнати, щоб постановити вирок (ч. 2 ст. 326). Ненадання пра ва на останнє слово підсудному за таких умов є істотним порушенням права підсудного на захист.

Якщо в результаті дослідження обставин, які мають значення для справи, суд дійде висновку, що їх з'ясувати без повернення справи на додаткове розслідування неможливо, судові дебати не відкриваються і останнє слово підсудному не надають. У цьому випадку суд заслуховує думку прокурора та інших учасників судового розгляду щодо необ хідності повернення справи на додаткове розслідування і в нарадчій кімнаті вирішує це питання ухвалою або постановою, якщо справа розглядається одноособово суддею (ч. 2 ст. 326 КПК). У цьому зв'язку необхідно вказати також, що повернення справи на додаткове розслі дування для кваліфікації дій підсудного за статтею КК, яка передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин, або для пред'явлення йому обвинувачення, яке не було до цього пред'явлене, може мати місце лише за клопотанням прокурора, потерпілого чи його представника (ст. 276 КПК). Окрім того, суд не має права повертати справу на додаткове роз слідування, коли можливості як судового, так і досудового розслідуван ня щодо з'ясування необхідних для вирішення справи обставин вичер пані. Якщо наявних доказів недостатньо для визнання підсудного вин­ним, суд повинен постановити виправдувальний вирок за недоведеністю участі підсудного у вчиненні злочину (ст. 327 КПК).

№74 Вирок суду: поняття, структура і зміст. Види вироків. Вирішення цивільного позову у вироку суду.

Відповідно до Конституції України правосуддя в Україні здійсню ється виключно судами (ст. 124); визнати особу винною у вчиненні злочину і піддати її покаранню може тільки суд у вироку, що набрав чинності (ст. 62). У взаємному зв'язку ці два конституційні положення дозволяють найчіткіше з'ясувати як суть правосуддя по кримінальних справах, так і значення такого акта правосуддя, як вирок суду.

Вирок — найважливіше процесуальне рішення суду першої і апе ляційної інстанцій, результат всієї передуючої його винесенню про цесуальної діяльності органів досудового розслідування і суду, акт правосуддя. Тільки такий, що відповідає всім вимогам закону, вирок суду здатний забезпечити досягнення завдань правосуддя, захист прав і законних інтересів усіх учасників процесу, від імені держави дати оцінку соціальної небезпеки злочинного діяння, сприяє формуванню правової свідомості в суспільстві, переконаності громадян у стабіль ності і силі державної влади і авторитетності влади судової, підтримці правопорядку в країні.

Вирок є процесуальним актом, у якому реалізується важлива про цесуальна функція суду — вирішення кримінальної справи (право суддя).

Особливість вироку суду, яка відрізняє його від інших актів засто сування права, полягає в тому, що він постановляється іменем України, виноситься тільки судом у встановленому законом процесуальному порядку та містить вирішення основних найбільш важливих питань по кримінальній справі — про наявність або відсутність злочину, ви нуватість або невинуватість підсудного та про призначення йому по карання, якщо винуватість встановлена судом. Таким чином, постанов лення судом як обвинувального, так і виправдувального вироку є га рантією дотримання прав та законних інтересів підсудного, оскільки він виноситься на підставі тих доказів, які були розглянуті в судовому засіданні, їх оцінки за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст. 323 КПК).

Вирок суду є актом застосування норм права, він не створює нових норм, але являє собою процесуальне рішення, де застосовуються чинні норми права відповідно до конкретних обставин кримінальної справи.

У судовому рішенні — вироку констатуються кримінально-правові відносини, які виникають між громадянином та державою у зв'язку з фактом вчинення злочину. Як зазначив Конституційний Суд України у своєму рішенні, з моменту пред'явлення особі обвинувачення у вчи ненні злочину починається притягнення її до кримінальної відпові дальності як стадії кримінального переслідування, а настає криміналь на відповідальність тільки з моменту набрання законної сили обви нувального вироку суду¹.

Судовий вирок має силу акта правосуддя, якщо він наділений пев ними властивостями, які містяться у законі. Теорія кримінального процесу, чинне кримінально-процесуальне законодавство дає підстави для виокремлення зовнішніх та внутрішніх властивостей вироку, які між собою у взаємодії дають якісне вираження цього процесуального судового рішення.

До зовнішніх властивостей вироку належать виключність; за гальнообов'язковість; преюдиціальність.

До внутрішніх властивостей вироку правомірно віднести закон ність; обґрунтованість; мотивованість; справедливість.

Виключність вироку — це якісне значення акта правосуддя, яке констатує, що кримінальна справа не може бути порушена проти осо би, відносно якої є вирок по тому ж обвинуваченню, який набрав за конної сили (п. 9 ст. 6 КПК). Таким чином, виключність вироку — це така його властивість, яка виключає можливість повторного розгляду кримінальної справи у суді, відносно однієї особи, за таким же обви нуваченням, яке вирішено вироком суду, що набрав законної сили.

Виключність вироку втілює конституційну вимогу про те, що ні хто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (ст. 61 Конституції України), а також міжнародний стандарт, який міститься у Міжнарод ному пакті про громадянські і політичні права (ст. 14) — ніхто не по винен бути вдруге засуджений або покараний за злочин, за який він вже був остаточно засуджений чи виправданий. Вказане конституцій не положення та міжнародно-правовий стандарт конкретизується в ч. 3 ст. 2 КК України, де зазначається, що ніхто не може бути при тягнений до кримінальної відповідальності за той самий злочин біль ше одного разу.

Іноді у теорії права виділяють таку якісну характеристику судових рішень, як остаточність поряд з виключністю. Вона означає, що всі обставини, які розглядались у судовому засіданні та отримали своє процесуальне розв'язання і на підставі яких рішення прийнято та на брало законної сили, не можуть бути переглянуті повторно. У такому розумінні остаточність вироку збігається з його виключністю.

Загальнообов'язковість вироку передбачає, що вирок, ухвала і по станова суду, що набрали законної сили, є обов'язковими для всіх державних і громадських підприємств, установ і організацій, посадо вих осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території Украї ни (ст. 403 КПК). Обов'язковість вироку забезпечує дію принципу законності на території держави, тому всі посадові особи, громадяни повинні не тільки виконувати вирок, але й сприяти його виконанню.

Обов'язковість вироку перш за все забезпечується як особливим механізмом приведення його до виконання, так і встановленою законом відповідальністю за невиконання вироку, що набрав законної сили, або за перешкоджання його виконанню.

Правовідносини, які виникають при виконанні вироку, який набрав законної сили, забезпечуються кримінально-правовою охороною. Так, КК України в розділі «Злочини проти правосуддя» містить ст. 382 «Не виконання судового рішення», яка передбачає кримінальну відпові дальність за вказані вище дії.

У пункті 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» роз'яснюється, що «відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій її території усіма без винятку органами державної влади, місцевого самоврядування, підприємства ми, організаціями, установами, посадовими особами, а також окремими громадянами та їх об'єднаннями... У разі невиконання судових рі шень суди мають піддавати винних у цьому осіб встановленій законом відповідальності».

Мова йде про кримінально-процесуальну преюдицію вироку, яка визначає його обов'язковість для всіх судів, які розглядають справи у кримінальному, цивільному, адміністративному та господарському судочинстві, щодо прийняття без повторної перевірки всіх фактів та обставин, які раніше були встановлені по іншій кримінальній справі відповідним судовим рішенням, яке набрало законної сили. Преюди ціальне значення має не тільки вирок у цілому, але й мотивувальна його частина, оскільки мотиви прийняття того чи іншого рішення мо жуть бути предметом оскарження.

Термін «преюдиція» у кримінально-процесуальному законодавстві не вживається і не врегульований ним. Преюдиції використовуються на практиці тоді, коли суд поставлений перед фактом, що певні дії осо би або фактичні обставини, які мають значення для справи, що пере буває в провадженні, уже були раніше розглянуті судом і стосовно них було винесене рішення.

Інститут преюдицій повинен бути використаний не тільки стосов но доказового значення обставин, встановлених у раніше винесеному рішенні юрисдикційного органу. Його потрібно застосовувати й у тих випадках, коли з наявністю цих обставин закон пов'язує настання певних матеріально-правових наслідків. Преюдиціальне значення ра ніше винесеного рішення в таких випадках обумовлене тим, що факти і зроблені на їх основі правові висновки, встановлені в раніше вине сеному рішенні, є юридичними фактами, що тягнуть за собою певні кримінально-правові наслідки і входять до предмета доказування, що у свою чергу дає можливість використання преюдицій і у процесі до казування по розглянутій пізніше кримінальній справі.

Преюдиціально встановлені факти є обставинами, що були вста новлені на основі якихось доказів у попередній справі, тому відрізня ються від доказових фактів тим, що: а) встановлюються в процесі провадження по іншій кримінальній чи цивільній справі; б) через це мають процесуальну форму, властиву доказам; в) істинність їх може бути піддана сумніву в процесі використання при встановленні істини по іншій кримінальній чи цивільній справі (у рамках законної сили вироку чи рішення, тобто поки воно не буде скасоване).

На практиці виникають ситуації, коли встановлені судом раніше обставини покладені в основу вироку, суперечать переконанню суду по справі, що розглядається. Такі обставини не можуть мати значення заздалегідь встановлених доказів, оскільки практиці відомі випадки набуття законної сили незаконними і необґрунтованими вироками. Тому здається, що у разі, коли при розгляді кримінальних справ, пов'язаних з раніше вирішеною, виникають дані, що свідчать про не-правосудність раніше винесеного вироку, він не може бути покладений в основу висновків у новому судовому рішенні.

Кримінально-процесуальний закон не містить ніяких вказівок, як діяти суддям, коли при розгляді справи, пов'язаної з раніше виріше ною, достовірно встановлюються фактичні дані, що свідчать про незаконність і необґрунтованість раніше винесеного рішення. Вва жаємо, що таке рішення не може і не повинно бути покладене в осно ву рішення, що виноситься в новому судовому розгляді. У такому випадку виникає колізія між законною силою раніше винесеного рішення і внутрішнім переконанням суддів, що ґрунтується на оцін ці доказів по новій справі.

Необхідно враховувати можливість виникнення колізії між преюди-цією і внутрішнім переконанням суду, що змушує суд виносити рішен ня, яке суперечить вироку, що набрав законної сили. Це можливо в тих випадках, коли висновки суду по розглянутій кримінальній справі стосовно осіб, на яких не поширюються суб'єктивні межі законної сили раніше винесеного рішення, яке має значення для справи, що розгля дається, суперечать висновкам, установленим у раніше винесеному рішенні. Ці ситуації, по суті, є випадками, коли виноситься судове рішення, що суперечить вироку, який набрав законної сили, і тому ви никає питання про шляхи усунення суперечностей між преюдицією і внутрішнім переконанням.

Виникнення колізії між преюдицією і внутрішнім переконанням суду можливе в таких випадках: по-перше, коли при провадженні по кримінальній справі стосовно осіб, що брали участь у розгляді цивіль ної справи, суд ставить під сумнів правильність висновків про подію чи дії по цивільній справі. По-друге, колізія можлива й у випадках, коли при провадженні по кримінальній справі стосовно особи, що має судимість, у суду виникають сумніви в правильності правових виснов ків, зроблених у раніше винесеному судовому рішенні. І нарешті, по-третє, у випадку, коли у суду, що розглядає питання про скасування раніше винесеного вироку за нововиявленими обставинами, виникають сумніви в законності чи обґрунтованості вироку, що встановив ці обставини. Така ситуація можлива, наприклад, при розгляді справи за нововиявленими обставинами, внаслідок зловживання прокурорів, слідчих, осіб, що провадять дізнання, і суддів (ст. 400⁵ КПК).

При виникненні такої колізії вирішення питання на користь пре-юдиції спричиняє винесення вироку всупереч внутрішньому переко нанню суддів, а на користь оцінки доказів за внутрішнім переконанням суддів — до винесення таких, що суперечать один одному, вироків (рішень) стосовно тих самих фактів.

Наділення преюдиціальною силою судового рішення засновано на презумпції істинності судового акта, що набрав законної сили. Закон на сила судового вироку забезпечує дію преюдиції. Уявляється, що преюдиціальність не слід ставити поруч із такими властивостями ви року, як виключність, загальнообов'язковість.

У тих випадках, коли колізія між преюдицією і внутрішнім пере конанням суду виникає при встановленні фактичних обставин, раніше винесене судове рішення по цивільній справі має значення доказу, що може бути перевірене при провадженні у кримінальній справі за за гальними правилами доказування. У тих же випадках, коли у суду, що розглядає справу, виникають сумніви в правильності вирішення ма теріально-правових питань у раніше винесеному вироку, суд повинен виносити своє рішення, ґрунтуючись на вимозі про те, що усі факти у вироку повинні бути встановлені достовірно, а сумніви суду, що не можуть бути усунуті, тлумачаться на користь обвинуваченого.

Правила преюдиції вносять упорядкованість у судове пізнання і завжди повинні співвідноситися з вимогами, які слідують з оцінки доказів та формування вільного судового внутрішнього переконання при прийнятті відповідного судового рішення. Окрім кримінально-процесуальних, вирізняють цивільно-процесуальні та адміністративні преюдиції; преюдиції які спростовуються і які не спростовуються.

Так, у ст. 61 ЦПК України йдеться про підстави звільнення сторін від доказування, тобто про факти, які не підлягають доказуванню. До цих фактів згідно із ч. 4 ст. 61 ЦПК України відносяться преюдиціаль ні факти, які містяться у вироку, що набрав законної сили, або поста нові суду у справі про адміністративні правопорушення. Такі факти обов'язкові для суду, що розглядає праву про цивільно-правові наслід ки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з пи тань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Що стосується значення цивільно-процесуальної преюдиції рішен ня, ухвали, постанови та застосування її у розгляді кримінальної справи, то, на жаль, це питання не отримало чіткої, належної правової ре гламентації. На підставі аналізу статей 6, 28, 328 КПК слід зазначити, що рішення, ухвала, постанова суду з цивільної справи, що набрали законної сили, обов'язкові для суду у кримінальному судочинстві тіль ки з питання — чи мала місце подія або дія (суспільно небезпечне винне діяння: дія або бездіяльність) особи, але не відносно винності особи, тому цивільно-правова преюдиція не може обмежувати суд у кримінальному судочинстві щодо встановлення обставин, фактів, які стосуються винуватості або невинуватості підсудного.

Статті 323, 334 КПК містять внутрішні властивості вироку: закон ність, обґрунтованість, мотивованість, справедливість.

Під законністю вироку слід розуміти його властивість, яка відбиває правильне застосування судом кримінально-процесуального закону при досудовому розслідуванні, судовому розгляді та постановленні вироку, а також правильне застосування кримінального, цивільного та інших матеріальних законів при розв'язанні питань, які виникають при судовому розгляді кримінальної справи.

Вирок може бути визнаний законним, якщо: він проголошений за конним складом суду; на досудовому і судовому провадженні по кри мінальній справі були проведенні всі слідчі та судово-слідчі дії без порушення кримінально-процесуального закону та прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, які брали в них участь; виснов ки суду, які зазначені у вироку щодо винуватості або невинуватості особи, призначення покарання або звільнення від його відбування, застосування інших матеріальних законів ґрунтуються на їх правиль ному тлумаченні суддями.

Тільки законний вирок забезпечує виховний результат судової ді яльності. Будучи виявленням правосвідомості суддів, законний вирок формує правосвідомість громадян, впроваджує правову ідеологію, зміцнює віру громадян у непорушність їх прав та законних інтересів.

Поняття обґрунтованості вироку пов'язане з відношенням виснов ків суду до доказів, які досліджені у судовому засіданні і на цій під ставі суд робить висновок про наявність фактів, які входять до пред мета доказування по кожній кримінальній справі (ст. 64 КПК).

Обґрунтованість вироку — це достовірна відповідь суду з питань, які в порядку ст. 324 КПК належить вирішити при постановленні ви року по будь-якій кримінальній справі, тому обґрунтованість вироку — це така його властивість, при якій висновки про подію злочину, про винуватість і невинуватість підсудного у вчиненні злочину, про призначення йому міри покарання, про задоволення або відмову у задо воленні цивільного позову, про вирішення всіх інших питань по кри мінальній справі з достовірністю слідують із повністю зібраних до казів по справі і розглянутих судом у судовому засіданні.

Законність та обґрунтованість вироку — це дві сторони правосуд-ності вироку, його діалектичні взаємопов'язані, взаємозалежні та такі, що внутрішньо взаємодоповнюються, правові властивості. Вирок може бути або правосудним, тобто законним та обґрунтованим, або неправо судним, тобто незаконним та необґрунтованим.

Зміст ст. 323 КПК вимагає від суду, щоб його висновки у вироку були зроблені тільки на тих доказах, які розглянуті у судовому засіданні. У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 червня 1990 року № 5 ¹ «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримі нальних справ і постановлення вироку» пропонується звернути увагу суддів на те, що згідно з вимогами ст. 323 КПК в основу вироку можуть бути покладені лише достовірні докази, досліджені у судовому засідан ні. При постановленні вироку суд колегіально чи суддя одноособово, в умовах, що виключають будь-яке втручання у вирішення конкретних справ, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, повинен дати остаточну оцінку доказам з точки зору їх належності, допустимості, достовірності і достатності для вирішення питань, зазначених у ст. 324 КПК.

Мотивованість — це така правова властивість вироку, яка встанов лює систему правових, фактичних, етичних мотивів, які судді засто совують при обґрунтуванні процесуальних рішень при розгляді кри мінальної справи по суті.

Мотивованість вироку перш за все свідчить про переконання суду в достовірності зібраних та досліджених у судовому розгляді доказів, на яких базуються висновки суду стосовно всіх питань, що необхідно ви рішити при постановленні вироку. Як зазначено у ст. 327 КПК, обви нувальний та виправдувальний вирок повинні бути судом мотивовані.

У фактичних, правових, логічних мотивах, які судді наводять у виро ку, відбивається особисте осмислення суддями сукупності доказів, їх оцін ка, достовірності та достатності для прийняття рішення, особисте розумін ня суддями застосування норм процесуального та матеріального права.

Визначеність та точність мотивів судового рішення надає учасни кам судового розгляду (сторонам) можливість аргументовано оскар жувати у вищих судових інстанціях вироки, постанови, ухвали, як ті, що не набрали, так і ті, що набрали законної сили.

Переконливість мотивування спирається на його логічність та не-суперечливість, тому при мотивуванні своїх висновків судді повинні дотримуватись певних логічних правил: не застосовувати судження, які суперечать одне одному; не використовувати доводи, які не можуть бути підкріплені іншими доказами; не застосовувати судом необґрун тованих узагальнень щодо певної особи — підсудного; обов'язково дотримуватися логічного зв'язку між обставинами, які підлягають до казуванню, фактичними обставинами у справі та висновками, які сформульовані у вироку.

На це спрямовує суддів Пленум Верховного Суду України у згаду ваній постанові «Про виконання судами України законодавства і по станов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», де підкреслюється, що висновки суду щодо оцінки доказів належить викласти у вироку в точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу. Прийняття одних і відхилення інших доказів судом повинно бути мотивовано.

Природно, що при наявності загальних правил мотивування судо вих рішень мотивування обвинувального та виправдувального вироку має свої особливості.

За загальним правилом саме поняття «справедливість вироку» не розкрито національним законодавцем, відповідно до змісту кримінально-процесуальної діяльності. Лише у ч. 1 ст. 370 КПК, яка містить випадки істотних порушень кримінально-процесуального закону, зазначено, що істотними є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і поста новити законний, обґрунтований і справедливий вирок чи постанову.

Справедливість вироку як його властивість визнається теорією кримінального процесу і означає його моральну сторону і перш за все моральність висновків суду з питань, які необхідно вирішити при його постановленні.

Важливо зазначити, що більшість вчених-процесуалістів під тримують думку про те, що справедливість є найважливішою влас тивістю вироку, однак по-різному дають визначення такої справед ливості для здійснення правосуддя та прийняття процесуальних рі шень.

Справедливими повинні бути судження суду про винність підсуд ного, про призначення покарання, про суспільну небезпеку діяння, яке вчинив підсудний, про форму вини та мотиви злочину, щодо застосу вання до підсудного норм кримінального закону, які передбачають обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання. У вироку з точки зору моральності також враховується поведінка та особистість підсудного.

Спираючись у кримінально-процесуальному пізнанні на реальні факті, які мали місце насправді і на яких ґрунтується вирок, суд таким чином доводить справедливість у своїх висновках. Суворе дотримання судом кримінально-процесуального законодавства протягом судового розгляду кримінальної справи, постановлення вироку, проголошення вироку також свідчить про дотримання засад справедливості у судовій кримінально-процесуальній діяльності.

Справедливими будуть дії суду, якщо в процесі слухання кримі нальної справи були виявлені порушення прав та законних інтересів учасників кримінального судочинства і суд доклав усіх зусиль, щоб поновити порушені права та у зв'язку з цим у порядку ст. 23² КПК прийняв відповідне судове рішення — окрему ухвалу (постанову).

Якщо вирок законний, обґрунтований, мотивований, то він є і справедливим.

Види вироків

Вирок може бути обвинувальним або виправдувальним (ст. 327 КПК).

Обвинувальний вирок не може постановлятися на припущеннях, він виноситься судом, якщо в ході судового розгляду винуватість під судного у вчиненні злочину доведена. Обвинувальний вирок може бути двох видів: з 1) призначенням підсудному покарання та 2) із призна ченням покарання та звільненням засудженого від відбування покаран ня на підставах, передбачених ст. 80 КК (ч. 3 ст. 327 КПК). Обвину вальний вирок із звільненням від відбування покарання постановля ється також судом і за наявності підстав, передбачених ч. 1 статей 75, 79, 104 КК, тобто у разі призначення покарання з випробуванням про тягом призначеного судом іспитового строку.

Суд при постановленні обвинувального вироку може звільнити підсудного від покарання у зв'язку з актом амністії, якщо цей акт усу ває застосування покарання за вчинене діяння, а також у зв'язку з по милуванням підсудного (ч. 2 ст. 6 КПК).

Суд також своїм вироком може звільнити від покарання особу, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, коли визнає, що з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною (ст. 12, ч. 4 ст. 74 КК, ч. 5 ст. 7 КПК).

Виправдувальний вирок може бути постановлений лише з таких підстав: 1) коли не встановлено події злочину; 2) коли в діянні підсуд ного немає складу злочину; 3) коли не доведено участі підсудного у вчиненні злочину (ч. 4 ст. 327 КПК). Виправдання підсудного з будь-якої із вказаних підстав означає його повну реабілітацію, підтверджен ня його непричетності до злочину.

На жаль, чинний КПК не містить чіткого визначення щодо підстав виправдання підсудного. Враховуючи, що в судовій практиці в ряді випадків по-різному вирішувалося питання про розмежування понят тя «відсутність події злочину» і «відсутність складу злочину», Пленум Верховного Суду України у п. 21 постанови від 29 червня 1990 року № 5 роз'яснив, що виправдувальний вирок за відсутністю події зло чину постановляється, коли судовим розглядом справи встановлено, що діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний, взагалі не мало місця, відсутній причинний зв'язок між діяннями підсудного і шкідливими наслідками, настанням яких обумовлюється злочинність діяння, зокрема, коли шкідливі наслідки настали внаслідок дій особи, якій заподіяно шкоду, або в результаті дій сил природи тощо.

Що стосується виправдувального вироку за відсутністю в діянні складу злочину, то він постановляється, коли встановлено, що діяння, яке ставилось у вину підсудному, ним вчинено, але кримінальним за коном воно не визнається злочинним, зокрема, якщо воно лише фор мально містить ознаки злочину, але через малозначність не становить суспільної небезпеки (ст. 11 КК); відсутні інші умови, за яких діяння визнається злочинним (повторність діяння, попереднє притягнення до адміністративної відповідальності тощо); діяння вчинено у стані необ хідної оборони чи крайньої необхідності; мала місце добровільна від мова від вчинення злочину, а фактично вчинене не містить складу ін шого злочину; підсудний не є суб'єктом злочину через відсутність спеціальних ознак, встановлених для суб'єкта даного складу злочину; підсудний не досяг віку, з якого він може нести кримінальну відпові дальність, тощо (статті 17, 18, 22, 36-43 КК).

Третя підстава для постановлення виправдувального вироку — не доведеність участі підсудного у вчиненні злочину — має місце у випадках, коли факт суспільно небезпечного діяння встановлено, але досліджені судом докази виключають або не підтверджують вчинення його підсудним.

Незалежно від того, на яких підставах постановлено виправду вальний вирок, він повністю реабілітує підсудного. Саме тому законом не допускається включення у виправдувальний вирок формулювань, які ставлять під сумнів невинність виправданого (ч. 4 ст. 334 КПК).

При постановленні виправдувального вироку суд зобов'язаний роз'яснити виправданому порядок поновлення його порушених прав і відшкодування шкоди, завданої незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності¹.

Якщо при постановленні виправдувального вироку за недоведеніс тю участі підсудного у вчиненні злочину особа, яка вчинила цей злочин, залишається невиявленою, суд після набрання вироком законної сили виносить ухвалу про направлення справи прокурору для вжиття за ходів до встановлення особи, винної у вчиненні злочину (ч. 5 ст. 327 КПК).

Розв'язання цивільного позову у вироку

Постановляючи обвинувальний вирок, суд, залежно від доведенос ті підстав і розміру цивільного позову, задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому (ч. 1 ст. 328 КПК).

При виправданні підсудного розв'язання цивільного позову зале жить від підстав виправдання. При виправданні підсудного через не доведеність його участі у вчиненні злочину або при відсутності події злочину суд відмовляє у задоволенні цивільного позову. Процесуаль ним наслідком такої відмови є позбавлення цивільного позивача права звертатися з цими ж позовними вимогами в порядку цивільного судо чинства. Вирок суду, що набрав законної сили, у питанні про подію злочину і участь у ньому підсудного має преюдиціальне значення для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, відносно якої постановлено вирок.

При виправданні підсудного за відсутністю в його діях складу зло чину суд залишає позов без розгляду (ч. 3 ст. 328 КПК). Без розгляду суд вправі залишити цивільний позов також, якщо в судове засідання не з'явиться цивільний позивач або представник його інтересів (ст. 291 КПК), за винятком випадків, застережених у ч. 2 ст. 291 КПК. Залишен ня цивільного позову без розгляду не позбавляє позивача права пред'яви ти позов у порядку цивільного судочинства (ч. 4 ст. 28 КПК).

Суд відмовляє в задоволенні цивільного позову, якщо виправду вальний вирок постановлено за відсутністю в діях підсудного складу злочину, коли встановлено, що підсудний діяв у стані необхідної обо рони. Це випливає із положень ст. 1169 ЦК, відповідно до якої шкода, завдана особою при здійсненні нею права на самозахист від проти правних посягань, у тому числі у стані необхідної оборони, якщо при цьому не були перевищені її межі, не відшкодовується.

Суд у порядку ст. 334 КПК має викласти у вироку мотиви прийня того рішення про задоволення чи відхилення цивільного позову, зазна чивши, якою дією чи бездіяльністю її заподіяно, якими доказами це підтверджується, а також навести відповідні розрахунки сум, що під лягають стягненню, вказати матеріальний закон, на підставі якого вирішено цивільний позов. Такі процесуальні вимоги поширюються на випадки, коли підсудним вчинено декілька злочинів або злочин вчинили декілька підсудних, а саме: на кого з підсудних покладається солідарна відповідальність, а на кого часткова, в якому розмірі і на чию користь стягується сума на відшкодування шкоди.

З цього приводу Пленум Верховного Суду України у п. 13 постано ви від 31 березня 1989 року № 3 роз'яснює, що солідарну відповідаль ність по відшкодуванню шкоди несуть особи, діяння яких були об'єднані спільним злочинним наміром, а заподіяна шкода стала наслідком їх спільних дій¹.

У випадках, коли суд у вироку задовольняє цивільний позов, він може відповідно до ст. 329 КПК вжити заходів до забезпечення цивіль ного позову до набрання вироком законної сили, якщо таких заходів не було вжито раніше.

Суди повинні окремими ухвалами (постановами) реагувати на факти порушення органами дізнання і досудового слідства законодав ства про забезпечення відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і захист майнових прав потерпілих, а також на факти зло вживань з боку цих органів з майном, яке підлягає опису щодо можли вої конфіскації та забезпечення цивільного позову.

Вирішуючи при постановленні вироку питання про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, суд має керуватися відповідними нормами цивільного, трудового та іншого законодавства, які регулюють майнову відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам, підприєм ствам, установам, державі.

№75 Форми перевірки судових рішень. (ничего из украинского не нашла)

Необходимость проверки законности и обоснованности судебных решений обусловлена задачами уголовного судопроизводства и очевидной потребностью по возможности предотвратить судебные ошибки и несправедливость приговора, тяжело ложащиеся на отдельных лиц и противоречащие общественным и государственным интересам. Вместе с тем с учетом того, что в судебном разбирательстве, в суде первой инстанции, суд действует как орган судебной власти, в рамках предоставленных ему полномочий и в условиях установленной судебной процедуры, необходимо создание порядка проверки судебных решений вышестоящим судом, которые бы не вторгались в прерогативы суда первой инстанции, не нарушали бы принципа независимости судей и подчинения их только закону, а также обеспечивая права и интересы участников процесса на проверку состоявшихся решений вышестоящим судом. В п.3 ст. 50 Конституции РФ записано: "Каждый осужденный за преступление имеет право на пересмотр приговора вышестоящим судом в порядке, установленном федеральным законом...". Порядок пересмотра приговоров должен обеспечивать указанные выше цели и вместе с тем предотвращать затягивание исполнения судебного решения, неосновательные жалобы, обращение в различные судебные инстанции и неоднократный пересмотр привода. Виды обжалования и пересмотра приговоров в разных странах имеют свои особенности, различия по существу и наименованию, но их целевое назначение и характерные черты дают возможность, несмотря на эти различия, выделить то, что характеризует обычные и исключительные порядки обжалования. К обычным относятся апелляционное, кассационное обжалование приговора и пересмотр по частной жалобе (частное обжалование). Это обжалование распространяется на решения, не вступившие в законную силу. К исключительным относятся пересмотра порядке надзора, возобновление уголовных дел по вновь открывшимся обстоятельствам. Апелляционное обжалование. Его предметом могут быть приговоры, постановленные без участия присяжных заседателей, единолично судьей или составом профессиональных судей. При апелляционном разбирательстве дело подлежит полному пересмотру, т.е. не только в отношении соблюдения при рассмотрении его по первой инстанции, процессуальных правил и применения материального закона, но и со стороны фактической, по существу решения. Апелляционная инстанция рассматривает вновь все дело (или его часть), в зависимости от содержания жалобы или протеста: в судебном заседании апелляционной инстанции непосредственно исследуются доказательства. Последствием апелляционного рассмотрения является приговор, который заменяет собой полностью или частично обжалуемый приговор. Приговором апелляционной инстанции наказание может быть увеличено по требованию обвинителя, заявленному в его протесте, уменьшено или вовсе отменено по требованию обвиняемого (см., например, ст. 890, 891, 168 Устава уголовного судопроизводства России 1864 г.). Кассация. Кассационный суд рассматривает дело не по существу решения (т.е. не с точки зрения доказанности или недоказанности фактических обстоятельств дела), а с точки зрения соблюдения процедуры форм судопроизводства и правильного применения к установленным судом фактам закона. Поэтому, если основания апелляционного обжалования могут быть как фактические, так и юридические, то кассационное обжалование допускается только по юридическим основаниям. Эти основания указываются в законе либо в виде исчерпывающего перечня, нарушение которых влекут отмену приговора, или путем указания общих признаков тех нарушений, которые должны считаться поводами кассации. Последствия кассационного обжалования могут быть следующие: приговор оставлен без изменения, изменен: приговор отменен полностью или в части. Кассационная инстанция не постановляет нового приговора, а своим решением вносит изменение в приговор или, отменяя приговор, предписывает другому суду (или в другом составе судей) первой инстанции рассмотреть вновь дело. Выше дано представление об основных чертах апелляционного и кассационного пересмотра, сложившихся во Франции, Германии, России по Уставу уголовного судопроизводства 1864 г. После Октябрьской революции декретом "О суде" ? 1 апелляция была упразднена, единственным способом пересмотра приговоров была установлена кассация. За весь период советского законодательства кассационное производство претерпевало различные изменения, в результате чего явилась новая, характерная для нашего судопроизводства форма пересмотра приговоров, не вступивших в законную силу, соединяющая в себе элементы и апелляции и кассации. Кассационное производство, как и производство в порядке надзора (пересмотр вступивших в законную силу приговоров, определений, постановлений) сформировалось в УПК РСФСР с ярко выраженным публичным началом и с ограниченными возможностями применения равенства сторон и состязательности, что давало возможность вышестоящим судам и прокуратуре влиять на судебную практику судов, рассматривавших дело по существу, направляя ее в сторону единообразного стандарта доказывания и применения закона, в том числе и путем отмены приговора для усиления наказания за тот или иной вид преступления. Проверяя обоснованность приговора, вышестоящие суды только по письменным материалам дела, не исследуя непосредственно доказательства, обычно без участия сторон в вышестоящем суде, тем не менее, вправе прийти к иным выводам о доказанности (или недоказанности) обвинения, чем суд первой инстанции. Суд, проверяя законность и обоснованность приговора, имеет право, в ревизионном порядке, отменить приговор и направить дело для нового расследования, в ходе которого первоначальное обвинение может быть изменено и на более тяжкое. Надзорный пересмотр по протесту соответствующих прокуроров и председателей судов может иметь место в нескольких судебных инстанциях, по тем же основаниям, что и в кассационном порядке, что приводит к неоднократному рассмотрению дела в порядке надзора и тем самым лишает непоколебимости приговор даже после вступления его в законную силу. Задачи, стоящие перед уголовным процессом, и его принципы в условиях правового государства, а также введение различных составов суда, рассматривающего дело по первой инстанции, неизбежно должны повлечь за собой и изменение принципов и порядка проверки решения суда первой инстанции в вышестоящем суде. Поэтому в концепции судебной реформы предусмотрено, что производство в вышестоящих инстанциях по жалобам (протестам) на приговоры и решения, не вступившие в законную силу, будет происходить в двух порядках: кассационном и апелляционном. Инициатором пересмотра приговора могут быть лишь стороны или вышестоящий прокурор в пределах предоставленных полномочий. Кассационный порядок возможен по делам, рассмотренным с участием присяжных заседателей. Изменятся и основания кассационного производства, т. е. основанием к отмене или изменению приговора могут являться только существенные нарушения уголовно-процессуального законодательства и неправильное применение уголовного закона, несправедливое наказание. Такие правила кассационного производства уже установлены в УПК РСФСР применительно к приговорам, постановленным с участием присяжных заседателей (см. ст. 464-465 УПК). Апелляционный порядок обжалования должен применяться по делам, рассмотренным судьей единолично или тремя профессиональными судьями. Этот порядок пока не установлен и ,в отношении приговоров, вынесенных судьей единолично или в Составе трех профессиональных судей, действует порядок кассационного производства, установленный главой 28 УПК РСФСР. Пересмотр судебных решений, вступивших в законную силу, должен носить исключительный характер. Исключительность определяться основанием пересмотра (например, нарушение конституционных прав и свобод обвиняемого или лишение потерпевшего права на судебную защиту) и предоставлением возможности принесения протеста на вступившие в законную силу решения ограниченному кругу лиц и сокращением судебных органов, наделенных правом отмены или изменения вступившего в законную силу приговора. Таковы возможные направления изменения порядка обжалования и опротестования приговоров в будущем УПК.

№76 Подача апеляцій. Строки подачі апеляцій та суб`єкти, які мають право на подачу апеляцій.

Процесуальний порядок і строки апеляційного оскарження, форма та зміст апеляції, процесуальні наслідки її подання

За загальним правилом, апеляція подається через суд, який поста новив вирок, ухвалу чи постанову. Винятком із цього правила станов лять лише апеляції на ухвали чи постанови судді про відмову в засто суванні заходів безпеки або про їх скасування (ст. 52⁵ КПК), про об рання чи відмову в обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (ст. 165² КПК), про продовження строку тримання під вартою (ст. 165³ КПК), про відмову в проведенні обшуку житла чи іншого воло діння особи (ст. 177 КПК), про направлення обвинуваченого на стаціо нарну експертизу (ст. 205 КПК). Апеляції на зазначені рішення подають ся безпосередньо до апеляційного суду протягом трьох діб і розгляда ються не пізніш як через три доби після їх надходження до суду.

Апеляції на постанови судді про скасування постанови про відмову в порушенні справи (ст. 236²), про скасування постанови про закриття справи (ст. 236⁶), про скасування постанови про порушення криміналь ної справи (ст. 236⁸ КПК) розглядаються не пізніш як через сім діб після їх надходження до апеляційного суду. Для розгляду цих апеляцій відпо відні матеріали невідкладно витребовуються апеляційним судом.

Апеляційна скарга на вирок, ухвалу чи постанову суду першої ін станції має бути подана протягом п'ятнадцяти діб з моменту їх про голошення, а засудженим, який перебуває під вартою, — у той же строк з моменту вручення йому копії вироку.

Слід мати на увазі, що протягом строку, встановленого для подан ня апеляції, справа ніким не може бути витребувана із суду, при цьому суд зобов'язаний надавати сторонам за їх клопотанням можливість ознайомлюватися з матеріалами справи.

Якщо апеляція подана з порушенням встановленого строку і апе лянт не заявить клопотання про його відновлення, та апеляція поста новою головуючого визнається такою, що не підлягає розгляду.

У випадках пропуску строку на апеляційне оскарження з поважних причин апелянт має заявити клопотання перед судом, що постановив вирок чи виніс постанову, ухвалу, про відновлення пропущеного стро ку. Це питання вирішується судом, який розглядав справу, у результаті чого суд виносить ухвалу (постанову), якою відновлює пропущений строк або відмовляє у його відновленні і визнає апеляцію такою, що не підлягає розгляду.

Ухвала (постанова) про відмову в задоволенні клопотання про від новлення пропущеного строку може бути оскаржена до суду апеляцій ної інстанції, який має право своєю ухвалою відновити пропущений строк і визнати апеляцію такою, що підлягає розгляду, та дати суду першої інстанції розпорядження щодо повідомлення про апеляцію прокурора та інших заінтересованих осіб (ст. 353 КПК).

Форма та зміст апеляційної скарги (подання) визначені в ст. 350 КПК. Зокрема, в апеляції необхідно зазначити: 1) назву суду, якому адресується апеляція; 2) особу, яка подає апеляцію; 3) вирок, ухвалу чи постанову, на які подається апеляція, і назву суду, який їх постано вив; 4) вказівку на те, у чому полягає незаконність вироку, ухвали, постанови, та доводи на її обґрунтування; 5) прохання особи, яка подає апеляцію; 6) перелік документів, які додаються до апеляції.

При обґрунтуванні прокурором та захисником необхідності зміни чи скасування вироку, ухвали, постанови апеляція повинна містити посилання на відповідні аркуші справи.

Апеляційна скарга має бути мотивованою та містити посилання на підстави, з яких сторони вимагають скасувати судове рішення. В апе ляції також вказуються порушення закону, що мали місце під час до-судового розслідування чи судового розгляду і, на думку апелянта, можуть призвести до скасування чи зміни судових рішень.

Додержання визначеного змісту апеляційної скарги (подання) має важливе процесуальне значення, оскільки невиконання вимог ст. 350 КПК тягне за собою залишення апеляції без руху, про що головуючий виносить постанову, яка не підлягає оскарженню (ч. 1 ст. 352 КПК).

Про надходження апеляції суд, який постановив вирок, виніс ухвалу чи постанову, повідомляє прокурора та інших учасників процесу шляхом направлення відповідних повідомлень та поміщен ням оголошення на дошці об'яв суду. У п'ятидобовий строк з мо менту поміщення оголошення вказані особи мають право отримати в суді копію апеляції чи ознайомитися з нею в суді. Разом із вручен ням копії чи з ознайомленням з апеляцією їм роз'яснюється право на подачу своїх заперечень на апеляцію протягом п'яти діб з цього моменту.

Засудженому, що тримається під вартою, повідомлення про над ходження апеляції та її копії вручаються через начальника відповідної установи, одночасно з цим йому роз'яснюється право протягом п'яти діб з часу вручення цих документів подати заперечення на апеляцію.

Представлені заперечення на апеляцію додаються до справи або передаються безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 351 КПК).

У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримі нальному судочинстві» від 24 жовтня 2003 року № 8¹ зазначено, що апеляційний суд зобов'язаний ретельно перевірити додержання судом першої інстанції вимог статей 349-351 КПК і при виявленні порушень вжити передбачених законом заходів до їх усунення. Суд апеляційної інстанції також з'ясовує, чи були повідомлені засуджений, виправда ний, їх законні представники, захисники про день розгляду справи, а у випадках, передбачених законом, — чи викликав суд першої інстан ції цих осіб до апеляційного суду.

Подання апеляції на судове рішення зупиняє набрання ним закон ної сили. Справа має бути призначена до судового розгляду не пізніше трьох місяців з дня направлення її до суду апеляційної інстанції. При цьому справа має надійти до апеляційного суду не пізніше як за один місяць до визначеної судом першої інстанції дати розгляду (ч. 2. ст. 354 КПК).

Засуджений, що тримається під вартою, сповіщається про дату призначення справи апеляційного розгляду через начальника відповід ної установи.

У випадках, якщо в апеляційній скарзі (поданні) ставиться питан ня про погіршення становища засудженого чи виправданого, суд пер шої інстанції повинен одночасно викликати цих осіб, їх законних представників та захисника, якщо його участь у справі обов'язкова (ч. 4 ст. 354 КПК).

Особи, які подали апеляцію, наділені правом доповнити її, змінити, відкликати чи подати свої заперечення на апеляцію іншого учасника процесу до початку розгляду справи в апеляційному суді.

Не допускаються внесення змін до апеляційної скарги (подання), які тягнуть за собою погіршення становища засудженого чи виправда ного поза межами строків на апеляційне оскарження.

Захисник засудженого (виправданого) вправі відкликати свою апе ляцію тільки за згодою свого підзахисного і його законного представ ника. Захисник, який вступив до справи в стадії апеляційного прова дження, може змінити чи доповнити апеляцію попереднього захисни ка тільки за згодою засудженого (виправданого) та його законного представника. Засуджений (виправданий) мають право відкликати свою апеляцію та апеляцію свого захисника.

Апеляція ж представника потерпілого може бути відкликана ним лише за згоди потерпілого, а також самим потерпілим (ст. 355 КПК).

Слід наголосити, що апеляційне подання на вирок, рішення, ухва лу і постанову суду можуть бути доповнені або змінені прокурором, який їх вніс, а також прокурором вищого рівня до початку розгляду справи судом (ч. 1 ст. 40 Закону України «Про прокуратуру»).

Особи, які мають право подати апеляцію

Сторони кримінального процесу, а також інші особи (у випадках, передбачених КПК) наділяються правом подавати апеляцію на: вироки, які не набрали законної сили, ухвалені місцевими судами; постанови про застосування чи незастосування примусових заходів виховного і медичного характеру, ухвалені місцевими судами; ухвали (постанови), ухвалені місцевим судом, про закриття справи або направлення справи на додаткове розслідування; окремі ухвали (постанови), ухвалені міс цевим судом; на інші постанови місцевих судів у випадках, передба чених КПК (ст. 347 КПК).

Відповідно до ст. 348 КПК апеляцію мають право подати такі осо би: засуджений, його законний представник і захисник, у частині, що стосується інтересів засудженого; виправданий, його законний пред ставник і захисник — у частині мотивів і підстав виправдання; закон ний представник, захисник неповнолітнього, сам неповнолітній, щодо якого застосовано примусовий захід виховного характеру, — у частині, що стосується інтересів неповнолітнього; законний представник та захисник особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусового заходу медичного характеру; обвинувачений, щодо якого справу закрито, його законний представник і захисник — у частині мотивів і підстав закриття справи; обвинувачений, щодо якого справу направлено на додаткове розслідування, його законний представник і захисник — у частині мотивів і підстав направлення справи на додат­кове розслідування; цивільний відповідач або його представник — у частині, що стосується вирішення позову; прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, а також прокурор, який за твердив обвинувальний висновок, — у межах обвинувачення, що під тримував прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції; потерпілий і його представник — у частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції; цивільний позивач або його представник — у частині, що стосується вирішення позову; особа, щодо якої винесено окрему ухва лу (постанову) суду.

Зазначені особи мають оскаржити судове рішення повністю або частково. Потерпілий може оскаржувати вирок у межах вимог, заявле них ним у суді першої інстанції, а цивільний позивач — у частині, що стосується цивільного позову.

Крім цього, апеляцію мають право подати особи, відносно яких принято рішення про відмову в застосуванні заходів безпеки або про їх скасування (ч. 3 ст. 52⁵); особи, інтереси яких порушує постанова про надання дозволу на проведення окремих оперативно-розшукових заходів (ч. 5 ст. 97 КПК); підозрюваний, обвинувачений, його захисник чи законний представник — на постанову судді про обрання запобіж ного заходу у вигляді взяття під варту чи про відмову в обранні запо біжного заходу (ч. 7 ст. 165² КПК), на постанову судді про продовжен ня строку тримання під вартою (ч. 4 ст. 165³ КПК); особа, щодо якої прийнято рішення про законність затримання, її захисник чи законний представник — на постанову судді про законність затримання (ч. 9 ст. 106 КПК); обвинувачений, його захисник чи законний представник — на постанову судді про направлення обвинуваченого на стаціонарну експертизу (ч. 2 ст. 205 КПК); особа, яка подала скаргу, — на постано ву про відмову в порушенні справи (ч. 4 ст. 236² КПК), на постанову про закриття справи (ч. 6 ст. 236⁶ КПК); заінтересовані особи — на постанову судді про скасування постанови про порушення справи (ч. 20 ст. 236⁸ КПК); потерпілий у справах приватного обвинувачен ня — на постанову про відмову в порушенні кримінальної справи (ч. 5 ст. 251 КПК); особа, щодо якої були застосовані примусові за ходи медичного характеру, її захисник чи законний представник — на постанову (ухвалу) судді про застосування, скасування чи зміну при­мусових заходів медичного характеру (ст. 424 КПК); особи, яких сто сується рішення про застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру — на постанову (ухвалу) суду про засто сування примусових заходів виховного характеру (ст. 449 КПК).

Коло осіб, що наділені правом подавати апеляцію, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, за винятком одного суб'єкта — прокурора. Закон України «Про прокуратуру» уповноважує вносити апеляційне, касаційне і окреме подання на вироки, рішення, ухвали і постанови судів прокурора і заступника прокурора в межах їх компетен ції, незалежно від їх участі в розгляді справи в суді першої інстанції. Помічники прокурора, прокурори управлінь і відділів можуть вносити апеляційні, касаційні і окремі подання тільки у справах, у розгляді яких вони брали участь (ст. 37 Закону України «Про прокуратуру»).

Говорячи про прокурора як суб'єкта апеляційного оскарження, слід наголосити, що принесення подання для нього є обов'язком. Так, згідно із п. 5.9 Наказу Генерального прокурора України від 19 вересня 2005 року № 5 гн «Про організацію участі прокурорів у судовому розгляді кри мінальних справ та підтримання державного обвинувачення» держав ним обвинувачам (прокурорам) приписано протягом строків на оскар ження судових рішень, які не набрали законної сили, знайомитися з ними і матеріалами судового слідства, апеляціями та касаційними скаргами інших учасників процесу, подавати письмові зауваження та заперечення на них, а також своєчасно вносити документи прокурор ського реагування на кожне незаконне судове рішення.

У випадку одночасного принесення апеляційного подання проку рором, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та прокурором, який затвердив обвинувальний висновок, незалежно від доводів, що містяться в апеляції, вони обидва підлягають розгляду, якщо подані у встановлений строк і відповідають вимогам кримінально-процесуального закону.

№77 Розгляд справи за апеляцією. Обсяг перевірки справи апеляційним судом.

Процесуальний порядок, строки та межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції

Розгляд справи в апеляційному провадженні містить дві частини: попередній розгляд справи апеляційним судом та апеляційний роз гляд.

Як правило, попередній розгляд в апеляційній інстанції не є обов'язковою частиною судового розгляду і призначається лише в разі необхідності. Попередній розгляд проводиться суддею одноособово з обов'язковою участю прокурора. У деяких випадках на судове засідан ня викликаються інші учасники процесу, однак їх неявка не є пере шкодою для розгляду справи.

Розпочинається попередній розгляд з доповіді судді, який повідом ляє про підстави, з яких справа була призначена до попереднього роз гляду. Прокурор та інші учасники судового розгляду мають право ви словлювати свої думки щодо питань, які винесені на розгляд.

За результатами попереднього розгляду суддя виносить постанову в нарадчій кімнаті та приймає одне з таких рішень: 1) про питання, пов'язані з підготовкою справи до апеляційного розгляду; 2) про від мову в прийнятті апеляції до свого розгляду; 3) про зупинення про вадження в справі; 4) про повернення справи суду першої інстанції.

У разі необхідності при попередньому розгляді справи може вес тись протокол (ст. 357 КПК).

Під час попереднього розгляду справи апеляційний суд може роз глянути такі питання, пов'язані з підготовкою справи до апеляційного розгляду: про необхідність проведення судового слідства та його обсяг; про витребування у необхідних випадках додаткових доказів; про до ручення суду першої інстанції; про зміну, скасування або обрання за побіжного заходу; про виклик у необхідних випадках перекладача; про розгляд справи у відкритому чи закритому судовому засіданні; про день і місце розгляду справи, а також будь-які інші питання, що стосуються підготовчих дій до розгляду справи (ч. 1 ст. 358 КПК). До інших рішень, які може прийняти апеляційний суд під час попереднього розгляду справи, належать: відмова в прийнятті апеляції до свого розгляду, якщо апеляція подана особою, яка не має на це права; про повернення спра ви суду першої інстанції; про зупинення розгляду справи та про за криття апеляційного розгляду справи (ст. 359 КПК).

Справа в апеляційному суді розглядається в день, визначений судом першої інстанції¹. Заінтересовані особи сповіщаються про час і місце розгляду справи не пізніш ніж за три дні шляхом поміщення оголо шення на дошці об'яв суду. Засуджений, що перебуває під вартою, про день розгляду справи повідомляється через начальника відповідної установи. Одночасно з врученням копії або ознайомленням з апеля цією вказаним особам роз'яснюється право подати свої заперечення на апеляцію.

У пункті 25 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві» від 24 жовтня 2003 року № 8 зазначено, що виклик засудженого, який тримається під вартою, до суду апеляційної інстанції при перевірці судових рішень, перелічених у ч. 1 ст. 383 КПК, провадиться лише за його особистим письмовим клопотанням і є обов'язковим для суду.

Це право має бути роз'яснено засудженому судом, який постановив вирок. Клопотання інших учасників процесу про виклик до суду апе ляційної інстанції засудженого, який тримається під вартою, вирішу ється цим судом.

Апеляційний суд наділений правом перенести розгляд справи не пізніше як на тридцять діб у випадках, коли суд визнав за необхідне провести судове слідство, витребувати додаткові докази, викликати в судове засідання певних осіб, зробити доручення суду першої інстан ції, а також у разі особливої складності справи (ст. 360 КПК).

Відкривши судове засідання, перевіривши явку учасників апеля ційного розгляду та виконавши інші підготовчі дії, головуючий роз'яснює учасникам судового розгляду їх права, а також право давати пояснення з приводу поданих апеляцій та виступати в судових дебатах, а особам, які подали апеляції, — право підтримувати апеляції або від мовитися від них.

Після цього головуючий чи один із суддів доповідає суть вироку чи постанови, повідомляє, ким і в якому обсязі вони були оскаржені, викладає основні доводи апеляції і заперечень інших учасників про цесу, якщо вони були подані, головуючий також з'ясовує, чи підтри мують свої апеляції особи, які їх подали. Після з'ясування зазначених питань у тих випадках, коли при попередньому розгляді справи було прийнято рішення щодо проведення судового слідства, головуючий оголошує про початок судового слідства.

Апеляційна інстанція перевіряє законність та обґрунтованість су дових рішень не тільки за тими матеріалами, що є в справі, а і за до датково поданими. Як правило, нові матеріали подаються разом з апеляційною скаргою (поданням) до суду першої інстанції або безпо середньо до апеляційного суду. Вони також можуть бути витребувані апеляційним судом у необхідних випадках. Характерною особливістю нових матеріалів є те, що вони отримуються непроцесуальним шляхом і не досліджувалися судом першої інстанції, але вони містять інфор мацію, що має значення для правильного вирішення справи. При цьому апеляційний суд не може встановлювати факти, не встановлені судом першої інстанції, якщо ним не провадиться судового слідства.

Відповідно до ч. 1 ст. 365 КПК вирок, ухвала чи постанова суду першої інстанції перевіряються апеляційним судом у межах апеляції. Висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин справи, які не оспорювалися і стосовно яких відповідно до вимог ч. 1 ст. 299 і ст. 301¹ КПК докази не досліджувалися, не перевіряються. У пункті 7 по станови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 1 «Про практику постановлення судами вироків (постанов) при розгля ді кримінальних справ в апеляційному порядку» зазначається, що коли суд першої інстанції відповідно до ст. 299 КПК докази не досліджував або досліджував частково, апеляційний суд має провести судове слід ство з метою з'ясування лише тих фактичних обставин справи, які оспорювалися у суді першої інстанції. Якщо ж суд першої інстанції визначив обсяг досліджених ним доказів із порушенням вимог ст. 299 КПК, апеляційний суд не вправі постановити свій вирок, а повинен за наявності до того підстав скасувати вирок суду першої інстанції у зв'язку з істотним порушенням кримінально-процесуального закону та направити справу до цього суду на новий судовий розгляд. Цим самим закон обмежує розгляд справи в апеляційному суді в тій части ні судового рішення, законність і обґрунтованість якого була оскарже на в апеляції.

Під межами судового розгляду справи апеляційним судом розумі ється той обсяг, у якому відбувається перевірка оскарженого судового рішення. У Концепції реформування кримінальної юстиції України, затвердженій Указом Президента України від 8 квітня 2008 року № 311/2008, вказується, що апеляційний перегляд судових рішень пови нні здійснювати апеляційні суди у формі повної апеляції. Чинне законо давство не розрізняє поняття «повна» та «неповна» апеляція. У КПК йдеться тільки про «повне» та «часткове» судове слідство в апеляцій ній інстанції.

При розгляді апеляційних скарг судове слідство не обов'язково повинно повторювати дослідження доказів, що було проведено в суді першої інстанції: воно здійснюється в обсягу, що необхідний для пере вірки законності, обґрунтованості та справедливості вироку, з ураху ванням доводів, що наведені в скарзі чи поданні. Обсяг судового слідства в апеляційному суді має бути таким, щоб його проведення дозволило усунути неповноту чи однобічність досудового слідства чи судового слідства суду першої інстанції і постановити законне, об ґрунтоване та справедливе рішення.

У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 1 «Про практику постановлення судами вироків (постанов) при розгляді кримінальних справ в апеляційному порядку» зазначено, що під час судового слідства апеляційний суд може дослі джувати всі докази, що є в справі, або лише ті, правильність оцінки чи повноти дослідження яких судом першої інстанції оспорено в апеляції (апеляціях), або ж які він зовсім не досліджував.

Слід наголосити на тому, що при проведенні судового слідства в апеляційній інстанції ведеться протокол судового засідання та фіксація перебігу судового процесу технічними засобами. При цьому право за судженого, виправданого, їх захисників, законних представників на ознайомлення з протоколом забезпечується судом апеляційної інстан ції (п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосу вання законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві» від 24 жовтня 2003 року № 8).

У випадках, коли суд апеляційної інстанції не проводив судового слідства, після доповіді суті вироку (постанови), повідомлення, ким і в якому обсязі вони були оскаржені, викладення основних доводів апеляції і заперечень інших учасників процесу та з'ясування, чи під тримують свої апеляції особи, які їх подали, головуючий ознайомлює учасників судового розгляду з додатковими матеріалами, якщо вони були подані, матеріалами, що надійшли з суду першої інстанції на ви конання доручень і вислуховує їх пояснення з приводу апеляцій. Слід мати на увазі, що додаткові матеріали підлягають оцінці в сукупності з усіма іншими матеріалами справи і можуть бути покладені в основу рішення суду апеляційної інстанції. Після цього суд переходить до судових дебатів.

Відповідно до ч. 6 ст. 362 КПК судові дебати в суді апеляційної інстанції проводяться згідно з вимогами ст. 318 КПК і полягають у промовах учасників судового розгляду стосовно тієї частини вироку, яка оскаржена. Першими виступають особи, які подали апеляції. Про курор, якщо він підтримує апеляцію, подану ним чи іншим прокурором, виступає першим, а в інших випадках — останнім.

У випадках, коли в апеляційному провадженні бере участь засудже ний (виправданий), йому надається останнє слово, після цього суд ви даляється до нарадчої кімнати для постановлення рішення в справі.

Судове слідство в апеляційній інстанції може бути відновлено, якщо під час судових дебатів, виголошення останнього слова засудженим (виправданим) чи при постановленні рішення апеляційним судом виникне необхідність дослідження нових обставин справи або доказів, що їх підтверджують чи спростовують, і якщо ці обставини і докази стосуються оскарженої частини вироку суду першої інстанції. У таких випадках апеляційний суд зобов'язаний відновити судове слідство.

За результатами судового слідства апеляційна інстанція може прий няти одне з таких рішень: 1) винести ухвалу про залишення вироку або постанови без змін, а апеляції без задоволення, якщо в ході розгляду справи з'ясовано, що суд першої інстанції повно і правильно дослідив і оцінив усі доказі по справі та дав їм правильну правову оцінку; 2) по становити свій вирок, скасувавши повністю або частково вирок суду першої інстанції, якщо в ході розгляду справи апеляційним судом вста новлені нові фактичні обставини, досліджені нові докази в справі.

Відповідно до ст. 364 КПК у разі відмови особи, яка подала апеля цію, від своїх вимог і при відсутності апеляцій інших учасників судо вого розгляду апеляційний суд виносить ухвалу про закриття апеля ційного провадження. Крім цього, апеляційне провадження має бути закрито, якщо в результаті розгляду справи будуть встановлені обста вини, що виключають провадження в кримінальній справі (ст. 6 КПК), а також при недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину (п. 2 ст. 213 КПК). Якщо справа закривається за недоведеністю участі підсудного у вчиненні злочину і особа, яка вчинила цей злочин, зали шається не виявленою, апеляційний суд виносить ухвалу про направ лення справи прокурору для вжиття заходів до встановлення особи, винної у вчинені цього злочину.

Із межами апеляційного розгляду тісно пов'язане питання зміни обвинувачення та притягнення до відповідальності нових осіб. З дру гого боку, в ч. 1 п. 2 ст. 374 КПК встановлено, що апеляційний суд скасовує вирок (постанову) і повертає справу на додаткове розсліду вання у випадку, якщо є підстави для застосування кримінального закону про більш тяжкий злочин, обвинувачення у вчиненні якого за судженому не пред'являлось, якщо з цих підстав була подана апеляція прокурора чи потерпілого або його представника. А з іншого ж боку, закон не дає відповіді, що слід робити суду другої інстанції, коли по стане питання про притягнення до відповідальності нових осіб.

За загальним правилом (ст. 275 КПК) розгляд справи провадиться тільки відносно підсудних і тільки в межах пред'явленого їм обвину вачення. Це означає, що розгляд справи обмежений тільки колом підсудних і лише в межах пред'явленого їм обвинувачення, яке сформу льоване в обвинувальному висновку, за рамки якого суд виходити не може.

Проте це зовсім не означає, що кримінально-процесуальне право виходить з абсолютної незмінності обвинувачення¹. Тобто немає під став позбавляти можливості змінювати обвинувачення при розгляді справи в апеляційному порядку, якщо буде встановлено, що підсудний вчинив злочин, за яким обвинувачення йому не пред'являлося.

Клопотатися про притягнення до кримінальної відповідальності за новий злочин можуть лише прокурор, потерпілий та його представник. До того ж у ч. 1 ст. 276 КПК передбачено, що коли дані судового слід ства вказують, що підсудний вчинив ще й інший злочин, за яким об винувачення не було йому пред'явлено, суд за клопотанням прокурора, потерпілого чи його представника, не зупиняючи розгляду справи, ви носить ухвалу, а суддя — постанову, якими про вчинення цього зло чину повідомляє прокурора.

Закон також встановлює момент, до якого можливо змінити обви нувачення в суді, — під час судового розгляду до закінчення судового слідства прокурор вправі змінити пред'явлене особі обвинувачення (ч. 1 ст. 277 КПК). Судова практика йде саме таким шляхом, на що звернено увагу в ухвалі колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 23 березня 2004 року².

Таким чином, якщо апеляційний суд провадить судове слідство за правилами, встановленими для суду першої інстанції, то прокурор за загальним правилом може змінювати пред'явлене особі обвинувачен ня з урахуванням тих правил, що діють у суді першої інстанції. Тобто зміна обвинувачення може мати місце, якщо цим не погіршується становище засудженого й не порушується його право на захист. Зо крема, суд вправі перекваліфікувати діяння на статтю, що передбачає відповідальність за менш тяжкий злочин, якщо така зміна не буде озна чати визнання засудженого винним у вчиненні злочину, який істотно відрізняється за фактичними обставинами від обвинувачення, сфор мульованого у вироку й не потягне за собою призначення більш суворого покарання порівняно з попередньою кваліфікацією. Суд може виключити частину обвинувачення, окремий епізод або обтяжуючі обставини чи скасувати вирок у частині обвинувачення, що отримало самостійну кваліфікацію, та припинити справу в цій частині. Нарешті, суд вправі виключити статтю кримінального закону, яка неправильно була поставлена у вину внаслідок помилки при оцінці вчиненого як сукупності злочинів, при цьому вирок не скасовується і справа не при пиняється в частині обвинувачення за цією статтею. Саме у цьому й полягає єдність умов зміни обвинувачення в суді першої та апеляційної інстанцій.

№78 Результати розгляду справи в апеляційному суді. Підстави для скасування або зміни вироку чи постанови.

Стаття 366. Результати розгляду справи в апеляційному суді

У результаті розгляду апеляцій на рішення, зазначені у частині першій статті 347 цього Кодексу, апеляційний суд:

1) виносить ухвалу про залишення вироку чи постанови без зміни, а апеляції - без задоволення; скасування вироку чи постанови і повернення справи прокуророві на додаткове розслідування або на новий судовий розгляд в суд першої інстанції; скасування вироку чи постанови і закриття справи; зміну вироку чи постанови;

2) постановляє свій вирок, скасовуючи повністю чи частково вирок суду першої інстанції;

3) постановляє свою постанову, скасовуючи повністю чи частково постанову суду першої інстанції.

У результаті розгляду апеляцій на рішення, зазначені у частині другій статті 347 цього Кодексу, апеляційний суд:

1) виносить ухвалу про залишення ухвали чи постанови без зміни, а апеляції - без задоволення; скасування ухвали чи постанови і повернення її на новий судовий розгляд в суд першої інстанції, а у випадку скасування ухвали чи постанови про закриття справи і повернення її на додаткове розслідування; скасування окремої ухвали чи постанови; зміну ухвали чи постанови;

2) постановляє свою ухвалу, скасовуючи повністю чи частково ухвалу чи постанову суду першої інстанції.

Процесуальні підстави до скасування або зміни судових рішень в апеляційному порядку

Скасування або зміна судових рішень в апеляційному порядку може мати місце лише за наявності до того відповідних апеляційних підстав, вичерпний перелік яких наведено в кримінально-процесу альному законі.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 КПК підставами до скасування або зміни вироків, які не набрали законної сили, ухвалених місцевими судами, постанови про застосування чи не застосування примусових заходів виховного і медичного характеру, ухвалених місцевими судами, є: 1) однобічність або неповнота дізнання, досудового чи судового слід ства; 2) невідповідність висновків суду, викладених у вироку (поста нові), фактичним обставинам справи; 3) істотне порушення кримі нально-процесуального закону; 4) неправильне застосування кримі нального закону; 5) невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.

Наведений перелік апеляційних підстав є вичерпним і розширен ню не підлягає.

Однобічність або неповнота дізнання, досудового чи судового слідства (ст. 368 КПК). Однобічним чи неповним є дізнання, досудо-ве та судове слідство, у ході яких залишилися нез'ясованим такі об ставини кримінальної справи, з'ясування яких може мати суттєве значення для правильного вирішення справи.

Зокрема, дізнання, досудове чи судове слідство визнаються одно бічними або неповними в таких випадках:

-   коли не були допитані певні особи, не були витребувані і дослі джені документи, речові та інші докази для підтвердження чи спрос тування обставин, які мають істотне значення для вирішення справи (п. 1 ч. 2 ст. 368 КПК);

-   якщо не досліджені обставини, зазначені в ухвалі суду, який повер нув справу на додаткове розслідування або новий судовий розгляд, крім випадків, коли дослідити їх було неможливо (п. 2 ч. 2 ст. 368 КПК);

-   коли необхідність дослідження тієї чи іншої обставини випливає з нових даних, встановлених при розгляді справи в апеляційному суді (п. 3 ч. 2 ст. 368 КПК);

-   не з'ясовані з достатньою повнотою дані про особу засудженого чи виправданого (п. 4 ч. 2 ст. 368 КПК).

Невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи (ст. 369 КПК). Ця апеляційна підстава для скасуван ня чи зміни вироку полягає в тому, що вирок чи постанова визнають ся такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, коли:

-   висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими в судовому розгляді (п. 1 ч. 1 ст. 369 КПК);

-   суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки (п. 2 ч. 1 ст. 369 КПК);

-   при наявності суперечливих доказів, що мають істотне значення для висновків суду, у вироку (постанові) не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші (п. 3 ч. 1 ст. 369 КПК);

-   висновки суду, викладені у вироку (постанові), містять істотні суперечності (п. 4 ч. 1 ст. 369 КПК).

Судове рішення за цією підставою може бути скасовано чи змінено лише тоді, коли невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи могла вплинути на вирішення питання про винуватість засу дженого або невинуватість виправданого, на правильність застосуван ня кримінального закону, на визначення міри покарання або застосу вання примусових заходів виховного чи медичного характеру.

Істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону (ст. 370 КПК). Правильність судового рішення значною мірою зале жить від неухильного дотримання вимог кримінально-процесуального законодавства органами розслідування, прокурором та судом. Пору шення, які заважають суду повно та всебічно розглянути справу та постановити законне, обґрунтоване і справедливе рішення, визнають ся істотним і тягнуть за собою безумовне його скасування.

Вирок чи постанова суду першої інстанції підлягають скасуванню у випадках, коли:

-   за наявності підстав для закриття справи її не було закрито (п. 1 ч. 2 ст. 370 КПК);

-   вирок винесено незаконним складом суду (п. 2 ч. 2 ст. 370 КПК);

-   порушено право обвинуваченого на захист (п. 3 ч. 2 ст. 370 КПК);

-   порушено право обвинуваченого користуватися рідною мовою чи мовою, якою він володіє, і допомогою перекладача (п. 4 ч. 2 ст. 370 КПК);

-   розслідування справи проводила особа, яка підлягала відводу (п. 5 ч. 2 ст. 370 КПК);

-   справу розглянуто у відсутності підсудного, за винятком випадків, передбачених законом (п. 6 ч. 2 ст. 370 КПК);

-   порушено правила підсудності (п. 7 ч. 2 ст. 370 КПК);

-   порушено таємницю наради суддів (п. 8 ч. 2 ст. 370 КПК);

-   вирок (постанова) не підписано будь-ким із суддів (п. 9 ч. 2 ст. 370 КПК);

-   у справі відсутній протокол судового засідання або перебіг судо вого процесу у передбачених випадках не фіксувався технічними за собами (п. 10 ч. 2 ст. 370 КПК);

-   порушено вимоги щодо обов'язковості пред'явлення обвинувачен ня і матеріалів розслідування для ознайомлення (п. 11 ч. 2 ст. 370 КПК);

-   обвинувальний висновок не затверджений прокурором чи він не був вручений обвинуваченому (п. 12 ч. 2 ст. 370 КПК);

-   порушено вимоги закону щодо незмінності складу суду, надання підсудному права виступати в дебатах і з останнім словом (п. 13 ч. 2 ст. 370 КПК).

Неправильне застосування кримінального закону (ст. 371 КПК). Неправильне застосування кримінального закону тягне за собою ска сування чи зміну судового рішення у випадках:

-   незастосування судом кримінального закону, який підлягає за стосуванню (п. 1 ст. 371 КПК);

-   застосування кримінального закону, який не підлягає застосуван ню (п. 2 ст. 371 КПК);

-   неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту (п. 1ст. 371 КПК).

Наведені форми неправильного застосування кримінального за кону перебувають у взаємозв'язку і тісно пов'язані. У випадках засто сування кримінального закону, який не підлягає застосуванню, у той же час не застосовується кримінальний закон, що підлягає застосуван ню. Зазвичай неправильне тлумачення закону випливає з вказаних порушень.

Невідповідність призначеного судом покарання ступені тяж кості злочину та особі засудженого (ст. 372 КПК). Невідповідність призначеного судом покарання ступені тяжкості злочину та особі за судженого є підставою для скасування чи зміни судового рішення. Невідповідним ступені тяжкості злочину та особі засудженого визна ється таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені від повідною статтею КК, але за своїм видом чи розміром є явно неспра ведливим як внаслідок м'якості, так і суворості (статті 66, 67 КК).

№79 Касаційне оскарження рішень, які не набрали законной сили:порядок, строки та суб`єкти.

№80 Процесуальний порядок розгляду справи судом касаційної інстанції, щодо рішень, які не набрали законної сили. (питання йдуть разом)

Відповідно до ч. 1 ст. 383 КПК у касаційному порядку можуть бути розглянуті касаційні скарги і касаційні подання на судові рішення, які не набрали законної сили: —вироки, ухвали і постанови апеляційного суду, постановлені ним як судом першої інстанції; —вироки і постанови апеляційного суду, постановлені в апеляційному порядку. Касаційні скарги на зазначені судові рішення мають право подати: —засуджений, його законний представник і захисник —у частині, що стосується інтересів засудженого; —виправданий, його законний представник і захисник — у частині мотивів і підстав виправдання; —законний представник, захисник неповнолітнього і сам неповнолітній, стосовно якого застосовані примусові заходи виховного характеру, — в частині, що стосується інтересів неповнолітнього; —законний представник і захисник особи, стосовне якої вирішується питання про застосування примусовш заходів медичного характеру; —обвинувачуваний, стосовно якого справа закрита, йог законний представник і захисник — у частині мотивів і підстав закриття справи; —обвинувачений, стосовно якого справа направлена на додаткове розслідування, його законний представник і захисник — у частині мотивів і підстав направлення справи на додаткове розслідування; —цивільний відповідач або його представник — у частині, що стосується вирішення позову; - потерпілий і його представник — у частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, поданих ним у суді першої інстанції; - цивільний позивач або його представник — у частині, що стосується вирішення позову; —особа, стосовно якої винесена окрема ухвала (постанова) суду; —інші особи у випадках, передбачених КПК.

Касаційне подання на судові рішення апеляційного суду,постановлені ним як судом першої інстанції, має право подати прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, і прокурор, який затвердив обвинувальний висновок, а на вироки і постанови апеляційного суду, постановлені останнім в апеляційному порядку, крім названих осіб має право подати і прокурор, який брав участь в апеляційному розгляді справи. Касаційні скарги і подання можуть бути подані протягом одного місяця з моменту проголошення апеляційним судом вироку чи оголошення ухвали або постанови, які оскаржуються. Виняток передбачений для засудженого, що перебуває під вартою. Для нього касаційний строк обчислюється з моменту вручення йому копії рішення. Протягом строку, встановленого на касаційне оскарження, справа ніким не може бути витребувана із суду, який постановив судове рішення. Перебування в суді кримінальної справи протягом строку, встановленого для касаційного оскарження і внесення касаційного подання, і заборона на його витребування в цей період є гарантіями права учасників процесу на ознайомлення з провадженням у справі і скаргами (поданнями), що надійшли в суд. Якщо заінтересована особа пропустила строк на касаційне оскарження або внесення подання, вона вправі подати разом з касаційною скаргою (поданням) клопотання про відновлення пропущеного строку. Питання про відновлення касаційного строку на оскарження судового рішення і внесення касаційного подання вирішується у справах: —передбачених п. 1 ч. 1 ст. 383 КПК ( вироки, ухвали і постанови апеляційного суду, постановлені по першій інстанції) — судом першої інстанції; —передбачених п. 2 ч. 1 ст. 383 КПК (вироки і постанови апеляційного суду, постановлені в апеляційному порядку) — судом апеляційної інстанції. При відмові у відновленні строку рішення відповідного суду може бути оскаржено в касаційну інстанцію, яка вправі своєю ухвалою відновити пропущений строк, визнати скаргу (подання) такою, що підлягає розгляду, і дати розпорядження відповідному суду першої або апеляційної інстанції про виконання вимог ст. 531 КПК (направлення повідомлення про надходження скарги прокурору та іншим особам, інтересів яких вона стосується, останнім сповіщається і про надходження подання, поміщення оголошення на дошці об'яв суду, вручення копії скарги чи подання засудженому, що тримається під вартою тощо). Касаційні скарги (подання) подаються через суд, що постановив вирок, ухвалу або постанову. Зміст касаційної скарги і подання має важливе процесуальне значення, оскільки від викладених у них формулювань, доводів і обґрунтувань залежать наслідки розгляду скарги чи подання. Тому законодавець визначив, що їх зміст повинен відповідати вимогам, які пред'являються до апеляції. Зокрема у скарзі, поданні зазначаються: назва суду, якому адресується скарга (подання); особа, яка подає скаргу (подання); вирок, ухвала чи постанова, на які подається скарга (подання), і назва суду, який їх постановив; вказівка на те, в чому полягає незаконність вироку, ухвали, постанови та доводи на її обґрунтування; прохання особи, яка подає скаргу (подання); перелік документів, які додаються до скарги (подання). До скарги (подання) має бути приєднана кількість копій, достатня для вручення всім учасникам судового розгляду, інтересів яких стосується скарга (подання). Обов'язок подавати відповідну кількість копій скарги не поширюється лише на засудженого, що перебуває під вартою. Про надходження скарги (подання) апеляційний суд зобов'язаний направити письмове повідомлення особам, інтересів яких вона стосується, а також помістити про це оголошення на дошці об'яв суду. День поміщення оголошення має важливе значення, оскільки саме з ним пов'язується право на одержання в суді протягом п'яти діб копії скарги (подання) або ознайомлення з ним у суді, і тому він повинен бути зафіксований у справі відповідним документом (наприклад довідкою секретаря судового засідання). Засудженому, що перебуває під вартою, повідомлення про надходження касаційної скарги (подання) та її копія вручаються через начальника відповідної установи. Подання касаційної скарги чи внесення касаційного подання зупиняє набрання судовими рішеннями законної сили та їх виконання. У цей час заборонено направляти особу, засуджену до позбавлення волі, для відбування покарання в установи виконання покарань; звертати до виконання інші основні та додаткові покарання (стягувати штраф, конфісковувати майно та ін.); виконувати вирок у частині цивільного позову, стягувати судові витрати. Набрання законної сили судовими рішеннями припиняється стосовно всіх підсудних по конкретній справі — як тих, що подали, так і тих, що не подали касаційну скаргу, або щодо яких внесено чи не внесено касаційне подання. Як виняток, закон передбачає виконання виправдувального вироку і вироку, що звільняє підсудного від покарання, негайно після його проголошення. Якщо підсудний перебуває під вартою, суд звільняє його з-під варти в залі судового засідання. Апеляційний суд, що ухвалив судові рішення, сповістивши про надходження скарги, подання прокурора й інших учасників процесу, інтересів яких вони стосуються, забезпечує їм можливість ознайомитися зі скаргою, поданням, вручає їх копії і роз'яснює право подати свої заперечення. Касаційні скарги (подання) і заперечення на них приєднуються до кримінальної справи. Дату розгляду справи призначає апеляційний суд, який повідомляє про неї учасників судового розгляду. Справа призначається до касаційного розгляду судом першої інстанції не пізніше двох місяців із дня її направлення до касаційного суду. Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення учаснику процесу про день розгляду скарги (подання) у касаційній інстанції або про перенесення розгляду справи, внаслідок чого учасник процесу був позбавлений можливості взяти в ньому участь, розглядається як істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, що впливає на правильність судового рішення і є підставою для перегляду судового рішення, яке набрало законної сили, в порядку виключного провадження. Якщо особа, що подала касаційну скаргу, або прокурор, що вніс подання, дійдуть висновку про необхідність подати доповнення чи зміни до скарги (подання) або відкликати скаргу (подання), вони вправі зробити це до початку розгляду справи в касаційному суді. Засуджений або виправданий можуть відкликати свою касаційну скаргу і скаргу свого захисника, за винятком скарг у справах, де участь захисника є обов'язковою, а захисник засудженого або виправданого може відкликати свою касаційну скаргу тільки за згодою підзахисного і його законного представника. На ствердження або спростування доводів, викладених у скарзі або поданні, особи, що їх подали, мають право подати до касаційного суду документи, яких не було у справі. Нові матеріали можуть бути витребувані також касаційним судом. Отже, касаційному суду надані окремі можливості апеляційного суду. До «документів» і «матеріалів» можуть належати будь-які дані, одержані законним шляхом, крім проведення слідчих дій. Виконавши всі дії з ознайомлення з протоколом судового засідання та матеріалами справи, розглянувши зауваження на протокол судового засідання, повідомивши заінтересованих осіб про надходження касаційних скарг і подань та вручивши їм копії (копій скарг не подає засуджений, який перебуває під вартою), апеляційний суд протягом семи діб зобов'язаний передати справу разом зі всіма скаргами, поданнями та запереченнями на них до касаційного суду, визначивши дату розгляду справи та повідомивши про це учасників судового розгляду. Після надходження до суду касаційної інстанції справа передається судді-доповідачу. У судовому засіданні справи розглядаються касаційним судом у складі трьох суддів за правилами, встановленими ст. 394, частинами 1—З ст. 362 КПК. У розгляді справи можуть брати участь всі особи, яким надано право на касаційне оскарження і внесення касаційного подання на судові рішення. Засідання проводиться з обов'язковою участю прокурора. Участь інших осіб є їхнім правом, а не обов'язком, і їхня неявка в судове засідання не перешкоджає розгляду справи. Учасники судового розгляду, які з'явилися у судове засідання, мають право давати пояснення і суд зобов'язаний надати їм слово для цього. Якщо засуджений, що перебуває під вартою, заявив клопотання про виклик його в судове засідання для дачі пояснень, суд касаційної інстанції зобов'язаний викликати його і заслухати пояснення. Ухвала суду касаційної інстанції ухвалюється в нарадчій кімнаті з дотриманням вимог, які пред'являються до постановлення вироку (статті 322, 325 КПК). У касаційному провадженні протокол судового засідання не ведеться, тому істотні обставини судового засідання (суть пояснень учасників процесу, виступ прокурора) викладаються в ухвалі. Касаційний суд перевіряє судове рішення з точки зору його законності й обґрунтованості, тобто відповідності нормам матеріального і процесуального закону, фактичним обставинам справи, доказам, дослідженим у судовому засіданні. При цьому суд касаційної інстанції перевіряє й оцінює і нові матеріали, подані особами, що надіслали скарги (подання), або витребувані самим судом. Касаційний суд зобов'язаний перевірити законність і обґрунтованість судового рішення за наявними у справі і додатково поданими матеріалами у межах оскарженої частини. Вийти за межі касаційних вимог суд може лише у випадку, якщо цим не погіршується становище засудженого або виправданого. Якщо задоволення скарги або подання дає підстави для ухвалення рішення на користь інших засуджених, від яких не надійшли скарги або не внесено подання, суд касаційної інстанції повинен прийняти таке рішення (ст. 395 КПК).

№81 Касаційне оскарження рішень, які набрали законної сили: порядок, строки та суб`єкти.

№82 Процесуальний порядок розгляду справи судом касаційної інстанції, щодо рішень, які набрали законної сили (питання йдуть разом)

Відповідно до ч. 2 ст. 383 КПК у касаційному порядку можуть бути переглянуті судові рішення, які набрали законної сили, зокрема: —вироки і постанови місцевих судів, що не були предметом розгляду апеляційної інстанції і набрали законної сили; —вироки і постанови місцевих судів, що були предметом розгляду апеляційної інстанції і залишені без зміни,змінені, скасовані (повністю або частково) із закриттям справи, поверненням на додаткове розслідування або на новий судовий розгляд; —ухвали апеляційного суду щодо вироків і постанов місцевих судів, що були предметом розгляду апеляційних судів. На вироки і постанови місцевих судів, на ухвали апеляційного суду, постановлені щодо цих вироків і постанов, касаційні скарги мають право подати: —засуджений, його законний представник і захисник —у частині, що стосується інтересів засудженого; —виправданий, його законний представник і захисник — у частині мотивів і підстав виправдання; —позивач, відповідач або їхні представники — у частині, що стосується вирішення позову; —потерпілий, його представник — у частині, що стосується інтересів потерпілого. Касаційне подання на зазначені судові рішення, що набрали законної сили, має право подати прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої чи апеляційної інстанції, а також Генеральний прокурор України та його заступники, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, прирівняні до них прокурори та їх заступники в межах їх повноважень — незалежно від їх участі в розгляді справи судом першої чи апеляційної інстанції. Законом не надано право внести касаційне подання прокурору, який затвердив обвинувальний висновок. На нашу думку, це прогалина закону, яку належить усунути в новому КПК. Касаційні скарги і подання можуть бути подані протягом шести місяців із моменту набрання ними законної сили. Протягом строку, встановленого на касаційне оскарження, ніхто не вправі витребувати справу, за винятком суду касаційної інстанції. Заінтересована особа, яка пропустила строк на касаційне оскарження (внесення подання), вправі подати разом з касаційною скаргою (поданням) клопотання про відновлення пропущеного строку. Питання про відновлення касаційного строку вирішує суд касаційної інстанції. За відсутності клопотання про відновлення пропущеного строку суддя виносить постанову, якою визнає скаргу (подання) такою, що не підлягає розгляду. Касаційні скарги (подання) подаються безпосередньо в касаційний суд і передаються судді цього суду, який одержавши скаргу чи подання, протягом 15 діб з часу надходження скарги (подання) повинен перевірити, чи стосуються вони рішень, передбачених ч. 2 ст. 383 КПК; якщо стосуються, то чи набрали рішення законної сили; якщо набрали законної сили, то чи не спливло на момент подачі скарги або подання більше шести місяців; чи подали скаргу (подання) ті особи, що передбачені в ст. 384 КПК; чи відповідає зміст скарги (подання) вимогам, передбаченим у ст. 350 КПК; чи порушуються у скарзі (поданні) питання, передбачені ч. 1 ст. 398 КПК. Вивчивши скаргу (подання) та приєднані до неї документи, суддя вирішує питання про витребування справи або про відмову в її витребуванні, якщо скарга (подання) не відповідає хоча б одній із цих вимог. Одночасно з витребуванням справи за наявності до того підстав суддя вправі зупинити виконання судового рішення. Зупинення виконання судового рішення — це тимчасове неприведення до виконання судового рішення, що набрало законної сили. Це може бути як відкладення виконання, яке ще не було почато, так і переривання виконання, коли судове рішення уже виконується. Не можна зупинити уже виконане рішення. Зупинення виконання може стосуватися як рішення в цілому, так і якої-небудь його частини (наприклад додаткового покарання). Зупинення виконання вироку й інших судових рішень допускається тільки за наявності до того підстав. У законі не зазначено, які конкретно підстави можуть спричинити ухвалення рішення про зупинення виконання судового рішення. До таких підстав, безпосередньо, належать істотні порушення закону, що свідчать про незаконність рішення. Виконання судового рішення зупиняється тільки до розгляду касаційної скарги (подання) у суді. Якщо суд касаційної інстанції залишає вирок, постанову або ухвалу без зміни, а касаційні скарги або подання — без задоволення, зупинення автоматично скасовується і судове рішення направляється на виконання. Саме по собі подання касаційних скарг (подань) на судові рішення, зазначені в ч. 2 ст. 383 КПК, не зупиняє набрання ними законної сили. Справа з касаційними скаргами (поданнями) вивчається суддею касаційного суду і призначається до розгляду в судовому засіданні для вирішення питання, чи є підстави до скасування або зміни судового рішення, чи таких підстав немає. У судовому засіданні, якщо колегія суддів у складі трьох суддів за участю прокурора дійде висновку про відсутність підстав для скасування або зміни судового рішення, вона своєю ухвалою відмовляє в задоволенні касаційної скарги (подання). Якщо ж колегія суддів дійде висновку про наявність підстав для скасування або зміни судового рішення, вона своєю ухвалою призначає справу до розгляду з обов'язковим повідомленням учасників судового розгляду про день і час цього розгляду; строк розгляду справи не повинен перевищувати два місяці з моменту винесення даної ухвали. Вимоги до змісту касаційної скарги (подання), обсягу перевірки справи касаційним судом (ст. 395 КПК), порядок розгляду справ з касаційними скаргами (поданнями) на судові рішення, зазначені в ч. 2 ст. 383 КПК, постановлений ухвали і звернення її до виконання такі самі, як ті, що пред'являються до відповідних документів і дій у справах з касаційними скаргами і поданнями на судові рішення, зазначені в ч. 1 ст. 383 КПК.

№83 Відновлення справи в зв`язку з ново виявленими обставинами. Судовий розгляд заяви про перегляд справи у зв`язку з нововиявленими обставинами.

Перегляд судових рішень у порядку виключного провадження за нововиявленими обставинами

Судові рішення можуть бути переглянуті в порядку виключного провадження, якщо будуть встановлені нововиявлені обставини.

Нововиявленими обставинами є юридичні факти (обставини), що існували на час досудового розслідування або судового розгляду кри мінальної справи, але не були відомі суду та мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Приводом для призначення розслідування нововиявлених обставин є заяви власника (співвласника) юридичної особи приватного права, за заявою чи згодою яких порушені кримінальні справи за статтями 235¹, 235², 235³ КК, заінтересованих осіб, підприємств, установ, організацій і посадових осіб про перегляд справи (ч. 1 ст. 400⁸КПК). Заяви пода ються прокурору, оскільки він є єдиною особою, правомочною при значити розслідування нововиявлених обставин. Якщо заява про пере гляд справи у зв'язку з нововиявленими обставинами надійшла до органів дізнання, слідчому, судді або суду, вони зобов'язані направити її прокуророві за належністю.

Прокурор у всіх випадках, коли йому стануть відомі нові обстави ни в справі, зобов'язаний за власною ініціативою особисто або через органи дізнання чи слідчих провести необхідне розслідування цих об ставин. Це право прокурора передбачено ч. 2 ст. 400⁸КПК і випливає з положення кримінально-процесуального закону, який зобов'язує його у всіх стадіях кримінального судочинства своєчасно вживати перед бачених законом заходів до усунення всяких порушень закону, від кого б ці порушення не виходили (ч. 2 ст. 25 КПК).

Приводом для відновлення справи у зв'язку з нововиявленими і новими обставинами є подання прокурора до апеляційного чи касацій ного суду про перегляд справи за цими обставинами.

Згідно зі ст. 400⁵ КПК підставами для перегляду судових рішень, що набрали законної сили, у порядку виключного провадження у зв'язку з нововиявленими обставинами визнаються: 1) фальсифікація доказів, неправильність перекладу, а також показань свідка, потерпі лого, обвинуваченого, підсудного, висновку і пояснень судового екс перта, на яких ґрунтується вирок; 2) зловживання прокурора, дізна-вача, слідчого чи суддів під час провадження у справі; 3) всі інші об ставини, які не були відомі суду при виконанні судового рішення і які самі по собі або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність засудження або виправдання підсудного.

Фальсифікація доказів означає їх завідому неправильність, напри клад, складання завідомо підроблених офіційних документів, які по свідчують певні факти, що мають юридичне значення або надають певні права чи звільняють від обов'язків (ст. 358 КК)¹, складання, видача службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення офіційних документів (ст. 366 КК), штучне створен ня доказів обвинувачення (ст. 372 КК). Фальсифікованими можуть бути будь-які докази: речові докази, протоколи слідчих і судових дій, про токоли з відповідними додатками, складені уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, та інші документи.

Неправильність перекладу, неправдивість показань свідка, потер пілого, обвинуваченого, підсудного, висновку і пояснень експерта, на яких ґрунтується вирок, може бути наслідком помилки або завідомої їх неправдивості чи неправильності, за що перекладач, свідок, потер пілий, експерт несуть кримінальну відповідальність за ст. 384 КК.

Зловживання суддів можуть виражатися в одержанні хабара в зв'язку з провадженням у справі (ст. 368 КК); недопущенні чи нена-данні своєчасно захисника, а також іншому грубому порушенні права підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист (ст. 374 КК), постановленні завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови у справі (ст. 375 КК).

Зловживання прокурора, слідчого, дізнавача під час провадження у справі можуть виражатися в зловживанні впливом (ст. 369¹), завідо мо незаконному затриманні, приводі, триманні під вартою (ст. 371 КК), притягненні завідомо невинного до кримінальної відповідальності (ст. 372 КК), примушуванні давати показання при допиті шляхом не законних дій (ст. 373 КК).

Згідно з ч. 2 ст. 400⁵ КПК фальсифікація доказів, завідомо непра вильний переклад, завідомо неправдиві показання свідка, потерпілого, завідомо неправильний висновок і пояснення судового експерта, зло вживання прокурорів, дізнавачів, слідчих і суддів є підставами для перегляду судових рішень, що набрали законної сили, у порядку ви ключного провадження лише в тому разі, коли вони встановлені ви роком, що набрав законної сили, а при неможливості постановлення вироку — матеріалами розслідування.

До інших обставин, які не були відомі суду при виконанні судового рішення і які самі по собі або разом із раніше виявленими обставина ми доводять неправильність засудження або виправдання підсудного, відносяться рішення Конституційного Суду України про визнання не конституційною норми закону, який застосований у даній кримінальній справі, рішення Європейського суду з прав людини, який встановив застосування закону, що за своїм смислом протирічить положенням Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, виявлення раніше невідомих учасників злочину, виявлення факту неосудності засудженого в момент вчинення ним суспільно не безпечного діяння тощо.

Строки перегляду судових рішень у порядку виключеного прова дження за нововиявленими обставинами визначені у ст. 400⁶КПК.

Перегляд виправдувального вироку, ухвали чи постанови про за криття справи за нововиявленими обставинами допускається лише протягом встановлених законом строків давності притягнення до кри мінальної відповідальності і не пізніше одного року з дня виявлення нових обставин.

За наявності доказів, які підтверджують, що особа вчинила більш тяжкий злочин, ніж той, за який вона була засуджена, справа може бути відновлена у зв'язку з нововиявленими обставинами тільки протягом строку давності притягнення до кримінальної відповідальності за більш тяжкий злочин.

За наявності доказів, які підтверджують невинуватість засуджено го або вчинення ним менш тяжкого злочину, відновлення справи за нововиявленими і новими обставинами строками не обмежено.

Відбуття покарання або смерть засудженого не є перешкодою для перегляду справи в інтересах його реабілітації.

Отже, перегляд обвинувального вироку в інтересах засудженого строками не обмежений.

Днем виявлення нових обставин є день набрання законної сили ви роком суду щодо свідка, потерпілого, судового експерта, перекладача у зв'язку з дачею ними завідомо неправдивих показань, завідомо непра вильного висновку, пояснень чи перекладу, щодо прокурора, дізнавача, слідчого, судді у зв'язку з допущеним ними зловживанням, а також щодо інших осіб у зв'язку з фальсифікацією ними доказів, а при неможливос ті постановлення вироку — день складання прокурором за матеріалами розслідування висновку про наявність нововиявлених обставин.

Днем виявлення нових обставин у вигляді дій певних осіб, які не підпадають під ознаки злочинів, а також інших обставин є день скла дання прокурором висновку про підтвердження таких обставин мате ріалами розслідування.

Клопотання про перегляд судових рішень за нововиявленими об ставинами згідно з ч. 1 ст. 400⁹ КПК вправі подавати прокуророві учасники процесу, а також інші особи, якщо таке право надано їм за коном.

З метою перевірки заяви прокурор вправі витребувати справу із суду.

Коли прокурор не вбачає підстав для перегляду справи у зв'язку з нововиявленими обставинами, він відмовляє в цьому своєю вмотиво ваною постановою, про що повідомляє осіб та підприємства, установи, організації, які подали заяви. Ця постанова прокурора може бути оскаржена вищестоящому прокуророві.

Нововиявлені обставини в справі, що стали відомі прокурору, по винні бути розслідувані у всіх випадках.

Про призначення розслідування за нововиявленими обставинами прокурор у межах своєї компетенції виносить постанову. Розслідуван ня провадиться прокурором особисто або через органи дізнання чи слідчих за правилами, встановленими КПК для проведення досудово-го слідства. Це означає, зокрема, що розслідування нововиявлених обставин повинно бути закінчено в строки, що й досудове слідство у кримінальних справах, установлених ст. 120 КПК.

У випадках, коли є достатньо даних, які вказують на ознаки фаль сифікації доказів, завідомо неправильного перекладу, завідомо неправ дивих показань свідка, потерпілого, на завідомо неправильний висно вок і пояснення судового експерта, зловживання прокурорів, осіб, які проводили дізнання, слідчих і суддів, виноситься постанова про по рушення кримінальної справи, оскільки ці зловживання та фальсифі кація, як правило, повинні бути встановленні вироком, що набрав за конної сили.

Закінчивши розслідування нововиявлених обставин, районний, міський прокурор при наявності підстав для відновлення справи за нововиявленими обставинами направляє її разом з матеріалами роз слідування або вироком, що набрав законної сили, яким у зловживан ні або фальсифікації доказів у справі уже засуджені, і своїм висновком відповідно прокуророві Автономної Республіки Крим, області, про куророві міст Києва та Севастополя, військовому прокурору (на правах прокурора області).

Погодившись із цим висновком, відповідний прокурор приносить подання до апеляційного суду (ч. 4 ст. 400⁸КПК).

Справи, в яких вирок винесено апеляційним судом, прокурор Авто номної Республіки Крим, прокурор області або прокурор міст Києва та Севастополя, військовий прокурор (на правах прокурора області) направляє Генеральному прокурору України, який вирішує питання про принесення подання до касаційного суду (ч. 5 ст. 400⁸КПК).

Для встановлення нових обставин не завжди призначається про курором їх розслідування. Так, при наявності таких нових обставин, як визнання Конституційним Судом України закону, застосованого судом у даній кримінальній справі, такими, що не відповідають Кон ституції України, або коли є встановлене Європейським судом з прав людини порушення положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом України у разі застосуван ня закону, який не відповідає положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, тобто немає потреби їх розсліду вання, прокурор, перевіривши кримінальну справу, складає висновок про наявність нових обставин, а також подання вищестоящому про курору про необхідність відновлення справи за новими обставинами. Недоцільно приєднувати до подання копії вказаних актів: вищестоя щому прокурору і суду вони повинні бути відомі.

Подання прокурора Автономної Республіки Крим, прокурора об ласті, міст Києва та Севастополя, військового прокурора (на правах прокурора області) про перегляд справи у зв'язку з нововиявленими обставинами розглядається відповідно апеляційними судами за прави лами, встановленими для перегляду справ у касаційному порядку. Подання Генерального прокурора України про перегляд справ, у яких вирок винесено апеляційним судом, з указаними раніше додатками направляється до касаційної інстанції і розглядається колегією суддів палати Верховного Суду України за правилами, встановленими для перегляду справ у касаційному порядку.

Слід мати на увазі, що попередній розгляд справи в апеляційному чи касаційному порядку згідно з ч. 2 ст. 400¹⁰КПК не перешкоджає її розгляду в тій же судовій інстанції в порядку відновлення у зв'язку з нововиявленими обставинами. Пояснюється це тим, що відновлення справи у зв'язку з нововиявленими обставинами є винятковою формою перегляду вироку, специфічність якої полягає в тому, що вирок, ухвала або постанова перевіряються не з точки зору їх законності і обґрунто ваності за матеріалами, наявними у справі, а на підставі нововиявлених обставин, які були невідомі суду при винесенні рішення. Суд у цьому випадку не зв'язаний своєю раніше висловленою думкою по справі і вирішує її заново.

У засіданні суду участь прокурора у розгляді подання про перегляд справи у зв'язку з нововиявленими і новими обставинами є обов'язковою. У засіданні можуть брати участь особи, вказані у ст. 384 КПК. У разі потреби суд має право викликати цих осіб для дачі пояс нень.

Розгляд починається доповіддю судді, при цьому доповідачем не може бути суддя, який раніше брав участь у розгляді справи в першій, апеляційній, касаційній інстанціях або у виключному провадженні. Доповідач викладає обставини справи, зміст вироку, ухвали або по станови суду, подання прокурора та матеріалів розслідування нових обставин або вироку, яким винні у зловживанні чи фальсифікації до казів у справі уже засуджені. Йому можуть бути поставлені запитан ня. Суд може викликати в судове засідання засудженого або виправда ного. Якщо було клопотання засудженого, який тримається під вартою, про виклик його для дачі пояснень, суд обов'язково викликає його. Після доповіді судді всі викликані до суду можуть дати пояснення. Далі слово надається прокурору для підтримання подання. Після цього суд простою більшістю голосів приймає рішення з додержанням вимог, передбачених статтями 322 і 325 КПК, і виносить ухвалу.

При перегляді судом справи за нововиявленими обставинами у вирок суду не можуть бути внесені зміни, оскільки вони випливають з нововиявлених обставин, які не були предметом розгляду першої чи апеляційної інстанції при постановленні вироку або касаційної інстан ції при винесенні ухвали. Розглядаючи подання прокурора про перегляд справи у зв'язку з нововиявленими обставинами, суд приймає одне з таких рішень: 1) залишає вирок, постанову чи ухвалу без змін, а по дання прокурора — без задоволення; 2) скасовує вирок, постанову чи ухвалу і направляє справу на нове розслідування або новий судовий або апеляційний чи касаційний розгляд; 3) скасовує вирок, постанову чи ухвалу і закриває справу.

Нове досудове розслідування і судовий розгляд після відновлення справи у зв'язку з нововиявленими обставинами, а також оскарження і внесення прокурором апеляції чи касаційного подання на знову ви несений вирок чи ухвалу проводиться на загальних підставах. При новому судовому розгляді суд першої інстанції не зв'язаний розміром покарання, призначеного вироком, ухвалою або постановою суду, які були скасовані, оскільки підставою для їх скасування стали нововиявле-ні обставини, що не були відомі суду при винесенні попереднього рішення. Це означає, що за наявності до того підстав дії обвинуваченого у новому досудовому розслідуванні справи можуть бути кваліфіковані і за більш суворим законом, а суд може призначити і більш суворе по карання, ніж за скасованим вироком, незалежно від того, з чиєї ініціа тиви було порушено провадження у зв'язку з нововиявленими і нови ми обставинами.

№84 Перегляд судових рішень Верховним Судом України.