Стаття 103. Повноваження органів дізнання

На органи дізнання покладається вжиття необхідних оперативно-розшукових заходів з метою виявлення ознак злочину і осіб, що його вчинили.

Про виявлений злочин і почате дізнання орган дізнання негайно повідомляє прокурора.

Стаття 104. Порядок провадження дізнання у кримінальних справах

За наявності ознак злочину, що не є тяжким, орган дізнання порушує кримінальну справу і, керуючись правилами кримінально-процесуального закону, проводить слідчі дії до встановлення особи, яка його вчинила. Після цього орган дізнання, додержуючи строків, передбачених частиною 1 статті 108 цього Кодексу, складає постанову про передачу справи слідчому, яку подає прокурору для затвердження.

У разі порушення органом дізнання справи про тяжкий злочин він зобов’язаний передати її слідчому через прокурора після виконання невідкладних слідчих дій у межах строків, передбачених частиною 2 статті 108 цього Кодексу.

Якщо у справі про тяжкий злочин, що передана слідчому, не встановлено особу, яка його вчинила, орган дізнання продовжує виконувати оперативно-розшукові дії і повідомляє слідчого про їх наслідки.

Після вступу слідчого у справу орган дізнання зобов’язаний виконувати доручення слідчого щодо проведення слідчих та розшукових дій.

Стаття 108. Строки провадження дізнання

У справі про злочин, що не є тяжким, або особливо тяжким, дізнання провадиться у строк не більше десяти днів, починаючи з моменту встановлення особи, яка його вчинила. Якщо таку особу не встановлено, дізнання зупиняється з додержанням вимог, передбачених статтею 209 цього Кодексу.

У справі про тяжкий, або особливо тяжкий злочин дізнання провадиться у строк не більше десяти днів з моменту порушення справи.

У разі обрання до підозрюваного запобіжного заходу у порядку, передбаченому статтею 165-2 цього Кодексу, дізнання провадиться у строк не більше п’яти діб з моменту обрання запобіжного заходу.

Стаття 109. Закінчення дізнання

Дізнання у справах закінчується складанням постанови про направлення справи для провадження досудового слідства, яка затверджується прокурором.

За наявності обставин, передбачених статтею 6 цього Кодексу, орган дізнання закриває справу мотивованою постановою, копію якої в добовий строк надсилає прокуророві.

№41 Поняття і характеристика загальних умов досудового слідства.

Загальні положення досудового розслідування

Загальні положення (умови) досудового розслідування — це вста новлені законом правила, що відображають найбільш характерні риси та особливості досудового розслідування, визначають найбільш сут тєві вимоги, які пред'являються до порядку провадження процесуаль них дій і прийняття рішень. У них містяться правові вимоги, які забез печують виконання в цій стадії принципів і завдань кримінального процесу.

Глава 11 КПК, яка називається «Основні положення досудового слідства» містить низку таких загальних положень, які рівною мірою, за окремими винятками, поширюються на всі форми досудового роз слідування — досудове слідство, дізнання та досудову підготовку матеріалів у протокольній формі. Слід також зазначити, що й інші про цесуальні норми також визначають зміст усієї стадії досудового роз слідування і, таким чином, підпадають під поняття її загальних поло жень (наприклад, об'єднання і виділення кримінальних справ, взаємо дія слідчого з органом дізнання).

У юридичній літературі по-різному визначаються види загальних положень досудового розслідування, класифікація ж їх, як правило, не проводиться взагалі. З урахуванням сутності пропонованих нами до аналізу загальних умов досудового розслідування, вважаємо, що їх можна розділити на такі групи: умови, пов'язані з а) вибором належ ного суб'єкта розслідування та його процесуальним становищем; б) із забезпеченням всебічності, повноти, об'єктивності та бистроти роз слідування; в) із забезпеченням прав і законних інтересів учасників розслідування.

1. Загальні умови, пов'язані з вибором належного суб'єкта розслідування та його процесуальним становищем. До цієї групи за гальних умов досудового розслідування належать:

а) підслідність кримінальних справ. Підслідність кримінальних справ — це сукупність встановлених законом ознак справи, відповідно до яких вона належить до відання певного органу досудового розслідування. Розрізняють такі види підслідності:

- предметна (родова) підслідність, яка визначається категорією (пред метом, родом) злочину. Вона залежить від ступеня і характеру суспільної небезпеки злочину, а також від особливостей його об'єкта (сфери суспільних відносин). Предметна ознака підслідності виражена у кваліфі кації злочину за статтями Особливої частини КК України. Відповідно в законі для кожного органу досудового слідства визначені переліки зло чинів, віднесених до їх компетенції (частини 1, 2, 3, 4 ст. 112 КПК);

-   персональна або спеціальна — обумовлюється особливостями суб'єкта злочину, тобто пов'язана з особистістю підозрюваної чи об винуваченої особи, її посадовим чи службовим становищем, особливим правовим статусом у державі (приклад: усі справи про злочини, вчи нені неповнолітніми, за винятком справ, що належать до виключної компетенції слідчих прокуратури, розслідуються слідчими органів внутрішніх справ (ч. 2 ст. 112 КПК));

-   альтернативна — у справах про злочини, передбачені статтями 191, 210, 211, 255, 256, 257 КК України, досудове слідство провадить ся тим органом, який виявив даний злочин і порушив кримінальну справу. Отже, по перерахованих злочинах, справа може бути порушена і розслідуватися будь-яким органом досудового слідства (тобто як слідчими прокуратури, ОВС, СБУ, так і слідчими податкової міліції);

-   універсальна підслідність — це такий виняток з предметної під слідності, коли родова ознака (кваліфікація злочину) взагалі не має значення. Універсальна підслідність виникає в одному випадку — коли прокурор приймає кримінальну справу до свого провадження неза лежно від кваліфікації злочину (ч. 1 ст. 112, п. 5 ч. 1 ст. 227 КПК);

-   за зв'язком справ — застосовується тоді, коли розслідування од нієї справи пов'язане з розслідуванням іншої (наприклад: якщо під час розслідування справ будуть встановлені злочини, передбачені статтями 384, 385, 386, 387, 388, 396 КК України (завідомо неправдиве показан ня, розголошення даних досудового слідства або дізнання та ін.), до судове слідство провадиться тим органом, до підслідності якого від носиться злочин, у зв'язку з яким порушено дану справу (ч. 5 ст. 112 КПК));

-   територіальна підслідність — визначає, слідчий якого саме адмі ністративного району (області) повинен розслідувати дану криміналь ну справу. Згідно із ст. 116 КПК досудове слідство провадиться в тому районі, де вчинено злочин. Якщо злочин було розпочато в одному місці, а закінчено в другому, то кримінальна справа розслідується за місцем закінчення злочину.

Коли ж місце вчинення злочину невідоме, а також з метою найбільш швидкого і повного розслідування його слідство може провадитися:

за місцем виявлення злочину; за місцем перебування підозрюваного, обвинуваченого; за місцем перебування більшості свідків. Крім того, необхідність розслідування справи не за місцем вчинення злочину може бути обумовлена відводом, заявленим усім слідчим даного району, рішенням вищестоящого прокурора або начальника вищестоящого слідчого відділу;

б) прийняття справи до свого провадження .Факт прийняття справи до провадження відображається або в постанові про порушення кримінальної справи (коли її виніс той, хто і буде розслі дувати порушену ним справу), або про це виноситься окрема постано ва (коли провадження в порушеній справі доручається іншому органу розслідування). Розслідування кримінальної справи особою, яка не прийняла її до свого провадження, є істотним порушенням кримінально-процесуального закону і тягне за собою визнання недопустимими отриманих нею результатів розслідування.

У випадку передачі справи від одного слідчого (особи, яка прова дить дізнання) до іншого в матеріалах кримінальної справи, крім до кумента, що підтверджує прийняття її до провадження, повинен мати місце також і акт, який підтверджує припинення повноважень на про вадження в конкретній кримінальній справі колишнім слідчим (особою, яка провадить дізнання). Таким актом може бути: а) постанова про направлення справи прокурору для передачі її за підслідністю; б) по станова про передачу справи іншому слідчому або особі, яка провадить дізнання. Інакше може виявитися, що на розслідування однієї справи будуть уповноважені декілька слідчих без створення слідчої чи слідчо-оперативної групи;

в)взаємодія слідчого з органом дізнання—засно вана на законах і відомчих нормативних актах їх спільна узгоджена діяльність (за метою, характером, місцем і часом), яка спрямована на вирішення завдань кримінального судочинства, при керівній і органі зуючій ролі слідчого та чіткому розмежуванні компетенції.

Така взаємодія має теоретичні та правові підстави. Теоретичними підставами взаємодії є положення, які пояснюють її смисл і значення. Їх усвідомлення слідчими і співробітниками органів дізнання роблять вза ємодію більш осмисленою та цілеспрямованою, сприяючи тим самим її законності та ефективності, дають змогу відповісти на питання: з якою метою здійснюється взаємодія? чому вона можлива? чим викликана її необхідність? Такими підставами, на нашу думку, є: а) спільність мети і завдань органів дізнання та слідчого — лише об'єднуючи свої зусилля, органи досудового слідства і органи дізнання зможуть ефективно їх ви рішити; б) однакова юридична сила процесуальних актів органів дізнан ня та слідчого — протоколи слідчих дій, виконаних співробітниками органів дізнання, мають таке ж доказове значення, як і протоколи, скла дені слідчим; в) необхідність використання можливостей органу дізнан ня і слідчого — слідчий вправі провадити тільки процесуальні та роз шукові дії (ст. 114 КПК), органи дізнання можуть здійснювати також і оперативно-розшукові заходи (ст. 103 КПК).

Правовими підставами взаємодії є: приписи законів (КПК, законів України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про міліцію», «Про Службу безпеки України», «Про організаційно-правові основи бороть би з організованою злочинністю» та ін.) та підзаконних нормативних актів, у тому числі актів обмеженого використання різного ступеня конфіденційності¹.

Взаємодія слідчого і органу дізнання має різноманітний характер і здійснюється в певних правових формах. Виділяють 1) процесуальні та 2) організаційні (непроцесуальні) форми взаємодії.

1) До процесуальних форм взаємодії, тобто таких, які регулюють ся кримінально-процесуальним законом, належать:

- повідомлення про наслідки оперативно-розшукових заходів, якщо у справі, що передана слідчому, не встановлено особу, яка вчинила злочин (ст. 104 КПК), а також, на нашу думку, і в справах, по яких така особа встановлена, про нові епізоди її злочинної діяльності²;

- доручення і вказівки слідчого щодо проведення слідчих та розшукових дій, а також оперативно-розшукових заходів (статті 104, 114, 66 КПК).

Доручення і вказівки органу дізнання викладаються слідчим у письмовій формі і є обов'язковими для виконання, причому він вправі встановити строк для іх виконання.

Слідчі дії — це процесуальні дії, види і порядок здійснення яких регламентовано законом.

Розшукові дії мають непроцесуальний характер, але полягають у використанні різних гласних методів і засобів, наприклад: засади; по двірні чи поквартирні обходи для виявлення свідків злочину; прочісу вання місцевості, у тому числі і з використанням спеціально навчено го собаки, з метою виявлення знарядь чи слідів злочину; звернення по радіо, телебаченню і через пресу до населення за допомогою в роз шуку особи, яка вчинила злочин, тощо.

Схожість розшукових дій і оперативно-розшукових заходів полягає в тому, що законом передбачено лише можливість їх застосування. А порядок провадження не регламентований нормами кримінально-процесуального законодавства.

Здійснення розшукових дій належить до компетенції як слідчого, так і органів дізнання. Згідно зі ст. 104 КПК у справі, що перебуває у провадженні слідчого, ці дії орган дізнання може провадити тільки за дорученням слідчого. Останній приймає рішення про те, доручити ті чи інші розшукові дії органам дізнання або виконати їх самому.

Із права слідчого давати органам дізнання доручення і вказівки про провадження розшукових дій (ч. 3 ст. 114 КПК) випливає його право проводити ці дії і особисто;

-  надання допомоги слідчому при провадженні окремих слідчих дій (ст. 114 КПК). Допомога органу дізнання необхідна слідчому при провадженні таких слідчих дій, які потребують великого обсягу робо ти або додаткових гарантій для осіб, котрі беруть у них участь. Це обшуки, виїмки, відтворення обстановки і обставин події, огляди міс ця події, пред'явлення особи для впізнання та ін. Про участь співробітника органу дізнання зазначається в протоколі слідчої дії.

2) До організаційних форм взаємодії слідчого та органів дізнання, тобто тих, які передбачені відомчими нормативними актами, належать:

-  узгоджене планування спільних слідчих, розшукових і оператив но-розшукових заходів;

-   обмін взаємодіючих суб'єктів інформацією, що надходить за по відомленнями про вчинені злочини і злочини, що готуються, а також з інших питань слідчої та оперативно-розшукової діяльності (зокрема, використання можливостей автоматизованих банків даних, криміна лістичних та оперативно-довідкових обліків тощо);

-   координація проведення слідчих дій і оперативно-розшукових заходів;

-   консультації;

-   спільний аналіз причин і умов, що сприяють вчиненню злочину, та обговорення профілактичних заходів;

-   спільна узгоджена діяльність у складі слідчо-оперативної гру пи;

-   спільне використання техніки, засобів зв'язку і транспорту, що має у своєму розпорядженні орган дізнання, тощо.

Залежно від періоду часу, протягом якого здійснюється взаємодія, і від ступеня об'єднання зусиль можна виділити такі її види:

а) разова;

б) періодична;

в) постійно діюча.

Координацію діяльності органів дізнання і досудового слідства по розкриттю і розслідуванню злочинів здійснюють керівники відомств (СБУ, МВС, податкової міліції) у межах свого відомства, а прокурор — усіх органів розслідування;

г) провадження   слідства   в   справі   декількома слідчими. Згідно зі ст. 119 КПК провадження досудового слідства в кримінальній справі у випадку її складності або великого обсягу може бути доручено слідчій групі, про що виноситься окрема постанова або вказується в постанові про порушення кримінальної справи.

Рішення про провадження досудового слідства слідчою групою приймають начальники слідчих підрозділів (якщо до складу групи включаються лише слідчі даного відомства) і прокурор (якщо група формується із слідчих прокуратури або слідчих різних відомств). Останній може доручити розслідування справи слідчим з різних ві домств і різних адміністративно-територіальних одиниць.

Один із слідчих призначається старшим, приймає справу до свого провадження та безпосередньо керує діями інших слідчих. Керівницт во групою полягає насамперед у загальному плануванні розслідуван ня справи, у розподілі роботи між членами групи, в організації обміну інформацією. Старший слідчої групи відповідає за розслідування справи в цілому. Він бере участь у провадженні найбільш важливих слідчих дій або провадить їх сам, спрямовує і координує діяльність усіх осіб, які беруть участь у розслідуванні, вирішує розбіжності, су перечності, якщо вони виникають між членами групи, приймає най важливіші рішення в справі і складає процесуальні документи (зокре ма, про притягнення як обвинуваченого, обрання, зміну чи скасування запобіжного заходу, об'єднання і виділення кримінальних справ, а за результатами розслідування — єдиний обвинувальний висновок (при необхідності — за допомогою інших членів групи) або інше підсум кове рішення (ст. 212 КПК)). Однак реалізація прийнятих керівником процесуальних рішень може здійснюватися також членами слідчої групи (пред'явлення обвинувачення, проведення обшуку тощо).

Постанова про призначення в справі декількох слідчих оголошуєть ся обвинуваченому та іншим учасникам досудового слідства з роз'яснен ням їм права заявити відвід будь-кому з членів групи. У постанові вказу ються всі слідчі — члени слідчої групи, а також її керівник, який приймає справу до свого провадження. Оголошення складу слідчої групи і заяви, які надійшли в зв'язку з цим, слід оформляти протоколом.

До роботи слідчої групи можуть бути залучені співробітники ор ганів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність. Однак у за коні не встановлені їх повноваження і не регламентовані їх відносини зі слідчими — членами робочої групи. Процес створення і функціону вання слідчо-оперативних груп, які формуються із слідчих та опера тивних співробітників, урегульований, хоча й не досить повно, відом чими та міжвідомчими нормативними правовими актами;

ґ) направлення окремого доручення . Згідно із ст. 118 КПК слідчий має право провадити слідчі дії як у своєму районі, місті, так і в інших слідчих районах. Він має право також доручити прова дження цих дій відповідному слідчому або органу дізнання, які зобов'язані це доручення виконати в 10-денний строк, що обчислюєть ся з дня його одержання останніми.

Окреме доручення — це письмове прохання слідчого про прове дення певної слідчої дії, надіслане за межі міста, району чи області, які він обслуговує, іншому органу розслідування (слідчому чи органу дізнання), якщо слідчий не може виїхати у відрядження для виконання цієї дії особисто. Метою окремих доручень є виконання необхідних слідчих дій тим органом, яким вони можуть бути проведені швидко і з меншою затратою зусиль та коштів. Однак у межах міста або району, хоча б поділеного на кілька слідчих дільниць, слідчий зобов'язаний особисто провадити всі слідчі дії.

Слід відрізняти окреме доручення від доручення, яке слідчий дає в справі органу дізнання, взаємодіючи з ним на тій території, де вони разом працюють (ч. 3 ст. 114 КПК).

Окреме доручення адресується на ім'я прокурора, начальника слідчого підрозділу або начальника органу дізнання іншого району, міста України. У ньому зазначаються:

-     орган, що його дає, та орган, якому доручається виконання слід чої дії чи дій;

-     обставини справи, зокрема ті, що викликали необхідність у про веденні слідчих дій за межами району, в якому провадиться слідство;

-     яку саме слідчу дію (або дії) належить виконати та які питання з'ясувати при її виконанні;

-     до окремого доручення додаються документи, необхідні для про ведення відповідної слідчої дії (постанова суду про проведення об шуку в житлі чи іншому володінні, витяги з протоколів уже виконаних слідчих дій для проведення допитів тощо).

Процесуальні документи про виконання окремого доручення або ж довідка про причини неможливості його виконати надсилаються слідчому, який дав доручення. У протоколах слідчих дій орган, який виконував окреме доручення, зазначає, за чиїм окремим дорученням вони проводилися.

Направлення окремого доручення органам розслідування інозем них держав здійснюється відповідно до міжнародних договорів Укра їни про правову допомогу в кримінальних справах з цими державами (ст. 31 КПК).

Звернення з питань правової допомоги в кримінальних справах з країнами, з якими укладено договори про правову допомогу, направ ляються Генеральною прокуратурою України через Міністерство за кордонних справ України на адресу центрального органу юстиції (прокуратури) зарубіжної держави, якщо інше не обумовлено двосто ронніми або багатосторонніми угодами, учасниками яких є Україна. Порядок зносин органів прокуратури України з компетентними уста новами зарубіжних держав регламентовано Інструкцією про забезпе чення міжнародного співробітництва, затвердженою наказом Генераль ного прокурора України № 8-ГН від 26 грудня 2005 року.

До держав СНД такі звернення надсилаються в порядку, передба ченому статтями 5, 80 Конвенції про правову допомогу і правові від носини в цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 року. Зносини з питань видачі, кримінального переслідування, а також виконання слідчих доручень, що зачіпають права громадян і ви магають санкцій прокурора (рішень суду), здійснюються між генераль ними прокурорами (прокурорами) двох країн (України і тієї країни, якій направляється таке доручення). У всіх інших випадках звернення на правляється через відповідні відомчі центральні органи (наприклад, ГСУ МВС України може направити звернення безпосередньо запитуваній стороні без направлення до Генеральної прокуратури України).

Для прискорення інформування правоохоронних органів запитува ної держави копії звернень про надання правової допомоги можуть надсилатися каналами Міжнародної організації кримінальної поліції (Інтерполу). Порядок використання правоохоронними органами мож ливостей НЦБ Інтерполу в Україні у попередженні, розкритті та роз слідуванні злочинів врегульовано Інструкцією, затвердженою спільним наказом Міністерства внутрішніх справ, Генеральної прокуратури, Служби безпеки, Держкомкордону, Державної митної служби та Дер жавної податкової адміністрації України від 9 січня 1997 року № 3/1/2/5/2/2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 лю того 1997 року за№ 54/1858.

Порядок зносин з правоохоронними органами країн, з якими не укладено Угод про надання правової допомоги в кримінальних справах, здійснюється шляхом направлення через відповідний відомчий цен тральний орган (наприклад Головне слідче управління МВС України) до Генеральної прокуратури України звернень про надання такої до помоги. Генеральною прокуратурою України ці звернення, у свою чергу, направляються до Міністерства закордонних справ України для виконання їх дипломатичним шляхом. Для вирішення всіх питань, необхідних для підготовки звернення, слід звернутися до консульсько го відділення Посольства тієї країни, куди воно буде направлене.