2. До групи загальних умов, які забезпечують всебічність, повноту, об'єктивність та бистроту розслідування, належать:

а) об'єднання і виділення кримінальних справ (ст. 26 КПК). Правила об'єднання і виділення кримінальних справ спрямовані на те, щоб забезпечити повне, всебічне й об'єктивне до слідження обставин, які підлягають доказуванню в справі, зокрема ступеня вини обвинуваченого. Об'єднання і виділення справ прово диться за постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, про курора або за ухвалою чи постановою суду.

В одному провадженні можуть бути об'єднані справи:

-      за обвинуваченням декількох осіб — співучасників вчинення одного чи кількох злочинів;

-      за обвинуваченням однієї особи у вчиненні декількох злочинів;

-      у випадках притягнення до кримінальної відповідальності за заздалегідь не обіцяне приховування тяжкого чи особливо тяжкого злочину, а також в інших випадках, коли має місце підслідність за зв'язком справ (ст. 26 КПК);

-      зустрічні обвинувачення в справах про злочини, зазначені в ч. 1 ст. 27 КПК (приватного обвинувачення) (ч. 3 ст. 251 КПК).

Підстави для об'єднання кримінальних справ не зумовлюють їх розширювального тлумачення, у зв'язку з чим відомі практиці випад ки об'єднання справ про різноманітні злочини з мотивів практичної доцільності з урахуванням обставин, прямо не вказаних у законі, слід вважати такими, що не відповідають вимогам закону і не виключають визнання доказів, отриманих після об'єднання кримінальних справ, недопустимими.

На наш погляд, як виняток слід допустити об'єднання криміналь них справ у випадках, коли особу, яку необхідно притягнути як обви нуваченого, не встановлено, але у слідчого є достатні підстави вважа ти, що декілька злочинів вчинені однією особою чи групою осіб.

При об'єднанні кримінальних справ строк провадження по них визначається за тією справою, яка має найбільш тривалий строк до-судового розслідування, що обчислюється з моменту порушення спра ви або встановлення особи. При цьому строк провадження по інших кримінальних справах поглинається найдовшим строком і додатково не враховується. Однак положення вищевказаного правила не стосу ються порядку обчислення строків тримання під вартою.

Виділення справи в окреме провадження допускається тільки у випадках, які викликаються необхідністю, коли це не може негативно відбиватися на всебічності, повноті і об'єктивності дослідження і ви рішення справи, а саме:

-  якщо в справі притягнуто двох чи кількох обвинувачених, а під стави до її зупинення стосуються не всіх цих осіб. У такому разі слід чий чи суд вправі виділити й зупинити справу щодо окремих обвинувачених або зупинити провадження в усій справі (статті 206, 249, 280 КПК);

-   якщо участь у вчиненні злочину разом з дорослим брав неповно літній (ст. 439 КПК);

-   коли розслідування справи в повному обсязі у строки, зазначені у частині 1 чи 2 ст. 156 КПК, закінчити неможливо і за відсутності підстав для зміни запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. У цьому випадку прокурор, який здійснює нагляд за виконанням за конів при провадженні розслідування у даній справі, має право дати згоду про направлення справи до суду в частині доведеного обвинува чення, а справа в частині не розслідуваних злочинів чи епізодів зло чинної діяльності виділяється в окреме провадження і закінчується у загальному порядку (ч. 3 ст. 156 КПК);

-   коли при розслідуванні справи буде встановлено відсутність зв'язку як між окремими злочинами (йдеться про самостійні злочини, які не зв'язані між собою спільністю дій, що інкримінуються обви нуваченим), так і між обвинуваченими в їх скоєнні особами (зокрема, обов'язковому виділенню підлягають кримінальні справи щодо осіб,які вчинили без ознак співучасті злочини в одному й тому ж місці або відносно одних і тих же потерпілих);

-   у випадках коли великий обсяг кримінальної справи і велика кількість її епізодів роблять важкодосяжним своєчасне закінчення досудового розслідування, створюють загрозу реалізації прав учасників кримінального судочинства на доступ до правосуддя в розумний строк, вони можуть розцінюватися як такі, що створюють підстави для виді лення з даної кримінальної справи її частини в окреме провадження як самостійної кримінальної справи.

Перспектива можливого засудження одного чи декількох обвину вачених як в основній, так і виділеній кримінальній справі не є пере поною для прийняття рішення про виділення справи.

Виділення кримінальної справи проводиться на підставі мотиво ваної постанови, в якій крім підстав виділення справи зазначаються, які саме матеріали підлягають виділенню. Копія цієї постанови при єднується до кримінальної справи, з якої виділені дані матеріали.

У кримінальній справі, виділеній в окреме провадження, повинні міститись оригінали чи засвідчені прокурором, слідчим або дізнавачем копії процесуальних документів, що мають значення для даної кримі нальної справи. Якщо долучені до виділеної справи документи належним чином засвідчені і мають відношення до діянь, що інкримінують ся обвинуваченому в даній кримінальній справі, проведення одних і тих же слідчих дій не потрібно. Матеріали, виділені в окреме прова дження як самостійної кримінальної справи, допускаються як докази за умови додержання всіх передбачених законом правил виділення кримінальної справи.

За загальним правилом строк досудового розслідування у виділеній кримінальній справі обчислюється з моменту порушення тієї кримі нальної справи, з якої вона виділена в окреме провадження, або з мо менту встановлення особи по основній справі.

Коли ж рішення про виділення приймається одночасно з рішенням про порушення кримінальної справи щодо нової особи або нового зло чину, що не зв'язаний з тим, за яким порушено основну справу, то строк починає обчислюватися з моменту виділення справи, який збігається з моментом порушення нової кримінальної справи, якщо ці рішення оформляються однією постановою. Однак це має місце лише за умови, коли жодна з осіб, щодо яких матеріали виділяються в окреме прова дження, раніше не була затримана, заарештована або притягнута як обвинувачений за основною справою; в іншому разі строк слідства по винен обчислюватися з моменту порушення першої (основної) справи.

Виділення кримінальної справи необхідно відрізняти від виділення матеріалів кримінальної справи, які не розглядаються як самостійна кри мінальна справа. Це має місце тоді, коли такі матеріали містять відомості про діяння, що вчинені не обвинуваченим, а іншими особами, які до того ж не зв'язані зі злочином, за яким провадиться слідство, і коли в ході до судового розслідування виникає необхідність перевірити ці відомості та прийняти відповідне рішення згідно з правилами, встановленими для стадії порушення кримінальної справи (в порядку ст. 97 КПК).

Такі матеріали або зовсім вилучаються з кримінальної справи із зазначенням їх повного переліку, або ж у справі залишаються їх копії. Про виділення в окреме провадження матеріалів кримінальної справи виноситься постанова, яка відповідає вимогам, що пред'являються до постанов про виділення кримінальних справ.

Виділені з кримінальної справи матеріали передбачають можли вість прийняття по них, після додаткового вивчення і уточнення певних відомостей, рішення як про порушення кримінальної справи, так і про відмову в порушенні кримінальної справи або направлення матеріалів за належністю;

б) строки до судового розслідування ¹. Досудове роз слідування повинно бути проведено у встановлені законом строки і своєчасно завершено. Виконання цієї вимоги є умовою: для успішного розкриття злочину, закріплення і використання доказів; створення необ хідних передумов для розгляду кримінальної справи в суді; належного забезпечення обвинуваченому, потерпілому та іншим учасникам кримі нального судочинства права на участь у судовому розгляді.

Досудове слідство у кримінальних справах повинно бути закінчено протягом двох місяців. У цей строк включається час з моменту пору шення справи, а в справах, у яких не встановлено особу, що вчинила злочин, з дня її встановлення (тобто появи в справі процесуальної фі гури підозрюваного чи обвинуваченого) до:

-     направлення справи прокуророві з обвинувальним висновком;

-     направлення справи прокуророві з постановою про передачу її до суду для розгляду питання про застосування примусових заходів медичного характеру;

-     закриття провадження у справі;

-     зупинення провадження у справі (тобто у строк досудового слід ства не включається час, протягом якого досудове слідство було зупи нено з підстав, передбачених у ст. 206 КПК, оскільки зупинення до судового слідства одночасно означає і зупинення перебігу строку до судового слідства до моменту відновлення провадження у справі).

Двомісячний строк досудового слідства не є кінцевим, хоча слідчий зобов'язаний зробити все можливе для дотримання даного строку. За можливості завершити розслідування в більш короткий строк слід чий повинен використати таку можливість. У необхідних випадках строк досудового слідства може продовжуватися вказаними в законі прокурорами.

У разі неможливості закінчити розслідування у двомісячний строк внаслідок великого обсягу справи, її складності він може бути продовжений районним і прирівняним до нього прокурором до трьох місяців.

В особливо складних справах строк досудового слідства може бути продовжено прокурором області і прирівняним до нього прокурором або його заступниками до шести місяців.

¹ Про строки дізнання йшлося при загальній характеристиці даної форми досудо вого розслідування, про строки протокольної форми досудової підготовки матеріалів -у розділі, присвяченому її аналізу. Тому тут зупинимось лише на строках досудового слідства.

Подальше продовження строку досудового слідства можливе лише у виняткових випадках (прикладом таких випадків можуть бути: вели ка кількість епізодів, які неможливо виділити для розслідування в іншу кримінальну справу; велика кількість обвинувачених; необхідність проведення особливо складних і тривалих ревізій та експертиз; необ хідність провадження слідчих дій у декількох районах чи областях; відсутність у місці провадження розслідування свідків, хвороба по терпілого тощо) Генеральним прокурором України або його заступни ками, які не обмежені законом у своїх повноваженнях на продовження строку досудового слідства (частини 1, 2, 3 ст. 120 КПК).

При поверненні судом справи для провадження додаткового слід ства, а також відновленні закритої справи строк додаткового слідства встановлюється прокурором, який здійснює нагляд за слідством, у межах одного місяця з моменту прийняття справи до провадження. Дальше продовження зазначеного строку провадиться на загальних підставах (ч. 4 ст. 120 КПК). Це означає, що коли зазначений місячний строк встановив районний та прирівняний до нього прокурор, він може продовжувати строк слідства ще до двох місяців, а коли його встановив прокурор області, — то до п'яти місяців.

При обчисленні строків досудового розслідування слід керуватися правилами ст. 89 КПК, відповідно до якої строк досудового слідства, оскільки він обчислюється місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця. Якщо закінчення строку припадає на неробочий день, то останнім днем строку вважається наступний робочий день, якщо ж припадає на той місяць, який не має відповідного числа, то строк закінчується в останній день цього місяця.

Перед закінченням встановленого законом (а надалі — продовже ного відповідним прокурором) строку досудового слідства слідчий повинен винести постанову про порушення клопотання про продов ження строку досудового слідства. У постанові зазначаються:

-   загальні реквізити постанови (ст. 130 КПК);

-   обставини справи в тому вигляді, в якому вони встановлені на час порушення клопотання;

-   дані про рух справи (коли порушена, ким, хто розслідував раніше,коли прийнята даним слідчим до свого провадження, коли пред'явлено обвинувачення, обрано запобіжний захід, коли й ким продовжувався строк досудового слідства, тощо);

-   яку роботу по розслідуванню було проведено і які докази зібрано;

-   причини, з яких досудове слідство неможливо закінчити у вста новлений строк, яких заходів вжито до їх усунення;

-   який обсяг роботи ще належить виконати і скільки часу на це потрібно;

-   клопотання перед відповідним прокурором про продовження строку до певної дати.

Постанова слідчого з клопотанням про продовження строку досудового слідства подається компетентному прокурору заздалегідь, щоб той мав можливість розглянути й вирішити клопотання до закін чення строку, встановленого законом або раніше продовженого даним або нижчестоящим прокурором, при необхідності — після ознайом лення з матеріалами справи і з викликом слідчого.

Згідно із спеціальними вказівками Генеральної прокуратури та МВС України постанова слідчого про порушення клопотання про про довження строку досудового слідства:

-   перед прокурором області підписується слідчим, прокурором, який здійснює нагляд, начальником УВС або його заступником (у справах слідчих органів внутрішніх справ) і подається до прокура тури області за 10 днів до закінчення строку слідства;

-   перед Генеральним прокурором України підписується ще й про курором області і подається до Генеральної прокуратури не пізніше як за 15 днів до закінчення строку; а якщо про продовження строку подає клопотання слідчий органів МВС, то матеріали попередньо розглядаються у Головному слідчому управлінні МВС України, куди вони повинні бути подані ще раніше — за 20 днів до закінчення строку слідства;

в) не допустимі сть розголошення даних досудового розслідування. Згідно із ст. 121 КПК дані досудового розслідування за загальним правилом не можуть бути розголошені.

Така заборона зумовлена тим, що передчасне розголошення даних розслідування може перешкодити встановленню істини в справі, зо крема призвести до знищення доказів співучасниками злочину або іншими заінтересованими в результатах справи особами, створить умови для ухилення осіб, причетних до вчинення злочину, тощо. Крім того, передчасне і неконтрольоване розголошення даних досудового слідства може завдати шкоди не тільки повному і об'єктивному до слідженню обставин кримінальної справи, але й законним інтересам потерпілого, свідка, інших учасників кримінального судочинства.

Тому для того щоб не допустити небажану втрату відомостей про обставини провадження у кримінальній справі, прокурор, слідчий або дізнавач у необхідних випадках попереджають учасників судочинства (свідків, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, захисника, експерта, спеціаліста, перекладача, понятих та інших осіб), незалежно від джерела чи способу отримання ними даних досудового розслідування і ступеня поінформованості, про обов'язок не розголо шувати без їх дозволу даних досудового розслідування, які їм стали відомі. Винні в розголошенні несуть кримінальну відповідальність за ст. 387 КК України.

Попередження про недопустимість розголошення і дозвіл на роз голошення (якщо такий був) доцільно фіксувати в протоколі певної дії, результати якої слідчий забороняє розголошувати, або в окремому про токолі чи в іншому документі (наприклад, підписці). Це дисциплінува тиме учасників процесу та інших осіб і в майбутньому дасть змогу об ґрунтовано вирішити питання про їх кримінальну відповідальність.

Дані досудового розслідування можуть бути оголошені лише з доз волу дізнавача, слідчого або прокурора і в тому обсягу, в якому вони визнають це можливим, якщо розголошення не суперечить інтересам досудового розслідування і не позв'язано з порушенням прав і законних інтересів учасників кримінального судочинства.

Розголошення даних про приватне життя учасників кримінального судочинства без їх згоди не допускається. Згода учасника криміналь ного судочинства на розголошення даних про його приватне життя повинна бути виражена в письмовій формі і міститися в матеріалах кримінальної справи;

г)виявлення причин і умов, які сприяли вчиненню злочину, та вжиття заходів до їх усунення (статті 23, 23¹ КПК). При провадженні дізнання та досудового слідства (а також у подальшому і судового розгляду кримінальної справи) орган дізнання, слідчий, прокурор зобов'язані виявити причини і умови, які сприяли вчиненню злочину (ст. 23 КПК). Це одна з обставин, яка входить до предмета доказування у кримінальній справі.

Причини вчинення злочину — це соціальні явища, які викликали його вчинення.

До них належать обставини: а) під впливом яких виникли й розви нулись антисуспільні погляди та звички в особи, яка вчинила злочин; б) які сприяли перетворенню антисуспільних поглядів та звичок у зло чинний намір, задум вчинити суспільно небезпечне діяння.

Умови, які сприяли вчиненню злочину, — це обставини, у тому числі й недоліки в діяльності посадових осіб підприємств, установ, організацій, через які особі було легше здійснити свій злочинний намір і вдалося підготувати та вчинити суспільно небезпечне діяння.

Дії особи, яка провадить розслідування, по виявленню причин та умов вчинення злочину є процесуальними і повинні відображатися в матеріалах кримінальної справи у вигляді протоколів слідчих дій (огля ду, впізнання), матеріалів експертиз (висновку експерта), інших до кументів, у яких містяться відомості про недоліки в діяльності певних фізичних або юридичних осіб, що зумовили вчинення злочину (довід ки посадових осіб, акти документальних ревізій тощо).

Орган дізнання, слідчий, прокурор, встановивши причини і умови, що сприяли вчиненню злочину, вносять у відповідний державний ор ган, громадську організацію або посадовій особі подання про вжиття заходів для їх усунення.

Якщо в ході дізнання, досудового слідства або перевірки, що про водилась на підставах, передбачених ч. 4 ст. 97 КПК, буде встановлено, що в діянні особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, чи в діяннях інших осіб є ознаки дисциплінарного правопорушення або ці особи повинні бути згідно з чинним законодавством притягнуті до матеріальної відповідальності, орган дізнання, слідчий чи прокурор зобов'язані порушити в поданні питання про притягнення цих осіб до дисциплінарної або матеріальної відповідальності.

Не пізніш як у місячний строк за поданням має бути вжито необ хідних заходів і про результати повідомлено особу, яка надіслала по дання. Залишення посадовою особою без розгляду подання органу дізнання чи слідчого про усунення причин та умов, які сприяли вчи ненню злочину, а також несвоєчасна відповідь на подання тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу в розмірі від п'яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч. 2 ст. 185⁶ КУпАП України).

У разі залишення посадовою особою подання без розгляду орган дізнання, слідчий чи прокурор зобов'язані скласти протокол про адмі ністративне правопорушення і направити його органу (посадовій осо бі), уповноваженому розглядати справу про адміністративне право порушення (статті 254-257 КУпАП України);

3. З метою захисту прав і законних інтересів учасників розслі дування кримінально-процесуальний закон містить такі загальні умови досудового розслідування:

а) необхідність  обов'язкового роз'яснення  і за безпечення прав учасників досудового розслідуван ня. Згідно із ст. 53 КПК суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, зобов'язані роз'яснити особам, що беруть участь у справі, їх права і забезпечити можливість здійснення цих прав. Тобто особа, яка провадить розслідування, зобов'язана роз'яснити процесуальні права при розслідуванні справи особам, які за її рішеннями (постановами) визнані потерпілими, цивільними позивачами, притягнені як обвину вачені, визнані цивільними відповідачами, поставлені в становище підозрюваного, та їх представникам як відразу після ознайомлення з таким рішенням, так і при провадженні конкретних слідчих дій. Таке роз'яснення повинно бути обов'язково відображено у відповідному процесуальному документі (або в постанові про визнання особи по терпілим, цивільним позивачем тощо, або в окремій постанові про роз'яснення прав певному учаснику процесу);

б) обов'язковість розгляду  клопотань. Особа, яка провадить розслідування, зобов'язана розглянути в строк не більше трьох діб і задовольнити кожне клопотання учасника процесу про ви конання будь-яких слідчих дій, якщо обставини, про встановлення яких вони просять, мають значення для справи, або якщо необґрунтовано обмежуються їх права.

Клопотання можуть бути заявлені на будь-якому етапі проваджен ня досудового розслідування, у тому числі при провадженні слідчих дій, пред'явленні обвинувачення, ознайомлення потерпілого, цивіль ного позивача, цивільного відповідача чи їх представників, обвинува ченого і його захисника з матеріалами кримінальної справи після за кінчення досудового розслідування.

Письмові клопотання приєднуються до кримінальної справи, усні заносяться до протоколу слідчої чи іншої процесуальної дії.

Слідчий не вправі залишити заявлене клопотання без належного реагування. Якщо обставини, про встановлення яких подане клопотан ня, мають значення для даної кримінальної справи і підлягають доказу ванню та виявленню, клопотання повинно бути задоволено. У випадку повної або часткової відмови в задоволенні клопотання слідчий (дізна-вач) зобов'язаний винести мотивовану постанову (ст. 129 КПК).

Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка його заявила. Постанова слідчого, дізнавача про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання може бути оскаржена прокурору або до суду;

в) свобода оскарження рішень та дій органів дізнання, слідчого, прокурора. Дії і рішення органів ді знання та слідчого можуть бути оскаржені учасником процесу про куророві. Скарги можуть бути як письмові, так і усні, останні зано сяться до протоколу. Слідчий або дізнавач зобов'язані протягом доби направити прокуророві скаргу, що надійшла до нього, разом із своїми поясненнями. Подача скарги не зупиняє виконання дії, яка оскаржу ється, коли це не визнає за потрібне особа, яка провадить розслідуван ня або прокурор. Прокурор зобов'язаний розглянути, розв'язати скар ги і повідомити про результати скаржника на дії і постанови органів дізнання — протягом 10 днів, а на дії і рішення слідчого — протягом трьох днів після їх одержання (статті 110, 234, 235 КПК).

Дії прокурора при проведенні ним досудового слідства або окремих слідчих дій у справі можуть бути оскаржені учасниками процесу вище стоящому прокуророві. Порядок та строки розгляду цих скарг аналогічний порядку розгляду скарг на дії і рішення слідчого (ст. 236 КПК).

Дії і постанови органів дізнання, слідчого і прокурора можуть бути оскаржені до суду. Скарги на дії і постанови органів дізнання розгля даються судом першої інстанції при попередньому розгляді справи або при розгляді її по суті, крім випадків, прямо передбачених у законі, які надають можливість розгляду окремих з них ще на стадії досудового розслідування (статті 110, 234, 236 КПК).

Закон передбачає можливість оскарження до суду на стадії пору шення кримінальної справи і досудового розслідування лише таких рішень та дій органів дізнання та досудового слідства: 1) затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину (ч. 7 ст. 106 КПК); 2) поста нови про відмову в застосуванні заходів безпеки або про їх скасування (ст. 52⁵КПК України); 3) постанови про відмову в порушенні кримі нальної справи (ст. 236¹ КПК України); 4) постанови судді про відмову в обранні запобіжного заходу чи про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту (ч. 7 ст. 165²КПК України); 5) постанови про закриття справи (ст. 236⁵ КПК України); 6) постанови про порушення кримінальної справи (ст. 236⁷ КПК України).

Діяльність слідчого по відшкодуванню матеріальної шкоди, завданої злочином, і забезпечення виконання вироку в частині конфіскації майна. При наявності достатніх даних про те, що злочином завдана матеріаль на шкода або понесені витрати закладом охорони здоров'я на стаціонар не лікування потерпілого від злочину, орган дізнання, слідчий, прокурор і суд зобов'язані вжити заходів до забезпечення цивільного позову.

Прокурор пред'являє або підтримує поданий потерпілим цивільний позов про відшкодування збитків, заподіяних злочином, якщо цього ви магає охорона інтересів держави, а також громадян, які за станом здоров'я та з інших поважних причин не можуть захистити свої права.

При провадженні в кримінальній справі про злочин, за який може бути застосована додаткова міра покарання у вигляді конфіскації майна, орган дізнання, слідчий, прокурор зобов'язані вжити заходів до забез печення можливої конфіскації майна обвинуваченого (ст. 29 КПК).

Тобто вжиття заходів для забезпечення відшкодування збитків, за вданих злочином, і виконання вироку в частині конфіскації майна — це не право, а обов'язок органу дізнання, слідчого, прокурора і суду.

Вказані заходи можна поділити на:

а) загальнопроцесуальні, які полягають у здійсненні слідчих дій (допитів, оглядів, обшуків, виїмок тощо) та інших процесуальних дій (дача доручень і вказівок органам дізнання про проведення оперативно-розшукових заходів з метою відшукання названого майна, вимога про проведення ревізії) щодо забезпечення прав потерпілого, цивільного позивача, їх представників, а також розшукових дій по виявленню майна підозрюваного, де б воно не знаходилось, або осіб, які за законом несуть матеріальну відповідальність за його дії (ч. 1 ст. 51 КПК);

б) спеціальні заходи процесуального примусу, які полягають у на кладенні арешту на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідаль ність за його дії, де б ці вклади, цінності та інше майно не знаходились, а також у вилученні майна, на яке накладено арешт.

Майно, на яке накладено арешт, описується і може бути передане на зберігання представникам підприємств, установ, організацій або членам родини обвинуваченого чи іншим особам. Особи, яким пере дано майно, попереджаються під розписку про кримінальну відпові дальність за його незбереження.

Не підлягають описові предмети першої необхідності, що викорис товуються особою, у якої проводиться опис, і членами її родини. Пере лік цих предметів визначено в Додатку до КК.

При складанні опису майна, на яке накладається арешт, обов'язкова присутність не менше двох понятих (ч. 1 ст. 127 КПК).

Арешт майна і передача його на зберігання оформляються прото колом, який підписується особою, що проводила опис, понятими і особою, яка прийняла майно на зберігання. До протоколу додається підписаний цими особами опис переданого на зберігання майна.

Для встановлення вартості описаного майна в необхідних випадках запрошується спеціаліст, який також підписує протокол і опис майна з його оцінкою.

Накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба (ст. 126 КПК).

№43 Строки досудового слідства, порядок їх продовження.

Стаття 120. Строки досудового слідства

Досудове слідство у кримінальних справах повинно бути закінчено протягом двох місяців. В цей строк включається час з моменту порушення справи до направлення її прокуророві з обвинувальним висновком чи постановою про передачу справи до суду для розгляду питання про застосування примусових заходів медичного характеру або до закриття чи зупинення провадження в справі. Цей строк може бути продовжено районним, міським прокурором, військовим прокурором армії, флотилії, з'єднання, гарнізону та прирівняним до них прокурором у разі неможливості закінчити розслідування — до трьох місяців.

В особливо складних справах строк досудового слідства, встановлений частиною 1 цієї статті, може бути продовжено прокурором Автономної Республіки Крим, прокурором області, прокурором міста Києва, військовим прокурором округу, флоту і прирівняним до них прокурором або їх заступниками на підставі мотивованої постанови слідчого — до шести місяців.

Далі продовжувати строк досудового слідства можуть лише у виняткових випадках Генеральний прокурор України або його заступники.

При поверненні судом справи для провадження додаткового слідства, а також відновленні закритої справи строк додаткового слідства встановлюється прокурором, який здійснює нагляд за слідством, в межах одного місяця з моменту прийняття справи до провадження. Дальше продовження зазначеного строку провадиться на загальних підставах.

Правила, викладені в цій статті, не поширюються на справи, в яких не встановлено особу, що вчинила злочин. Перебіг строку слідства в таких справах починається з дня встановлення особи, яка вчинила злочин.

№ 44 Поняття і види слідчих дій. Загальні вимоги щодо їх провадження.

З метою швидкого та повного розкриття злочинів слідчий (дізнавач, прокурор) проводять багато різноманітних за своїм характером дій. Усі ці дії ґрунтуються на кримінально-процесуальному законі, тому їх на зивають процесуальними. Але серед усіх процесуальних дій особливе значення мають дії, які спрямовані на збирання, фіксацію, перевірку доказів. Такі дії іменуються слідчими і характеризуються певними положеннями, за допомогою яких можна відмежувати слідчі дії від інших процесуальних. Слідчі дії мають пізнавальну спрямованість, тобто вони завжди спрямовані на збирання, фіксацію і перевірку до казів. Проведення слідчих дій істотно зачіпає права і законні інтереси осіб, у зв'язку з чим деякі з них можуть бути проведені тільки після дачі згоди на те суду або з санкції прокурора. Процесуальний порядок проведення слідчих дій детально закріплений у кримінально-процесуальному законі та в необхідних випадках забезпечується дер жавним примусом.

Таким чином, слідчі дії — це регламентовані кримінально-проце суальним законом процесуальні дії, що спрямовані на збирання, фік сацію та перевірку доказів. Їх значення полягає в тому, що вони є основним способом збирання доказів і звідси — основним засобом всебічного повного та об'єктивного дослідження всіх обставин кримі нальної справи, досягнення завдань кримінального судочинства.

Закон передбачає проведення таких слідчих дій:

-   допит — свідка (статті 167-169, 170, 303-304, 307 КПК України), потерпілого (статті 171, 308 КПК України), підозрюваного (ст. 107 КПК України), обвинуваченого (статті 143-144, 438 КПК України);

-   очна ставка (статті 172-173 КПК України);

-   пред'явлення для впізнання (статті 174-176, 309 КПК України);

-   обшук (статті 177, 179-186, 188-189 КПК України);

-   виїмка (статті 178-186, ч. 2 ст. 187¹, 188-189 КПК України);

-   накладення арешту на кореспонденцію (ст. 187 КПК України);

-   зняття інформації з каналів зв'язку (ст. 187 КПК України);

-   огляд (статті 190-192, ч. 1 ст. 187¹, 195 КПК України);

-   освідування (статті 193, 195 КПК України);

-   відтворення обстановки і обставин події (статті 194, 195 КПК України);

-   призначення та проведення експертизи (гл. 18, статті 310, 312 КПК України).

Які з цих слідчих дій і в якій послідовності будуть проведені при розслідуванні кримінальної справи, залежатиме від конкретних об ставин справи, внутрішнього переконання слідчого, оскільки він є самостійною процесуальною фігурою і всі рішення приймає само стійно, за винятком випадків, коли законом передбачено одержання згоди від суду або прокурора.

Слідчі дії можна поділити на певні види. Залежно від часу прове дення: невідкладні та інші. Під невідкладними слід розуміти такі слідчі дії, зволікання з провадженням яких може викликати негативні наслідки для справи, зникнення слідів злочину або особи, якою він був вчинений, предметів, які можуть стати згодом речовими доказами, зміну обстановки.

Залежно від послідовності проведення — первинні, подальші і по вторні слідчі дії. Первинними слід визнати ті дії, з яких зазвичай по чинається розслідування, і які проводяться до встановлення особи підозрюваного, до пред'явлення йому обвинувачення, або слідчі дії, які проводяться органом дізнання незалежно від тяжкості злочину протягом 10 діб після порушення кримінальної справи (статті 104, 108 КПК). Решта слідчих дій вважається подальшими. Повторні слідчі дії здійсню ються, якщо є сумніви у правильності проведення первинних слідчих дій, якщо результати первинної слідчої дії суперечать іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення первинної слідчої дії. Повторні слідчі дії проводяться знову в повному обсязі. Слід також звернути увагу на те, що деякі слідчі дії взагалі не можуть бути прове дені повторно (наприклад, пред'явлення для впізнання).

Залежно від обсягу проведення слідчі дії можна поділити на основ ні та додаткові. Основними є слідчі дії, які проводяться у повному обсязі у встановленому законом порядку. Якщо при проведенні основ ної слідчої дії залишилися нез'ясованими які-небудь обставини або потрібне уточнення яких-небудь моментів, то проводиться додаткова слідча дія. Різниця між основною і додатковою слідчою дією полягає в обсязі досліджуваних обставин.

Залежно від обов'язковості проведення слідчих дій — обов'язкові та необов'язкові. Обов'язковість слідчої дії може визначатися прямою вказівкою в законі на необхідність її проведення. Це, наприклад, обов'язкове призначення експертизи для встановлення причин смерті або інших обставин (ст. 76 КПК). Обов'язковим є негайний допит підо зрюваного, якщо його було затримано або до нього було обрано запо біжний захід взяття під варту, а якщо це неможливо — не пізніше 24 годин після його затримання (ч. 2 ст. 107 КПК); допит обвинуваче ного, який має бути проведений негайно після його явки або приводу і в усякому разі не пізніше доби після пред'явлення йому обвинува чення (ч. 1 ст. 143 КПК). Обов'язковою є слідча дія, коли має місце вказівка прокурора про необхідність її проведення (п. 3 ч. 1 ст. 227 КПК), начальника слідчого відділу (ч. 2 ст. 114¹ КПК), ухвала суду (постанова судді) про направлення справи на додаткове розслідування (ч. 4 ст. 377 КПК).

Необов'язковими є слідчі дії, непроведення яких не може вплину ти на якість розслідування кримінальної справи. Вони визначаються самим слідчим на підставі його внутрішнього переконання залежно від обставин кримінальної справи.

Залежно від обмеження конституційних прав осіб — слідчі дії, пов'язані із тимчасовим обмеженням окремих конституційних прав і свобод людини і громадянина; слідчі дії, не пов'язані із таким обме женням; слідчі дії, які можуть бути пов'язані із тимчасовим обмежен ням конституційних прав і свобод.

Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випад ків, встановлених Конституцією України. Основним Законом держави передбачається можливість тимчасового обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, закріплених у статтях 30, 31, 32 під час проведення дізнання та досудового слідства. Це можуть бути огляд та обшук житла чи іншого володіння особи, примусова виїмка із житла чи іншого володіння особи (ст. 30 Конституції України, ст. 14¹, ч. 5 ст. 177; ч. 4 ст. 178, ч. 4 ст. 190 КПК); накладення арешту на корес понденцію і зняття інформації з каналів зв'язку (ст. 31 Конституції України, ст. 14¹, ч. 4 ст. 187 КПК); огляд і виїмка кореспонденції та дослідження інформації, знятої з каналів зв'язку (ст. 187¹ КПК). Обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина під час проведення вказаних слідчих дій допускається лише за вмотивованим рішенням суду (крім випадку, передбаченого ч. 3 ст. 30 Консти туції України) і мають винятковий та тимчасовий характер.

Можливе тимчасове обмеження конституційних прав при прове денні освідування підозрюваного або обвинуваченого. Решта слідчих дій (допит, очна ставка, пред'явлення для впізнання, відтворення об становки і обставин події та ін.) не пов'язані з обмеженням конститу ційних прав осіб. Погрози, насильство, примушування давати показан ня з боку осіб, які проводять дізнання або досудове слідство, інше обмеження прав осіб при проведенні цих слідчих дій тягнуть за собою їх незаконність, а у деяких випадках і кримінальну відповідальність.

За наявності порушеної кримінальної справи слідчі дії можна по ділити на ті, що відповідно до закону можуть бути проведені до по рушення кримінальної справи (огляд місця події (ч. 2 ст. 190 КПК); накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку, якщо проведення цих слідчих дій необхідно з метою запобігти злочину (ч. 3 ст. 187 КПК)) та слідчі дії, що проводяться тільки після винесення постанови про порушення кримінальної справи.

За процесуальною формою слідчі дії можуть поділятися на такі, що проводяться:

1)    за постановою слідчого (освідування, обшук (за винятком житла чи іншого володіння особи), призначення експертизи, накладення арешту на кореспонденцію, зняття інформації з каналів зв'язку) та без неї (допит, очна ставка, огляд (як правило), відтворення обстановки і обставин події, пред'явлення для впізнання, обшук особи, який про водиться на підставі ч. 3 ст. 184 КПК);

2) за вмотивованою постановою судді (обшук житла чи іншого володіння особи (ч. 5 ст. 177 КПК); виїмка документів, що становлять державну та/або банківську таємницю (ч. 3 ст. 178 КПК), примусова виїмка із житла чи іншого володіння особи, а також виїмка документів виконавчого провадження (ч. 4 ст. 178 КПК); обшук особи, за винятком випадків, передбачених ч. 3 ст. 184 КПК (ч. 2 ст. 184 КПК); накладен ня арешту на кореспонденцію чи зняття інформації з каналів зв'язку (ч. 4 ст. 187 КПК); огляд кореспонденції в установі зв'язку (ч. 1 ст. 187¹ КПК); огляд житла чи іншого володіння особи (ч. 4 ст. 190 КПК);

3)    із санкції прокурора (обшук (ч. 3 ст. 177 КПК), за винятком житла чи іншого володіння особи); без санкції або затвердження прокурора;

4)    за участю понятих (у присутності не менше двох понятих про вадяться: обшук, виїмка, огляд, пред'явлення осіб і предметів для впізнання, відтворення обстановки і обставин події, освідування (якщо слідчий визнає це за необхідне)) і без них (допит, очна ставка, призна чення експертизи, накладення арешту на кореспонденцію, зняття ін формації з каналів зв'язку).

Залежно від прийомів отримання інформації слідчі дії можна по ділити на вербальні, нонвербальні та змішані. Вербальними є слідчі дії, у результаті яких одержується словесна інформація. До них можна віднести допит та очну ставку. Нонвербальними називають такі слідчі дії, у результаті яких слідчий отримує інформацію, що міститься в об'єктах матеріального світу і виражається в предметно-просторових ознаках, таких як форма, колір, обсяг тощо. До нонвербальних слідчих дій можна віднести огляд, освідування, виїмку, обшук. Решта слідчих дій є змішаними, у ході яких отримується інформація як словесна, так і та, що міститься в об'єктах матеріального світу.

Загальні умови провадження слідчих дій

Слідчі дії провадяться лише після порушення кримінальної справи, за винятком випадків, коли закон дозволяє провадження слідчої дії до її порушення — це огляд місця події (ч. 2 ст. 190 КПК), накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку (ч. 3 ст. 187 КПК). Останні дві слідчі дії проводяться до порушення кримі нальної справи тільки з метою запобігти злочину.

Слідча дія повинна проводитися лише належним суб'єктом, тобто особою, яка прийняла справу до свого провадження. Належним суб'єктом, який здійснює провадження слідчих дій, є, як правило, слідчий. Він є самостійною процесуальною фігурою і при проваджен ні досудового слідства всі рішення про спрямування слідства і про вадження слідчих дій приймає самостійно, за винятком випадків, коли законом передбачено одержання згоди від судді або прокурора, і несе повну відповідальність за їх законне і своєчасне проведення (ч. 1 ст. 114 КПК). Суб'єктом проведення слідчих дій є також особа, яка провадить дізнання відповідно до статей 104, 108 КПК.

Слідчі дії на стадії досудового розслідування можуть виконувати ся також органами дізнання, начальниками слідчих відділів і прокуро рами. Право на провадження слідчих дій конкретний співробітник органу дізнання, досудового слідства, начальник слідчого відділу чи прокурор одержують за наявності однієї з таких умов: а) прийняття справи до свого провадження (ст. 113 КПК); б) включення до складу слідчої групи (ст. 119 КПК); в) відповідно до повноважень начальника слідчого відділу (ст. 114¹ КПК) і прокурора (ст. 227 КПК); г) виконан ня слідчим або органом дізнання окремих доручень іншого слідчого (ст. 118 КПК); ґ) виконання співробітником органу дізнання доручення слідчого або особи, яка провадить дізнання (статті 66, 104, 114 КПК); д) виконання органом, який проводив розслідування судового дору чення (ст. 315¹ КПК); е) при розслідуванні справи у зв'язку з новови-явленими обставинами (ст. 400⁸ КПК); є) при виконанні доручень відповідно до міжнародних договорів України (ст. 31 КПК).

За загальним правилом слідчі дії проводяться у місці проведення досудового слідства. Найчастіше місцем провадження більшості слід чих дій (допит, пред'явлення для впізнання, очна ставка, освідування та ін.) є кабінет слідчого (ст. 116, ч. 4 ст. 143, ч. 5 ст. 191 КПК).

Залежно від обставин справи слідчий може проводити слідчі дії в слідчому ізоляторі, де тримається під вартою обвинувачений, у лікар няній палаті за місцем перебування потерпілого, за місцем мешкання або роботи свідка, у будь-якому іншому місці, яке дозволяє виявити і одержати докази. У випадку необхідності слідчий вправі доручити провадження однієї чи кількох слідчих дій іншому слідчому чи органу дізнання за межами території, на якій він виконує свої обов'язки (ст. 118 КПК).

Кримінально-процесуальний закон не містить чітких вказівок від носно часу провадження слідчих дій, але забороняє провадження до питів, виїмок, обшуків у нічній час (нічним вважається час з 22 до 6 години за місцевим часом), за винятком невідкладних випадків.

Неможливість відкласти проведення слідчої дії до закінчення ніч ного часу визначається слідчим у кожному випадку окремо залежно від конкретних обставин кримінальної справи. Зокрема, такими, що не терплять зволікання, можна вважати випадки: коли підстави для провадження слідчих дій виникли раптово при провадженні інших слідчих дій чи оперативно-розшукових заходів; коли необхідність їх проведення викликається обставинами щойно вчиненого злочину; коли необхідно невідкладно припинити або попередити вчинення злочину; коли надійшла інформація про те, що докази можуть бути найближчим часом знищені, тощо.

При провадженні слідчих дій можуть брати участь й інші особи. Це: 1) особи, які володіють доказовою інформацією та передають її слідчому в ході проведення слідчої дії (свідки, потерпілі, підозрюваний, обвинувачений); 2) особи, які володіють спеціальними знаннями для сприяння слідчому у виявленні, вивченні та закріпленні доказової ін формації (експерт, спеціаліст, перекладач); 3) особи, участь яких є засобом контролю за повнотою та об'єктивністю відображення доказо вої інформації в матеріалах кримінальної справи (захисник, представ ник потерпілого, цивільний позивач, цивільний відповідач, законні представники неповнолітнього, поняті); 4) допоміжні учасники слідчої дії (представники органу внутрішніх справ, які надають слідчому до помогу при проведенні слідчої дії; особи, які разом з особою, яку впіз нають, пред'являються для впізнання; особи, які за вказівкою слідчого виконують у процесі відтворення обстановки та обставин події екс периментальні дії; особа, що займає приміщення, в якому проводить ся обшук; представники житлово-експлуатаційної організації або місцевої ради народних депутатів, які залучаються для проведення обшуку у випадках, передбачених законом, тощо).

При проведенні будь-якої слідчої дії роль кожної із вказаних осіб повинна визначатися з урахуванням їх правового статусу¹ та врегульо ваної законом процедури проведення слідчої дії.

При провадженні слідчих дій повинні виконуватися конституційні вимоги про повагу до гідності людини та гарантуватися інші права людини і громадянина (статті 28-32 Конституції України). Забороня ється домагатися показань обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних за ходів (ч. 3 ст. 22 КПК), створювати небезпеку для життя і здоров'я осіб, які беруть у них участь.

Провадження слідчих дії у всіх випадках повинно супроводжува тися складанням протоколу (ст. 85 КПК).

№45 Процесуальний порядок та особливості допиту.

Допит — це передбачена кримінально-процесуальним законом слідча дія, яка полягає в одержанні слідчим від свідка чи потерпілого, підозрюваного чи обвинуваченого показань про обставини, що мають значення для кримінальної справи.

Отримання показань від будь-яких осіб, що залучаються до про вадження в кримінальній справі, має багато спільного. Одночасно специфіка процесуального становища допитуваних, їх вік обумовлю ють деякі особливості допиту свідка і потерпілого, підозрюваного і обвинуваченого, неповнолітніх осіб.

Підставами для провадження допиту є відомості про те, що певній особі відомі обставини, які стосуються кримінальної справи, що роз слідується (ст. 167 КПК). Закон передбачає декілька способів виклику свідків для допиту (ст. 166 КПК). Їх вибір залежить від особистого розсуду особи, що здійснює досудове розслідування, і може обумов люватися місцезнаходженням свідка, його віком, станом здоров'я, технічною оснащеністю певної місцевості засобами комунікації і т.п.

Як правило, свідок викликається на допит офіційним письмовим сповіщенням — повісткою. У ній повинно бути вказано: хто виклика ється (прізвище, ім'я, по батькові) і в якості кого, місце допиту (адре са), до якого посадовця (посада і прізвище) повинен з'явитися свідок, день і час явки, наслідки нез'явлення, передбачені статтями 70 і 71 КПК. Закон не передбачає необхідності вказівки в повістці відомостей про кримінальну справу, по якій особа викликається як свідок, проте повідомлення таких відомостей є морально виправданим.

Закон вимагає, щоб повістка була вручена свідку під розписку. Таке підтвердження із вказівкою часу вручення має процесуальне значення. Тільки за наявності такого підтвердження про особисте вручення осо бі повістки може бути ухвалене рішення про її привід у разі нез'явлення на допит без поважних причин.

У тому випадку, коли свідок тимчасово відсутній, закон допускає вручення повістки кому-небудь з дорослих членів його сім'ї, адміні страції за місцем роботи допитуваного, житлово-експлуатаційній ор ганізації, виконавчому комітету сільської або селищної ради, яким роз'яснюється їх обов'язок своєчасно забезпечити доставку повістки адресату. Свідок також може бути викликаний на допит телеграмою або телефонограмою, текст яких необхідно зафіксувати в матеріалах кримінальної справи.

Допитуваний зобов'язаний з'явитися за викликом у призначений йому час або наперед повідомити про причини нез'явлення.

Існують деякі особливості виклику на допит неповнолітніх свідків у віці до 16 років, військовослужбовців строкової служби, а також осіб, що тримаються під вартою або відбувають покарання у вигляді позбавлення волі. Так, повістка неповнолітнім свідкам повинна бути адресована одному з його батьків, опікуну, піклувальнику або адміні страції дитячої установи, де перебуває неповнолітній. Оскільки відпо відно до ч. 1 ст. 168 КПК закон передбачає у разі потреби допит не повнолітнього свідка у присутності батьків або інших законних пред ставників, то в повістці слід вказати на необхідність їх спільної явки. Військовослужбовці викликаються для дачі показань у загальному порядку. Військовослужбовці строкової служби — через командуван ня військової частини. Особи, що тримаються під вартою або відбува ють покарання у вигляді позбавлення волі, викликаються на допит як свідки через адміністрацію місця відбування покарання або слідчого ізолятора.

Законом встановлюється, що предметом показань свідка можуть бути факти, що стосуються даної справи. До них, зокрема, належать обставини, що входять у предмет доказування (статті 64, 23, 433 КПК), а також дані про особу свідка, його взаємини з іншими учасниками процесу. Питання про те, чи стосуються певні факти кримінальної справи, що розслідується, вирішується особою, яка здійснює досудове розслідування, а не допитуваним. Разом з тим вважати, що певна об ставина має відношення до справи і заявити клопотання про виклик конкретної особи для допиту як свідка мають право й інші учасники процесу (підозрюваний, обвинувачений, захисник, потерпілий, цивіль ний позивач і цивільний відповідач, а також їх представники).

Місце допиту свідка визначається слідчим самостійно, виходячи з обставин кримінальної справи і обраної тактики. Як правило, свідки допитуються в місці провадження досудового розслідування. Вони можуть бути допитані також у місці їх перебування. Під «місцем пере бування особи» слід розуміти місце її проживання, роботи, відпочинку, навчання, лікування, відбування покарання, тримання під вартою або інше місце перебування допитуваного.

Хід цієї слідчої дії можна уявити у вигляді чотирьох етапів: 1) з'я сування даних про особу допитуваного, роз'яснення його прав і обов'язків; 2) з'ясування взаємостосунків між свідком та іншими учас никами процесу; 3) вільна розповідь; 4) відповіді на запитання особи, що провадить дізнання, або слідчого.

Перш ніж почати безпосередньо допит, необхідно пересвідчитися в особі свідка (перед першим допитом доцільно перевірити документи викликаної особи). Крім прізвища, імені, по батькові слід з'ясувати інші важливі відомості, що встановлюють особу: рік народження, місце пере бування, місце проживання, місце роботи, номер домашнього, службо вого і мобільного телефону (якщо є) і т.п. Потім слідчий вказує особі мету виклику, порядок ведення допиту, називає присутніх осіб.

Відповідно до ст. 53 КПК на особу, що здійснює досудове розслі дування, покладається обов'язок роз'яснити надані свідку законом (ст. 69¹ КПК) процесуальні права, про що також повинна бути зроблена від мітка в протоколі допиту. При роз'ясненні свідкові прав необхідно особливу увагу звернути на його право, передбачене ст. 63 Конституції України, — не свідчити щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначено п. 11 ст. 32 КПК, а також право на правову допо могу, передбачене ст. 59 Конституції України. При офіційному тлума ченні положень ст. 59 Конституції України, Конституційний Суд Укра їни вирішив, що кожна особа під час її допиту як свідка в органах ді знання, досудового слідства чи дачі пояснень у правовідносинах з цими та іншими державними органами має право на правову (юридичну) допомогу від обраної за власним бажанням особи в статусі адвоката.

Слідчий також роз'яснює свідку його обов'язки, передбачені ст. 70 КПК, попереджає про обов'язок повідомити все відоме йому по спра ві і про кримінальну відповідальність, передбачену статтями 384 і 385 КК України за надання завідомо неправдивих показань і за відмову від давання показань. Таке роз'яснення прав та обов'язків засвідчується підписом свідка.

Особі, що не досягла 16-річного віку, необхідно в зрозумілих і до ступних виразах роз'яснити необхідність дати правдиві показання по кримінальній справі, про що робиться відмітка в протоколі. Про кри мінальну відповідальність за відмову від дачі і за надання завідомо неправдивих показань такий свідок не попереджається.

Допит засудженого-співучасника по виділеній кримінальній справі провадиться за правилами ст. 167 КПК. Проте, враховуючи його про цесуальне положення, він не попереджається про кримінальну відпо відальність за відмову від дачі і за надання завідомо неправдивих по казань (п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 грудня 1985 року № 11 «Про додержання судами України процесуального за конодавства, яке регламентує судовий розгляд кримінальних справ»¹).

Після з'ясування того, в яких відносинах перебувають між собою свідок з підозрюваним (обвинуваченим), з потерпілим, а також з інши ми свідками, слідчий приступає безпосередньо до допиту. Допит по суті справи починається пропозицією розповісти все відоме свідку про обставини, у зв'язку з якими він викликаний (так звана вільна роспо-відь), або у формі нагадування про подію, очевидцем якої він був. Можливість втручання в хід вільної розповіді з боку допитуючого обумовлена тактичними міркуваннями.

Оскільки найчастіше свідок вільною розповіддю не вичерпує теми допиту (не надає значення яким-небудь обставинам, не висвітлює їх через забування, неуважність, у зв'язку з невмінням правильно і логіч но сформулювати свою думку), слідчий після закінчення розповіді має право ставити свідку запитання, якими він уточнює, деталізує розпо відь свідка, з'ясовує джерела відомостей, що повідомляються свідком, причини суперечностей у показаннях, якщо вони є.

У процесі допиту можуть ставитися уточнювальні, доповнювальні, нагадувальні, контрольні запитання, пред'являтися докази, документи, зачитуватися показання інших осіб, відтворюватися звуко- та відеозапис. Постановка навідних запитань не допускається. До їх числа на лежать запитання, що підказують своїм формулюванням бажану від повідь.

Факт відмови свідка давати показання повністю або частково по винен бути зафіксований у протоколі з вказівкою мотивів, якщо свідок їх повідомив.

Допит неповнолітніх свідків ведеться за правилами ст. 167 КПК. Особливості допиту неповнолітнього свідка встановлено ст. 168 КПК. Неповнолітнім є особа, що не досягла 18-річного віку. Набуття непо внолітнім цивільно-правової дієздатності в повному обсязі до 18 років (при вступі у шлюб — ст. 34 ЦК України, при роботі за трудовим до говором, зайнятті підприємницькою діяльністю, у разі запису матір'ю або батьком дитини — ст. 35 ЦК України) не є підставою для застосу вання загальних правил допиту свідків.

Виклик неповнолітнього свідка для допиту провадиться за прави лами, вказаними в ч. 3 ст. 166 КПК: він викликається через законних представників. Законними представниками неповнолітнього є батьки, опікуни, піклувальники даної особи або представники тих установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких вона перебуває (п. 10 ч. 1 ст. 32 КПК).

Допит свідка у віці до 14 років проводиться обов'язково у присут ності педагога. Стосовно допиту малолітніх свідків поняття «педагог» включає також і вихователів дитячих дошкільних установ. При необ хідності разом з педагогом при допиті вказаних осіб повинні бути присутніми лікар, батьки або інші законні представники. Замінити педагога вони не можуть. Присутність лікаря разом з педагогом необ хідна при наявності даних про відсталість у розвитку і хворобливість неповнолітнього свідка.

Запрошення педагога для допиту свідка у віці до 18 років виникає, як правило, при наявності даних про те, що він відстав у своєму роз витку або замкнутий за характером і з ним без допомоги педагога важко встановити контакт.

Кримінально-процесуальний закон чітко не регламентує права і обов'язки педагога. Він виступає в даному випадку як спеціаліст. Пе дагог, який запрошується для участі у допиті, повинен займатися ви хованням і навчанням неповнолітніх такого ж віку, що і свідок. За вдання педагога допомогти слідчому встановити психологічний кон такт, виробити правильну тактику проведення допиту, сформулювати запитання з урахуванням дитячої психіки. Для цього педагог може бути ознайомлений з деякими обставинами кримінальної справи, даними про особу неповнолітнього, про його ставлення до обвинуваченого (підозрюваного) і потерпілого.

Педагог може бути викликаний через адміністрацію школи або дитячої дошкільної установи, телефонограмою або повісткою.

Батьки та інші законні представники, як правило, мають авторитет і довіру неповнолітнього, можуть сприяти встановленню контакту з дитиною, отриманню правдивих показань, а також захисту її прав і законних інтересів. Разом з тим, якщо є підстави вважати, що батьки або законні представники заінтересовані в неправдивих показаннях неповнолітнього, справляють на нього негативний вплив, їх виклик повинен бути виключений.

Якщо неповнолітній залишився без батьків і у нього немає інших законних представників, то на допит можуть бути запрошені пред ставники органів опіки і піклування.

Батькам, іншим законним представникам, педагогам, лікарям необ хідно до початку допиту роз'яснити, що вони зобов'язані з'явитися на виклик слідчого, сприяти отриманню правдивих показань, не розголо шувати дані досудового розслідування (ст. 121 КПК), право з дозволу слідчого ставити свідку запитання, а також при складанні протоколу допиту висловлювати свої зауваження. Запитання, поставлені свідку вказаними особами, а також висловлені зауваження повинні бути за несені до протоколу.

Малолітні свідки у віці до 16 років не попереджаються про кримі нальну відповідальність за відмову від дачі показань і за надання не правдивих показань. Разом з тим слідчий повинен у зрозумілих виразах роз'яснити такому свідку, що дача правдивих показань — це його гро мадянський обов'язок, про що в протоколі допиту робиться відмітка.

Неповнолітні відносно швидко стомлюються, у них розпорошуєть ся увага, через що допит не повинен тривати довго або в ході його провадження доцільно робити перерви.

Для повної, об'єктивної, всебічної оцінки показань неповнолітньо го свідка, а також для встановлення стану його загального розвитку, рівня його розумової відсталості та з'ясування питання, чи міг він по вністю усвідомлювати значення дій інших осіб, своїх дій і якою мірою міг керувати своїми діями, повинна бути проведена експертиза спеці алістами у галузі дитячої і юнацької психології (психолог, педагог) або вказані запитання можуть бути поставлені на вирішення експерта-психіатра (ч. 3 ст. 433 КПК).

Законність і результативність допиту забезпечується не лише до триманням вимог КПК, але й умілим використанням тактичних, пси хологічних, організаційних прийомів допиту, рішення про застосуван ня яких слідчий приймає самостійно, проте тактична доцільність не повинна суперечити закону.

Допит німого або глухого свідка проводиться за правилами ст. 167 КПК з участю особи, яка його розуміє. Про участь цієї особи в допиті свідка зазначається в протоколі (ст. 169 КПК). За своїм процесуальним положенням особа, що розуміє знаки німого або глухого (глухонімого), є перекладачем. Про роз'яснення прав і обов'язків особі, що розуміє знаки глухонімого, і про попередження її про відповідальність за від мову виконати обов'язки перекладача, а також за завідомо неправиль ний переклад згідно з вимогами ст. 128 КПК слідчий відбирає від нього підписку.

Про допит свідка складається протокол з дотриманням загальних правил, указаних у статтях 85, 170 КПК. У протоколі допиту вказу ються: прізвище, ім'я та по батькові свідка, його вік, громадянство, національність, освіта, місце роботи, рід занять або посада, місце проживання, а також відомості про його стосунки з обвинуваченим і потерпілим. Дані анкетного характеру записуються за паспортом або іншим документом, представленим свідком. При відсутності документа, що засвідчує особу, допускається їх заповнення зі слів свідка. У такому разі слідчий має право акцентувати особливу ува гу на тому, що показання свідка і в частині анкетних даних входять у предмет його допиту і за повідомлення завідомо неправдивих відомостей про свою особу може настати кримінальна відповідаль ність за ст. 384 КК.

Крім того, у протоколі допиту можуть бути вказані: дані про до кументи, якими засвідчується особа свідка, рік його народження, місце перебування і місце проживання, рідна мова, номер домашнього, службового і мобільного телефону (якщо є), який навчальний заклад, де і коли свідок закінчив (або вчився, але не закінчив), а якщо вчиться, то в якому навчальному закладі (у якому класі, на якому курсі, факуль теті), тощо.

У необхідних випадках дані про свідка указуються з дотриманням вимог забезпечення його безпеки відповідно до статей 52³,85 КПК.

У протоколі додаткового допиту можна не наводити знову всі дані про особу свідка, вказавши лист кримінальної справи, де вони містяться.

У протоколі допиту робиться відмітка про роз'яснення свідку його прав і обов'язків, а також про те, що він попереджений про обов'язок повідомити все відоме йому по справі і про кримінальну відповідаль ність, передбачену статтями 384 і 385 КК України за відмову від да вання показань і надання завідомо неправдивих показань. Таке роз'яснення його обов'язків засвідчується підписом свідка. У прото колі повинні бути вказані місце провадження, час початку і закінчення допиту, перерви, проведення допиту в нічний час, неробочий день, не в місці провадження досудового розслідування.

По закінченні допиту слідчий пред'являє свідкові протокол для ознайомлення. На прохання свідка протокол може бути йому прочита ний слідчим. Свідок і особи, які були присутні при допиті, мають право просити про внесення доповнень і поправок у протокол. Ці до повнення і поправки заносяться слідчим до протоколу.

Протокол підписують свідок, слідчий і особи, що були присутні при допиті. Свідок повинен підписати кожну сторінку протоколу, до повнення і поправки до нього, а також протокол у цілому. Якщо показання ним написані власноручно, підписання протоколу відбуваєть ся на загальних підставах, з тією лише особливістю, що свідок, перед тим як поставити свій підпис, указує цей факт. Своїми підписами до питуваний засвідчує: факт роз'яснення йому прав і обов'язків, озна йомлення з правильністю запису його показань, правильність уточнень і доповнень.

Якщо в процесі допиту брали участь інші особи, вони ставлять свій підпис перед підписом слідчого, засвідчуючи таким чином правиль ність складання протоколу, запису показань свідка, здатність розуміти поставлені перед свідком запитання тощо (залежно від процесуально го положення присутнього). Наприкінці протоколу свій підпис ставить слідчий. Слід зазначити, що підпис присутніх на допиті прокурора, начальника слідчого відділу, керівника слідчої групи про те, що вони засвідчують правильність запису, не надає показанням наперед вста новленої сили, і вони підлягають оцінці відповідно до загальних по ложень оцінки доказів (ст. 67 КПК).

Якщо при допиті свідка застосовувався звукозапис, кінозйомка, відеозапис, у протоколі допиту це повинно бути зазначено відповідно до вимог статей 85¹ і 85² КПК.

Допит потерпілого проводиться з додержанням вимог, зазначених у частинах 1, 2 і 3 ст. 167, ст. 171 КПК. Спільність природи показань свідка і потерпілого обумовлюється єдністю процесуальних правил провадження їх допиту.

Виклик потерпілого для допиту здійснюється в такому ж порядку, як і виклик свідка (ст. 166 КПК). Явка потерпілого за викликом особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду є обов'язковою (ч. 1 ст. 72 КПК). У разі неявки потерпілого для допиту без поважних при чин до нього може бути застосований привід через органи внутрішніх справ у порядку, передбаченому статтями 135 і 136 КПК.

За злісне ухилення від явки до суду, до органів досудового слідства або дізнання свідок і потерпілий несуть відповідальність відповідно зач. 1 ст. 185³або ст. 185⁴ КУпАП.

Допит потерпілого здійснюється з дотриманням правил допиту свідків. Проте є і деякі особливості. На відміну від свідка, як потерпі лого особу можна допитати лише після винесення постанови про ви знання її таким по кримінальній справі (ч. 2 ст. 49 КПК).

Якщо визнання потерпілим і роз'яснення його прав (ст. 49 КПК) приурочується до першого допиту як потерпілого, про це зазначається у вступній частині протоколу, що засвідчується його підписом.

Дача показань потерпілим є його правом, а не обов'язком (ч. 3 ст. 49 КПК), тому про кримінальну відповідальність за відмову давати показання він не попереджається.

Виклик і допит підозрюваного, обвинуваченого регламентовано статтями 107, 134, 143 КПК і провадиться в основному за тими ж пра вилами, що й допит свідка і потерпілого. Однак є істотні особливості, що визначаються процесуальним становищем підозрюваного, обви нуваченого як осіб, що піддаються кримінальному переслідуванню і мають право на захист.

Якщо підозрюваний (обвинувачений) перебуває під вартою, його виклик здійснюється через адміністрацію місця попереднього ув'язнення (ч. 3 ст. 134 КПК). Якщо підозрюваний (обвинувачений) не перебуває під вартою, порядок його виклику аналогічний порядку ви клику свідка і потерпілого (телефоном, телефонограмою, телеграмою або повісткою) (частини 1, 2 ст. 134 КПК).

Оскільки дача показань не є обов'язком підозрюваного (обвинува ченого), допит може відбутися тільки в тому випадку, коли вони по годяться або самі виявлять бажання давати показання.

Якщо підозрюваний був затриманий або до нього було обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту, його допит проводиться негайно, а при неможливості негайного допиту — не пізніше 24 годин після затримання. Такий стислий строк для проведення першого до питу підозрюваного встановлений, у першу чергу, для забезпечення йому права на захист, а також виправданий з тактичних міркувань. При допиті такого підозрюваного присутність захисника є обов'яз ковою (крім того, закон надає можливість їх конфіденційного поба чення ще до першого допиту (статті 21, 43¹, 48 КПК)) за винятком випадків, коли підозрюваний відмовляється від захисника і така від мова прийнята.

Строк, у який повинен бути допитаний підозрюваний, не взятий під варту, законом не встановлений. Перед допитом підозрюваному має бути роз'яснено його права, передбачені ст. 43¹ КПК, а також по відомлено, у вчиненні якого злочину він підозрюється, про що робить ся відмітка в протоколі його допиту.

Предметом показань підозрюваного є обставини, що стали підставою для його затримання, обставини, що стали підставою застосування за побіжного заходу, всі інші відомі йому обставини у справі (ч. 1 ст. 73 КПК).

№46 Очна ставка: поняття, мета, порядок проведення, процесуальне оформлення результатів.

 Очна ставка

Очна ставка — це одночасний допит у присутності один одного двох раніше допитаних осіб про обставини, відносно яких вони дали суперечливі показання (ст. 172 КПК).

Закон містить три обов'язкові умови для провадження очної став ки: 1) очна ставка може бути проведена між двома особами; 2) вони повинні бути заздалегідь допитані; 3) згідно з протоколами допитів у їх показаннях знайдені суперечності. До основних цілей очної ставки належать усунення суттєвих суперечностей у показаннях двох раніше допитаних осіб, з'ясування їх причин, подолання помилок, викриття неправди; до додаткових — перевірка слідчих версій, отримання нових доказів по справі.

Очна ставка проводиться без попереднього винесення про це по станови. Вона може бути проведена слідчим між будь-якими особами, які раніше були допитані: свідками, потерпілими, підозрюваними, об винуваченими, експертами (наприклад, при суперечливих показаннях, що пояснюють результати експертизи), між обвинуваченим (підозрю ваним) і потерпілим, обвинуваченим (підозрюваним) і свідком, потер пілим і свідком.

Про проведення очної ставки можуть також клопотати учасники процесу: обвинувачений (підозрюваний), його захисник, потерпілий, його представник. Закон не зобов'язує слідчого провести очну ставку, а надає йому таке право. Проте при вирішенні питання про задоволен ня клопотання обвинуваченого про провадження очної ставки слідчий повинен враховувати міжнародно-правовий стандарт, сформульований у п. 3 «d» ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суттю якого є переважне право на очну ставку при клопотанні про це з боку обвинуваченого.

Закон не указує, які саме суперечності в показаннях двох раніше допитаних осіб повинні бути усунуті. Рішення цього питання належить до компетенції слідчого. Проте слід враховувати суттєвість супереч ностей, що є в показаннях допитаних: їх здатність вплинути на повно ту, всебічність і об'єктивність встановлення обставин, що входять до предмета доказування, або на правильність оцінки доказів.

Процесуальний порядок проведення очної ставки передбачений ст. 173 КПК. Маючи всі риси допиту, очна ставка водночас характери зується певною специфікою, яка обумовлюється участю в цій слідчій дії двох допитуваних, а також спірним характером питань, що розгля даються під час неї, що і створює складнішу психологічну атмосферу, ніж при допиті однієї особи.

Викликаним на очну ставку особам пропонується по черзі дати показання про ті обставини, для з'ясування яких і проводиться слідча дія. Черговість надання показань, а також черговість запитань, що ставляться, визначається особою, що проводить слідчу дію, з ураху ванням обставин кримінальної справи.

Першим допитується той з викликаних на очну ставку, хто на пере конання слідчого дає правдиві показання. Послідовність запитань, що ставляться, як і пред'явлення (в окремих випадках) речових доказів, повинні бути сплановані наперед. З дозволу слідчого особи, виклика ні на очну ставку, можуть ставити запитання одна одній.

Практика виробила дві форми складання протоколу очної ставки. Перша форма — коли запитання і відповіді записуються в рядок, у тій послідовності і черговості, як вони давалися. Друга — коли кожна сторінка протоколу вертикальною рискою розділяється на дві рівні частини, в яких відповідно записуються запитання і відповіді на них першого і другого допитуваних. Такий порядок складання протоколу очної ставки допомагає іноді уникнути можливої відмови одного з до питуваних від підписання протоколу, що містить показання другого допитуваного, з якими перший не згоден. У такому разі кожний з до питуваних підписує тільки ту частину сторінки, де містяться його особисті показання.

№ 47 Пред`явлення для впізнання: поняття, види, процесуальний порядок проведення.

Пред'явлення для впізнання

Пред'явлення для впізнання — слідча дія, яка полягає в пред'явленні свідку, потерпілому, підозрюваному, обвинуваченому в передбаченому законом порядку певного об'єкта, для того щоб вони могли встановити його тотожність або відмінність з тим об'єктом, який спостерігали раніше, зберегли в пам'яті і про який давали по казання (статті 174-176 КПК).

Залежно від об'єкта розрізняють пред'явлення для впізнання живих осіб (ст. 174 КПК), предметів (ст. 175 КПК), а також трупа.

Пред'явлення для впізнання проводиться без винесення про це спеціальної постанови. У процесі провадження цієї слідчої дії особа, якій пред'являється об'єкт для впізнання, називається впізнаючий. Впізнаючими можуть бути свідки, потерпілі, підозрювані, обвинува чений.

Обов'язковою умовою пред'явлення для впізнання осіб є поперед ній допит впізнаючого про обставини, за яких той бачив особу, що підлягає впізнанню, про її зовнішній вигляд, прикмети, особливості тощо. Допит проводиться за загальними правилами провадження до питу відповідної особи (свідка, потерпілого, підозрюваного, обвину ваченого).

Перед пред'явленням для впізнання особа, що провадить цю слід чу дію, зобов'язана вжити заходів, які виключають зустріч впізнаючо го з особою, що підлягає впізнанню, і будь-які способи впливу на впізнаючого.

Приступаючи до провадження слідчої дії, особа, що провадить ді знання, слідчий повинні роз'яснити права і обов'язки особам, що бе руть у ній участь. Закон вимагає присутності при провадженні цієї слідчої дії не менше двох понятих.

Особа, що підлягає впізнанню, пред'являється впізнаючому разом з іншими особами, яких не може бути менше трьох. Понятий не може бути одночасно і особою, що пред'являється для впізнання. Особи, серед яких пред'являється той, що підлягає впізнанню, повинні бути однієї статі і по можливості схожі з ним за зовнішністю (зріст, вага, статура, форма і колір обліччя, довжина і колір волосся, колір очей) і одягом. Така вимога закону спрямована на те, щоб виключити помил ки при впізнанні. Виконуючи вимоги ч. 3 ст. 174 КПК, необхідно у відсутності впізнаючого запропонувати особі, що пред'являється для впізнання, зайняти будь-яке місце серед інших осіб, що пред'являються для впізнання. Після цього запрошується впізнаючий і йому після роз'яснення суті слідчої дії, що проводиться, пропонується уважно оглянути громадян, які пред'являються для впізнання, і вказати особу, яку він впізнає.

Якщо саму особу пред'явити для впізнання неможливо, закон до пускає впізнання її за фотографією.

Законом України від 13 січня 2000 року № 1381-ХIV ст. 174 КПК була доповнена частиною 4, що передбачає ряд заходів, спрямованих на забезпечення безпеки особи впізнаючого. У виняткових випадках з метою забезпечення безпеки особи впізнаючого, впізнання може бути проведене поза візуальним спостереженням особи, що підлягає впізнанню. Підстави для провадження такого виду впізнання повинні тлумачитися особою, що провадить дану слідчу дію, поширювально. Тобто таке впізнання може бути проведене не лише для забезпечення безпеки впізнаючого, але і з метою попередження можливих процесу альних порушень з боку особи, яку впізнають.

Трупи для впізнання пред'являються близьким родичам або іншим особам, які добре знали не лише загальні риси зовнішності померлого, але й особливі прикмети. Враховуючи важливі етичні моменти, а також специфічність об'єкта, труп для впізнання може бути пред'явлений лише один.

Пред'явлення для впізнання предметів (а також тварин) проводить ся з додержанням викладених вище умов і порядку проведення впіз нання осіб. Не пред'являються для впізнання предмети, які існують у єдиному примірнику, неповторні (наприклад, картина відомого худож ника), а також які не мають відмінностей від інших предметів (нові речі серійного виробництва, сипучі речі — цукор-пісок, зерно тощо). У таких випадках належить зробити огляд, призначити експертне чи інше спеціальне дослідження або аналіз.

Результатом пред'явлення для впізнання може бути ототожнення (впізнання одиничного конкретного об'єкта), встановлення схожості (віднесення об'єкта до загальної групи), невпізнання.

Хід і результати пред'явлення для впізнання фіксуються в прото колі, який складається відповідно до вимог, вказаних у статтях 85, 176 КПК.

№ 48 Обшук: поняття, види, процесуальний порядок проведення.

Обшук проводиться в тих випадках, коли є достатні підстави вва жати, що знаряддя злочину, речі й цінності, здобуті злочинним шляхом, а також інші предмети і документи, які мають значення для встанов лення істини в справі чи забезпечення цивільного позову, знаходяться в певному приміщенні або місці чи в якої-небудь особи. Обшук про водиться також і в тому випадку, коли є достатні дані про те, що в певному приміщенні або місці знаходяться розшукувані особи, а також трупи чи тварини (частини 1, 2 ст. 177 КПК). Таким чином, обшук — це слідча дія, що являє собою процесуальний примусовий пошук з метою виявлення, вилучення та фіксації предметів та документів, які мають значення для розкриття справи, а також розшукуваних осіб або трупів.

Залежно від об'єкта обшук поділяється на три види: 1) обшук при міщень (а) житла чи іншого володіння особи; (б) службових і виробни чих приміщень підприємств, установ, організацій); 2) обшук місцевос ті (саду, городу, подвір'я, ділянок лісу, поля тощо); 3) обшук особи.

Юридичними підставами провадження обшуку (за винятком житла чи іншого володіння особи) є постанова слідчого, в якій він обґрунтовує необхідність проведення цієї слідчої дії, санкціонована прокурором чи його заступником. У невідкладних випадках такий обшук може бути проведений без санкції прокурора, але з наступним повідомленням про курора в добовий строк про проведений обшук та його результати.

Обшук житла чи іншого володіння особи, за винятком невідкладних випадків, а також особи (за винятком випадків, коли обшук може бути проведений без постанови) проводиться лише за вмотивованою постано вою судді. Це положення законодавства відображає відомий міжнародно-правовий стандарт, якій міститься в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ст. 8), ст. 30 Конституції України.

При необхідності провести обшук слідчий за погодженням з про курором звертається з поданням до судді за місцем провадження до-судового слідства. Суддя негайно розглядає подання і матеріали спра ви, а у разі необхідності вислуховує слідчого, прокурора і за наявнос ті підстав виносить постанову про проведення обшуку чи постанову про відмову в його проведенні. Постанова судді про проведення об шуку оскарженню не підлягає. На постанову судді про відмову в про веденні обшуку протягом трьох діб з дня її винесення прокурором може бути подана апеляція до апеляційного суду.

Обшук житла чи іншого володіння особи може бути проведено без постанови судді лише у двох невідкладних випадках: 1) пов'язаних із врятуванням життя та майна; 2) пов'язаних з безпосереднім переслі дуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину.

При цьому в протоколі зазначаються причини, що обумовили про ведення обшуку без постанови судді. Протягом доби з моменту прове дення цієї дії слідчий направляє копію протоколу обшуку прокуророві (частини 5, 6 ст. 177 КПК). В інших невідкладних випадках слідчий по винен вжити всіх можливих заходів для збереження в незмінному стані слідів злочину, об'єктів, що підлягають обшуку, тощо і якнайшвидше отримати судове рішення про його провадження.

Пленум Верховного Суду України в постанові від 28 березня 2008 року № 2 «Про деякі питання застосування судами України законодав ства при дачі дозволів на тимчасове обмеження окремих конституцій них прав і свобод людини і громадянина під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, дізнання і досудового слідства»¹ дав таке тлу мачення поняття «житло», яке не знайшло свого закріплення в законо давстві, що породжувало неуніфікованість підходів на практиці. Під житлом слід розуміти: 1) особистий будинок з усіма приміщеннями, які призначені для постійного чи тимчасового проживання в них, а також ті приміщення, які хоча й не призначені для постійного чи тим часового проживання в них, але є складовою будинку; 2) будь-яке житлове приміщення, незалежно від форми власності, яке належить до житлового фонду і використовується для постійного або тимчасо вого проживання (будинок, квартира в будинку будь-якої форми влас ності, окрема кімната в квартирі тощо); 3) будь-яке інше приміщення або забудова, які не належать до житлового фонду, але пристосовані для тимчасового проживання (дача, садовий будинок тощо).

Як «інше володіння» слід розуміти такі об'єкти (природного по ходження та штучно створені), які за своїми властивостями дають змогу туди проникнути і зберегти або приховати певні предмети (речі, цінності). Ними можуть бути, зокрема, земельна ділянка, сарай, гараж, інші господарські будівлі та інші будівлі побутового, виробничого та іншого призначення, камера сховища вокзалу (аеропорту), індивіду альний банківський сейф, автомобіль тощо.

Пленум Верховного Суду також звернув увагу на те, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини поняття «житло» у п. 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод охо плює не лише житло фізичних осіб. Воно може поширюватися на офісні приміщення, які належать фізичним особам, а також офіси юридичних осіб, їх філій та інші приміщення.

Обшук особи може бути проведений також лише на підставі судо вого рішення, за винятком випадків, передбачених ч. 3 ст. 184 КПК: 1) при фізичному захопленні підозрюваного уповноваженими нате осо бами, якщо є достатні підстави вважати, що затриманий має при собі зброю або інші предмети, які становлять загрозу для оточуючих, чи намагається звільнитися від доказів, які викривають його чи інших осіб у вчиненні злочину; 2) при затриманні підозрюваного; 3) при взятті підозрюваного, обвинуваченого під варту; 4) за наявності достатніх підстав вважати, що особа, яка перебуває в приміщенні, де проводить ся обшук чи примусова виїмка, приховує при собі предмети або до кументи, які мають значення для встановлення істини в справі.

№49 Виїмка: поняття, підстави, процесуальний порядок проведення.

Виїмка — це слідча дія, у ході якої примусово вилучаються без попереднього їх пошуку предмети чи документи, що мають значення для кримінальної справи, якщо є точні дані, що вони знаходяться у певної особи чи в певному місці. Ці дані можуть бути одержані кримінально-процесуальним шляхом, тобто в ході допиту свідків, по терпілих, підозрюваних, обвинувачених, можуть міститися у заявах громадян, а також бути отримані в результаті проведення оперативно-розшукових заходів.

За загальним правилом юридичною підставою проведення виїмки є вмотивована постанова слідчого, в якій повинно бути зазначено: які предмети або документи підлягають вилученню, які дані є у слідчого щодо їх місцезнаходження та яке вони мають значення для справи.

Виїмка документів, що становлять державну та/або банківську таєм ницю, проводиться тільки за вмотивованою постановою судді і в порядку, погодженому з керівником відповідної установи. Примусова виїмка із житла чи іншого володіння особи, а також виїмка документа виконавчого провадження проводиться лише за вмотивованою постановою судді (ст. 178 КПК). Рішення суду на проведення виїмки отримується слідчим у тому ж процесуальному порядку, який передбачено для проведення об шуку в житлі та іншому володінні особи (ч. 5 ст. 177 КПК).

Процесуальний порядок проведення обшуку та виїмки передбаче ний статтями 180-184 КПК.

Обшук і виїмка обов'язково провадяться в присутності двох по нятих. Перед обшуком або виїмкою слідчий пред'являє постанову особам, що займають приміщення, або представникові підприємства, установи чи організації, де проводиться обшук або виїмка, і пропонує їм видати зазначені в постанові предмети або документи, а також вка зати місце, де переховується злочинець. У разі відмови виконати його вимоги слідчий примусово обстежує приміщення, місцевість або осо бу, проводить виїмку в примусовому порядку.

Проводячи обшук, слідчий має право розкривати замкнені примі щення і сховища, якщо володілець відмовляється їх відкрити. При цьому слідчий повинен уникати не викликаних необхідністю пошко джень дверей, замків та інших предметів.

Слідчий має право заборонити особам, що перебувають у примі щенні під час обшуку або виїмки, а також особам, які під час прове дення цих слідчих дії увійшли в це приміщення, виходити з приміщен ня і зноситись один з одним або з іншими особами до закінчення слідчої дії.

У необхідних випадках слідчий вправі залучати до участі в про веденні обшуку працівників органів внутрішніх справ та відповідних спеціалістів (ст. 183 КПК). Співробітники міліції допомагають слідчо му в розшуку об'єктів, забезпеченні спостереження за поведінкою особи, у якої проводиться обшук, і членів її сім'ї, забезпеченні збере ження виявлених об'єктів, попередженні спроб знищення або пере ховування розшукуваних об'єктів і т.п.

Під час обшуку або виїмки слідчий повинен вживати заходів до того, щоб не були розголошені виявлені при цьому обставини особис того життя обшукуваного та інших осіб, які проживають або тимчасо во перебувають у приміщенні (ст. 185 КПК).

При обшуку або виїмці можуть бути вилучені лише предмети і документи, які мають значення для справи, а також цінності і майно обвинуваченого або підозрюваного з метою забезпечення цивільного позову або можливої конфіскації майна. Предмети і документи, які вилучені законом з обігу, підлягають вилученню незалежно від їх від ношення до справи (ч. 1 ст. 186 КПК).

При провадженні обшуку і виїмки з урахуванням вимог ст. 85 КПК у двох примірниках складається протокол (ст. 188 КПК).

№50 Огляд: поняття, види, процесуальний порядок проведення.

Огляд — це слідча дія, яка полягає у безпосередньому сприйнятті та процесуальному фіксуванні матеріальних об'єктів з метою виявлен ня слідів злочину та інших речових доказів, з'ясування обставин події, а також інших обставин, які мають значення для справи.

Завданнями огляду є: 1) виявлення слідів злочину; 2) виявлення інших об'єктів, що можуть бути залучені до справи як речові докази; 3) з'ясування обстановки злочину; 4) виявлення інших обставин, які мають значення для справи.

Фактичними підставами проведення огляду є дані про те, що в ході безпосереднього сприйняття об'єкта можна одержати інформацію, яка має значення для розкриття злочину.

При наявності достатніх даних, що вказують на необхідність про ведення огляду, слідчий приймає рішення про його проведення. Як правило, це рішення ніде спеціально не фіксується. Вимога закону обов'язково отримати вмотивовану постанову судді існує тільки коли необхідно здійснити огляд житла чи іншого володіння особи (ч. 4 ст. 190 КПК).

Залежно від об'єкта розрізняють такі види огляду: а) огляд місця події; б) огляд місцевості; в) огляд житла чи іншого володіння; г) огляд предметів (у тому числі слідів); ґ) огляд документів; д) огляд тварин; е) зовнішній огляд трупа; є) огляд кореспонденції. Кожний з видів слідчого огляду має свої специфічні особливості, що визначають по рядок його проведення. Але разом з тим існує ряд положень процесу ального і тактичного характеру, загальних для всіх видів оглядів.

Огляд місця події, як правило, належить до числа первинних, не відкладних слідчих дій, зволікання з провадженням якого може спри чинити зміну обстановки, зникнення слідів злочину або особи, якою він був вчинений, предметів, які можуть стати згодом речовими до казами. Цим і обумовлений той факт, що місце події у невідкладних випадках може бути оглянуто до порушення кримінальної справи (ч. 2 ст. 190 КПК). У цьому випадку кримінальна справа, при наявнос ті для того підстав, повинна бути порушена негайно після проведення огляду.

При огляді місцевості досліджується конкретна територія або вод ний простір з метою виявлення слідів злочину та інших речових до казів, з'ясування обставин події, а також інших обставин, які мають значення для справи. Він також проводиться для виявлення особи, яка вчинила злочин і втекла з місця його вчинення.

Згідно із ч. 4 ст. 190 КПК огляд житла чи іншого володіння особи проводиться лише за вмотивованою постановою судді. Суддя приймає рішення про проведення огляду в житлі або іншому володінні особи з додержанням порядку, встановленого ч. 5 ст. 177 КПК.

Огляд житла чи іншого володіння особи може бути проведено без постанови судді: 1) у невідкладних випадках пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину; 2) за письмовою згодою володільця; 3) при проведенні у невідкладних випадках огляду місця події в житлі чи іншому володінні особи, якщо такий огляд здійснюється за її заявою або повідомленням про вчинений щодо неї злочин, а так само у разі відсутності цієї особи або неможливості отримати від неї згоду на проведення невідкладного огляду місця події (частини 5, 6 ст. 190 КПК). У вказаних випадках слідчий у протоколі огляду обов'язково зазначає причини, що обумовили проведення огляду без постанови судді.

Як уже зазначалося, Пленум Верховного Суду України в постанові від 28 березня 2008 року № 2 дав тлумачення поняттю «житло та інше володіння особи»¹.

Огляд трупа є самостійним видом слідчого огляду, якщо проводить ся не на місці події, а в лікарні, морзі тощо (ст. 192 КПК). Якщо огляд трупа здійснюється на місці події, то він є складовою частиною огляду місця події. Якщо виникає необхідність повторно оглянути труп після його поховання, пред'явити труп для впізнання, піддати його повторній або додатковій судово-медичній експертизі, проводиться ексгумація, тобто виймання трупа з місця поховання (ч. 2 ст. 192 КПК). Про про ведення ексгумації слідчий виносить постанову, яка повинна бути за тверджена прокурором.

Огляд кореспонденції проводиться лише після накладення арешту на кореспонденцію у встановленому законом порядку (ст. 187 КПК).

Огляд проводиться в присутності не менше двох понятих і, як правило, вдень. Проте у невідкладних випадках, особливо коли йдеть ся про огляд місця події, він може бути проведений і в нічний час. Залучення понятих при провадженні огляду здійснюється з урахуван ням вимог ст. 127 КПК. Виняток становить огляд кореспонденції, при проведенні якого поняті запрошуються з числа службовців установи зв'язку.

У необхідних випадках для проведення огляду слідчий може за просити спеціаліста (ст. 128¹ КПК), який може надати допомогу у вигляді консультацій з питань, що вимагають спеціальних пізнань; допомогти у виявленні, закріпленні і вилученні слідів, що мають до казове значення, встановленні механізму їх утворення.

Якщо це необхідно, при оглядах слідчий особисто або за допомогою спеціаліста має право робити вимірювання, складати плани, креслен ня, застосовувати фотографування, проводити кіно-і відеозйомку місцевості і предметів, що знаходяться на ній, а також робити зліпки знайдених слідів ніг, рук та ін., що має бути відображене у протоколі.

Плани, креслення, схеми, фотографії і кінострічки є додатками до протоколу, але протокол не замінюють. Він обов'язково складається особою, яка проводить огляд, повинен фіксувати хід і результати цієї слідчої дії і відповідати вимогам статей 85, 195 КПК.

№51 Відтворення обстановки і обставин події: умови і порядок проведення.

Відтворення обстановки і обставин події

Відтворення обстановки та обставин події — слідча дія, яка по лягає в тому, що слідчий у присутності понятих, а в необхідних ви падках за участю спеціаліста, свідка, потерпілого, підозрюваного чи обвинуваченого, з метою перевірки і уточнення результатів допиту цих осіб, інших доказів або одержання нових даних відтворює обстановку та умови, в яких ті чи інші події могли відбуватися в дійсності (ст. 194 КПК).

Відтворення обстановки та обставин події охоплює по суті дві слідчі дії: а) перевірку на місці показань обвинуваченого, підозрюва ного, потерпілого або свідка з метою їх уточнення і доповнення; б) експериментальну перевірку правдивості показань обвинуваченого, підозрюваного, потерпілого або свідка, інших обставин і припущень про можливість чути або бачити за певних умов що-небудь, що стосу ється цих обставин, можливості проникнути в дане приміщення (на приклад, названим у показаннях способом або певною особою), подо лати вказану в показаннях відстань за допомогою технічних засобів або без них тощо (у теорії і правозастосовній практиці цю дію тради ційно називають слідчим експериментом).

Перевірка показань на місці найчастіше проводиться для перевірки, уточнення і доповнення показань, які вже були дані раніше, а інколи дає можливість отримати нові фактичні дані, що через різні обставини не були виявлені в ході проведених раніше слідчих та інших процесу альних дій. Це підтверджується випадками виявлення під час цієї слідчої дії речових доказів, у тому числі і знарядь злочину, а також місць поховання трупів.

Закон не вимагає винесення спеціальної постанови про відтворен ня обстановки та обставин події. Воно може бути проведене як за ініціативою слідчого, так і за клопотанням обвинуваченого (підозрю ваного), його захисника, потерпілого, свідка, інших учасників процесу, а також за вказівкою прокурора або начальника слідчого відділу.

Перевірці показань на місці має передувати попередній допит осо би, чиї показання повинні бути перевірені, про ті обставини, при яких вона спостерігала подію, брала в ній участь.

Безпосередньо перевірка показань на місці починається з пропозиції підозрюваному, обвинуваченому, потерпілому або свідку самостійно вказати напрямок руху і шлях проходження на місце. Іншим учасникам слідчої дії не можна втручатися у розповідь особи, чиї показання пере віряються, допускати підказки у виборі напрямку руху, щоб виключити будь-які сумніви в достовірності результатів перевірки. Слідчий вправі дати змогу особі, показання якої перевіряються, супроводжувати пока зання демонстрацією якихось дій, навичок, вказати місця знаходження схованок, слідів, окремих прикмет або позначок, які сприяють орієнта ції, тощо. Разом з тим слідчий повинен присікти спроби знищити сліди, об'єкти, приховати які-небудь обставини і т.п.

Експериментальні дії можуть провадитися з метою: а) встановлен ня можливості сприйняття якого-небудь явища, факту, перевірки на явних даних і припущень про можливість у певних умовах чути або спостерігати що-небудь; б) встановлення можливості виконати ті або інші дії і часу, необхідного на їх виконання (зокрема наявність або від сутність професійних або кримінальних навичок, можливість виготов лення предмета з певного матеріалу, у певний проміжок часу, за допо могою використання тих або інших засобів, тією або іншою особою; проникнути в певне приміщення даним способом або даною особою); в) з'ясування можливості і часу подолання певних відстаней за допо могою технічних засобів (автомобіля, велосипеда, мотоцикла, літака, моторного човна тощо) або без таких; г) з'ясування механізму подій, що відбувалися, в цілому або окремих їх деталей; ґ) підтвердження (або спростування) можливості існування якогось явища. Слідчий екс перимент може бути проведений для перевірки різного роду припу щень, версій, які виникли у слідчого.

Важливою умовою провадження слідчого експерименту є його про ведення в умовах, максимально наближених до тих, у яких у минулому відбулася дія або подія, можливість існування якої перевіряється. Тому, перш ніж проводити дослідницькі дії, необхідно відтворити (реконстру ювати), якщо це можливо, обстановку, в якій вони проводитимуться.

Участь понятих при проведенні цієї слідчої дії є обов'язковою. У необхідних випадках можуть бути присутні прокурор, начальник слідчого підрозділу, захисник обвинуваченого чи підозрюваного, пред ставник потерпілого, спеціаліст, перекладач, співробітники міліції.

При проведенні цієї слідчої дії не допускаються дії, що принижу ють гідність осіб, які беруть у них участь, і не є небезпечними для їх здоров'я (ч. 2 ст. 194 КПК).

У необхідних випадках слідчий проводить вимірювання, складає план і креслення, а також проводить фотографування. Для фіксації в динаміці дій особи, показання якої перевіряються, доцільно проводи ти кінозйомку, аудіо- і (або) відеозапис. При відтворенні обстановки та обставин події безпосередньо або після його закінчення з урахуван ням вимог статей 85 і 195 КПК складається протокол.

Закон не указує, як повинна бути вирішена проблема, якщо для провадження відтворення обстановки та обставин події необхідне про никнення в житло. Проте, враховуючи загальновизнаний міжнародно-правовий стандарт, що міститься в ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, положення ст. 30 Конституції Укра їни, на проникнення в житло у разі потреби провадження в ньому від творення обстановки та обставин події також необхідно одержати попереднє рішення суду.

№52 Призначення і проведення експертизи. Випадки обов`язкового призначення експертизи. Види експертиз.

Судова експертиза — це дослідження експертом на основі спеці альних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять ін формацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства (ст. 1 Закону України «Про судову експертизу»¹).

Призначення та проведення судової експертизи — це слідча дія, яка являє собою особливу, передбачену законом форму одержання нових знань, що мають значення для кримінальної справи, за допо могою проведення досліджень особами, які володіють спеціальними знаннями в галузі науки, техніці, мистецтві, ремеслі.

Неприпустимо підміняти експертизу консультацією спеціаліста, на віть у тому випадку, якщо призначення експертизи не є обов'язковим.

Судова експертиза має відмінні ознаки: 1) експертиза призначається, коли для вирішення певних питань потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання; 2) проводиться експертом — особою, досвідченою в певній спеціальній галузі (галузях) знань; 3) таке дослідження має само стійний характер; 4) законом встановлена особлива процесуальна форма призначення та проведення експертного дослідження.

Призначення та проведення експертизи можна представити у ви гляді алгоритму: 1) призначення експертизи; 2) проведення експертних досліджень; 3) дача висновку експертом з питань, що поставлені перед ним особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором, суддею чи судом; 4) пред'явлення обвинуваченому (підозрюваному), підсудному матеріалів експертизи.

Призначення та проведення експертизи в кримінальному процесі регулюється гл. 18 КПК. Основоположні засади судово-експертної ді яльності, зокрема її організація, правовий статус судового експерта, забезпечення роботи державних спеціалізованих установ та відомчих експертних служб тощо, визначаються також Законом України «Про судову експертизу», іншими законодавчими актами, відомчими нормативно-правовими документами. Наприклад, Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних дослі джень, Науково-методичними рекомендаціями з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, які затвер джені наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 року № 53/5 та ін.¹

Фактичною підставою для призначення експертизи є потреба в на укових, технічних або інших спеціальних знаннях, які необхідні для вирішення певних питань при провадженні в кримінальній справі. До спеціальних пізнань належать знання в певній галузі науки, техніки, мистецтві або ремеслі та інших окремих сферах людської діяльності. Спеціальні пізнання у відповідній галузі діяльності визначаються пред метом експертизи. До спеціальних не належать загальновідомі і загаль нодоступні наукові знання в галузі матеріального і процесуального права, якими повинні володіти слідчі, прокурори, судді. На неприпус тимість порушення перед експертом правових питань (наприклад, про причину недостачі цінностей, вину обвинуваченого в смерті потерпі лого або заподіянні йому тілесних ушкоджень, про осудність особи тощо) вказує Пленум Верховного Суду України в п. 2 постанови від ЗО травня 1997 року № 8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах»².

Залежно від наявності підстав слідчий, як правило, на свій розсуд, виходячи з конкретних обставин справи і тих питань, на які має відпо вісти тільки спеціаліст з певної галузі знань, визначає, чи потрібно в кримінальній справі проводити експертизу і яку саме. Однак у певних випадках, прямо передбачених законом (ст. 76 КПК), призначення судової експертизи є обов'язковим: 1) для встановлення причин смерті; 2) для встановлення тяжкості і характеру тілесних ушкоджень; 3) для визначення психічного стану підозрюваного або обвинувачено го при наявності в справі даних, які викликають сумнів щодо його осудності; 4) для встановлення статевої зрілості потерпілої в справах про злочини, передбачені ст. 155 КК України; 5) для встановлення віку підозрюваного або обвинуваченого, якщо це має значення для вирі шення питання про його кримінальну відповідальність і якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.

Обов'язково також призначається експертиза у таких випадках: для встановлення виду, назви і властивостей наркотичного засобу, психо тропної речовини, аналога такого засобу, речовини або прекурсора, їх походження, способу виготовлення чи переробки; для вирішення пи тання про те, чи є відповідні предмети зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями або радіоактивними матеріалами, а також для з'ясування їх придатності до використання за цільовим призначенням (для з'ясування лише придатності предме та до використання за цільовим призначенням достатньо участі спеці аліста). Роз'яснення з цього приводу надані Пленумом Верховного Суду України¹.

Юридичною підставою для проведення експертизи є вмотивована постанова особи, у провадженні якої перебуває кримінальна справа. Питання, які ставляться експертові, і його висновок по них не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта (ч. 2 ст. 75 КПК). Вони повинні бути сформульовані чітко, ясно і однозначно.

Постанова про призначення експертизи пред'являється для озна йомлення обвинуваченому (підозрюваному). Одночасно йому роз'яснюються права при призначенні і проведенні експертизи, які передбачені ст. 197 КПК, про що складається протокол з додержанням вимог ст. 85 КПК (ч. 2 ст. 197 КПК). Постанова про призначення судово-психіатричної експертизи не оголошується обвинуваченому в тих випадках, коли його психічний стан робить це неможливим (ч. 3 ст. 197 КПК).

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про судову експертизу» судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, а також у випадках і на умовах, визначених цим Законом, судові екс перти, які не є працівниками зазначених установ.

До державних спеціалізованих установ належать: науково-дослідні установи судових експертиз Міністерства юстиції України; науково-дослідні установи судових експертиз, судово-медичні та судово-психіатричні установи Міністерства охорони здоров'я України; екс пертні служби Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Державної прикордонної служби України.

Виключно державними спеціалізованими установами здійснюєть ся судово-експертна діяльність, пов'язана з проведенням криміналіс тичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз.

Для проведення деяких видів експертиз, які не здійснюються ви ключно державними спеціалізованими установами, за рішенням особи або органу, що призначили судову експертизу, можуть залучатися крім судових експертів також інші фахівці з відповідних галузей знань.

Коли експертиза проводиться в експертній установі, її керівник доручає проведення експертизи одному або декільком експертам. Ці експерти дають висновок від свого імені і несуть за нього особисту відповідальність (ст. 198 КПК).

Експертиза може бути проведена також іншими експертами з чис ла осіб, які володіють спеціальними знаннями, не в експертних уста новах. Така судово-експертна діяльність здійснюється на підприєм ницьких засадах на підставі спеціального дозволу (ліцензії), а також громадянами за разовими договорами¹.

За послідовністю проведення експертизи поділяються на первинні та повторні. Первинною є експертиза, при проведенні якої об'єкт до сліджується вперше. Повторна експертиза призначається, коли є сум ніви у правильності висновку експерта, пов'язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам спра ви, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Істот ними можуть визнаватися, зокрема, порушення, які призвели до об меження прав обвинуваченого чи інших осіб. У постанові про призна чення повторної експертизи зазначаються обставини, які викликають сумніви у правильності попереднього висновку експерта (ч. 6 ст. 75, ст. 203 КПК). Проведення повторної експертизи може бути доручено тільки іншому експертові.

За обсягом дослідження розрізняють експертизи основні та додат кові. За змістом статей 75, 203 КПК додаткова експертиза призначаєть ся після оцінки висновку первинної експертизи, коли з'ясується, що вона є неповною або не досить ясною і усунути неповноту або неяс ність висновку шляхом допиту експерта неможливо. Висновок визна ється неповним, коли експерт дослідив не всі подані йому об'єкти чи не дав вичерпних відповідей на порушені перед ним питання. Неясним вважається висновок, який нечітко викладений або має невизначений, неконкретний характер. У постанові про призначення додаткової екс пертизи необхідно зазначати, які висновки експерта вважаються непов ними чи неясними або які обставини зумовили необхідність розши­рення експертного дослідження. Проведення додаткової експертизи може бути доручено тому самому або іншому експертові.

За чисельністю і складом виконавців експертизи поділяються на од ноособові та комісійні. Одноособова експертиза проводиться одним екс пертом. Комісійна експертиза призначається у випадках, коли є потре ба провести дослідження за участю декількох експертів — фахівців у одній галузі знань. Комісійна експертиза призначається для вирішення склад них питань або за наявності різних точок зору з якого-небудь питання.

Залежно від використання спеціальних знань різних наук можуть бу ти проведені експертизи однорідні та комплексні. Однорідною є експер тиза, при проведенні якої використовуються знання в одній галузі науки. Комплексна експертиза призначається у випадках, коли необхідно про вести дослідження з використанням спеціальних знань різних наук.

За своєрідністю предмета спеціальних знань експертизи поділя ються на такі: криміналістична, судово-біологічна, судово-медична, судово-психіатрична, судово-бухгалтерська, автотехнічна, судово-будівельна, судово-екологічна, судово-фармацевтична тощо.

Слідчий вправі бути присутнім при проведенні експертизи. При цьому він може одержати роз'яснення експерта з приводу дій, які той провадить. Факт присутності слідчого при провадженні судової екс пертизи зазначається у висновку експерта.

Після проведення необхідних досліджень експерт складає висновок. Ознайомившись з висновком експерта, слідчий має право допитати його з метою одержати роз'яснення або доповнення даного ним висновку (ст. 201 КПК). Матеріали експертизи після її завершення пред'являються обвинуваченому (підозрюваному). Момент пред'явлення висновку ви значає слідчий. Про пред'явлення обвинуваченому (підозрюваному) матеріалів експертизи слідчий складає протокол, у якому зазначає його пояснення, зауваження, заперечення та клопотання (ст. 202 КПК).

№53 Накладення арешту на кореспонденцію та зняття інформації з каналів зв`язку: підстави і процесуальний порядок проведення.

 Накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку

Накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з кана лів зв'язку можуть бути застосовані лише за наявності достатніх під став вважати, що у листах, телеграфній та іншій кореспонденції пі дозрюваного чи обвинуваченого іншим особам або інших осіб підозрюваному чи обвинуваченому, а також в інформації, якою вони обміню ються з допомогою засобів зв'язку, містяться дані про вчинений злочин або документи і предмети, що мають доказове значення, і якщо інши ми способами одержати ці дані неможливо (ст. 31 Конституції України, ст. 187 КПК).

Сутність накладення арешту на кореспонденцію полягає в тому, що установи зв'язку на підставі судового рішення затримують поштово-телеграфні відправлення, негайно повідомляючи про це слідчого, без дозволу якого вказані відправлення не можуть бути доставлені адре сату.

Сутність зняття інформації з каналів зв'язку полягає в тому, що орган, який її здійснює, на підставі судового рішення проводить запис певної інформації, якою обмінюються обвинувачений (підозрюваний) з іншими особами, або інші особи з підозрюваним (обвинуваченим), або підозрювані (обвинувачені) між собою, і повідомляє про це слід чого, який її досліджує.

З метою запобігання злочину арешт на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку може бути застосовано до порушення кримінальної справи.

До кореспонденції, на яку може бути накладено арешт, належать: прості та рекомендовані листи, поштові картки, бандеролі, секограми, дрібні пакети, бандеролі всіх видів (прості, цінні, рекомендовані), по силки, поштові контейнери, перекази, міжнародні відправлення з оголошеною цінністю, телеграми, прямі поштові контейнери, радіо грами тощо. Тобто перелік кореспонденції, на яку може бути накладе но арешт, слід визначати не лише виходячи із ст. 187 КПК, але й вра ховуючи положення ст. 1 Закону України від 4 жовтня 2001 року № 2759-ІІІ «Про поштовий зв'язок»¹.

До видів каналів зв'язку, з яких може бути знята інформація, на лежать технічні канали зв'язку: телефони, мобільні засоби телефонно го, електронного чи радіозв'язку, комп'ютерна мережа зв'язку тощо. При вирішенні питання про зняття інформації з каналів зв'язку слід враховувати положення ст. 1 Закону України від 18 листопада 2003 року № 1280-ІV «Про телекомунікації»², якою визначені деякі терміни, що можуть мати важливе значення для винесення вмотивованої постано ви та законного і обґрунтованого проведення слідчої дії: Інтернет, інформаційна система загального доступу, інформація, канал електро зв'язку та ін.

Юридичною підставою для накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку є вмотивована постанова голови апеляційного суду чи його заступника (ч. 5 ст. 14¹, ч. 4 ст. 187 КПК).

Чинний КПК не передбачає процедуру судового розгляду подання слідчого про накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформа ції з каналів зв'язку. Роз'яснення з цього приводу надав Верховний Суд України в постанові від 28 березня 2008 року № 2¹.

За наявності підстав, передбачених ч. 1 ст. 187 КПК, слідчий за погодженням з прокурором звертається з поданням до голови апеля ційного суду за місцем провадження досудового слідства про накла дення арешту на кореспонденцію чи зняття інформації з каналів зв'язку. Голова суду чи його заступник розглядає подання, вивчає матеріали справи, при необхідності вислуховує слідчого, вислуховує думку про курора, після чого залежно від підстав для прийняття такого рішення виносить постанову про накладення арешту на кореспонденцію чи зняття інформації з каналів зв'язку або про відмову в цьому. Постано ва судді оскарженню не підлягає, на неї не може бути внесено подання прокурором (частини 4, 5 ст. 187 КПК).

Постанова про накладення арешту на кореспонденцію чи зняття інформації з каналів зв'язку направляється слідчим начальнику відпо відної установи, який повинен затримувати кореспонденцію або зні мати інформацію з каналів зв'язку і протягом доби повідомляти про це слідчого.

Накладення арешту на кореспонденцію, її огляд і виїмка — це три самостійні, але взаємозв'язані слідчі дії. Накладення арешту на корес понденцію не завжди викликає необхідність її виїмки. Огляд кореспон денції, який проводиться після арешту, може привести слідчого до висновку про те, що в проведенні виїмки немає необхідності. Взає мозв'язок цих слідчих дій полягає в тому, що виїмка не може бути здійснена без огляду кореспонденції, який неможливий без її арешту.

Огляд кореспонденції проводиться на підставі ст. 187¹ КПК з до триманням таких вимог: 1) за рішенням суду; 2) в установі зв'язку; 3) з участю понятих із числа службовців цієї установи, а при необхід ності — і з участю спеціаліста.

У разі виявлення документів чи предметів, що мають доказове зна чення, слідчий проводить виїмку відповідної кореспонденції або об межується зняттям копій з відповідних відправлень. Про кожен випадок проведення огляду, виїмки або затримання кореспонденції слідчий складає протокол. Виїмка кореспонденції, на яку накладено арешт, проводиться за вмотивованою постановою слідчого, в порядку, перед баченому частинами 2, 3 ст. 187¹ КПК.

Зняття інформації з каналів зв'язку полягає у застосуванні технічно го обладнання, яке дає змогу прослуховувати, фіксувати та відтворюва ти інформацію, що передавалася цим каналом зв'язку. Така інформація може включати дані як про взаємоз'єднання телекомунікаційних мереж, так і щодо змісту інформації, яка була передана каналом зв'язку. Під контролем за телефонними розмовами слід розуміти не лише їх прослу-ховування і фіксування, але й одержання інформації про телефонні роз мови, які відбулися, щодо абонентів розмов, часу і тривалості розмов.

Прослуховування телефонних та інших переговорів можливе також і за письмовою заявою або письмовою згодою осіб, взятих під захист (ч. 4 ст. 14¹КПК). З такою заявою ці особи можуть звернутися до слід чого у разі наявності загрози вчинення насильства або інших проти правних дій щодо них. Контроль і запис переговорів щодо цих осіб застосовуються в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 52¹ КПК як заходи безпеки.

Дослідження інформації, знятої з каналів зв'язку, є складовою час тиною цієї слідчої дії. У необхідних випадках таке дослідження прово диться з участю спеціаліста. Слідчий прослуховуєчи іншим відповідним способом вивчає зміст знятої інформації, про що складає протокол. По ряд із загальними правилами складання протоколів слідчих дій (ст. 85 КПК) до протоколу дослідження інформації, знятої з каналів зв'язку, пред'являються і спеціальні вимоги. У ньому при виявленні в інформа ції даних, що мають доказове значення, дослівно відтворюється відпо відна частина запису, яка на думку слідчого має відношення до даної кримінальної справи. Після чого слідчий своєю постановою визнає носій знятої інформації доказом і приєднує його до справи.

Арешт, накладений на кореспонденцію, скасовується, а зняття ін формації з каналів зв'язку припиняється постановою судді після за кінчення строку, встановленого для виконання цих слідчих дій. Слідчий скасовує арешт, накладений на кореспонденцію, або припиняє зняття інформації з каналів зв'язку, коли у здійсненні цих заходів відпадає необхідність, при закритті кримінальної справи або при передачі її прокуророві в порядку, передбаченому ст. 255 КПК.

За порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграф ної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер, передбачена кримінальна відповідальність за ст. 163 КК України.

№54 Притягнення як обвинуваченого. Постанова про притягнення як обвинуваченого, її форма і зміст.

Притягнення особи як обвинуваченого — один із найважливіших процесуальних актів, спрямований на практичну реалізацію функції обвинувачення та забезпечення захисту прав і законних інтересів особи, щодо якої порушено кримінальну справу і ведеться розслідування, який полягає в винесенні постанови про притягнення як обвинуваченого; пред'явленні обвинувачення; роз'ясненні обвинуваченому його прав та наданні можливостей щодо їх реалізації і допиті обвинуваченого. Обвинувачений — особа, щодо якої у встановленому законом порядку винесено постанову про притягнення як обвинуваченого. Підставою притягнення особи як обвинуваченого є наявність системи неспростовних доказів, що підтверджують винність особи у вчиненні конкретного злочину. Це означає, що на момент винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченого: — висунуті всі можливі, в тому числі і взаємовиключні версії у справі;

— усі версії у справі, включаючи алібі підслідного, всебічно перевірені; — усі версії, крім однієї — про винність підозрюваного,—спростовані зібраними доказами, а версія про винність особи знайшла підтвердження системою незаперечних доказів; — у справі зібрано таку сукупність допустимих та достовірних фактичних даних (доказів), яка дозволяє зробити однозначний висновок про вчинення злочину особою, яка притягається до відповідальності, та виключає будь-які сумніви щодо її провини — відсутні обставини, що виключають кримінальну відповідальність особи, яка вчинила злочин. Сутність акту притягнення особи як обвинуваченого полягає в тому, що на підставі зібраних доказів конкретна особа потрапляє у становище головного учасника кримінального процесу, щодо якого державою в особі органів правосуддя публічно формулюється та проголошується обвинувачення у вчиненні кримінально караного діяння, проте сам обвинувачений при цьому в силу презумпції невинуватості ще не вважається винним, поки його провина не встановлена вироком суду, і наділяється для захисту своїх інтересів широкими процесуальними правами. Тим самим, з одного боку, держава оголошує обвинуваченій особі про свою готовність піддати її покаранню, а з іншого — дозволяє їй знати, в чому вона обвинувачується, і вжити заходів захисту від безпідставного обвинувачення. Закон не визначає, коли саме має бути пред'явлене обвинувачення, однак містить винятки з цього правила: якщо запобіжний захід був обраний щодо підозрюваного, то обвинувачення має бути пред'явлене не пізніше десяти діб з моменту застосування запобіжного заходу, або ж останній відміняється. В інших випадках час пред'явлення обвинувачення визначається слідчим, який не повинен проявляти як поспішність, так і зволікання. Ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права доречно встановлює, що кожен, хто притягується до кримінальної іюповідальностї, має право бути терміново і докладно повідомленим мовою, яку він розуміє, про характер і підставу пред 'явленого йому обвинувачення. Притягнення особи як обвинуваченого є юридичним фактом, який тягне за собою подальший розвиток правовідносин між слідчим і особою, що притягається до кримінальної відповідальності. Значення акту притягнення особи як обвинуваченого можна розглядати в різних аспектах.

У кримінально-правовому аспекті це проявляється в тому, що діям обвинуваченого дається конкретна юридична кваліфікація за відповідною статтею Кримінального кодексу. Кримінально-процесуальний аспект значення акту притягнення особи як обвинуваченого проявляється в таких моментах: — у кримінальному процесі з'являється центральна фігура —обвинувачений, якому мають бути надані та роз'яснені його права,забезпечена можливість їх реалізації; — висунуте обвинувачення є основою для обвинувального висновку та судового розгляду: обвинувальний висновок та вирок суду не можуть виходити за межі висунутого обвинувачення; зміна обвинувачення в суді допускається обвинувачем за умови, що при цьому не порушуються правила підсудності справ чи обов'язкового проведення розслідування, обвинуваченому надається можливість ознайомитись з новим обвинуваченням і не погіршується право обвинуваченого на захист; розгляд у суді провадиться тільки щодо обвинувачених і лише за тим обвинуваченням, за яким вони передані суду; — з моменту притягнення особи як обвинуваченого органи розслідування отримують право на застосування низки засобів примусу: відсторонення обвинуваченого від посади, обрання запобіжних заходів, а також право об'явити розшук обвинуваченого; — притягнення особи як обвинуваченого є юридичним фактом, який дає обвинуваченому право користуватися послугами захисника; — притягнення особи як обвинуваченого дає початок змагальності кримінального процесу: чітко визначаються сторони та права учасників процесу, функції захисту та обвинувачення отримують можливість активного прояву; — між обвинуваченим, захисником та іншими учасниками процесу виникають кримінально-процесуальні відносини, які характеризуються змагальністю та конструктивним розвитком у рамках процесуальної форми в напрямі розв'язання справи по суті.

Як обвинувачений можуть бути притягнуті лише осудні особи, які досягай віку, з якого за відповідні злочини може наставати кримінальна відповідальність. Іноземці й особи без громадянства, що перебувають на території України, які вчинили злочини, відповідають на загальних підставах. Імунітет від кримінальної відповідальності і статус недоторканності мають окремі особи, стосовно яких встановлені додаткові гарантії захисту їх прав. Притягнення особи як обвинуваченого складається з кількох етапів: 1) винесення постанови про притягнення як обвинуваченого; 2) пред'явлення обвинувачення; 3) роз'яснення обвинуваченому його прав та вручення йому копії постанови про притягнення як обвинувачуваного; 4) допит обвинуваченого. Кожен з цих етапів взаємопов'язаний один з одним і в своїй сукупності являє єдиний акт притягнення особи як обвинуваченого, який повинен здійснюватись у передбаченій процесуальній формі з забезпеченням захисту передбачених законом прав учасників процесу.

ПОСТАНОВА ПРО ПРИТЯГНЕННЯ ОСОБИ ЯК ОБВИНУВАЧЕНОГО: СТРУКТУРА, ЗМІСТ, ПРОЦЕСУАЛЬНА ФОРМА.

Постанова про притягнення особи як обвинуваченого виражає у визначеній законом формі переконання слідчого (особи, що провадить дізнання) про наявність у діях особи, яка притягується як обвинувачений, складу злочину. Це суб'єктивне переконання повинне ґрунтуватися на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Постанова про притягнення особи як обвинуваченого визначає обсяг обвинувачення та кваліфікацію злочину, межі судового розгляду в цілому. Розгляд справи в суді провадиться в межах того обвинувачення;, яке було пред'явлене обвинуваченому. Суд не має права поставити в провину підсудному ані жодного факту, який не був включений у постанову про притягнення як обвинуваченого. Інший підхід позбавляє підсудного можливості здійснити своє право на захист. Зміст і форма постанови про притягнення як обвинуваченого визначаються ст.130 та 132 КПК України, відповідно до якої цей процесуальний акт має складатися з трьох частин: вступної, описово-мотивувальної та резолютивної. У вступній частині постанови мають бути вказані: найменування процесуального документа; місце та час його складання; посада, спеціальне звання, прізвище особи, яка склала постанову; номер кримінальної справи; обставини злочину, з приводу яких проводилося розслідування. В описово-мотивувальній частині постанови вказуються: прізвище, ім'я та по батькові особи, яка притягується як обвинувачений, її вік, злочин, у вчиненні якого вона обвинувачується, із зазначенням часу, місця, способу, наслідків та інших обставин вчинення злочину, кваліфікація дій обвинуваченого (посилання на статтю Кримінального кодексу, яка передбачає відповідальність за вчинене діяння). Виклад у постанові інкримінованих обвинуваченому діянь має бути максимально конкретизованим. Формулювання обвинувачення повинне містити виклад конкретних фактичних обставин події злочину, які обґрунтовують висновок про наявність злочину та його кваліфікацію. Ступінь деталізації цих обставин може бути різний. Закон не вимагає, щоб у постанові вказувалися докази,якими обґрунтоване обвинувачення. Проте у будь-якому випадку мають бути вказані всі ознаки, суттєві для даного складу злочину. Якщо обвинувачений притягується до відповідальності за вчинення кількох злочинів, які підпадають під ознаки різних статей кримінального закону, в постанові має бути вказано, які саме дії ставляться обвинуваченому в провину за кожною з цих статей. Якщо ж діяння являє собою ідеальну сукупність злочинів, у формулюванні робиться загальний опис вчиненого, а потім вказуються статті кримінального закону, якими передбачена відповідальність за таке діяння. Якщо злочин вчинено групою осіб, то в постанові має бути конкретно вказано, які саме діяння вчинені обвинуваченим і яка його роль у злочині. Безсумнівно, якщо у справі притягуються як обвинувачені кілька осіб, то щодо кожної з них складається окрема постанова, що забезпечує індивідуалізацію обвинувачення. У резолютивній частині постанови міститься рішення слідчого притягти як обвинуваченого конкретну особу, вказуються її основні анкетні дані, а також пункт, частина та стаття кримінального закону, за якими кваліфіковано її дії. Постанова про притягнення як обвинуваченого характеризується: а) об'єктивністю викладення фактичних даних; б) логічністю; в) законністю; г) обгрунтованістю; д) вмотивованістю; є) юридичною чіткістю формулювання обвинувачення, Об'єктивність — відповідність викладених у постанові відомостей та висновків про обставини справи об'єктивній дійсності, реальним фактам. Логічність — відображення у змісті постанови внутрішнього зв'язку фактів між собою, відповідність змісту логіці фактичних обставин справи. Сформульовані висновки мають випливати з описово-мотивувальної частини. Законність постанови про притягнення як обвинуваченого означає, що: а) постанова винесена по порушеній кримінальній справі уповноваженим на те органом або посадовою особою в межах їх компетенції за наявності для того передбачених законом підстав (без заперечних доказів вчинення злочину); б) у постанові дано правильну юридичну кваліфікацію дій обвинуваченого; в) постанова відповідає встановленій законом процесуальній формі і містить передбачені реквізити, вона засвідчена підписом компетентних осіб. Обґрунтованість постанови про притягнення як обвинуваченого означає, що кожне положення, сформульоване в ній, ґрунтується на зібраних доказах. Під вмотивованістю постанови слід розуміти такі систему та форму викладення обвинувачення, які приводять до логічного переконання у правильності висновку. Безперечно, висновок буде правильним, якщо як вихідні посилки виступають положення, істинність яких доведена. Викладені факти не повинні суперечити один одному. Кваліфікації злочину має передувати виклад усіх основних та кваліфікуючих ознак складу злочину, з яких, за правилами логіки, з необхідністю випливає сформульований висновок. Вимогам щодо юридичної чіткості формулювання обвинувачення відповідатиме в разі, коли висновок є лаконічним, чітко сформульованим і не містить у собі логічного протиріччя; фактичні обставини справи викладеш за допомогою тих юридичних понять і тих юридичних формулювань, які використовує законодавець стосовно конкретного складу злочину.  Копія постанови про притягнення особи як обвинуваченого направляється протягом доби прокурору. Прокурор, здійснюючи нагляд за дотриманням законів у діяльності слідчого, може відмінити незаконно винесену постанову слідчого чи дати певні вказівки щодо зміни обвинувачення. Однак, у певній мірі реалізуючи принцип процесуальної самостійності і незалежності слідчого, закон (ст. 114 ч. 2 КПК України) передбачає, що в разі незгоди слідчого з письмовими вказівками прокурора про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину й обсяг обвинувачення, слідчий вправі подати справу вищому прокуророві з письмовим викладом своїх заперечень. У цьому разі прокурор або скасовує вказівки нищого прокурора, або доручає провадження слідства в цій справі іншому слідчому. Згідно зі ст. 133 КПК України обвинувачення повинно бути пред'явлено не пізніше двох днів з моменту винесення слідчим постанови про притягнення даної особи як обвинуваченого і в усякому разі не пізніше дня з'явлення обвинуваченого або його приводу.

№55 Процесуальний порядок пред`явлення обвинувачення. Допит обвинуваченого. Зміна та доповнення обвинувачення.

Пред 'явлення обвинувачення — одна із складних і важливих процесуальних дій, у процесі якої має бути покладено початок та здійснені акти по практичній реалізації функції обвинувачення, а також вжито необхідних у зв'язку з цим заходів щодо забезпечення гарантій захисту обвинуваченим своїх прав. Пред'явлення обвинувачення включає в себе певну систему правовідносин слідчого й обвинуваченого та інших учасників процесу. Забезпечення з'явлення обвинуваченого. Обвинувачений викликається до слідчого по телефону, телефонограмою, телеграмою або повісткою, яка вручається обвинуваченому під розписку, з зазначенням часу вручення. Згідно зі ст. 134 КПК України в випадках тимчасової відсутності обвинуваченого повістка для передавання йому вручається під розписку кому-небудь з дорослих членів сім'ї, які разом з ним проживають, житлово-експлуатаційній організації або адміністрації за місцем його роботи. Обвинувачений, що перебуває під вартою, викликається через адміністрацію місця попереднього ув'язнення. Обвинувачений зобов'язаний з'явитися за викликом слідчого у призначений строк. Згідно зі ст, 135 КПК України в разі нез'явлення без поважних причин обвинувачений підлягає приводу. Поважними причинами нез'явлення обвинуваченого до слідчого в призначений строк визнаються: несвоєчасне одержання повістки, хвороба та інші обставини, які фактично позбавляють його можливості своєчасно з'явитися до слідчого. Привід обвинуваченого здійснюється органами внутрішніх справ за мотивованою постановою слідчого. Привід обвинуваченого, крім виняткових випадків, здійснюється вдень. Привід обвинуваченого без попереднього виклику може бути застосований тільки в тих випадках, коли обвинувачений ухиляється від слідства або не має постійного місця проживання. Постанова про привід оголошується обвинуваченому перед її виконанням. Розшук обвинуваченого. Коли місце перебування обвинуваченого не встановлене, слідчий оголошує його розшук. Розшук може бути оголошений як під час попереднього слідства, так і одночасно з його зупиненням. Про оголошення розшуку слідчий складає постанову, в якій зазначає необхідні відомості про особу розшукуваного. Постанова про розшук і обрання запобіжного заходу направляється до відповідних органів дізнання, компетентних здійснювати опера-тивно-розшукову діяльність. Пред'явленню обвинувачення має передувати роз'яснення обвинуваченому його права на захист та забезпечення реалЬації його процесуальних прав у цій частині.  Захисник допускається до участі у справі з моменту пред'явлення обвинувачення, затримання чи арешту підозрюваного, а в справі про суспільно небезпечне діяння, вчинене особою в неосудному стані або особою, яка захворіла душевною хворобою після вчинення злочину,— з моменту отримання доказів про душевну хворобу. Слідчий, особа, яка провадить дізнання, прокурор та суд зобов'язані до першого допиту обвинуваченого роз'яснити йому право мати захисника та скласти про це протокол, а також надати обвинуваченому можливість захищатися встановленими законом засобами (ст. 21 КПК України). Порушення права обвинуваченого на захист у процесуальному аспекті може бути підставою для скасування вироку суду і повернення справи на додаткове розслідування, а в кримінальному аспекті — підставою притягнення винних посадових осіб до кримінальної відповідальності. Згідно зі ст. 374 КК України: "Недопущення чи ненадання своєчасно захисника, а також інше грубе порушення права підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист, вчинене особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором або суддею,— карається штрафом від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого. Ті самі дії, які призвели до засудження невинної у вчиненні злочину особи, або вчинені за попередньою змовою групою осіб, або такі, що потягли інші тяжкі наслідки,— караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років". Роз'яснивши обвинуваченому право на захист, слідчий зобов'язаний вжити заходів до забезпечення участі захисника у справі. Захисник може бути запрошений самим обвинуваченим або іншими особами за його дорученням. У тих випадках, коли з'явлення для участі у справі захисника, обраного обвинуваченим, неможливе протягом сімдесяти двох годин, слідчий має право запропонувати обвинуваченому іншого захисника або забезпечити участь захисника у справі через адвокатське об'єднання. Надати можливість захищатися самому — це означає, по-перше, ознайомити обвинуваченого з обвинуваченням, по-друге, роз'яснити обвинуваченому всі його права, по-третє, забезпечити можливість їх реалізації. Отже, обвинуваченому необхідно роз'яснити не тільки право мати захисника, а й усі інші його права.  Згідно зі ст. 140 КПК України при пред'явленні особі обвинувачення присутність захисника є обов'язковою, крім випадків, коли сам обвинувачений відмовився від захисника і його відмова може бути прийнята (на дану ситуацію не поширюються вимоги закону про обов'язкову участь захисника у справі). Зауважимо все-таки, що саме обвинувачення при цьому має бути пред'явлене не пізніше двох днів з моменту винесення постанови про притягнення як обвинуваченого (ст. 133 КПК України), а присутність захисника під час пред'явлення обвинувачення, якщо обвинувачений від нього не відмовився, обов'язкова (ст. 140 КПК України). У такій ситуації слідчий повинен забезпечити участь захисника під час пред'явлення обвинувачення через адвокатське об'єднання' і пред'явити обвинувачення в передбачені строки, інакше буде порушено більш важливе право обвинуваченого — знати, в чому він обвинувачується, і самому захищатися від безпідставного обвинувачення. Пред'явлення обвинувачення полягає в тому, що слідчий, пересвідчившись в особі обвинуваченого, оголошує йому постанову про притягнення як обвинуваченого, роз'яснює сутність пред'явленого обвинувачення (ч. 1 ст. 140 КПК України), права обвинуваченого та порядок їх реалізації. Якщо обвинувачений не володіє мовою, якою ведеться судочинство, то зміст постанови йому перекладається мовою, якою він володіє. Про це робиться відмітка у постанові. Факт оголошення обвинуваченому постанови та роз'яснення сутності пред'явленого обвинувачення засвідчується підписами обвинуваченого, захисника та слідчого на самій постанові. Про пред'явлення обвинувачення, роз'яснення його суті і вручення копії постанови слідчий складає протокол із зазначенням години і дати пред'явлення обвинувачення, який підписується обвинуваченим, слідчим та захисником. У разі відмови обвинуваченого поставити підпис у протоколі слідчий робить на ньому відмітку про відмову від підпису і зазначає мотиви відмови, про що повідомляє прокурора". Зауважимо, що буде доцільним у разі відмови обвинуваченого поставити підпис на постанові слідчий має роз'яснити йому, що цей підпис фіксує тільки факт оголошення постанови, а не визнання обвинуваченим своєї провини. Після пред'явлення обвинувачення слідчий зобов'язаний знову роз'яснити обвинуваченому його права, передбачені ст. 43 та 142 КПК України. Відповідно до цих норм під час провадження попереднього слідства обвинувачений має право: 1) знати, в чому він обвинувачується; 2) давати показання за пред'явленим йому обвинуваченням або відмовитися давати показання і відповідати на запитання; 3) подавати докази; 4) заявляти клопотання про допит свідків, про проведення очної ставки, експертизи, про витребування та приєднання до справи доказів, а також заявляти клопотання з усіх інших питань, які мають значення для встановлення істини у справі; 5) заявляти відвід слідчому, прокурору, експерту, фахівцю та перекладачеві; 6) з дозволу слідчого бути присутнім при виконанні окремих слідчих дій; 7) знайомитися з усіма матеріалами справи після закінчення попереднього (досудового) слідства; 8) мати захисника та побачення з ним до першого допиту; 9) подавати скарги на дії і рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого і прокурора, а за наявності відповідних підстав — на забезпечення безпеки. Обвинувачений не несе відповідальності ні за відмову від давання показань, ні за давання заздалегідь неправдивих показань.  Про роз'яснення обвинуваченому його прав слідчий робить відмітку в постанові про пред'явлення обвинувачення, яку засвідчує своїм підписом обвинувачений, а в необхідних випадках — і захисник. Якщо обвинувачений перебуває під вартою, то адміністрація слідчого ізолятора або ізолятора тимчасового утримання повинна забезпечити умови для реалізації обвинуваченим свого права на побачення з захисником наодинці. Таке побачення обвинуваченому надається без обмеження кількості й тривалості у вільний від виконання слідчих дій час (ст. 12 Закону України "Про попереднє ув'язнення"). Особливості пред'явлення обвинувачення і допиту неповнолітнього обвинувачуваного. Пред'явлення обвинувачення неповнолітньому і його допит провадиться в присутності захисника. Відповідно до ст. 438 КПК України у випадках, коли неповнолітній не досяг 16 років або, якщо неповнолітнього визнано розумово відсталим, при пред'явленні йому обвинувачення і при його допиті за розсудом слідчого або прокурора або за клопотанням захисника можуть бути присутні педагог або лікар, батьки або інші законні представники неповнолітнього. До пред'явлення неповнолітньому обвинувачення слідчий повинен ознайомити батьків та інших законних представників неповнолітнього обвинувачуваного, педагога і лікаря з їхніми правами й обов'язками, передбаченими відповідно ст. 438 і 128-1 КПК України. В постанові про притягнення неповнолітнього як обвинувачуваного, а також у протоколі його допиту повинні бути зазначені відомості про особи присутніх при проведенні процесуальної дії і їхнє ставлення до обвинувачуваного. Слідчий роз'ясняє педагогу або лікарю, батькам або іншим законним представникам неповнолітнього, присутнім при пред'явленні обвинувачення і допиті, їхнє право задавати обвинувачуваному питання і викладати свої зауваження. Слідчий має право відвести поставлене питання, але відведене питання має бути занесене до протоколу. Якщо батьки або інші законні представники негативно впливають на неповнолітнього або намагаються заважати одержанню доказів і проведенню слідчої дії, слідчий або прокурор можуть не допускати їх до участі в допиті.

ДОПИТ ОБВИНУВАЧЕНОГО Після пред'явлення обвинувачення слідчий зобов'язаний надати обвинуваченому можливість дати свої показання по суті пред'явленого обвинувачення — повинен допитати обвинуваченого негайно після його з'явлення або приводу, але не пізніше однієї доби після пред'явлення йому обвинувачення. Допит обвинуваченого, крім випадків, які не терплять зволікання, або вимоги самого обвинуваченого, має провадитися в денний час (з 6.00 до 22.00). Мета допиту — отримання та перевірка доказів, з'ясування ставлення обвинуваченого до пред'явленого обвинувачення, надання обвинуваченому можливості захищатися від пред'явленого обвинувачення шляхом давання своїх пояснень та показань. У процесі допиту слідчий остаточно з'ясовує наявність або відсутність фактів, які дають підстави для сумнівів у винності обвинуваченого, перевіряє зібрані у справі докази на міцність, визначається з питанням про можливість припинення кримінальної справи із застосуванням до обвинуваченого заходів громадського впливу або у зв'язку з амністією (амністії, як правило, підлягають особи, які визнають себе винними у вчиненні злочину і не суперечать проти пред'явлення справи за даною підставою). Разом з тим, допит обвинуваченого — це один із засобів його викриття та встановлення об'єктивної істини в цілому. Обвинувачений допитується в місці провадження попереднього слідства, а в разі необхідності — в місці свого перебування. При цьому обвинуваченого допитують у відсутності свідків та інших учасників процесу. Обвинувачені по одній і тій самій справі допитуються нарізно, а слідчий повинен вжити заходів для того, щоб особи, викликані на допит по одній і тій самій справі, не могли спілкуватися між собою. При допиті обвинуваченого може бути присутнім захисник, а в тих випадках, коли участь захисника у справі має обов'язковий характер, його присутність при допиті обов'язкова. Допит традиційно починається з виконання вимог закону про роз'яснення учасникам слідчої дії їх прав та обов'язків. Про це робиться відмітка в протоколі, засвідчувана підписами учасників. На початку допиту слідчий повинен запитати обвинуваченого, чи визнає він себе винним у пред'явленому йому обвинуваченні. Постановка такого запитання на початку допиту виправдується логікою розвитку процесуальних правовідносин: допит відбувається одразу ж за пред'явленням обвинувачення і здійснюється у зв'язку з пред'явленим обвинуваченням. Відповідь на дане запитання має суттєве юридичне значення: з визнанням своєї провини закон нерідко пов'язує можливість припинення справи за нере-абілітуючими підставами; щкре каяття та сприяння встановленню істини є пом'якшуючими провину обставинами (ст. 40 КК України). Відповідь обвинуваченого засвідчується його підписом у протоколі. Після виконання вказаних дій слідчий пропонує обвинуваченому в довільній формі викласти свої показання та пояснення. Це дає можливість обвинуваченому за допомогою своїх показань здійснювати свій захист. З іншого боку, слідчий, не розкриваючи своєї поінформованості в повному обсязі, може отримати додаткову корисну інформацію у справі, повніше вивчити особистість обвинуваченого. Вислухавши пояснення обвинуваченого, слідчий, у разі необхідності, може ставити йому запитання. Відповідно до частини шостої статті 143 КПК України "забороняється ставити запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, чаотина відповіді або підказка до неї (навідні запитання)". Загальні правила щодо процесуальної форми і методики допиту повністю відносяться і до допиту обвинуваченого. Процедура допиту обвинуваченого докладніше викладена в розділі "Слідчі дії". Показання обвинуваченого заносяться до протоколу, який складається з додержанням вимог ст. 85, 85-1 і 145 КПК України. У протоколі вказуються: місце і дата допиту; посада і прізвище особи, яка провадила допит, та осіб, які були присутні при допиті; час початку і закінчення допиту; прізвище ім'я та по батькові обвинуваченого, рік, місяць, день та місце його народахішя, громадянство, національність, освіта, сімейний стан, місце роботи, вид занять або посада, місце проживання, судимість та інші відомості про обвинуваченого, які будуть необхідними за обставинами справи. Показання обвинуваченого та відповіді на поставлені йому запитання викладаються від першої особи і за можливістю досмівно, без зайвої натуралізації і нецензурних виразів. Обвинувачений має право в присутності слідчого власноручно викласти свої показання в протоколі допиту, про що робиться відмітка в протоколі допиту. При цьому слідчий може задавати обвинуваченому додаткові питання, відповіді на які, як і самі питання, заносяться до протоколу. Після закінчення допиту слідчий пред'являє протокол обвинуваченому для прочитання. Протокол може бути зачитаний захистком, який, безумовно, будучи присутнім при допиті, повинен з ним ознайомитись. На прохання обвинуваченого протокол може бути прочитаний йому слідчим, про що зазначається в протоколі. Навіть якщо обвинувачений не може читати, або не дуже добре бачить (наприклад, за наявності далекозорості, не взяв окуляри тощо), то можна знайти інший більш доцільний вихід із становища — доручити зачитати протокол захисникові, перекладавання чи іншій присутній особі, заздалегідь, знаючи можливість такої ситуації, забезпечити присутність при допиті фахівця, захисника чи перекладача, або прокурора, надати обвинуваченому окуляри чи то просто лупу і час для ретельного ознайомлення з протоколом. Обвинувачений має право вимагати доповнень протоколу та внесення до нього виправлень. Ці доповнення та виправлення піддягають обов'язковому внесенню до протоколу. Кожна сторінка протоколу допиту має бути підписана обвинуваченим. Якщо обвинувачений відмовився від показань, протокол все-таки має бути складений. У ньому присутні при допиті особи засвідчують факт відмови від показань та час, коли слідчий мав намір здійснити допит, що буде підтвердженням забезпечення, права обвинуваченого на давання показань та вимог закону про забезпечення допиту не пізніше 24 годин з часу пред'явлення обвинувачення. В разі відмови від підписання протоколу слідчий з'ясовує причини, зауваження і поправки, які мають бути внесеш до протоколу і лише вичерпавши ці можливості, записи в протоколі засвідчуються присутніми. За відсутності таких слідчий має запросити захисника або прокурора, допросити в їх присутності обвинуваченого і скласти новий протокол, бо доказового значення дані раніше показання, які не засвідчені допитуваним, не мають. Усі особи, які брали участь у допиті (захисник, перекладач, спеціаліст або інші особи), знайомляться з протоколом та засвідчують своїми підписами відповідність записів у протоколі фактичним обставинам і результатам допиту.

ЗМІНА ОБВИНУВАЧЕННЯ

Необхідність зміни обвинувачення виникає у таких випадках: коли в ході допиту обвинуваченого або провадження подальших слідчих дій були виявлені нові епізоди злочину або обставини, які вимагають перекваліфікації дій обвинуваченого; коли встановлено, що обвинувачений вчинив інші злочини, коли частина обвинувачення не знайшла підтвердження. Зміна обвинувачення можлива як у бік погіршення становища обвинуваченого, так і в бік поліпшення. Якщо під час попереднього слідства виникне необхідність змінити пред'явлене обвинувачення або доповнити його, слідчий зобов'язаний заново пред'явити обвинувачення з виконанням вимог, встановлених статтями 131, 132, 133 і 140 КПК України. Зміна і доповнення обвинувачення провадиться винесенням нової постанови про притягнення як обвинуваченого, де з урахуванням обставин формулюється нове обвинувачення. Потім в установленому порядку обвинуваченому оголошується обвинувачення і провадиться допит. Допит за знову пред'явленим обвинуваченням здійснюється в повному обсязі. Інколи обвинувачення змінюється шляхом виключення з нього окремих епізодів чи частини обвинувачення, які в ході розслідування не знайшли підтвердження. В цьому випадку, згідно з ч. 2 ст. 141 КПК України, слідчий своєю постановою закриває справу в цій частиш обвинувачення, про що обголошує обвинуваченому. Нове обвинувачення в такому разі не пред'являється. Однак, якщо виключення окремих епізодів обвинувачення тягне за собою зміни у кваліфікації злочину, то обвинувачення пред'являється заново. Обвинувачення, сформульоване в постанові про притягнення як обвинуваченого, зберігає своє значення до набрання обвинувальним вироком законної сили. При розгляді справи в суді змінити обвинувачення право надано прокурору. Прокурор може змінити обвинувачення, в тому числі і в бік погіршення становища підсудного, але суд при цьому має відкласти на три дні судовий розгляд справи, надавши підсудному можливість аналізу нового обвинувачення і підготовки до захисту. У разі відміни вироку апеляційною чи касаційною інстанцією та повернення справи на додаткове розслідування обвинувачення, сформульоване в постанові про притягнення як обвинуваченого, зберігає своє юридичне значення доти, доки не буде змінено або не буде винесено нової постанови про притягнення як обвинуваченого. Якщо обвинувачений є посадовою особою, слідчий, у разі необхідності, відсторонює його від посади, виносячи про це мотивовану постанову (див. додаток 17). Відсторонення від посади про-ВаДиться з санкції прокурора або його заступника. Копія постанови Направляється для виконання за місцем роботи обвинуваченого. Відсторонення від посади відміняється постановою слідчого, коли в подальшому застосуванні цього заходу відпадає необхідність.

№56 Підстави і процесуальний порядок зупинення та відновлення досудового слідства.

Поняття, підстави, умови та правові наслідки зупинення досудового слідства

Встановлені у законі строки досудового слідства, приписи щодо порядку і строків прийняття рішень і виконання необхідних для їх реалізації дій є процесуальним засобом стимулювання активної робо ти по розкриттю і розслідуванню злочинів. Розкриття злочинів потре бує інтенсивної, іноді цілодобової, роботи слідчих і оперативних спів робітників. Але при розслідуванні злочину іноді виникають обставини, які перешкоджають на певний час вчасно закінчити досудове слідство. Ці обставини вимушують слідчого тимчасово зупинити провадження у справі.

Зупинення досудового слідства — це тимчасова вимушена перерва у проведенні досудового слідства, яка оформлюється мотивованою постановою слідчого за наявності однієї з передбачених у законі під став.

Процесуальні підстави для зупинення досудового слідства сфор мульовані в ч. 1 ст. 206 КПК. Відповідно до положень цієї статті до судове слідство в кримінальній справі зупиняється у випадках: 1) коли місцезнаходження обвинуваченого невідоме; 2) коли психічне або інше тяжке захворювання обвинуваченого перешкоджає закінченню про вадження в справі; 3) коли не встановлено особу, яка вчинила злочин; 4) зупинення судом слідчих дій на час розгляду скарги на постанову про порушення кримінальної справи.

Перелік названих підстав є вичерпним. Будь-які інші обставини, які також перешкоджають продовженню досудового слідства (наприклад, тривале проведення експертизи, від'їзд обвинуваченого у відрядження або за кордон, хвороба потерпілого, свідка, зайнятість слідчого роз слідуванням інших справ або його відпустка) не є підставами для зу пинення досудового слідства. У цих випадках, якщо строк досудового слідства закінчується, порушується клопотання про його продовження відповідно до вимог ст. 120 КПК.

Розглянемо зміст кожної із підстав для зупинення досудового слід ства.

Коли місцезнаходження обвинуваченого невідоме (п. 1 ч. 1 ст. 106, ст. 207 КПК), досудове слідство зупиняється, якщо з самого початку, наприклад з моменту винесення постанови про порушення криміналь ної справи або постанови про притягнення як обвинуваченого, особа, що вчинила злочин, відома слідчому, але немає даних про її місцезна ходження. За цією підставою досудове слідство зупиняється також, якщо відносно особи винесена постанова про притягнення її як обви нуваченого, але ця особа, не маючи мети ухилитися від слідства, змінює місце проживання або місце знаходження.

За цією підставою досудове слідство також зупиняється, якщо осо ба, щодо якої винесена постанова про притягнення її як обвинуваче ного (незважаючи на те, пред'явлено обвинувачення чи ні), свідомо ухиляється від слідства. Для зупинення досудового слідства з цієї під стави слідчому необхідно мати дані про те, що обвинувачений саме свідомо ухиляється від слідства.

Закон не вимагає від слідчого встановлення причин, із яких йому не відомо місцезнаходження обвинуваченого, але вони обов'язково повинні встановлюватися, оскільки кожна з них тягне за собою різні кримінально-процесуальні та кримінально-правові наслідки. Так, у перших двох ви падках, тобто коли обвинувачений відомий, але невідоме його місцезна ходження та він не має мети ухилитися від слідства та суду, перебіг стро ків давності притягнення до кримінальної відповідальності не зупиняєть ся і після їх закінчення кримінальна справа повинна бути закрита.

Коли ж особа свідомо ухиляється від слідства — це обумовлює можливість її затримання, обрання щодо неї більш суворого запобіжно го заходу або навіть притягнення до кримінальної відповідальності, якщо ухилення від слідства було пов'язано із втечею з під варти. Крім того, у цьому випадку перебіг строків давності зупиняється і відновлюється лише після затримання обвинуваченого чи його явки (ст. 49 КК).

Зупинення слідства на підставі п. 1 ч. 1 ст. 206 можливе лише піс ля додержання таких умов:

а) по справі зібрано достатньо доказів, які вказують на вчинення злочину конкретною особою, тобто особа, яка вчинила злочин, відома слідчому;

б) слідчим винесено постанову про притягнення цієї особи як об винуваченого;

в) слідчий виконав усі слідчі дії, які можна виконати у відсутності обвинуваченого: допитані всі свідки, проведені очні ставки, проведені експертизи та інші слідчі дії, якщо вони необхідні для всебічного,повного, об'єктивного дослідження обставин справи. Встановлення такої вимоги обумовлено: по-перше, відсутністю залежності між за кріпленим у законі порядком проведення цих дій і участю в справі обвинуваченого; по-друге, існуванням небезпеки втрати ряду доказів через деякий час (інколи тривалий), який може пройти з моменту зу пинення слідства до його відновлення; по-третє, наявністю ймовірнос ті того, що одержані докази можуть спростувати висновок про винність особи, яка притягнута як обвинувачений, і підтвердити винність іншої особи, у зв'язку з чим не буде і необхідності в зупиненні слідства;

г) слідчий вжив усіх заходів для збереження документів та інших речових доказів у справі (виконання цієї умови може полягати у ви лученні документів, у дачі розпорядження належним особам про необ хідність збереження відповідних документів (наприклад, бух галтерських книг тощо) і після закінчення встановленого строку їх зберігання);

ґ) слідчий вжив усіх заходів до встановлення місця перебування обвинуваченого (ст. 137 КПК), оголосив його розшук (ст. 138 КПК). Оголошення розшуку обвинуваченого може мати місце як під час про ведення слідства, так і після його зупинення (статті 138, 139 КПК). Слід мати на увазі, що проведення розшуку обвинуваченого після зу пинення досудового слідства не може здійснюватися шляхом прове дення слідчих дій;

д) строк досудового слідства, встановлений законом (ст. 120 КПК) чи прокурором, закінчується.

Закон (п. 2 ч. 1 ст. 206, ст. 208) передбачає також зупинення досу дового слідства, коли психічне або інше тяжке захворювання обви нуваченого перешкоджає закінченню провадження в справі. Воно можливе при дотриманні таких умов:

а) доказаний факт вчинення суспільно небезпечного діяння і на явність у ньому складу злочину;

б) по справі зібрано достатньо доказів, які вказують на вчинення злочину конкретною особою, і слідчим винесена постанова про при тягнення цієї особи як обвинуваченого. Ця постанова може бути як пред'явлена, так і не пред'явлена особі, якщо це неможливо зробити внаслідок тяжкого захворювання обвинуваченого;

в) зупинити досудове слідство з вказаної підстави можливо, якщо обвинувачений страждає тяжким захворюванням (психічним або со матичним). Закон не містить переліку таких захворювань, він лише вказує, що воно повинно бути тяжким. Практика йде таким шляхом, що тяжким визнається захворювання, при якому стан здоров'я обви нуваченого перешкоджає можливості його участі у процесуальних і слідчих діях;

г)  захворювання повинно бути не хронічним, а мати тимчасовий характер, тобто коли через деякий час можливе як повне видужання, так і зняття гострих форм захворювання. Якщо в результаті судово-психіатричної експертизи буде встановлено, що психічне захворювання обвинуваченого є хронічним і потребує тривалого часу лікування із застосуванням примусового заходу медичного характеру, досудове слідство не зупиняється, а закінчується відповідно до вимог, перед бачених статтями 226, 417 КПК. Після видужання особи, щодо якої були застосовані примусові заходи медичного характеру внаслідок її психічного захворювання після вчинення злочину, суд на підставі ви сновку медичної комісії і згідно з правилами, передбаченими ст. 423 КПК, скасовує застосування заходу медичного характеру та направляє справу прокурору, який залежно від конкретних обставин відновлює досудове слідство або приймає рішення про закриття кримінальної справи. Якщо обвинувачений захворів іншою фізичною тяжкою хво робою, яка перешкоджає закінченню провадження в справі, можливо вирішення питання про звільнення його від кримінальної відповідаль ності на підставі ч. 2 ст. 7 КПК і ст. 48 КК у зв'язку із зміною обста новки, оскільки особа в результаті тяжкого захворювання перестає бути суспільно небезпечною;

ґ) захворювання обвинуваченого береться до уваги, якщо воно за свідчене довідкою лікаря — фахівця у відповідній галузі медицини або висновком судово-психіатричної чи судово-медичної експертизи, проведеної за постановою слідчого відповідно до вимог ст. 76 КПК або за ініціативою обвинуваченого, його захисника або законного пред ставника.

Якщо у слідчого виникає сумнів відносно осудності обвинуваче ного або здібності його усвідомлювати свої дії, або керувати ними, судово-психіатрична експертиза має бути призначена обов'язково (п. 3 ст. 76 КПК). Експерти-психіатри повинні відповісти на такі запитання: чи хворий обвинувачений на психічне захворювання; який його харак тер (хронічне чи тимчасове); чи позбавляє хвороба обвинуваченого можливості усвідомлювати свої дії та керувати ними; чи становить особа в силу свого стану небезпеку для суспільства; чи потребує вона примусового лікування, тощо.

У тих випадках, коли з метою встановлення психічного (а інколи і фізичного) стану обвинуваченого, підозрюваного призначається судо ва експертиза, до одержання її результатів досудове слідство в справі не може бути зупинено. Призначення та проведення експертизи є слід чою дією, а згідно з ч. 2 ст. 206 КПК зупинення досудового слідства в зв'язку з тяжким захворюванням обвинуваченого допускається тіль ки після виконання всіх слідчих дій, проведення яких можливе за від сутності обвинуваченого;

д) слідчий має виконати всі слідчі дії, які можливо виконати у відсутності обвинуваченого, і вжити заходи для збереження докумен тів та інших речових доказів у справі.

У разі психічного або іншого тяжкого захворювання обвинуваче ного досудове слідство може бути зупинено слідчим до закінчення встановленого строку досудового слідства на відміну від інших підстав для зупинення справи.

Слідство зупиняється мотивованою постановою слідчого до ви дужання обвинуваченого. Обраний щодо обвинуваченого запобіжний захід може бути залишений, скасований або змінений за наявності для того підстав і виходячи з конкретних обставин справи. Якщо запобіжний захід у виді взяття під варту залишено в силі, необхідно враховувати, що в цьому випадку перебіг строку слідства зупинено, а строки тримання під вартою тривають і в необхідних випадках повинні продовжуватися.

Досудове слідство може бути зупинено коли не встановлено особу, яка вчинила злочин (п. 3 ч. 1 ст. 206, ст. 209). Умовами для такого зу пинення є:

а) доказаний факт вчинення суспільно небезпечного діяння і на явність у ньому складу злочину;

б) сплили строки досудового слідства, встановлені законом (ст. 120 КПК) чи прокурором. Якщо строк слідства закінчується і не всі необ хідні слідчі дії проведені або проведені неповно, слід порушувати клопотання щодо продовження строку слідства з тим, щоб не ставити під загрозу перспективу розкриття злочину та викриття злочинця;

в) виконані всі необхідні і можливі процесуальні та слідчі дії по збиранню доказів у справі для розкриття злочину та встановлення осо би, яка його вчинила (включаючи й ті, які спрямовані на її розшук (статті 138, 139 КПК)), у тому числі і шляхом дачі доручень органам дізнання (ч. 4 ст. 104, ч. 3 ст. 114 КПК);

г) вжито всіх заходів для закріплення і збереження доказів у справі.

У таких випадках зупинення досудового слідства можливе по за кінченні строків слідства, передбачених ст. 120 КПК. Після зупинення досудового слідства в справі на цій підставі слідчий зобов'язаний як безпосередньо, так і через органи дізнання вживати заходів для роз криття злочину і до встановлення особи, яка його вчинила. Ці заходи можуть бути оперативно-розшуковими і слідчими. За наявності відо мостей, які мають відношення до зупиненої справи, слідчий відновлює провадження в справі, проводячи необхідні слідчі дії (допит свідків, впізнання осіб та ін.), і коли підстави для зупинення слідства не усуну то, знову зупиняє провадження в справі. Копії постанови про відновлен ня слідства і про повторне його зупинення надсилаються прокуророві.

Новелою кримінально-процесуального законодавства є зупинення судом слідчих дій на час розгляду скарги на постанову про порушення кримінальної справи (п. 4 ч. 1 ст. 206).

Особливістю цієї підстави для зупинення слідчих дії є те, що, на відміну від інших, рішення про зупинення приймає не слідчий, а суддя, який розглядає скаргу на постанову про порушення кримінальної справи.

Умовою зупинення слідчих дій є оскарження постанови про по рушення кримінальної справи, відкриття суддею провадження за скар гою та вирішення у постанові судді питання про доцільність зупинен ня слідчих дій. Таким чином, питання про зупинення провадження слідчих дій залежить від внутрішнього переконання судді. На час роз гляду таких скарг закон, а саме п. 4 ч. 1 ст. 206 КПК, передбачає мож ливість зупинення провадження тільки слідчих дій. Стосовно ж про вадження інших процесуальних дій закон не містить ніяких вказівок. Проте тлумачення вказаного пункту необхідно здійснювати у систем­ному зв'язку із узагальнюючим словосполученням, яке міститься у ч. 1 ст. 206 «досудове слідство в кримінальних справах зупиняється». У зв'язку із чим можна зробити висновок, що при зупиненні судом слідчих дій на час розгляду скарги на постанову про порушення кри мінальної справи недопустимо проводити не тільки слідчі, але й інші процесуальні дії.

Процесуальний порядок зупинення досудового слідства

За наявності однієї з вказаних у пп. 1-3 ч. 1 ст. 206 КПК підстав і при дотриманні необхідних процесуальних умов слідчий виносить мотивовану постанову про зупинення досудового слідства. Постанова слідчого складається з трьох частин: вступної, описової та резолютив ної. У вступній частині вказується: найменування постанови; дата та місце її винесення; прізвище та посада особи, яка винесла цю поста нову; стаття кримінального закону, по якій порушена кримінальна справа; прізвище, ім'я та по батькові обвинуваченого (якщо він є), а також реєстраційний номер кримінальної справи.

В описовій частині вказується: опис фактичних обставин вчинення злочину, у зв'язку з виявленням ознак якого ведеться провадження в справі; докази, які підтверджують наявність факту злочину та винува тість у його вчиненні конкретної особи, якщо вона встановлена; вка зівка на конкретні обставини, що стали підставою для зупинення до судового слідства з посиланням на статті кримінально-процесуального закону; вказівка на умови, за яких допускається можливість прийняття такого рішення.

У резолютивній частині постанови про зупинення досудового слідства формулюється рішення слідчого.

Якщо в справі притягнуто двох або кількох обвинувачених, а під стави для зупинення справи відносяться не до всіх обвинувачених, слідчий вправі виділити і зупинити справу відносно окремих обви нувачених (до їх видужання чи розшуку, а щодо інших — закінчує провадження на загальних підставах) або зупинити провадження в усій справі (ч. 4 ст. 206 КПК). Виділення справи відносно кого-небудь з осіб, які притягнуті як обвинувачені, допускається тільки у випадках, які викликаються необхідністю, коли це не може негативно відбивати ся на всебічності, повноті і об'єктивності дослідження і вирішення справи (ч. 2 ст. 26 КПК).

У випадках, коли обвинувачений ухилився від слідства або коли його місцезнаходження невідоме з інших причин, разом з постановою про зупинення досудового слідства виноситься рішення про оголо шення розшуку відповідної особи. Про проведення розшуку може бути винесена і окрема постанова (статті 138, 139 КПК). Розшук об винуваченого потрібно об'явити негайно, зразу після одержання доказів його ухилення від слідства, а також коли невідоме його місце знаходження.

Доручаючи проведення розшуку органам дізнання, слідчий по винен направити їм: копію постанови про притягнення як обвинува ченого; копію постанови про розшук обвинуваченого; копію постано ви про обрання щодо обвинуваченого запобіжного заходу або про його привід (якщо обвинувачений не підлягає арешту); довідку про особу обвинуваченого, в якій слід вказати всі відомості, що відомі слідству про обвинуваченого (прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце наро дження, освіта, професія, місце проживання, роботи, дані про суди мість, наявність у нього зброї, особливі прикмети обвинуваченого, його звички, зв'язки, хронічні захворювання, будь-яку іншу інформацію, яка може допомогти в розшуку обвинуваченого). При наявності у слідства фотокартки обвинуваченого, його дактилокарти або відбитків пальців — їх копії повинні бути передані органу дізнання.

Згідно з ч. 4 ст. 206 КПК копія постанови слідчого направляється прокуророві. Про прийняте рішення слідчий (суддя), хоча це прямо і не передбачено в законі, повинен повідомити потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, їх представників та інших учасників процесу. Не передбачено законом також право вказаних осіб оскаржи ти це рішення слідчого прокуророві або до суду.

Зміст постанови судді про відкриття провадження за скаргою на постанову про порушення справи вказаний у ч. 3 ст. 236⁸ КПК. Питан ня про зупинення слідчих дій суддя вирішує протягом доби з дня над ходження скарги. Для того щоб орган, який порушив кримінальну справу або в провадженні якого вона перебуває, зупинив проведення слідчих дій, суддя направляє йому копію постанови про відкриття про вадження за скаргою. Вказана постанова судді набирає законної сили з моменту її винесення і підлягає негайному виконанню. Тому вона має бути негайно направлена в орган розслідування після її винесення. Закон не містить вказівки про те, які дії має вчинити слідчий після отри мання постанови судді про відкриття провадження за скаргою, чи пови нен він винести постанову про зупинення проведення слідчих дій.

Усі прийняті і нескасовані в період досудового розслідування рі шення слідчого, прокурора чи суду (у тому числі про обрання віднос но обвинуваченого запобіжного заходу, накладення арешту на його майно, відсторонення обвинуваченого від посади та ін.) зберігають свою силу і продовжують виконуватися й після зупинення досудового слідства. Однак із врахуванням обставин справи, особи обвинувачено го, підстав зупинення провадження в справі слідчому необхідно в кожному конкретному випадку розглянути питання про доцільність збереження тих чи інших заходів процесуального примусу, обраних ним відносно обвинуваченого.

Процесуальний порядок відновлення зупиненого досудового слідства

Зупинене досудове слідство (провадження слідчих дій) може бути відновлено: по-перше, якщо відпали підстави для його зупинення (на приклад, встановлено місцезнаходження обвинуваченого; обвинуваче ний видужав; особа, яка вчинила злочин, встановлена; винесено рі шення судом про відмову в задоволенні скарги на постанову про по рушення кримінальної справи); по-друге, коли ці підстави продовжують існувати, але виникла необхідність у проведенні окремих слідчих дій по збиранню й перевірці доказів, що мають значення для зупиненої справи. У такому випадку після проведення необхідних слідчих дій слідство знову зупиняється. Така ситуація може повторюватися декіль ка разів.

Про відновлення досудового слідства в справі слідчий виносить мотивовану постанову (в якій зазначається підстава, за якою слідство було зупинено, обставини, у зв'язку з якими його відновлено), копія якої направляється прокуророві (ст. 210 КПК).

Відновлення досудового слідства не потрібно для вжиття розшу-кових заходів, які не вимагають проведення слідчих дій.

Відповідно до ст. 211 КПК справа, в якій слідство зупинено, під лягає закриттю: 1) по закінченні строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, зазначених у статтях 49 і 106 КК Укра їни, а у випадках, зазначених у ч. 1 ст. 7 КПК, — і до закінчення цих строків; 2) у випадках, передбачених пп. 4, 8, 9, 10 і 11 ч. 1 ст. 6 КПК. Виносити ще й постанову про відновлення досудового слідства в усіх цих випадках не потрібно.

Якщо суддею приймається рішення про задоволення скарги на постанову про порушення кримінальної справи, закон не вимагає ні винесення постанови про відновлення досудового слідства з подаль шим її закриттям, ні просто постанови про закриття справи.

Закон не передбачає повноважень слідчого, якщо скарга залиша ється без задоволення. Буквальне тлумачення ст. 236⁸КПК дозволяє зробити висновок, що, оскільки слідчі дії зупинялися на час розгляду скарги, закінчення такого розгляду постановленням рішення суду про залишення скарги без задоволення є формальною підставою для від новлення проведення слідчих дій. Саме для забезпечення відновлення провадження по кримінальній справі законом передбачена вимога про те, що копія постанови судді разом із матеріалами справи надсилаєть ся органу, в провадженні якого вона перебуває.

№57 Підстави і процесуальний порядок закриття кримінальної справи.