45. Типи уроків історії та їхня залежність від вікових груп учнів.

1. Урок вивчення нового навчального матеріалу: Мета - оволодіння учнями новим матеріалом та новими способами діяльності. Найбільш ефективно процес засвоєння нових понять, умінь і навичок здійснюється в ході активної діяльності, зумовленої застосуванням учителем різноманітних методів, засобів навчання та технологій.

2. Урок формування і вдосконалення вмінь і навичок. На уроках цього типу вирішуються такі дидактичні задачі: -повторення і закріплення раніше засвоєних знань із застосування вже сформованих умінь та навичок. -формування нових умінь та навичок -контроль за вивченням нового навчального матеріалу і вдосконаленням знань. Умінь та навичок.

3. Уроки закріплення та застосування знань, умінь та навичок передбачають наявність в учнів певної кількості попередньо засвоєних знань умінь та навичок, які шляхом послідовного розв'язання учнями навчальних завдані, ведуть до досягнення дидактичної мети.

4. Уроки узагальнення та систематизації знань. Уроки цього типу напрямлені на вирішення двох основних дидактичних завдань: - перевірку і встановлення рівня оволодіння учнями основами теоретичних знань і способами пізнавальної діяльності. - повторення , корекцію і більш глибоке осмислення навчального матеріалу

5. Уроки контролю та корекції умінь і навичок. Уроки цього типу призначені для: - контролю за рівнем засвоєння учнями теоретичного матеріалу -корекції засвоєних учнями знань, умінь та навичок. Структура уроку залежить від мети та змісту уроку і не може будуватися стихійно. Проте не може бути й універсальних схем, придатних для всіх випадків організації навчання.

6. Комбінований урок: традиційно переважає в навчанні, особливо в середніх класах. Такий урок поєднує дві-три провідних дидактичних цілі (наприклад, засвоєння і застосування знань). Тому він може містити в собі елементи інших типів уроку.

46. Методика закріплення історичних знань учнів.

Методика засвоєння історичних знань пов'язаний з рівнем розвитку у неї мислення, уяви, емоційної сфери особистості. У процесі навчання розвиваються здібності учнів розуміти, здобувати, засвоювати та застосовувати історичні знання. Молодший школяр прагне до нагромадження історичних знань, багато розпитує вчителя. Його цікавлять деталі одягу лицарів, доблесть і мужність у походах. Старшокласник прагне не стільки нагромадження історичних фактів, скільки їх осмислення й узагальнення, встановлення логічників зв'язків між історичними фактами, розкриття закономірностей, теоретичних узагальнень.

У старших класах зростає питома вага знань, що учні одержують самостійно. У цьому віці розвивається інтерес до тих елементів знань, що відносяться до питань політики, моралі, мистецтва. Відбувається диференціація інтересів школярів: одні цікавляться точними науками інші гуманітарними.

48. Етапи підготовки студента-практиканта до уроку історії.

Під час підготовки до уроку студент-практикант повинен: 1) відвідати попередній урок з історії у класі (академгрупі), де має проводити заліковий, щоб визначити оптимальну форму та зміст опитування на наступному занятті; 2) проконсультуватися в учителя-історика та керівника-методиста щодо змісту і методики проведення уроку; 3) опрацювати спеціальну наукову та навчально-методичну літературу, підготувати методичну розробку, з якою за день до уроку повинен ознайомитися вчитель та керівник-методист.

Кожен заліковий урок завершується його обговоренням, що включає: 1) самоаналіз уроку (робить студент, що проводить урок); 2) виступи студентів-практикантів та їх коментар уроку; 3) виступ учителя-історика і його коментар уроку; 4) загальний підсумок керівника-методиста, виставлення оцінки за урок. Кожен студент-практикант повинен відвідати залікові уроки своїх одногрупників, взяти участь у їх обговоренні.

Типові труднощі та помилки, які мають місце у практикантів при проведенні уроків: 1) При перевірці виконання учнями домашнього завдання: труднощі в дотриманні запланованого дозування часу на відповіді учнів; невміння забезпечити активну, творчу роботу класу під час опитування окремого учня; 2) При поясненні практикантом нового матеріалу: невміння залучити учнів до творчої роботи для сприйняття та осмислення нового матеріалу; як правило, викладання нового матеріалу здійснюється у вигляді лекції; невміння бачити можливості для створення проблемних ситуацій; труднощі у визначенні й реалізації розвиваючих і особливо виховних можливостей навчального матеріалу; мова практиканта позбавлена необхідної образності та емоційності; 3) При закріпленні нового матеріалу: закріплення здебільшого носить формальний характер, відсутня творча робота, не враховуються індивідуальні можливості учнів; труднощі в підборі ефективної системи завдань і вправ для закріплення; 4) Оцінювання учнів: як правило студенти-практиканти обмежуються виставленням оцінок тільки за відповіді учнів на конкретні запитання під час перевірки домашнього завдання, втрачаючи таким чином з поля зору оцінювання роботи учнів упродовж всього уроку; відчувають труднощі при оцінюванні відповіді учня; не мотивують оцінок; 5) Домашнє завдання: завдання додому нерідко дається практикантом під час або навіть після дзвоника, відсутня інструкція щодо його виконання та індивідуальні завдання окремим учням.