2.Законодавча база державного регулювання галуззю сільського господарства

Основою регулювання сільського господарства в Україні становить Закон України «Про сільське господарство», який своїми положеннями ілюструє предмет регулювання сільського господарства, сутність та мету державної аграрної політики, її принципи, напрямки її реалізації, участь громадських галузевих, агропродуктових і (фахових професійних) об’єднань сільськогосподарських товаровиробників у формуванні та реалізації державної аграрної політики, земельні відносини у сільському господарстві тощо; а також Земельний кодекс України, який регулює земельні відносини, визначає принципи земельного законодавства, а також повноваження відповідних державних структур у галузі земельних відносин.

Важливу роль відіграє Закон України «Про державну підтримку сільського господарства», котрий визначає основи державної політики у бюджетній, кредитній, ціновій, страховій, регуляторній та інших сферах державного управління щодо стимулювання виробництва сільськогосподарської продукції та розвитку аграрного ринку, а також забезпечення продовольчої безпеки населення, проте він не регулює питання, визначені Земельним кодексом України.

3. Проблеми державного управління сільським господарством

Як відомо, органи державного управління у своїх відносинах  з їх суб’єктами господарювання в умовах ринку впливають на їхні інтереси завдяки податковим і фінансово-кредитним важелям, коли встановлюють ставки відсотків за державними кредитами, податкові пільги, цільові дотації, розміри економічних санкцій; систему резервів, ліцензій, лізингу, соціальні, екологічні та інші норми і нормативи; програми економічного і соціального розвитку та інші загальнодержавні і регіональні програми; державні замовлення на виконання робіт і поставок для державних потреб. Органи державного управління сільського господарства у своїй діяльності здійснюють також різні організаційні дії. Мета такої діяльності органів державної виконавчої влади галузевої компетенції не лише збігається з правовою, але й їх реалізація завжди ґрунтується на визначеній нормативній базі. До організаційних форм державного регулювання сільського господарства слід віднести: роз’яснення змісту правових актів, проведення службових нарад, складання інструктивних листів, оглядів, узагальнень тощо. В багатьох випадках результати проведення організаційних дій є основою для розроблення і прийняття нормативних актів. Мета організаційних дій – в забезпеченні чіткої максимально ефективної діяльності сільського господарства і тісно пов’язаних з ним інших галузей АПК.

При цьому держава забезпечує суб’єктам господарювання (незалежно від форм власності ) однакові правові та економічні умови; сприяє розвитку ринку, здійснює його регулювання, використовуючи економічні важелі і стимули, реалізує антимонопольні заходи; забезпечує пільгові умови підприємствам, які застосовують прогресивні технології, створюють нові робочі місця; стимулює розвиток малих підприємств.

Необхідно зазначити, що система спеціалізованих органів державного управління в галузі сільського господарства фактично відсутня, що можна підтвердити:

1) відсутністю спеціалізованих структурних елементів управління на рівні центрального органу виконавчої влади – Міністерства аграрної політики;

2) відсутністю спеціалізованих структурних елементів на місцевому (обласному та районному) рівні;

3) недостатнім державним контролем за дотриманням законодавства в галузі сільського господарства;

4) відсутністю  правових норм,  що регулюють найбільш суттєві  питання адміністративної відповідальності за порушення законодавства в галузі сільського господарства.

 Отже, для розвитку  сільського господарства необхідне  створення системи державного управління в галузі з урахуванням її особливостей.  При цьому характеристику  внутрішнього устрою будь-якої системи неможливо здійснити, не застосовуючи такий науковий метод, як системний підхід. З цієї точки зору, апарат державного управління як система органів включає більш прості складові частини, котрі також є системами (а щодо апарату в цілому - підсистемами). Останні, в свою чергу, складаються з інших, ще простіших систем. При цьому максимальну межу поділу будь-якої системи характеризує поняття “елемент”. В апараті державного управління елементом виступає кожний самостійний орган виконавчої влади. Власне, завдяки цьому апарат визначається саме як система органів виконавчої влади. Однак це не означає, що при   системній характеристиці апарату внутрішній зміст елементів не береться до уваги. Кожний орган виконавчої влади сам є системою і складається з власних елементів: 1) структурних підрозділів; 2) посад.  Але це – елементи двох неоднакових рівнів: з одного боку, апарат в цілому (як системи органів), а з іншого – окремого органу (як системи підрозділів і посад).

Відносно   конкретної ланки апарата управління міра відповідності його структури змісту діяльності залежить від значного кола обставин об’єктивного і суб’єктивного порядку – від складності організації суб’єкта управління і характеру його взаємодії з управляючим об’єктом до професійних якостей  управлінських кадрів, зокрема, керівників. При цьому практичне використання наукового підходу до вдосконалення структур управління, який об’єктивно має комплексний зміст, органічно включає в себе  організаційні і правові аспекти.

Для сучасного стану галузі необхідним  є  формування системи державного управління  з урахуванням  таких питань, як:  

- визначення загальних засад проведення єдиної науково-технічної політики в  галузі;

- контроль за дотриманням технологічних  вимог та законодавства в галузі сільського господарства;

- забезпечення переходу певних підгалузей сільського господарства (наприклад, бджільництва) на промислову основу.  

У зв’язку з цим  система органів управління в галузі сільського господарства повинна відображати вказані напрямки і формуватися  шляхом поєднання галузевого та функціонального принципу визначення і розподілу компетенції окремих органів. При цьому основним елементом даної системи повинно бути управління з питань розвитку галузі  сільського господарства з відповідними структурними підрозділами.