22 Липня 1944 року о. Олеся не стало.
ВИСНОВКИ
Ще з середини XІX століття українські вченні активно займалися подробним вивченням української і болгарської літератур, радже «вивчення болгарської літератури з її національною своєрідністю і одночасно з її типологічною подібністю до української безумовно збагачувало українську науку і розширювало її горизонт». У витоках української літературознавчої болгаристики стояла праця О.Бодянського, Ю.Венеліна, Я.Головацького, І.Срєзнєвського. «З одного боку, вони пронизані піднесеною романтичною стилістикою. З іншого боку, в них покладено основи важливих методологічних підходів, які будуть розвинені вченими наступних поколінь» [15:191].
Безперечно, однією з особливостей болгарської літератури є те, що протягом свого існування вона завжди, тією чи іншою мірою, була пов'язана з фольклором і давала безцінний фактичний матеріал для різноманітних компаративних славістичних студій.
Аналізуючи творчість двох великих поетів ми спостерігаємо багато спільних та відмінних рис.
Олександр Олесь та Кирил Христов створили чимало талановитих поезій, в яких звучить гнів проти тих, хто топтав національні права українського народу, проти панства і прислужницької інтелігенції, що ради наживи, кар'єри і вигоди відрікались од свого народу, його мови, культури.
У поетичному світогляді Олександра Олеся жіночий образ є одним з центральних. Своєрідність його художньої інтерпретації визначається властивим символізму обожненням жінки, коханої, що засвідчує рецепцію християнської ідеї любові як бачення божественної основи особистості. Жінка для нього все,щось прекрасне, ніжне, рідне.
Кирил Христов стверджував що повинен відчувати її тіло, її очі, в іншому випадку його уява згашена. Він може розуміти тільки конкретне, пряме, все інше для нього вітер і туман. Для нього жінка не має таємниць. У його любові немає нічого мрійливого. В одному вірші він говорить:
Душа, о мила, търсех аз във тебе съкровищнита чиста на мечти [22:45].
Але це лише риторична фігура. Що б він зробив з цією душею, коли його пристрасть згасає, коли він зробив таємний намір природи? Вона вже не грає ролі в його житті, не може бути джерелом заворушень, солодких споглядань, не може підбурювати його уяву мріями про красу і досконалість.
Кирил Христов хоче від жінки, щоб вона поставила любов вище всього, щоб вона була жрицею, що свячено діє щоб зробити вівтарем ліжко у зраді. Він хоче, щоб вона забула про все на світі: почуття обов'язку, надію на яскраві безтурботні дні, жіночу честь і зобов’язання.
Також природа видіграє велику роль у їхньому творчості. Поезія Олеся захоплює нас прозорістю пейзажного малюнка, в якому все сповнено чарівності, краси природи, повнокровного життя. Важке життя трудового народу, визискуваного чужими і своїми панами, чарівна українська народна пісня, краса природи рідного краю - це ті основні джерела, що живили поетичний світ О. Олеся не тільки в роки дитинства й юності, айв час розквіту його поетичного таланту.
Краса рідного краю живила талант Олеся, викликала в нього творче натхнення та найніжніші інтимні почуття. Широкі слобожанські степи, квітучі поля і гаї, Чорне море в години спокою і хвилювання, похмурі Кримські гори та зелені Карпати, природа України в різні пори року — це далеко не повний перелік розмаїтості образного наповнення в пейзажній ліриці Олеся.
Кирил Христов теж написав дуже багато про природу. В усіх його піснях про природу він ніби відсутній, ми не можемо знайти його в якості предмета, він глибоко в середині об'єкта. В піснях Кирила Христова ніби присутнє щось безособове, анонімне. Вони не містять в собі вигуки, аналіз, пояснення. Кирил не має чого пояснювати, у його молодому духовному світі немає цікавості. У повній згоді з собою, з метою яку малює, веселий і щасливий від того, що існує, він просто відтворює його форми. Примітивність його почуттів і сприймань змушують його уособлювати і надихати предмети своїм духом. Кирил Христов міг відчувати себе частиною природни, поглинути всі її природні явища в на багато більшій мірі, ніж ми сучасні люди.
Наврядчи інший болгарський поет з такою пластичністю відтворив би життя природи, як Кірил Христов. У своїх природних картинах все в точності відтворене, зокрема, все є матерією та рухом, тільки матерія, кольори, звуки, форми. Ця південна людина, цей середземноморський тип не знає нічого абстрактного, нічого зі світу тіней і примар. [21: 45] Для нього світ тільки те, що можна помацати, побачити, почути; тільки те, що діє на його потужну, первинну чуттєвість. Весь матеріальний світ справляє на нього враження, він приваблює, збуджує його - шум листя і струмків, ігри хмар, зітхання вітру, форма кореня, голос лісів та водоспадів, блиск води. Голоси природи для нього є мовою, яку він розуміє, він знаходиться в постійному діалозі з нею. Він, здавалося, перетворився в несвідоме тіло природи, через яке вона відтворює свої якості в поезії. Не шукайте у нього символіку, алегорію; не думайте що пейзаж для нього це форма його філософії, його настрою. Ні, він просто зворушений різнокольоровістю, різноманітністю і дивом речовини. Це радість для нього, він, здавалося, радіючи поринає в цей світ, щоб відчути його з усіма своїми почуттями. У той же час, як давній язичник перед чудесами природи, він надихає весь чуттєвий світ навколо себе, несвідомо зливається з ним, дихає його гармонією, відчуває себе його частиною. Здавалося б, звичайних подій, які ми оминаємо, для нього наповнені змістом.
Достатньо порівняти «Тихи песни» з «Сън за щастие» щоб побачити величезну різницю у ставленні до природи. У Пенчо Славейкова природа є філософським спогляданням, відображенням його настрою, він накладає їй форми свого мислення. Він спостерігає за нею, але не живе нею, вона виступає проти нього, вороже. Для нього це їжа для роздуму, він сприймає її опосередковано, через розум і дух. У вірші «Сън за щастие» усе пронизане міркуваннями і розумовою зосередженістю, над усім лежить важка печать однієї інтелектуальної, духовно незвичайної. Там проста картина не може зворушити нас, там немає інтересу до цього явища, до цієї теми.
Їхня поезія полонила всіх своєю безпосередністю, відсутністю моралізаторства, повчань, набридливих банальностей. В одній із рецензій на твори Олеся М. Зеров зазначав, що «дар поетичної форми дався Олесеві дуже легко: він пише, як Господь покладе йому на душу, не рахуючись ні з якими літературними теоріями та заповіданнями.
З ними змагалися дуже багато письменників, прагнули досягти їхньої глибини ліричної схвильованості.
Мало кому з їхніх сучасникьів з такою граничною щирістю й проникливістю, як О. Олесеві та К. Христові, виходило висловити інтимні почуття. Уже кілька поколінь не перестають чудуватися Олесевими «Чарами ночі», та з «Черните очи» Кирила Христова. Їм вдавалося ловити ритми та мелодії гаїв і поля, музикою слова дихали у них кожні образи. Це був голос самої української та болгарської земель.
Вважаємо, що тема роботи є цікавою і доречною на нинішньому етапі розвитку українського літературознавства.
1. Аретов Н. Българското възраждане и Европа/ Н. Аретов. – София, 2007.- 342 с.
2. Аверинцев С. Символ // Литературная энциклопедия символов и понятий/ С. Аверинцев - Москва: НПК «Ингелвак»: 2001. – 978 с.
3. Андрусів С. Модернізм/ постмодернізм: ланки безконечного ланцюга історико-культурних епох // Світовид. 1998. - № 2.- с. 232 - 321
4. Атанасов Н. Поезията на майските копнежи/ Н. Атанасов / Переодическо описание: 1908.- 222 с.
5. Бакалов Г. Бягство от живота/ Г. Бакалов. cп. Съвременник: 1909. - кн.7 742 с.
6. Баран Є. Літературна ситуація 1999-го: час єзуїтів // СІЧ. 1999.- № 3.- 323- 372 с.
7. Брейнсуел У.Ориентализъм, оксиндализъм и космополитизъм/ У.Брейнсуел Бълкански пътописи за Европа //Литературна мисъл. – София: 2005.- №1. 70 – 87 с.
8. Белый А. Символизм как миропонимание/ А. Белый .- Москва: Республика, 1994. – 656 с.
9. Бенуас Л.Знаки, символы и мифы./ Л.Бенуас .- Москва: ООО «Издательство Астрель»: ООО «Издательство АСТ», 2004. – 543 с.
10. Бондар-Терещенко І. Апорія постмодерну // СІЧ. 1999. — № 3.- 345 –360 с.
11. Василев В. Мотиви из нашата любовна лирика/ В. Василев.- сборник «Мисъл», 1910.- 702 с.
12. Вачева А. Модерният дебат за «родното» и «чуждо» през 30-те години на XX век// А. Вачева .- Литературна мисъл. 2005. - №1. 58 – 98 с.
13. Василев В. Мотиви на нашата любовна лирика/ В.Василев - сборник Мисъл, 1910. – 567 с.
14. Гайдеґґер М. Буття в околі речей // Возняк Т. Тексти та переклади. – Х.: Фоліо, 1998. – 332-345 с.
15. Грицик Л. Украънська компаративістика XІX поч. XX./ Л. Грицик. напрями, методика досліджень.//Літературознавча компаративістика – Тернопіль, 2002.- 33 с.
16. Губарева О. Український і болгарський дискурс модернізму: спільне та відмінне / О. Губарева . Літературознавчі обрії. Матеріали VIII Міжнародної конференції молодих учених, - К., 2005. –191 с.
17. Губарєва О.. Българите в северното причерноморие/ О. Губарєва. Одеса - Велико Търново, 2009. – том 10. - 657 с.
18. Гундорова Т. Ressentiment в постколоніальній перспективі (український випадок) // Кур’єр Кривбасу. 2007. – 213 с.
19. Гундорова Т. Дискурсія раннього українського модернізму . Постмодерна інтерпретація. Львів, 1997. – 9 с.
20. Гълъбов К. Зовът на родината/ К. Гълъбов. Култирният път на българина. Литературни опити. София, 1930. – 345 с.
21. Гюрова С. Съчинения в петтома./ С. Гюрова - Т.1. София, 1966.- 89 с.
22. Дем'янівська Л. Олександр Олесь // Л. Дем'янівська . Дніпрова хвиля. -К., 1990. – 457 с.
23. Денисова Т. Феномен постмодернізму: контури й орієнтири // СІЧ. —1995.- № 2. – 54 – 85 с.
24. Диво Слово. Модернізм в українській літературі/ К., 2004 - № 12.- 80 – 105 с.
25. Кулагина Н. Символ как средство мировосприятия и миропонимания/ Н. Кулагина . Символ как средство мировосприятия и миропонимания. Москва: НПО "МОДЭК", 1999.- 174 с.
26. Константинов Г. Моето поколение в литературата/ Г. Константинов . Кн.. 2 София, 1970.- 365с.
27. Кацарска К. Любовта като реалност в поезията на кирил Христов/ К.Кацарска. Прагове в българската поезия, Пловдив,1996. – 378 с.
28. Кошмал В. Функции на националната и световната литература./ В.Кошмал. Cофия, 1999.- №1. 70 – 90 с.
29. Мантатов В. Образ, знак, умовність./ В. Мантатов. Образ, знак, умовність. - Москва: Высшая школа, 1980. – 500 с.
30. Мифы народов мира: Энциклопедия в 2 томах \ Под ред. С. Токарева. Москва: Советская энциклопедия, 1988. - Т. 1. – 54 с.
31. Моклиця М. Модернізм у творчості письменників XX ст./ М. Моклиця . Част. I. Українська література. - Луцьк: Вежа, 1999. – 232 с.
32. Ничев Б. Съчинения в петтома/ Б. Ничев. Т.2.София, 1967.- 56 с.
33. Наєнко М. Порівняльна славістика в інтерпретації Дмитра Чижевського// М.Наєнко . Слово і час. 2004. - №6. – 67 – 150 с.
34. Наливайко Д. Спільність і своєрідність:Українська література в контексті європейського літературного процесу/ Д. Наливайко. – Київ, 1988. – 395 с.
35.Нямцу А. Загальнокультурна традиція у світовій літературі./ А. Нямцу . -Чернівці:Рута, 1997. – 28 с.
36. Ніколенко О. Межа XIX - XX століть: Основні тенденції та напрями розвитку літератури / / О. Ніколенко. Зарубіжна література в навчальних закладах.1999. - №29. – 57 – 83 с.
37. Оляндер Л. Проблеми міжлітературного діалогізму: компаративістський аспект//. Л. Оляндер. Ред. Р. Гром'як, І. Папуша. – Тернопіль, 2002. – 28 с.
38. О.Олесь. Твори: У 2т. / О. Олесь. Упоряд. Авт.. приміт. Р. Радишевський. - Т. 1. – 56 с.
39. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі./ С. Павличко.- 2-ге видання, перероблене і доповнене. - К.: Либідь, 1999.- 456 с.
40.Павлишин М. Українська культура з погляду постмодернізму // Сучасність. 1992.- № 5. – 190 – 232 с.
41. Павлишин М. Що перетворюється у «Рекреаціях» // Сучасність. 1993.- № 12. – 34 – 54 с.
42. Панов А. Теория на литературата (Основни понятия), Просвета/ А. Панов.– София, 1995.- 323 с.
43. Поліщук Я. Міфологічний горизонт українського модернізму. Монографія./ Я. Поліщук. - Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2002.- 400 с.
44. Просалова В. Текст у світі текстів Празької літературної школи. Монографія./ В. Просалова. - Донецьк: Східний видавничій дім, 2005.- 370 с.
45. Росовецький С. Якого оновлення потребує українська компаративістика: нотатки традиціоналіста // С. Росовецький . Слово і час. 2003. №5 – 30 – 45 с.
46. Рильський М. Г. Поезія О. Олеся./ М. Рильський. К., - 321 с.
47. Сивокінь Г. Аксіологічна сутність і теоретичний зміст «європейськості» в українській літературі епохи барокко // Г. Сивокінь . Дивослово, 2005. – 58 с.
48.Сокол Л. Гіпертекст і постмодерністський роман // СІЧ. 2002. - № 11. – 89- 105 с.
49.Сріблянський М. Боротьба за індивідуальність// М.Сріблянський. Українська хата. 1992. – 112 с.
50. Христов К. Пенчо Словейков / К. Христов . сп. Българска мисъл, 1941. - кн. 2. – 455 с.
51. Федунь О. Постколоніальна критика в українському літературознавстві // СІЧ. — 2001. - № 10. -10 – 22 с.
52. Фізер І. Постмодернізм: POST / ANTE / MODO // Сучасність. — 1998. - № 11. – 90 – 143 с.
53. Шевчук Вал. Прозаїки шістдесятих та сімдесятих сьогодні і вчора // Кур’єр Кривбасу. — 1999. — № 118. – 23 – 43 с.
54. Яровий О. Постмодернізм — це антибуття // СІЧ. — 2002. — № 4. – 238 – 321 с.
55. Яременко В. Трагічний оптимізм: Літ. портр. Олександра Олеся/ В.Яременко. - К.: Веселка, 2003.- 38 с.
56. Ястребова Н. Естетически ідеал в изкуство/. Н. Ястребова. Проблеми на художественно творчество. София, 1968.- 290 с.