99 Поняття політичної свідомості та його зміст

Політична свідомість виступає необхідним елементом політичного життя суспільства. Будучи відповідним різновидом суспільної свідомості, що має власний предмет і механізм формування, вона характеризує духовну здатність людини до спеціалізованої політичної діяльності. За допомогою політичної свідомості індивід спроможний адаптуватися у політичному просторі та здійснювати у ньому специфічні функції соціальної взаємодії, політичної участі й управління. Отже, поняття «політична свідомість» за своєю суттю несе у собі подвійне змістовне навантаження. З одного боку, воно характеризує субстанційні ознаки «політичного» як регулятора суспільних відносин, наголошує на тому, що саме свідомий фактор є умовою і складовим елементом політичної сфери суспільства.

Політика, політичні відносини є складовою частиною суспільного буття. Відповідно і політична свідомість виступає як відображення в духовному житті людей, в першу чергу, їх політичного буття — всієї різноманітності політичного життя, політичних відносин, політичних процесів і явищ. Водночас політична свідомість є атрибутом політичної дії, її необхідним складником. Політика — це доцільна діяльність, вона передбачає наявність у діючого суб'єкта відповідних уявлень та знань про політичну дійсність, усвідомлення своїх спрямувань, формулювання мети, вибір засобів та методів її досягнення.

З іншого боку, поняття політичної свідомості вказує на те, що вона як один із компонентів входить у духовну сферу суспільства поряд з такими формами суспільної свідомості, як правова, етична, естетична, релігійна. Саме завдяки своїй регулятивно-управлінській функції політична свідомість впливає на формування і напрям розвитку елементів духовної сфери суспільства. Зміст, процес та форми такого впливу зазвичай називають політизацією.

Процес політизації здійснюється в різноманітних формах. По-перше, це «початкова політизація», коли політична свідомість починає безпосередньо вплітатися в сфери прояву суспільної свідомості. По-друге, кожний елемент духовної сфери набуває політичного значення за умов, коли від контрольованої ним сфери залежать виконання й реалізація політичних завдань. По-третє, ці завдання стають ще важливішими і складнішими, коли фактично заново формуються державні органи і структури, а радикальні перетворення охопили всі найважливіші сфери суспільства — економіку, культуру, духовне життя, розмаїтий і складний комплекс суспільних відносин сучасного етапу розвитку новостворених суверенних держав, у тому числі й України.

Враховуючи викладене вище, сформулюємо відповідні методологічні положення, які важливі для визначення політичної свідомості, а саме про: - субстанційну цілісність політичної свідомості та політичної діяльності

в межах «політичного» як владного регулятора суспільних відносин; - безпосереднє вплетення політичної свідомості в політичні відносини суспільства, свідоме відображення й спрямування політичного розвитку суспільного життя; - активність свідомості, вплив політичної свідомості на духовну сферу, що пов'язаний головним чином з науково-теоретичним рівнем політичного відображення духовного життя суспільства, з глибоким усвідомленням суб'єктом своєї відповідальності за прогрес суспільства.

Спираючись на ці положення, можна визначити політичну свідомість як засіб специфічного відображення людиною, групою, суспільством всезагального процесу саморегулювання суспільного життя, який матеріалізується в політичній системі завдяки феномену влади і владно-політичних відносин.

Як сфера політичних відносин, політична свідомість — явище історичне, що постійно розвивається й змінюється. Причому це відбувається незалежно від бажання та волі людей. Скажімо, політична свідомість громадян України сьогодні визначається об'єктивними процесами в економічному, політичному й духовному житті суспільства. Головними з них є радикальні економічна й політична реформи суверенної й незалежної держави, розвиток демократії та гласності, широкий спектр політичних і національно-демократичних рухів, різноманітні види й форми політичної діяльності. Політичну свідомість зумовлюють і суперечливі та негативні чинники — кризовий стан економічної, політичної та соціальної сфери, падіння культурно-моральних підвалин суспільства, зростання корупції та злочинності тощо.

Однак політична свідомість не є пасивним відображенням політичного буття. По-перше, вона здатна бути попереду практики, прогнозувати політичне життя суспільства, а через нього — впливати на його економічні, духовні, культурні взаємини. По-друге, політична свідомість визначає напрям політичної діяльності соціальних груп, політичних партій і громадських організацій, політичних лідерів та особистостей. Тому практика управління суспільними процесами має враховувати стан політичної свідомості в усіх її проявах, домагатися консенсусу в політичних позиціях, сприяти формуванню такої політичної свідомості, яка б відповідала потребам суспільного прогресу.

Політична свідомість — явище суперечливе, бо, відображаючи політичне буття, може випереджати його, відставати від нього, бути адекватною йому. Нині саме політична свідомість стимулює кардинальні зміни суспільних відносин в Україні. Глибокий аналіз суперечностей політичної свідомості дає змогу виявити серйозні вади суспільного організму. Отже, в управлінні суспільством важливо проводити не лише економічний і статистичний аналізи суспільного буття, а й досліджувати стан політичної свідомості.

Витоки і матеріальна основа політичної свідомості криються у сфері політичних відносин. А останні є не що інше, як об'єктивні людські контакти й відносини, котрі виникають водночас із проблемою використання політичної, державної влади в суспільстві. Відповідно це питання посідає головне місце у змістовному й функціональному розумінні політичної свідомості. Без його з'ясування не може бути й мови про свідому участь у політиці. Не менш важливе місце в політичній свідомості належить проблемі політичних інтересів людей, які виступають як спонукальні мотиви політичної дії. Разом з тим, політична свідомість відображає значно ширше коло соціальних явищ. Це зумовлено самою природою політики. Оскільки сфера політичних інтересів та відносин торкається всіх сфер суспільного життя, то й політична свідомість так або інакше включає в себе все відображене соціальне буття. Але головне полягає в тому, що сфера політичних відносин включає перш за все ті відносини, які виникають у процесі управління суспільством: відносини між партіями, ставлення партій до соціальних груп, лідера — до відповідних громадсько-політичних рухів, і стосунки всередині політичних партій, між закладами й організаціями, які виражають і захищають інтереси окремих соціальних груп і громадян. Сюди належить також взаємодія різних компонентів політичних систем окремих країн. Отже, політична свідомість відображає виробничо-економічні та інші суспільні відносини індивідів, соціальних груп, націй, суспільства в їхньому ставленні до державної влади. За своїм змістом вона охоплює всі уявлення людей, котрі опосередковують об'єктивні зв'язки як з інститутами влади, так і між собою з приводу участі в управлінні справами держави і суспільства.

Як і свідомість в цілому, політична свідомість може бути притаманна тільки відповідному суб'єкту, а саме — суб'єкту політичних відносин. Як відомо, суб'єктами політики є індивіди, соціальні групи, нації, суспільство в цілому. Вони виступають соціальними носіями політичної свідомості, тобто її суб'єктами. Відповідно розрізняють політичну свідомість індивіда, соціальної групи, нації, суспільства.

Політична свідомість окремого індивіда, соціальної групи і суспільства не тотожні між собою. Політична свідомість групи і суспільства не є загальною сумою політичних знань та уявлень індивідів, які їх складають. Кожна соціальна група, як і кожне суспільство, будучи самостійними суб'єктами політики, виробляють свої політичні знання та уявлення. Разом з тим, між індивідуальними, груповими й масовими, тобто властивими народу, суспільству, видами політичної свідомості існує діалектичний взаємозв'язок і взаємовплив. Сукупність політичних ідей, носіями яких виступають соціальні групи й суспільство в цілому, є основою формування індивідуальної політичної свідомості, в свою чергу, особливості політичних поглядів і переконань завдяки творчій активності їх носіїв можуть набувати характеру групової або суспільної цінності.

Політична свідомість, яка відображає об'єктивні інтереси нації, народу в цілому, характеризується й загальнонаціональними ознаками, що властиві усім соціальним групам та індивідам. Суб'єктом політичної свідомості обов'язково стане українська політична нація, що зараз формується. З цієї точки зору, політична нація є спільнотою, яка виробила принципи, правила, процедури та ритуали розподілу влади, а проблема формування політичної нації — це, перш за все, проблема організації й розподілу влади і владних повноважень між людьми на всіх рівнях суспільного життя.

Проте треба не тільки вірити і знати, але й бути переконаним у тому, що без відродження української етнічної нації та забезпечення її провідної ролі у функціонуванні суспільства неможлива й розбудова української політичної нації та Української держави. Відроджуючи національний менталітет і національні цінності, ми тим самим створюємо природний і міцний фундамент самобутньої Української держави й забезпечуємо її існування у віках. Отже, суб'єктам політичного процесу в Україні необхідно формувати механізм організації й розподілу влади не лише демократичний, а й національний, такий, що актуалізує, виразить і допоможе реалізувати корінні інтереси українського етносу та всього народу, які закладені в українській національній політичній свідомості.

Саме поняття «українська національна політична свідомість» відображає процес творення чи повернення до життя української духовності, українських національних цінностей (національної ідеї, головним компонентом якої виступають ідея суверенітету української нації та української національної держави, демократичного ідеалу суспільно-політичного устрою, усвідомлення природних прав нації та особи, актуалізація традицій державотворення і самоврядування) та пов'язаних із політичною сферою етнічних компонентів суспільної свідомості (притаманних українській мові морально-етичних та суспільно-політичних понять, термінів, рис національного характеру, патріотичних почуттів, історичної пам'яті тощо).

Об'єктами поширення української національної політичної свідомості виступають український етнос, особливо ті його групи, які були піддані тотальній денаціоналізації й русифікації (ополяченню, румунізації тощо), й етнічні меншини. Засвоєння останніми української національної свідомості включає як оволодіння українською мовою, культурою, звичаями та збереження простору для розвитку власних етнічних рис, так і націоналізацію — сприйняття ідеї української національної держави, національних символів, що стали державними, інших загальнодержавних цінностей. Національне виховання етнічних меншин повинне здійснюватись демократичними методами на основі поваги до них та врахування їх специфічних потреб.

Отже, процес становлення української національної політичної свідомості можна визначити як набуття суспільними суб'єктами українських національно-етнічних якостей та рис, які відображають корінні інтереси українського етносу в створенні своєї власної національної державності.

В умовах, коли ще не сформувалася українська політична нація, особливого значення набуває розуміння політичної свідомості як характеристики духовних явищ політичного життя, які втілюють єдність своїх гносеологічних, онтологічних і функціональних ознак. Тим самим ми звертаємо увагу на певні межі здатності суб'єкта відображати політичні об'єкти і орієнтуватися у стосунках влади. Адже з практики відомо, що конкретні індивіди (групи) часто не відразу бувають здатності керуватися поглядами, які відповідають природі їхніх інтересів. Тільки поступово розширюючи і поглиблюючи знання, люди набувають можливості розкривати внутрішні зв'язки і відносини настільки, щоб можна було сформувати їх смисло-значущі образи, цілі політичної поведінки, установки реалізації інтересів.

Поступове набуття суб'єктами нової для себе системи координат, що розкриває їм специфіку соціальної взаємодії у сфері державної влади, перешкоджає розгляду політичної свідомості як процесу пристосування логіки мислення до політичних об'єктів. Значно більше підстав розглядати сукупність цих духовних явищ як відповідні рівні соціального мислення людини, що дає їй змогу набути властивості та якості для здійснення владних функцій і різних ролей щодо держави. Ці погляди лише частково можуть спиратися на запозичені оцінки і судження, до того ж не тільки раціональні, які людина набула у взаємодії з економічними, моральними, правовими та іншими об'єктами. У всякому разі, пріоритет власне політичних, а не тільки світоглядних, раціональних або інших загальносоціальних поглядів у цьому різновиді людських уявлень незаперечний.

Ті ж параметри духовних явищ, які характеризують політичну свідомість в цілому, торкаються і якостей суб'єкта, котрі виникають у нього як результат групової ідентифікації (тобто усвідомлення специфічних інтересів тієї або іншої групи), до якої він належить, і розуміння неможливості зводити їх до потреб інших спільностей — соціальних, етнічних, територіальних і т. п., а також розуміння неможливості реалізації таких інтересів без використання примусової сили інститутів публічної влади. При цьому немає ніякого значення, чи здійснюється подібна ідентифікація за рахунок індивідуальної систематизації інформації, її узагальнення тощо, чи шляхом залучення до вже вироблених ідеологічних оцінок, сприйняття на віру тих або інших політичних ідеалів групи. Головне, що за рахунок подібного роду поглядів суб'єкт отримує здатність адаптуватися в політичному просторі та здійснювати там специфічні функції участі й управління.

Спираючись на таке розуміння політичної свідомості, і саму політику вже неможливо інтерпретувати як результат перенесення раціональних, загальноколективних та інших неспеціалізованих поглядів із сфери свідомості у сферу буття. Якісна визначеність політичних поглядів припускає трактування політики як сфери переважно цілеспрямованих зв'язків і відносин суб'єктів, що усвідомлюють і прагнуть реалізувати свої значущі інтереси за допомогою інститутів державної (публічної) влади.