3.Основні підходи до розуміння політики

Полі́тика (від грец. πολιτική майстерність самоуправління полісу (міста), а подалі — "мистецтво управління" державою і суспільством) — цілеспрямована діяльність у галузі взаємовідносин між різними суспільними групами, державами й народами, пов'язана із боротьбою за здобуття або утримання державної влади, як знаряддя регулювання і формування цих стосунків.

У вужчому розумінні політика — визначена частина, програма або напрямок такої діяльності, сукупність засобів (інструментів) та методів (технік) для реалізації певних інтересів задля досягнення визначених (суб'єктом політичного процесу) цілей в певному соціальному середовищі. Політикою також називають процес прийняття рішень, а також поведінку в суспільно-державних установах. У демократичних суспільствах політику можна спостерігати у взаємодії між певними групами людей у корпоративних, академічних, релігійних інституціях.

Вивченням політичної поведінки, методами досягнення політичної мети займається політологія

Класик політичної науки німецький соціолог Макс Вебер підкреслював, що політика «означає прагнення до участі у владі або надання впливу на розподіл влади, чи то між державами, будь то всередині держави, між групами людей, яких воно в себе укладає… Хто займається політикою, той прагне влади»[1]. Вебер визначав політику як прагнення кожної людини брати участь у владі або впливати на розподіл її між групами всередині держави, як надію завжди знаходити зустрічне розуміння інших членів суспільства щодо своїх дій. Визначав сутність політики як діяльність із керівництва, управління. Визначення політики через владу характерне для багатьох мислителів — Нікколо Макіавеллі, Вільфредо Парето, Карла Маркса та інших. Такий підхід до розуміння політики характеризується як силовий, директивний.

Володимир Ленін вважав найістотнішим у політиці устрій державної влади. Політика постає в цьому випадку як участь у справах держави, напрям держави, визначення форм, завдань, змісту діяльності держави. Володіючи такою властивістю, як влада, політика має верховенство у системі суспільних відносин, визначає обов'язковість політичних рішень для всього суспільства. Основне призначення політики — управління соціальними процесами як систематичний і цілеспрямований політичний вплив на суспільство для збереження та оптимального функціонування даного соціально-економічного ладу.

Звідси ще один підхід до визначення політики, пов'язаний з поясненням її функцій — управління, підтримання порядку, збереження стабільності соціуму, авторитарного розподілу цінностей тощо. Прихильниками функціонального підходу до розуміння політики були переважно американські науковці Толкотт Парсонс, Девід Істон, Габріель Алмонд та інші представники системного аналізу.

Існують різні розуміння політики:

1. Історично перше визначення політики як управління суспільством актуальне і в сучасній політології. Політика трактується як діяльність з управління якими-небудь суспільними процесами. В змістовному плані ця діяльність постає як вирішення всіх проблем, за винятком моральних (Д.Істон, Г.Алмонд), як авторитарне розподілення цінностей (Д.Істон), як спосіб регулювання конфліктів.

2. Субстанціональний підхід, вказуючи на сутність політики, підкреслює її прямий зв'язок із владою. Політика - це або управління з використанням влади, або боротьба за завоювання і утримання влади. Владні трактування яскраво виражені в роботах Н.Макіавеллі, М.Вебера, К Маркса, в американській політології. М.Вебер, наприклад, визначає політику як "потяг до участі у владі або сприяння впливу на розподілення влади чи то між державою, чи то всередині держави між групами людей, які воно в себе включає".

3. Інституційний підхід робить акцент на організації, в якій матеріалізується влада. В одних трактуваннях політика -це участь у справах держави, використання класами державної влади для здійснення своєї мети (В.Ленін). Але політика здійснюється не тільки державою, тому інші визначення вказують на різні інститути й організації, які можуть виступати суб'єктами політики.

4. Соціологічний підхід пов'язаний з розглядом суспільства як структури, що складається з різних груп, що мають власні інтереси і потреби, головним важелем реалізації яких є влада. Політика в такому випадку розглядається як відносини, напрями і способи діяльності соціальних груп у відстоюванні своїх інтересів і задоволенні своїх потреб за допомогою різноманітних засобів, серед яких головну роль відіграє влада. Саме це визначення політики в подальшому буде використовуватися як робоче.

5. Теологічний підхід трактує політику як особливу форму людського існування, пов'язану з ціледосягненням і організацією. Подібне трактування розширює кордони політики, тому що обдумування мети є в будь-якій сфері діяльності, і відповідно політику можна віднайти (що й роблять прибічники цього підходу) в найрізноманітніших відносинах, наприклад, між подружжям, у стосунках між викладачем і студентом.

Настільки несхожі визначення політики вирішують питання про значення політики в житті суспільства.

6. Згідно з консенсусним підходом політика - це сфера об'єднання всіх членів суспільства, коли суспільні проблеми вирішуються ненасильницькими методами через пошук компромісів, без переможців і переможених. Політика буде розумітися як діяльність, спрямована на досягнення громадянами згоди виключно мирними і ненасильницькими засобами.

7. Конфліктний підхід розглядає політику як сферу боротьби, в якій перемагає найсильніший, як панування одних над іншими. Політика трактується як поле зіткнення інтересів соціальних груп і інститутів з приводу влади, з приводу контролю над механізмом розподілення суспільних благ.

Розглядаючи прояви політики, необхідно визнати неприпустимість абсолютизації будь-якого з підходів. У політиці присутні дві засади.

Перша пов'язана з тим, що суспільство постійно відтворює соціальну нерівність, тому що більшість суспільних благ є дефіцитними. Це породжує протиріччя і конкуренцію соціальних груп за оволодіння джерелами благ. Широку популярність отримало трактування сутності політики як механізму розподілення цінностей у суспільстві, яке було обгрунтоване Г.Лассуелом. Він визначив політику як процес визначення того, "хто, що, коли і як отримує". Подібне розуміння дає пояснення боротьби індивідів і соціальних груп за державну владу. Саме володіння владою дозволяє створити умови (наприклад, прийняття законів, встановлення певного рівня податків, соціальних програм), які б забезпечували життєдіяльність і присвоєння цінностей певними соціальними групами. Таким чином, політика - це конфлікт інтересів.

Друга засада політики бачиться в пошуку інтегруючої домінанти, без чого б суспільство розпалося. В цьому проявляється потреба обмежити вплив на суспільство фактору випадковості і непередбачуваності. Тому політика - це пошук рівноваги і компромісу. Саме цей момент домінує в стабільних демократичних системах.