9. Співвідношення моралі та політики

Мораль (від лат. Moralis - норов, моральна) - одна з форм суспільної свідомості і його реалізації на практиці, яка стверджує суспільно необхідний тип поведінки людей. На відміну від правових норм, дотримання яких підтримується і контролюється державними органами, норми моралі спираються на громадську думку і вплив, на переконання, традиції і звичку.

Мораль знаходить вираз у вчинках людини по відношенню до суспільства, владним структурам, колективу, сім'ї і т.д. Цінності моралі змінюються з плином часу і різні в різних народів і верств населення. Основними проблемами в моралі є питання про те, що таке «гарний звичай, поведінка, діяльність», що «пристойно, порядно, гідно» і т.д. До пануючої моралі, крім соціальних цінностей і оцінок, належать також і ті, які розцінюються релігією як «добру поведінку». Мораль - це складова частина індивідуального світогляду, вона багато в чому визначає для особистості картину соціально-політичного світу.

Оскільки політика є однією з найважливіших сфер людської діяльності, її неможливо відокремити від моралі. Моральні цінності і норми, що мають відношення до політичного миру, до її інститутів, відносин, політичному світогляду і поведінки членів того чи іншого співтовариства, в сукупності складають політичну етику, використовуються у вигляді оцінки політичного курсу в цілому і політичної діяльності окремих осіб зокрема.

Мораль утримує людину від крайніх форм поведінки, сприяє вирішенню протиріч між індивідом і всієї спільністю. В давнину первинні людські колективи багато в чому регулювали взаємодію людей за допомогою звичаїв, традицій, табу, а також таких інститутів соціального контролю, як сім'я і громада. З виникненням складних спільнот і ослабленням традиційних форм соціального контролю зросла роль політичних інститутів, які стали здійснювати основні владно-регуляційні функції у розвитку суспільства, а мораль - регулювати етичні норми поведінки.

Мораль може так чи інакше характеризувати політична дія, впливати на його реалізацію. Мораль обмежує політику, свободу безконтрольного політичної дії, тому політика часто прагне звільнитися від неї. Ще Н.І. Карамзін слушно зауважив, що «правила моральності і чесноти святіші всіх інших і служать Підставою істинної політики».

Спільне між політикою і мораллю полягає в тому, що вони відносяться до найбільш ранніх регуляторам суспільного життя, до сфери соціального вибору, в силу чого рухливі і мінливі; є регуляторами поведінки людей.

Багато імперативи моралі носять характер ідеалів, з якими слід погоджувати свої дії; вона оцінює суб'єктивне, внутрішнє переживання вчинків. Політика ж більш «приземлена» і цілеспрямована, тобто орієнтована на досягнення певних цілей, результатів. Важливою особливістю політики є її опора на силу, використання примусових санкцій за невиконання вимог. Мораль Ж спирається головним чином на «санкції» совісті.

Мораль у значній частині своїх норм виступає як свого роду антитеза насильству. Так, індуїстсько-буддійська традиція моралі грунтується на принципах «ненасильства». Але стверджувати, що мораль засуджує насильство в принципі, тобто з принципових «міркувань» не сприймає його, - значить ігнорувати якісь реальні ситуації. Так, мораль «висвітлює» ведення справедливих воєн, захист Вітчизни; іслам припускає «священну війну проти невірних» і ін

Далі, добре відомо, що кримінально-правові норми виникають, існують і реалізуються як формалізоване єдність правових поглядів і моральних установлень суспільства. Вельми показовий тут інститут необхідної оборони.

Нарешті, існує і «корпоративна» мораль, є моральні норми, прийняті в певних національних, регіональних та інших структурах суспільства і виправдати застосування насильства в конкретних екстраординарних обставинах (наприклад, дуель як спосіб захисту частини та ін.)

Виділяються наступні підходи до взаємин політики і моралі:

• моралізаторський підхід - означає, що політика повинна мати не тільки високоморальні мети (загальне благо, справедливість), але і за будь-яких обставин не порушувати моральні принципи (правдивість, доброзичливість до людей, чесність) використовуючи при цьому лише морально допустимі засоби;

• ціннісно-нейтральний підхід - ігнорування політикою моральних цінностей. Такий підхід робить її аморальною. У деяких роботах (Н. Макіавеллі та ін) описані способи формування твердої державної влади за принципом «мета виправдовує засоби»;

• компромісний підхід - переважає серед багатьох вчених і моральних політиків. Він виходить з визнання необхідності врахування моральних норм у політиці, враховуючи специфіку останньої.

У сучасному світі центральними напрямками інституалізації моральних вимог до політики є дотримання прав людини, соціальна спрямованість політики, утвердження демократичних принципів життєдіяльності, зміцнення правових засад суспільства.

У силу значущості свого функціонування і його наслідків, політика завжди була, є і буде сферою моральності та відповідальності. Без союзу з мораллю політика позбавляється компаса, що вказує їй мету і напрямок руху до неї, а також відповідальності, без яких вона подібно вийшла з-під контролю людей техніці та науці, загрожує перетворитися на засіб масового ураження, в антигуманний механізм завоювання і збереження влади, на знаряддя поневолення людей, а не їх звільнення і захисту.

Чи буде політика з мораллю і моральними цінностями? Ось що думають з цього приводу відомі політики і політологи.

В. Ігрунов (депутат Держдуми, директор Інституту гуманітарно-політичних досліджень): «Я абсолютно переконаний, що політика і мораль сумісні. Навпаки, політика, не заснована на морили, - річ неприпустима. Політик зобов'язаний керуватися нормами і права, і моралі ».

С. Бабурін (депутат Держдуми): «Політика не тільки сумісна з мораллю і моральними цінностями, більше того, саме політика з великої літери, зрозуміло, а не брудне політиканство, а й здатна забезпечити існування в суспільстві хоча б мінімальних моральних цінностей».

С. Бєляєв (депутат Держдуми), «Як і будь-який інший політик, відповім: звичайно ж, сумісна, навіть обов'язково повинна поєднуватися. Біда, однак, в іншому: багато політиків, на жаль, самі для себе визначають, що морально, а що ні. Звідси ті численні розбіжності з загальнолюдськими поняттями про мораль, які ми спостерігаємо у відомих у країні осіб ».

А. Мігранян (політолог): «Мораль і політика - принципово різні сфери. У сфері моралі неприпустимі компроміси. Сутнісна характеристика сфери політики, і особливо демократичної політики - узгодження інтересів, пошук компромісів, переважання технології над ідеологією і системою цінностей. Тому вибір «меншого зла» при прийнятті політичних рішень є основою функціонування всіх демократичних суспільств ».

У сучасних умовах зростає роль моральних критеріїв у політиці, в силу того, що багато разів збільшується «ціна» багатьох політичних рішень, підвищується значення впливу громадської думки на політику і політиків.

Вплив моралі на політику може і повинно здійснюватися по ряду напрямків. Це - постановка моральних цілей, вибір адекватних їм і реальної ситуації методів і засобів, облік у процесі політичної діяльності моральних принципів. Виконання всіх цих вимог залежить від методів і засобів, що використовуються в процесі їх досягнень. Метою політики повинна виступати не влада заради влади, як мета збагачення чи диктату, а здійснення поставлених лідером благородних політичних цілей - наприклад, торжество демократії, запобігання національних конфліктів, забезпечення економічного зростання, добробуту і процвітання населення країни.

Демократичний політик, на відміну від політикана, бореться за владу не для того, щоб зловживати нею, а щоб з її допомогою вирішувати суспільно важливі завдання. Тому справжній успіх політика - це, перш за все, успіх програми його діяльності, висока оцінка суспільства та історії. У кінцевому рахунку моральне рішення громадського діяча та політика, помножене на знання і досвід, є самим вірним.