Духовність і релігійність

Трансперсональна психологія привернула увагу клінічних досліджень до ряду псіхорелігіозних і психодуховних проблем. Трансперсональна психологи розуміють духовність як інтегрального для людської природи елемента, що не відноситься до питань віри або відвідування церкви пов'язані з псіхорелігіозним проблемам. Псіхорелігіозние проблеми стосуються можливих психологічних конфліктів, пов'язаних з практикований людиною системою вірувань і переконань. У числі таких проблем - досліди звернення в іншу релігію, втрата віри, проблеми, пов'язані зі вступом або покиданням різних релігійних організацій і культів.

Психодуховних проблеми відносяться до іншої категорії, ніж псіхорелігіозние. Дані проблеми пов'язані зі ставленням людини до екзистенціальним питань, або питань, що виходять за межі повсякденної дійсності. Багато психологічні складності даного порядку неоднозначно розглядаються класичної академічної психологією. У числі подібних проблем знаходяться психіатричні ускладнення, пов'язані з околосмертний переживаннями , містичним досвідом, розкриттям кундаліні , шаманської хворобою, парапсихологічними станами , досвідом минулих життів, реінкарнацій і ін Передбачається, наприклад, що деякі проблеми, пов'язані з медитирования, викликані особливостями адаптації людини західної цивілізації до східних практикам і труднощами розуміння соціокультурного контексту, в яких вони зародилися. [26] [27]

Станіслав Гроф і Христина Гроф вводять термін « духовну кризу »( en: Spiritual crisis ) для опису поступового розкриття і виникнення психодуховних категорій в житті людини. У тих випадках, коли духовне розкриття інтенсифікується за межі контролю індивіда, можуть виникнути стану, звані «духовними загостреннями». [28] Духовні загострення можуть викликати значні порушення в психологічної, соціальної та трудової діяльності, і багато психодуховних проблеми можна охарактеризувати як духовних криз .

У зв'язку з природою псіхорелігіозних і психодуховних проблем трансперсональное спільнота на початку 1990-х запропонувало ввести нову діагностичну категорію «релігійна чи духовна проблема». Дану категорію потім включили в четверте видання «Діагностичного і статистичного довідника по психічним розладам» ( DSM-IV ) під заголовком «Інші стану, що можуть потрапити під увагу клініциста» [29] [30] . Дослідження конструктной валідності нової категорії були проведені Мілстейном (2000). [31]

История развития

Трансперсональная психология как течение в психологии формально возникла в США в 1969 году. Однако ряд трансперсональных психологов полагает [32] , что данная дисциплина появилась намного раньше – в 1901-1902 гг., когда один из основоположников американской психологической науки Уильям Джеймс выступил с джиффордскими лекциями   [en] [ru] , опубликованными в 1902 году под названием « Многообразие религиозного опыта ». В этих лекциях Джеймс указал на целесообразность использования эмпирических научных методов для изучения субъективного религиозного опыта. Кроме того, именно Уильям Джеймс впервые использовал термин « трансперсональное » в 1905 году. Джеймс полагал, что разделение субъекта и объекта в психологической науке является ошибочным, поскольку не существует такой вещи, как независимый от восприятия объект: все объекты всегда зависят от чьего-то восприятия (этот аргумент был выдвинут им в президентской речи, с которой он обратился к Американской психологической ассоциации в 1894 году) [33] .

На развитие трансперсональной психологии оказали влияние идеи аналитической психологии К. Юнга , который на протяжении всей жизни сохранял интерес к паранормальному и религиозному опыту, а также использовал термин «трансперсональное» (нем. «überpersonlich») [32] . Также влияние на трансперсональную психологию оказал Р. Ассаджиоли — создатель психосинтеза , последователь раджа-йоги [32] .

Формування трансперсональної психології відбувалося під великим впливом індуїзму і буддизму . Однак на теорію і практику трансперсональної психології також вплинув ряд інших релігійно-містичних навчань: каббала , християнський містицизм ,