2. Класифікація персоналу за професіями та спеціальностями

Важливим напрямком класифікації персоналу є його розподіл за професіями і спеціальностями.

Професія – це вид трудової діяльності, здійснення якої вимагає відповідного комплексу спеціальних знань і практичних навичок.

Спеціальність – це більш-менш вузький різновид трудової діяльності в межах професії.

Наприклад, професія токар включає спеціальності токаря-карусельщика, токаря-револьверника і т.д.

Класифікація працівників за кваліфікаційним рівнем базується на їхніх можливостях виконувати роботи тієї чи іншої складності.

Виділяють фахівців:

найвищої кваліфікації (мають науковий ступінь і звання);

високої кваліфікації (вища фахова освіта і значний практичний досвід);

середньої кваліфікації (середня освіта і практичний досвід);

фахівця-практики (займають посади інженерні, економічні, але не мають фахової освіти).

За рівнем кваліфікації робітники поділяються на:

висококваліфікованих;

кваліфікованих;

малокваліфікованих;

некваліфікованих.

Вони виконують різну по складності роботу і мають неоднакову професійну підготовку (табл. 1).

Керування трудовими ресурсами, забезпечення їхнього ефективного використання викликає необхідність формування системи оцінки трудового потенціалу підприємства.

Таблиця 1 : Групи працівників за рівнем кваліфікації, виконуваним ними роботам і терміни їхньої підготовки

Кваліфікаційні групи робітників	Основні виконувані роботи	Термін підготовки, стажування, досвід
Висококваліфіковані	Особливо складні і відповідальні роботи (ремонт і налагодження складного устаткування, виготовлення меблів)	Більше 2-3 років. Періодичне стажування. Великий практичний досвід.
Кваліфіковані	Складні роботи (метало- і деревообробні, ремонтні, слюсарні, будівельні)	1-2 роки. Великий досвід роботи.
Малокваліфіковані	Нескладні роботи (метало- і деревообробні, ремонтні, слюсарні, будівельні)	Кілька тижнів. Значний досвід роботи.
Некваліфіковані	Допоміжні й обслуговуючі (вантажники, гардеробники, прибиральниці)	Не мають спеціальної підготовки

3.Політика оплати праці.

Прогрес суспільства і його конкретних суб'єктів (підприємств, організацій) реалізується, насамперед, за допомогою зміцнення і розвитку особистих матеріальних стимулів, основною формою яких є оплата праці.

Оплата праці – це будь-який заробіток, обчислений, як правило, у грошовому вираженні, що за трудовим договором власник чи уповноважений їм орган виплачує працівнику за виконану роботу чи надані послуги.

Заробіток складається з основної і додаткової заробітної плати (мал. 1).

	Загальний заробіток
Основна заробітна плата		Додаткова заробітна плата

Мал.1. Структура середньомісячного заробітку

Розміри оплати найманого робітника залежать від результатів його праці з урахуванням результатів господарської діяльності підприємства.

Основна заробітна плата працівника залежить від результатів його праці і визначається тарифними ставками, відрядними розцінками, посадовими окладами, а також надбавками і доплатами в розмірах, не вище встановлених чинним законодавством.

Рівень додаткової заробітної плати встановлюється переважно в залежності від кінцевих результатів діяльності підприємства.

При усій важливості державного регулювання заробітної плати політика оплати праці повинна формуватися переважно на рівні підприємства в залежності від потреб кожного підприємства, його галузевої специфіки і розміру, географічного розташування і т.д.

Конкретна реалізація політики заробітної плати здійснюється на основі договірного регулювання оплати праці найманих робітників підприємств.

Тарифна угода – це договір між представниками сторін переговорів з питань оплати праці і соціальних гарантій.

Предметом тарифної угоди на підприємстві є:

Форми і системи оплати праці, що застосовуються для різних категорій і груп працівників;

Мінімальна тарифна ставка, диференційована по видах і типам виробництв;

Розміри тарифних ставок і посадових окладів по розрядах робіт і посадам працівників;

Види і розміри доплат, надбавок, премій і інших заохочувальних і компенсаційних виплат і умови їхнього надання;

Умови оплати праці за роботу в понаднормовий час, час простою не з вини працівника.

Протягом дії тарифних угод ніхто з представників сторін в однобічному порядку не може вимагати збільшення (зменшення) розміру оплати праці і пільг понад передбачений тарифною угодою. Терміни дії тарифних угод визначаються сторонами переговорів.