114. Основні теорії міжнародної конкурентоспроможності країни.

Потенціал соціально-економічної системи — поняття відносне і вимірюється для країни в регіональному розрізі за багатовимірним динамічним критерієм, який інтегрує природно-ресурсні, економічні, соціальні, політичні та інші чинники. Потенціал системи — це її здатність досягти поставленої мети за наявних ресурсів і умов їх використання, тобто це рівень ефективності використання обмежених ресурсів.

З таких позицій і слід розглядати експортний потенціал. Його визначають як обсяг благ, які національна економіка може виробити та реалізувати за своїми межами. Експортний потенціал країни — це також здатність національної економіки відтворювати свої конкурентні переваги на світогосподарській арені.

Досвід розвинених країн свідчить, що соціально-економічна система здатна відтворювати в значних масштабах сталі конкурентні переваги. У розвинених країнах необхідність підтримання значної конкурентоспроможності покликала до життя новий тип господарського розвитку, при якому відносна рівновага галузевих і технологічних структур змінилася на постійну, динамічно послідовну реструктуризацію господарства.

При цьому слід враховувати істотне скорочення життєвого циклу продуктів і технологій, іноді розвинені країни роблять це свідомо: ледь застарілу технологію передають іншим державам, а в себе розвивають нову. Це забезпечує відтворення конкурентних переваг на світогосподарській арені.

Зовнішньоекономічна політика має спиратися на такі принципи:

національне економічне процвітання грунтується на високому рівні продуктивності праці;

у галузях конкурують фірми, а не країни;

національна конкурентна перевага має відносний характер;

динаміка оновлення забезпечує сталі конкурентні переваги, а не короткостроковий виграш на рівні зниження витрат;

конкурентні переваги в галузях промисловості створюються впродовж десятиріч або більш тривалого строку;

країни досягають переваг завдяки наявним відмінностям, а не схожості.

Експортна орієнтація економіки та лібералізація зовнішньоекономічних зв'язків потребують визначення існуючих і потенціальних переваг українських товаровиробників.

Україна має всі можливості значно збільшити експорт продукції хімічної та нафтохімічної промисловості: аміаку, гідрооксиду магнію, натрію, оксидів металів, казеїну, ефіру, кислот, силікатів, карбідів, пороху та вибухових речовин, фарбувальних речовин тощо.

Найважливішими завданнями державної політики у цьому напрямі є такі:

всебічне забезпечення сприятливих умов для виходу України на світові ринки, підтримка вітчизняних експортерів, розробників імпортозамінюючих товарів і виробників конкурентоспроможної продукції;

створення ефективної банківської та гнучкої кредитної систем, гарантування прав власників валютних коштів та їх вільного (в межах закону) використання

113. Внутрішньо та зовнішньо орієнтовані стратегії розвитку держави: основні складові їх формування, недоліки та переваги.

Головні напрями регіональної політики передбачають, насамперед, створення ефективних регіональних структур економіки. Основний наголос у «Програмі» зроблено на структурну перебудову старих промислових центрів, заохочення розвитку регіонів з експортними та імпорто-замінними потенціалами, створення спеціальних (вільних) економічних зон. Структурна перебудова дасть змогу поступово усунути диспропорції між регіонами, стабілізувати виробництво, особливо сільськогосподарське, забезпечити єдині соціальні стандарти для населення.

У зв'язку з цим варто звернути увагу на кілька груп проблем, які стримують формування розвитку бізнесу (додаток 2).

Економічний аналіз процесів підприємництва в Україні свід­чить про численні стратегічні і тактичні прорахунки в діях дер­жавної законодавчої та вищої виконавчої влади на початковому періоді його формування.

Відтак зрозуміло, що важливою перед­умовою успішного розвитку підприємництва в Україні має стати створення ефективного механізму державного регулювання мікроекономічних процесів.

Зарубіжний досвід і аналіз вітчизняної практики розвитку підприємницьких структур свідчать, що державна мікроекономічна політика має включати такі складові:

— державне регулювання всіх тих процесів, що відбуваються в підприємницькому середовищі та є формотворчими його чин­никами: політика роздержавлення та приватизації; конкурентна або антимонопольна політика; інститут банкрутства суб'єктів підприємництва тощо;

— державна система підтримки підприємництва.

Розглянемо детальніше формотворчі чинники підприємниць­кого середовища в Україні, що з досвіду світової практики госпо­дарювання здатні забезпечити оптимальне співвідношення між державним регулюванням та ринковим саморегулюванням.

Мікроекономічна політика держави стосовно процесів роз­державлення та приватизації охоплює комплекс економіко-правових відносин та організаційно-правових заходів щодо їх ре­гулювання з метою проведення ринкових реформ взагалі, станов­лення приватного сектору економіки та створення конкурентного середовища для розвитку бізнесу зокрема.

Слід зазначити, що нині для України першочерговим є форму­вання багатоманітності форм власності та господарювання як ос­нови реформування, якісної трансформації монопольно-держав­ної власності.

Світовий досвід свідчить, що роздержавлення — це загальноекономічний процес, який може відбуватися в різно­манітних формах: як у межах державної власності (демонополі­зація), так і поза її межами (денаціоналізація), через перетворення великих державних підприємств на акціонерні товариства, тобто корпоратизацію (акціонування) та трансформацію державної вла­сності в приватну зі зміною суб'єкта права власності.

Ринок у визначених територіальних і товарних межах, на яко­му діє хоча б одне монопольне утворення або існує бар'єр для вступу інших суб'єктів господарювання на нього, визнається мо­нополізованим ринком. Ринок України, виходячи із вищезазначе­ного, слід розглядати як високо-монополізований. Така ситуація потребує проведення активної конкурентної або антимонопольної політики, в основу якої покладається Державна програма демонополізації економіки та розвитку конкуренції.

Метою цієї програми є формування та розвиток конкурентного середовища, яке б забезпечувало ефективне використання суспі­льних ресурсів, вільний доступ на ринок для підприємців, свобо­ду споживачів у виборі товарів вищої якості за нижчими цінами.