94. Вартісна величина прожиткового мінімуму.

Прожитковий мінімум (іншими словами - необхідний мінімум для життя) - тема доволі делікатна, адже стосується вона, м'яко кажучи, межі "нормального" функціонування (звичайно, у розумінні законотворців) "нормальної" людини.

Щоб краще зрозуміти суть такої економічної категорії, як прожитковий мінімум (далі - ПМ), розглянемо висловлювання класиків.

“Прожитковий мінімум - соціально-економічна категорія, що характеризує мінімум життєвих засобів, фізично необхідний для підтримання життєдіяльності трудящого і відновлення його робочої сили”.

Але така нецільова допомога (отримувана за рахунок благодійних організацій) не підлягає оподаткуванню лише в межах ПМ. Логічно: чим більша величина ПМ, тим більший розмір допомоги можна отримати, а головне - не оподаткувати.

Так само від розміру ПМ залежать суми матеріальної допомоги, вартість призів та подарунків, які можуть отримувати громадяни протягом року за рахунок юридичних та фізичних осіб. Їх вартість у межах ПМ також не підлягає оподаткуванню.

Не варто забувати і про виплати громадянам, гарантовані соціальними фондами. Формально величина таких виплат також повинна розраховуватися виходячи з розміру ПМ. Хоча на сьогодні це не зовсім так.

Наприклад статті 41, 43, 46 Закону "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" передбачають надання у розмірі, не меншому за розмір ПМ, таких видів допомоги:

- при народженні дитини;

- по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

- на поховання застрахованої особи (або особи, яка перебувала на її утриманні).

Проте у прикінцевих положеннях цього ж Закону знаходимо такі слова: "До стабілізації економічного становища в Україні розмір виплат, передбачених статтями 41, 43, 46 цього Закону, визначається Верховною Радою України щороку виходячи з рівня забезпечення прожиткового мінімуму одночасно з встановленням розміру страхових внесків з поступовим наближенням виплат до прожиткового мінімуму".

Закон Верховної Ради України від 15.11.2001 р. №2780-ІІІ в статті 1 зазначає “затвердити на 2002 рік прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 342 гривень, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення:

дітей віком до 6 років - 307 гривень;

дітей віком від 6 до 18 років - 384 гривні;

працездатних осіб - 365 гривень;

осіб, які втратили працездатність, - 268 гривень”.

В статті 2 говориться про розміри державних соціальних гарантій на 2002 рік. Вони визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами, Законом України про Державний бюджет України на 2002 рік, а також нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України.

93. Програми перерозподілу доходів та їх вплив на індекс Джині та на криву Лоренцо.

Кінцевою метою функціонування суспільного виробництва є створення умов для життєдіяльності людей та досягнення певного рівня життя.

Рівень вісиття — це соціально-економічна категорія, що характеризує рівень задоволення фізичних і соціальних потреб людей.

Рівень життя визначається ступенем розвитку самих потреб людей та кількістю й якістю життєвих благ і послуг, які використовують для їх задоволення.

Набір необхідних для життєдіяльності благ повинен задовольняти різноманітні потреби, що стосуються умов праці, освіти, охорони здоров'я, якості харчування, житла тощо. Ступінь задоволення потреб людей залежить від індивідуальних і сімейних доходів членів суспільства.

Теоретична можливість абсолютної рівності розвитку доходів показана на графіку у вигляді бісектриси, а фактичний розподіл доходу має вигляд кривої ОАВС—кривої Лоренца.

Чим більше ділянка між бісектрисою та кривою Лоренца, тим більше ступінь нерівності доходів.

Розглядаючи проблему нерівності доходів, а значить, і бідності певної частини населення, слід згадати ще один показник: "індекс злиденності", який являє собою суму рівнів інфляції та безробіття, як двох основних показників макроекономічної нестабільності.

Одним із найважливіших питань соціально-економічної політики в Україні на сучасному етапі є стабілізація та підвищення рівня життя населення.

Заборгованість із заробітної плати, інших соціальних виплат —одна з найгостріших соціально-економічних проблем.

Головними причинами зростання заборгованості є:

втрата ринків збуту;

зростання фонду оплати праці та розмірів заробітної плати при зменшенні обсягів виробництва та реалізації продукції;

зростання обсягів бартерних операцій (майже 42% реалізації);

неефективне використання робочої сили, збереження на підприємствах надлишкової чисельності працюючих;

свідоме порушення окремими керівниками підприємств законодавства про оплату праці, зловживання службовим становищем.

Вирішення проблеми заборгованості буде неможливо без установлення реальної відповідальності керівників підприємств за дотримання конституційних норм; виконання вимог законодавства про оплату праці. Однак адміністративний тиск урядових структур не завжди можливий і, головне, не завжди ефективний.