§1. Україна

Охорона секретів виробництва у незалежній Україні розпочала своє становлення практично з нуля.

У книзі «Право інтелектуальної власності України» її автори заз­начають, що права на конфіденційну (нерозкриту) інформацію чин­не цивільне законодавство не передбачає і здійснення її правової охорони можливе на підставі Закону України «Про інформацію» та інших законів. Вітчизняне законодавство з охорони секретів вироб­ництва ще далеке від досконалості.

Очевидно, одна з найголовніших рис секретів виробництва як об'єктів власності полягає в тому, що вони офіційно не реєструють­ся і охоронні документи на них не видаються.

Наведемо визначення ноу-хау_у які містяться у вітчизняному за­конодавстві.

В «Інструкції про порядок роботи з продажу ліцензій та наданню послуг типу інжиніринг», затвердженій наказом Держкомвинаходів Ради Міністрів СРСР від 16 січня 1979 р. (№ 11), зазначається: «1.3. Під ноу-хау розуміються такі, що не є суспільними, але такими, що прак­тично застосовуються у виробничій і господарській діяльності:

• різного роду технічні знання та досвід, що не мають правової охорони за кордоном, включаючи методи, способи і навички, необхідні для проведення проектування, розрахунків, будів­ництва і виготовлення будь-яких об'єктів чи виробів, науко­во-дослідницьких, дослідно-конструкторських, пуско-налагод- жувальних робіт тощо, розробки і використання технологічних процесів; склади і рецептури матеріалів, речовин, сплавів тощо; методи і способи лікування; пошуку і видобування корисних копалин;

• знання і досвід адміністративного, економічного та іншого по­рядку».

Лекція IV

Пояснимо читачеві, що названа вище інструкція була чинною за командно-адміністративної економіки, коли існувала монополія зов­нішньої торгівлі. Процитоване формулювання, отже, призначалося не для внутрішнього, а для зовнішнього вжитку.

У статті 51 «Охорона секретів виробництва» з «Основ цивіль­ного законодавства Союзу PCP і республік», прийнятих Верховною Радою СРСР 31 травня 1991 p., встановлювалося:

«Власник технічної, організаційної або комерційної інформації, що становить секрет виробництва (ноу-хау), має право на захист від неза­конного використання цієї інформації третіми особами за умови, що:

1. ця інформація має дійсну або потенційну комерційну цінність з огляду на невідомість її третім особам;

2. до цієї інформації немає вільного доступу на законній підставі;

3. власник інформації вживає належні заходи для охорони її кон­фіденційності.

Термін охорони «ноу-хау» обмежується часом дії названих умов...»

У постанові Кабінету Міністрів України «Про перелік відомос­тей, які не становлять комерційної таємниці» від 9 серпня 1993 р. (№ 611) наводився відповідний перелік:

• засновницькі документи, документи, що дозволяють заняття підприємницькою або господарською діяльністю та її окреми­ми видами;

• інформація за всіма встановленими формами державної звіт­ності;

• дані, які необхідні для перевірки нарахування і сплати податків та інших обов'язкових платежів;

• відомості про чисельність і склад працівників, їхню заробітну платню в цілому та за професіями й посадами, а також про наявність вільних робочих місць;

• документи про сплату податків і обов'язкових платежів;

• інформація про забруднення навколишнього природного сере­довища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію про­дукції, що шкодить здоров'ю, а також про інші порушення законодавства України та розміри завданої при цьому шкоди;

• документи про платоспроможність;

• відомості про участь посадових осіб підприємства у коопера­тивах, малих підприємствах, спілках, об'єднаннях та інших організаціях, що здійснюють виробничу діяльність;

— відомості, які відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню.

У згаданій постанові також зазначалося, що підприємства зобов'язані надавати перелічені в ній відомості органам державної виконавчої влади, контролюючим і правоохоронним органам, іншим юридичним особам відповідно до чинного законодавства й на їхнє прохання.