3.29. Міжнародна конвенція про охорону виконавців, виробників фонограм і організації мовлення (Римська конвенція)

International Convention for the Protection of Performers, Producers of Phonograms and Broadcasting Organizations (Rome Convention)

Текст Конвенції є результатом роботи Дипломатичної конфе­ренції з міжнародної охорони виконавців, виробників фонограм і організації мовлення. Конференцію спільно скликали Міжнародна організація праці, ЮНЕСКО і Міжнародний союз з охорони літера­турних і художніх творів (International Union for the Protection of Literary and Artistic Works). Відбувалася Конференція y Римі протя­гом 10-26 жовтня 1961 p. на запрошення уряду Італії.

Конвенцію підписали 25 держав (Аргентина, Австрія, Бельгія, Бразилія, Камбоджа, Чилі, Данія, Еквадор, Фінляндія, Франція, ФРН, Ватикан, Ісландія, Індія, Ірландія, Італія, Ізраїль, Мексика, Іспанія, Швеція, Велика Британія, Югославія, Ліван, Монако, Пара­гвай). Абсолютна більшість зазначених держав підписали Конвенцію 26 жовтня 1961 р. Конвенція набрала чинності 18 травня 1964 р. Того ж дня вона була зареєстрована у Секретаріаті ООН за № 7247.

Конвенція складається з 34 статей. У офіційному тексті Конвенції статті заголовків не мають.

Конвенція спрямована на охорону прав виконавців і забороняє неуповноважене відтворення, тиражування або мовлення їх виконань (unauthorized reproduction, duplication or broadcasting of their performances). Забороняється мовлення без згоди на те відповідного виконавця. До речі, законодавство СІЛА цю норму не визнає і СІЛА не є учасником Римської конвенції. Без згоди виконавця не можна записувати його публічний виступ (по «unfixed» performance will be fixed without the performer's consent).

Отже, Римська конвенція передбачає охорону так званих «суміж­них прав» (neighbouring rights). Виконавець вважається кимсь на зра­зок помічника творця у доведенні його твору до публіки. Виконавця не розглядають як творчого вкладника (creative contnbutor) у твір.

Для охорони прав Римська конвенція передбачає принцип «на­ціонального режиму» (national treatment). Він поширюється на вико­навців, виробників і організації мовлення.

Згідно зі ст. 4 Римської конвенції, держави-учасниці зобов'язані надавати виконавцям національний режим за умови дотримання однієї з таких умов:

а) виконання має місце в іншій Договірній Державі;

б) виконання включено у фонограму, що охороняється відповід­но до ст. 5 Конвенції;

в) виконання, яке не є записаним на фонограму, поширюється шляхом передачі в ефір, яка охороняється відповідно до ст. б Кон­венції.

Умови надання національного режиму виробникам фонограм зафіксовані у п. 1 ст. 5 Конвенції:

а) виробник фонограм є громадянином іншої Договірної Держа­ви (критерій громадянства виробника);

б) перший запис звуку здійснено в іншій Договірній Державі (критерій місця першого запису);

в) фонограма вперше опублікована в іншій Договірній Державі.

У п. 2 цієї статті зазначається: якщо фонограму вперше опублі­ковано в державі, яка не є учасницею Конвенції, але протягом ЗО днів її також опубліковано в Договірній Державі (одночасна публікація), то вона розглядається як така, що опублікована в Договірній Дер­жаві.

Умови надання національного режиму організаціям мовлення сформульовані у ст. 6 Конвенції:

а) штаб-квартира організації мовлення знаходиться в іншій До­говірній Державі;

б) передача в ефір виконання за допомогою передавача, розташо­ваного в іншій Договірній Державі.

Тривалість терміну охорони, який надається відповідно до цієї Конвенції, становить 20 років, рахуючи від кінця року, у якому:

а) було здійснено запис фонограм та включених до них виконань;

б) мало місця виконання, не включене у фонограму;

в) мала місце передача в ефір.

20 вересня 2001 р. Верховна Рада України прийняла Закон Ук­раїни «Про приєднання України до Міжнародної конвенції про охо­рону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мов­лення» № 2730-ІИ.