3.14. Договір про патентне право (Patent Law Treaty)

Протягом 11 травня — 2 червня 2000 р в Женеві відбулася Дип­ломатична конференція Вона 1 червня 2000 р одностайно прийняла Договір про патентне право Він містить положення, що стосуються

• порядку встановлення дати подання заявки,

• форми й змісту заявки (зокрема, заявникам надається мож­ливість подання заявки в електронній формі),

• представництва у патентних відомствах,

• форми, засобів та термінів надання заявником різноманітної кореспонденції,

• зобов'язання патентного відомства повідомляти заявника про невиконання ним процесуальних вимог та можливі наслідки у зв'язку з цим,

• неможливості анулювання виданого патенту з огляду лише на недотримання формальних вимог до заявки,

• ліберального ставлення до заявників і власників патентів при продовженні і відновленні пропущених ними термінів

Для набрання Договором чинності необхідно, щоб його ратифі­кувало щонайменше 10 держав За станом на 15 січня 2001 р До­говір підписали 47 держав

Договір вважається важливою віхою на шляху гармонізації на­ціональних законодавств у сфері правової охорони винаходів.

22 листопада 2002 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про приєднання України до Договору про патентне пра­во» № 245-IV.

3.15. Договір про патентну кооперацію {Patent Coopйration Treaty)

19 червня 1970 p. 35 держав уклали у Вашингтоні «Договір про патентну кооперацію». Цей договір відомий у спеціальній літературі як договір «РСТ» (абревіатура від Patent Coopйration Treaty). Наші патентознавці-практики можуть інколи розгубитися, коли їх запита­ти «Що таке Вашингтонський договір про патенту кооперацію від 19 червня 1970 року?». А ось коли запитання сформулювати: «Що таке Договір «пі-сі-ті?», то відповідь буде правильною.

Перша (надзвичайна) Асамблея Союзу міжнародної патентної кооперації відкрилася 10-14 жовтня 1979 р. в м. Женеві. Її учасни­ками були 18 держав, які представили Генеральному директору ВОІВ ратифікаційні грамоти або ноти про приєднання до Договору.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 грудня 1977 р. цей Договір було ратифіковано. Стосовно СРСР він набрав чинності 29 березня 1978 р. (в деяких джерелах вказується 1 червня 1978 p.). Заявою прем'єр-міністра України В.Фокіна від 26 серпня 1992 р. було підтверджено чинність цього Договору в незалежній Україні. Украї­на вважається учасницею Договору з 25 грудня 1991 р.

Договір від 19 червня 1970 р. переглядався в 1979 і 1984 роках. Договір є відкритим для тих держав, які входять до Паризького Соту. Ратифікаційні грамоти чи ноти про приєднання здаються на збері­гання Генеральному директору ВОІВ.

Договір про, патентну категорію має таку структуру:

Преамбула (Preamble).

Стаття 1. Заснування Союзу (Establishment of a Union).

Стаття 2. Поняття (Dйfinitions).

Розділ 1. Міжнародна заявка і міжнародний пошук (International Application and International Search).

Стаття 3. Міжнародна заявка (International Application).

Стаття 4. Клопотання (Request).

Стаття 5. Опис (Description).

Стаття 6. Формула (Claims).

Стаття 7. Креслення (Drawings).

Стаття 8. Заява про пріоритет (Claiming Priority).

Стаття 9. Заявник (The Applicant).

Стаття 10. Відомство, що одержує (The Receiving Office).

Стаття 11. Дата подання і наслідки міжнародної заявки (Filing Date and Effects of the International Application).

Стаття 12. Передача міжнародної заявки до Міжнародного бюро і Міжнародного пошукового органу (Filing Date and Effects of the International Application).

Стаття 13. Надання примірника міжнародної заявки Вибраним відомствам (Availability of Copy of the International Application to the Designated Offices).

Стаття 14. Деякі недоліки міжнародної заявки (Certain Defects in the International Application).

Стаття 15. Міжнародний пошук (The International Search).

Стаття 16. Міжнародний пошуковий орган (The International Searching Authority).

Стаття 17. Процедура в міжнародному пошуковому органі (Procedure Before the International Searching Authority).

Стаття 18. Звіт про міжнародний пошук (The International Search Report).

Стаття 19. Поправка формули в Міжнародному бюро (Amend­ment of the Claims Before the International Bureau).

Стаття 20. Спілкування з Вказаними відомствами (Communi­cation to Designed Offices).

Стаття 21. Міжнародна публікація (International Publication).

Стаття 22. Примірник, переклад і мито Вказаним відомством (Copy, Translation and Fee to Designated Offices).

Стаття 23. Затримка номінальної процедури (Delaying of National Procedure).

Стаття 24. Можлива втрата наслідку у Вказаних державах (Possible Loss of Effect in Designated States).

Стаття 25. Розгляд Вказаними відомствами (Review by Desig­nated Offices).

Стаття 26. Можливість виправлення у Вказаних відомствах (Opportunity to Correct Before Designated Offices).

Стаття 27. Національні вимоги (National Requirements).

Стаття 28. Поправки формули, опису і креслень у Вказаних відомствах (Amendment of the Claims, the Description, and the Drawings, Before Designated Offices).

Стаття 29. Наслідки міжнародної публікації (Effects of the Inter­national Publication).

Стаття ЗО. Конфіденційна природа міжнародної заявки (Con­fidential Nature of the International Publication).

Розділ IL Міжнародна попередня експертиза (International Preliminary Examination).

Стаття 31. Вимога про міжнародну попередню експертизу (Demand for International Preliminary Examination).

Стаття 32. Орган міжнародної попередньої експертизи (The International Preliminary Examining Authority).

Стаття 33. Міжнародна попередня експертиза (The International Preliminary Examination).

Стаття 34. Процедура в органі міжнародної попередньої експер­тизи (Procedure Before the International Preliminary Examining Authority).

Стаття 35. Звіт про міжнародну попередню експертизу (The International Preliminary Examination Report).

Стаття 36. Передача, переклад і повідомлення про Звіт про міжнародну попередню експертизу (Transmittal, Translation, and Communication, of the International Preliminary Examination Report).

Стаття 37. Відмова від вимоги або вибору (Withdrawal of Demand on Election).

Стаття 38. Конфіденційна природа міжнародної попередньої ек- спертизи (Confidential Nature of the International Preliminary Examination).

Стаття 39. Примірник, переклад і мито для Вибраних відомств (Copy, Translation and Fee to Elected Offices).

Стаття 40. Затримка національної експертизи та іншого діло­водства (Delaying of National Examination and Other Processing).

Стаття 41. Доповнення формули, опису і креслень у Вибраних відомствах (Amendment of the Claims, the Description, and the Drawings, Before Elected Offices).

Стаття 42. Результати національної експертизи у Вибраних відомствах.

Розділ III. Загальні положення.

Стаття 43. Пошук певних видів охорони (Seeking Certain Kinds of Protection).

Стаття 44. Пошук двох видів охорони (Seeking Two Kinds of Protection).

Стаття 45. Регіональні патентні договори (Region Patent Treaties). Стаття 46. Неточний переклад міжнародної заявки (Incorrect Translation of the International Application). Стаття 47. Часові межі (Time Limits).

Стаття 48. Затримка у дотриманні деяких часових меж (Delay in Meeting Certain Time Limits).

Стаття 49. Право на ведення справ у міжнародних органах. Розділ IV. Технічні послуги.

Стаття 50. Послуги з патентної інформації (Patent Information Services).

Стаття 51. Технічна допомога (Technical Assistance). Стаття 52. Взаємостосунки з іншими положеннями цього До­говору.

Розділ V. Адміністративні положення.

Стаття 53. Асамблея.

Стаття 54. Виконавчий комітет.

Стаття 55. Міжнародне бюро.

Стаття 56. Комітет з технічного співробітництва.

Стаття 57. Фінанси.

Стаття 58. Інструкція.

Розділ VI. Спори (Disputes).

Стаття 59. Спори (Disputes).

Розділ VII. Перегляд і поправка (Revision and Amendment). Стаття 60. Перегляд договору (Revision of the Treaty). Стаття 61. Поправки до деяких положень Договору (Amendment of Certain Provisions of the Treaty). Розділ VIII. Заключні положення. Стаття 62. Участь у Договорі. Стаття 63. Набрання Договором чинності. Стаття 64. Застереження.

Стаття 65. Поступове застосування Договору та Інструкції.

Стаття 66. Денонсація.

Стаття 67. Підписання та мови.

Стаття 68. Функції депозиталію.

Стаття 69. Сповіщення.

Найголовнішою нормою Договору є те, що він передбачав по­дання «міжнародної заявки». Таку заявку може подавати громадя­нин держави-учасниці Договору чи особа, яка проживає в такій дер­жаві. Куди подається міжнародна заявка? На це запитання відповідь така:

1. до національного патентного відомства тієї держави-учасниці, громадянином якої є заявник або ж у якій він проживає;

2. якщо заявник є громадянином або проживає в державі, яка є учасницею Європейської патентної конвенції, то заявка може пода­ватися і до Європейського патентного відомства;

3. якщо заявник є громадянином чи проживав на території Бар­бадосу, Мадагаскару, Шрі-Ланки чи в державі-члені Африкансь­кої організації інтелектуальної власності (АОІВ), то міжнародну за­явку можна подавати до Всесвітньої Організації Інтелектуальної Власності.

Заявнику надається право вказати ті держави-учасниці, щодо яких його заявка мала б силу (такі держави, згідно з термінологією Дого­вору, називаються «вказані держави»). Подання міжнародної заявки має в кожній із «вказаних держав» таку саму силу, що й у випадку подання національної патентної заявки у відповідне національне па­тентне відомство.

Якщо «вказана держава» є учасницею Європейської патентної конвенції, то заявник може зробити вибір на користь подання євро­пейської, а не національної заявки. Якщо в цьому випадку заявник з Бельгії, Греції, Ірландії, Італії, Монако, Португалії і Франції, то в нього вибору немає — він мусить подавати заявку на європейський патент.

Якщо «вказана держава» є членом Африканської організації з інтелектуальної власності, то подання міжнародної заявки має таку саму силу, як подання регіональної заявки в АОІВ.

Отже, заявка подана. Що ж далі? Далі здійснюється так званий міжнародний пошук. Право робити цей пошук мають патентні відом­ства Австралії, Австрії, Російської Федерації, США, Швеції, Японії. Таке право має також Європейське патентне відомство. Результатом міжнародного пошуку є підготовка «Звіту про міжнародний пошук». Цей звіт містить посилання на публікації, насамперед патентну до­кументацію, яка може вплинути на патентоспроможність винаходу, щодо якого заявник хотів би отримати патент. Тобто складається перелік документів, які необхідно взяти до уваги при проведенні експертизи. У «Звіті» робиться висновок про ступінь ймовірності видання патенту.

Яка ж подальша доля цього «Звіту»? Він надсилається заявни­кові. Заявник аналізує одержану інформацію і приймає рішення про те, чи варта «гра свічок», тобто продовжувати процес патентування чи відмовитися від нього.

Припустимо, міжнародне заявка не знімається. У цьому випадку ВОІВ публікує її разом зі «Звітом про міжнародний пошук». Заявка і звіт надсилаються в кожне «вказане відомство». Якщо заявник прий­має рішення залишити (зберегти) міжнародну заявку, щоб на її підставі одержати національні або регіональні патенти, то такий за­явник має значні зручності. У чому ж вони полягають? По-перше, до закінчення 20-місячного терміну після подання міжнародної за­явки (а якщо ця заявка торкається пріоритету попередньої заявки, то до закінчення 20-місячного терміну після подання попередньої за­явки) заявникові надається можливість зачекати з поданням пере­кладу (якщо такий переклад необхідний) офіційною мовою даного відомства та сплатою встановленого мита. Зазначений 20-місячний термін продовжується ще на додаткові 10 місяців, якщо заявник за­являв клопотання про одержання «висновку про міжнародну попе­редню експертизу». Хто ж готує цей висновок? Його готують патентні відомства Австралії, Австрії, Російської Федерації, Великої Британії, США, Швеції, Японії, а також Європейське патентне відомство. Про що ж йдеться мова у висновку? Йдеться про попередню і не обов'яз­кову думку про патентоспроможність заявленого винаходу. Ті пере­ваги, які пов'язані з проведенням міжнародної попередньої експер­тизи не можуть використовуватися щодо деяких країн, а саме — Греції, Іспанії, Ліхтенштейну, Швейцарії та їх громадян.

У чому ж полягають переваги процедури Вашингтонського дого­вору про патентну кооперацію? Давайте їх перелічимо:

1. Заявник має на 8-18 місяців більше часу, ніж він має згідно з процедурами, що знаходяться поза рамками Договору для роздумів про Доцільність подання клопотання про одержання правової охорони в інших країнах, а також для призначення патентних повірених у кожній іншій країн, підготовки необхідних перекладів заявки та спла­ти національного мита.

2. Заявникові гарантується, що якщо його міжнародна заявка відповідає вимогам, встановленим цим Договором, то вона не може бути відхилена за формальними підставами в жодному з «вказаних відомств»; патентні відомства країн патентування теж знаходяться в сприятливому становищі: вони звільняються від проведення повтор­ної експертизи за формальними ознаками.

3. Заявник має можливість на основі «Звіту про міжнародний пошук» дійти досить обґрунтованого висновку про можливість одер­жання патентів на свій винахід у країнах, що його цікавлять; беручи до уваги «висновок про міжнародну попередню експертизу» мож­ливість правильно оцінити свої шанси ще більше зростає.

4. Значно скорочується (або ж взагалі відсутній) обсяг роботи патентних відомств, який пов'язаний з проведенням пошуку і екс­пертизи з огляду на наявність «Звіту про міжнародний пошук» (внас­лідок чого виявляються джерела, на підставі яких визначається но­визна винаходу), а також беручи до уваги в необхідних випадках «Висновок про міжнародну попередню експертизу».

5. Оскільки кожна міжнародна заявка публікується сумісно зі «Звітом про міжнародний пошук», то будь-яка особа має можливість дійти добре обґрунтованого висновку про патентоспроможність за­явленого винаходу.

Дещо про організаційний аспект Вашингтонського договору щодо патентної кооперації. У рамках Договору створено Союз. Він має Асамблею. Її членами є всі держави-учасниці Договору. Які найваж­ливіші завдання розв'язує Асамблея? Як і Асамблея Паризького Союзу, приймає дворічну програму і бюджет Союзу, а також вста­новлює ставки мита у зв'язку з виконанням процедури РСТ.

Асамблея Міжнародного союзу патентної кооперації, що відбула­ся в квітні 1978 р., призначила міжнародні пошукові органи (МПО) і органи міжнародної попередньої експертизи (ОМПЕ), затвердив­ши відповідні угоди, що були укладені між національними патент­ними відомствами, які прийняли на себе функції названих органів з міжнародним бюро ВОІВ. Ці країни представлені в таблиці (позна­чення «+» означає виконання відповідних функцій).

Органи Договору про патентну кооперацію

Країна	МПО	ОМПЕ	Мови
Швеція	+	+	Данська, шведсь­ка, фінська, нор­везька, ісландсь­ка, англійська
США	+		Англійська
Японія	+	+	Японська
Австрія •	+	+	Англійська, французька, німецька
Велика Британія		+	Англійська
СРСР	+	+	Російська, німець­ка, англійська, французька
Європейське па­тентне відомство	+	+	Англійська, французька, німецька

Слід врахувати, що у зв'язку з розпадом СРСР функції МПО і ОМПЕ виконує Роспатент. Для заявників України функції МПО і ОМПЕ виконують Науково-дослідний інститут державної патентної експертизи Роспатенту та Європейське патентне відомство.

Процедура РСТ — непроста річ. Необхідний серйозний досвід у галузі патентної справи для успішного використання, як з першого погляду, карколомної процедури Договору. ВОІВ видає англійською і французькою мовами «Керівництво для заявника, який використо­вує РСТ». У «Керівництві» детально описується процедура РСТ. Є переклади цього «Керівництва» іншими мовами світу, зокрема ки­тайською, німецькою, японською, російською.

Кількість заявок, які подані згідно з процедурою РСТ, невпинно зростає. Практичний досвід свідчить, що процедура РСТ особливо розкриває свої переваги і є доцільною в процесі закордонного патен­тування винаходів у кількох країнах. Якщо проводиться патентуван­ня в 1-2 країнах, то доцільно використовувати механізм «Паризької конвенції з охорони промислової власності» як дещо простіший.

12*