§1. Право власності і авторське право

У даній лекції розглянемо, спираючись в основному на матеріа­ли України і США, механізм дп копірайтної монополії у зв'язку з використанням іншими особами копірайтоспроможних творів пев­ного автора Ця проблема є надзвичайно складною

Не зайве нагадати, що інтелектуальна власність має специфічні відмінності від власності на матеріальні об'єкти Власність на землю, воду, заводи, фабрики, ліси, надра важко аналізувати, не згадуючи встановлені в тій чи іншій державі норми права Інтелектуальну власність розглядати без зв'язку з нормами права аж ніяк не можна, п існування завдячує існуванню права Немає права — немає й інте­лектуальної власності

Оскільки є ринок, монополія й конкуренція, то, з огляду на ці чин­ники, цікаво проаналізувати, як у країнах з високорозвиненою ринко­вою економікою ліцензуються авторські й суміжні з ними права

У статті 202 «Акта про копірайт» США 1976 р записано «Воло­діння копірайтом чи будь-яким з виняткових прав у рамках копірай- ту різниться від володіння будь-яким матеріальним об'єктом, у яко­му втілена ця робота Передання володіння будь-яким матеріальним об'єктом, зокрема фонограмою, у якій зафіксована дана робота, не надає жодного з прав щодо копірайтної роботи, втіленої в цьому об'єкті, а також, у разі відсутності угоди, не передає володіння копі­райтом чи будь-яким з виняткових прав у рамках копірайту й не передає майнових прав на будь-який матеріальний об'єкт»^I

У частині першій статті 12 Закону України «Про авторське право і суміжні права», прийнятому Верховною Радою України 23 грудня 1993 р (у редакції від 11 липня 2001 р ) відповідна норма сформуль­ована так «Авторське право і право власності на матеріальний об'єкт, в якому втілено твір, не залежать одне від одного. Відчуження мате­ріального об'єкта, в якому втілено твір, не означає відчуження ав­торського права і навпаки».

Наведене вище означає, що особа, купуючи у книжковій крам­ниці книгу, на яку поширюється копірайтна охорона, володіє кни­гою як фізичним об'єктом, що складається з певної кількості сто­рінок паперу того чи іншого ґатунку й має певні розміри, вагу тощо. Ця ж особа не має права власності на копірайтний матеріал, що міститься в даній книзі (зрозуміло, якщо особа не є автором книги).

Той, хто пише літери (автор), створює копірайтний твір саме завдяки процесу написання (за допомогою ручки, олівця, фломасте­ра, пензля, крейди, друкарської машинки, комп'ютера тощо). Якщо автор надсилає комусь свій твір, то це не означає, що він розлучаєть­ся зі способом викладення літер у своєму творі. Той, хто одержує твір автора, володіє лише папером з літерами, але не має права на твір як такий.

У частині другій статті 12 наведеного Закону України встановле­но: «Власникові матеріального об'єкта, в якому втілено оригінал твору образотворчого мистецтва чи архітектури, не дозволяється руйнува­ти цей об'єкт без попереднього пропонування його авторові твору за ціну, що не перевищує вартості матеріалів, витрачених на його ство­рення. Якщо збереження об'єкта, в якому втілено оригінал твору, є неможливим, власник матеріального об'єкта, в якому виражено ори­гінал твору, повинен дозволити авторові зробити копію твору у відповідній формі, а якщо це стосується архітектурної споруди — фотографії твору».

Законодавство України (стаття 13 Закону, який розглядається) передбачає, що авторське право на твір, створений у співавторстві, належить усім співавторам. Відносини між співавторами визначають­ся угодою, укладеною між ними. Право опублікування та іншого використання твору в цілому належить усім співавторам. Якщо твір, створений у співавторстві, утворює одне нерозривне ціле, то жоден із співавторів не може без достатніх підстав відмовити іншим у доз­волі на опублікування, інше використання або зміну твору.

Якщо співавтори створили твір і кожна його частина має само­стійне значення, то відповідний співавтор має право використову­вати створену ним частину на власний розсуд. Співавторством є також авторське право на інтерв'ю. Опублікування запису інтерв'ю допускається лише за згодою особи, яка дала інтерв'ю.

У СІЛА передання володіння копірайтом розуміють як поступ­ку, виняткову ліцензію або інше передання, відчуження, іпотеку (зак­лад) копірайту чи будь-якого з виняткових прав, що їх містить копі- райт, незалежно від простору й часу такого передання. Невиняткова ліцензія не вважається переданням копірайту. Угода між кіностудією, яка володіє копірайтом на кінофільм, та дистриб'ютором кінофільмів, предметом якої є надання дистриб'юторові виняткового права на розповсюдження цього кінофільму для першого його показу, вва­жається у США переданням копірайту, з огляду на те, що право, надане дистриб'юторові, є винятковим. Якщо ж цей дистриб'ютор потім надає власникові кінотеатру право демонструвати цей фільм, наприклад, протягом місяця й не обмежує при цьому своє право уповноважувати інших власників кінотеатрів на демонстрування цього ж кінофільму, то відповідний дозвіл дистриб'ютора не можна вважати переданням. Це — звичайна, а не виняткова ліцензія. При­пустимо, що дистриб'ютор зазначеного фільму надає право на демон­стрування кінофільму протягом одного місяця лише одному власни­кові певного кінотеатру. У такому разі надані власникові кінотеатру права вважаються винятковими, а це означає, що відбувається пере­дання володіння копірайтом. Інша справа, що таке передання може бути обмеженим щодо географічного простору й часу.

До прийняття в 1976 р. нині чинного копірайтного законодавства, у США часто виникали проблеми, пов'язані з впливом передавання фізичного об'єкта, що містив копірайтний твір, на копірайтні інтере­си власника відповідного копірайту. Було не зовсім зрозуміло, чи має право покупець, який придбав у художника картину, виконувати з комерційною метою репродукцію цієї картини. Суперечки вирішу­валися в кожному конкретному випадку залежно від намірів сторін. Проблема була спрощена Законом 1976 р. Як зрозуміло з наведеної вище цитати, копірайтні права та права володіння фізичним об'єктом стали чітко розмежовуватися.

Попри те, що у США до угод у письмовій формі повага значно менша, ніж у нас в Україні, передання володіння копірайтом має відбуватися в письмовій формі, якщо не передбачено механізм пря­мої дії закону. Наприклад, у зв'язку зі смертю автора, якщо він не залишає заповіту. Документ про поступку копірайтом має підпису ватися власником відповідного копірайту або уповноваженим ним представником. Відсутність письмової форми документа про пере- дання позбавляє права на наведення доказів про усну форму угоди. Щоправда, вимога про письмову форму не застосовується щодо не- виняткових ліцензій, але вважається бажаною письмова форма навіть невиняткових ліцензій.

Американські фахівці зазначають: «Розв'язання проблем, пов'я­заних з конфліктними передачами й вимогами щодо володіння, вик­ликає стосовно копірайту такий самий або й більший головний біль, як і щодо будь-якої іншої форми власності. На відміну від осяжних форм персональної власності, копірайт не може бути суб'єктом во­лодіння у фізичному розумінні. З огляду на те, що Відомство з копі­райту може виконати первісну реєстрацію й зафіксувати подальші передавання, виконані таким чином записи аналогічні офіційним записам володінь землею, автомашинами та іншими формами персо­нальної власності, які залучаються до вирішення суперечок»^I.

Письмова форма передання копірайту дозволяє сторонам значно краще уникати непорозумінь, оскільки сприяє чіткішому викладові умов його передання. Законодавством США не передбачається якась спеціальна форма договору про передання. Вона може бути довіль­ною. Невиняткова ліцензія може бути не лише усною, а й свого роду «безмовною», тобто такою, що випливає з поведінки сторін^II.

Американські фахівці вважають, нібито копірайтне законодавство США в 1976 р. вперше чітко визнало принцип «роздільності копі­райту». Навпаки, принцип «нероздільності» означає, що за станом на певну дату міг бути лише один власник чи володілець копірайту. Всі інші особи, які мали інтерес у певному копірайті, вважалися ліцензіатами. Застосування на практиці принципу нероздільності охоплювало такі питання, як зазначення повідомлення про копірайт, володіння ним, реєстрацію передавань, виступ як' позивача, оподат­кування.

Частина перша статті 31 Закону України «Про авторське право і суміжні права» передбачає, що особа, яка має авторське право, може передати свої майнові права будь-якій іншій особі повністю або част­ково.

Відповідно до копірайтного законодавства США 1909 p., наприк­лад, вимагалася позначка про володіння копірайтом на кожному примірникові твору, який розповсюджувався публічно, інакше робо­та могла вважатися такою, що перебуває у сфері суспільного корис­тування {public domain). Використання знаку охорони авторського права є можливим відповідно до статті 11 зазначеного вище Закону України.

На даному ж етапі виняткові права, охоплювані копірайтом, у тому числі будь-який підрозділ цих прав, можуть передаватися й бути у володінні окремо. Наприклад, винятковий ліцензіат має право по­давати позов щодо порушення іншими особами виняткових прав, які надаються копірайтом. Невинятковий ліцензіат не має права пода­вати позов проти тих, хто порушує виняткові права, що випливають з копірайту.

Раніше вважалося, що права, які випливають з копірайту, не­роздільні, тобто передання не могло здійснюватися частинами, а тільки загалом. Метою такої нероздільності прав був захист імовір­них порушників виняткових прав від ланцюгового подання позовів проти них. За такої системи подавати позов мав право тільки влас­ник копірайту.

Доктрина нероздільності прав на певному етапі була доцільною, а її застосування технічно можливим, адже єдиним ефективним спо­собом використання копірайтних матеріалів було тиражування при­мірників. Раніше було мало стимулів для власника копірайту резер­вувати за собою якісь інші права, окрім права на тиражування твору. Але подальший розвиток засобів комунікації цілком змінив ситуа­цію. Нині комерційна цінність прав на екранізацію роману значно перевищує цінність прав на публікацію цього роману у книжковій формі. Гроші, що одержуються від виконання та звукозапису попу­лярних пісень, значно перевищують цінність тиражування таких пісень у вигляді збірників на паперових носіях (наприклад, у виг­ляді текстів та нотних записів).

Розвиток кіноіндустрії, телебачення, звукозапису, шоу-бізнесу, а також виникнення товариств із захисту прав виконавців призвели до того, що нині копірайт з точки зору комерційної реальності — не просто право на тиражування, а узагальнююче поняття для набору різноманітних майнових прав, кожним з яких можна торгувати окре­мо. Американські фахівці зазначають, що й доктрина «нероздільності» не абсолютно забороняла відповідні угоди, але все-таки утруднюва­ла їх, створюючи незручності як для покупців, так і для продавців^I.