§3. Ліцензування патентів і антимонопольне законодавство

Американські фахівці Г Мейєрс та Б Брансвольд у своїй книзі зазначали «Майже кожна поступка чи прийняття виняткових патен­тних прав (за винятком, можливо, прав, отриманих роботодавцем від найнятого ним винахідника) висуває питання про можливе порушен­ня антимонопольного законодавства»^III

Саме з огляду на таке застереження й зосередимо подальшу увагу в цій лекції на взаєминах патентної монополії і економічної конкуренції, залучаючи матеріали США та Європейського Співто­вариства В подальшому аналізі використовуватимемо «Правило

Комісії Європейського Співтовариства про застосування статті 85 (3) [Римського] договору до деяких категорій патентних ліцензійних угод» від 23 липня 1984 р. та «Анти-трестівські настанови для ліцен­зування інтелектуальної власності», схвалені 6 квітня 1995 р. Феде­ральною торговельною комісією США та Міністерством юстиції США. Нагадаємо, що відповідно до Римського договору було ство­рено в 1957 р. Європейське Економічне Співтовариство.

Необхідно також зазначити, що назване вище Правило має бага­то спільних рис з Правилом Комісії Європейського Співтовариства № 556/89, яке детально розглядається в лекції «Ліцензійне викори­стання ноу-хау й шоу-хау».

Надання виняткових і невиняткових ліцензій — багатогранна й цікава річ. Чимало аспектів цього явища стосуються як сфери права, так і інших царин суспільного буття. Взаємини патентної монополії і економічної конкуренції є ділянкою, яка приковує інтерес як пра­ва, так і політичної економії.

Загалом ставлення американської держави до ліцензування цілком сприятливе, адже завдяки цьому розширюється використан­ня винаходів, а отже, зростає конкуренція запатентованих товарів. Але ліцензування відкриває шлях, у більшості випадків, до встанов­лення дружніх стосунків між горизонтальними конкурентами й за цим криється загроза для економічної конкуренції.

Антимонопольна влада США стосовно промислової власності керується тими ж принципами, що й до інших сфер підприємниць­кої діяльності. Угоди про продаж патентів і надання ліцензій оціню­ються, спираючись на правило резону (rule of reason). Його суть по­лягає в тому, що необхідно зважити всі негативні і позитивні аспекти й дійти висновку, які саме аспекти переважають у ньому. Обмежен­ня конкуренції, що містяться в ліцензійних угодах, оцінюються з точки зору їх резонного зв'язку з передаванням технології. Якщо реалізація ліцензійної угоди, яка певним чином обмежує конкурен­цію, не сприяє економічному зростанню, то до таких ліцензійних угод негативно ставляться як суди, так і антимонопольна (анти-трестівсь- ка) влада. Зрозуміло, що ні суди, ні влада не дозволяють порушува­ти патентну монополію під виглядом турботи про безмежний розви­ток конкуренції. Право на виняткове застосування запатентованого винаходу чи промислового зразка розглядається як винагорода за матеріальні та інтелектуальні ресурси, використані заради цього.

З іншого ж боку, патентне законодавство не надає автоматичного імунітету щодо антимонопольного законодавства. Патент не є індуль­генцією на його порушення. У Патентному Законі США цьому при­свячена спеціальна стаття. Вперше до узгодження монопольного ха­рактеру інтелектуальної власності і економічної конкуренції вітчизняний законодавець звернувся в Законі України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001 р. (№ 2210—III). Як у США, так і в Європейському Співтоваристві патентовласник, вико­ристовуючи свій патент чи ліцензуючи його іншим, мусить постійно пам'ятати про відсутність автоматичного імунітету. Підозри антимо- нопольної влади можуть викликати, зокрема, такі дії:

• невикористання патенту;

• накопичення патентів у конкретних фірмах;

• позови патентовласників про порушення їхніх прав;

• зворотне (від ліцензіата до ліцензіара) передавання технології;

• відмови в поданні ліцензій;

• цінові обмеження в ліцензійних угодах;

• обмеження ліцензійних угод стосовно територій і категорій споживачів;

• методи розрахунків поточних надходжень за про дані ліцензії (роялті).

Якщо патентовласник зловживає наданою йому патентною мо­нополією, то він не може скористатися своїми винятковими права­ми стосовно порушників доти, доки триває таке зловживання або ринок відчуває на собі його наслідки. Такий підхід мав місце тоді, коли патентовласники неправомірно розширювали обсяг патентної монополії, зокрема, вимагали купувати в них незапатентовані това­ри для використання поряд із запатентованими, вимагали сплати роялті за межами строку чинності патенту, диктували перепродажні ціни чи нав'язували непотрібні ліцензіатам угоди як неодмінну умо­ву для укладання угод, в яких ліцензіати були зацікавлені.

У США патентовласник не зобов'язаний використовувати предмет свого винаходу. Маємо на увазі ситуацію, коли невикористання не є наслідком змови з іншими підприємцями. В цьому плані американсь­кий підхід різниться від західноєвропейського чи українського, де в разі невикористання обов'язково передбачається примусова ліцензія.

Самостійне, без змови з іншими підприємцями, рішення про відмову в наданні ліцензії у США не вважається ні зловживанням патентом, ні порушенням антимонопольного законодавства Групо­вим бойкотом може вважатися ситуація, за якої патентовласник змов­ляється з невинятковим ліцензіатом про ненадання ним додаткових ліцензій без попередньої згоди такого ліцензіата

В Європейському Співтоваристві ліцензіар може брати на себе зобов'язання не надавати ліцензії іншим підприємствам Може та­кож зобов'язуватися, навіть, сам не використовувати запатентований винахід як на всій території «Спільного ринку», так і на тій частині, яка зарезервована для ліцензіата (ліцензіатів) Період утримання ліцензіара від постачання товарів на ринок на територіях, зарезерво­ваних для ліцензіатів, має не перевищувати 5 років із часу появи відповідного товару на «Спільному ринку»^I

Якщо справжньою метою патентної ліцензії є розподіл ринку між конкурентами, а передавання технологи в рамках ліцензії слугує лише прикриттям такого розподілу, то антитрестівська влада до відповід­ного кроку ставиться негативно, — як у США, так і в Західній Європі Вище згадувалося накопичення патентів, це ще називається аку­муляцією, що означає збільшення кількості патентів не за рахунок проведення власних досліджень, а завдяки придбанню чужих па­тентів Акумуляція здатна обмежити конкуренцію та сприяти моно­полізації ринку Зрозуміло, що для зловживання мають більші мож­ливості фірми з так званою значною «ринковою владою» У володінні домінуючого конкурента патент, який охоплює суттєву частку відпо­відного товару на ринку, є досить небезпечним знаряддям в еко­номічній конкуренції

Оскільки під виглядом позову про порушення виняткових прав, що випливають з патенту, можуть приховуватися дп, які суперечать антитрестівському законодавству (такий позов вважається недобро­совісним), то у США рекомендується до його подання заручитися висновком незалежного юриста

Подання позову про порушення патенту, який було одержано незаконним способом, вважається порушенням антитрестівського законодавства Негативно ставляться до безпідставного залякування патентом і в Європейському Співтоваристві

Хоча патент означає монополію на винахід, який втілюється в товарі чи його частині, але з огляду на розмаїття товарної номенкла­тури риику далеко не завжди кожний патентовласник має ринкову владу. Замість запатентованого товару споживачі можуть придбати товари-аналоги, якщо монопольно висока ціна запатентованого то­вару виявиться їм недосяжною.

З іншого боку, не кожний випадок ринкової влади є незаконним. Монополізація може бути правомірною. Є немало прикладів і в США, і в Західній Європі, коли, спираючись на сильний патент, невелика фірма перетворювалася в гіганта. Ті ліцензійні обмеження, що пере­бувають у межах обсягу патенту, охороняються патентним законо­давством, а якщо виходять поза вказані межі, то підлягають антимо- нонольним санкціям. Дуже доречно збагнути це й використовувати в Україні.

Зокрема, в Європейському Співтоваристві вважаються законними:

• фіксація мінімальних роялті, мінімальної кількості ліцензовано­го продукту й мінімальної кількості операцій під час викорис­тання запатентованого винаходу;

• зобов'язання ліцензіата про невикористання чинного патенту після закінчення терміну дії ліцензійної угоди та про ненадан- ня субліцензій і передання ліцензії;

• зобов'язання ліцензіата дотримуватися вимог щодо якості ліцен­зованої продукції.

Ліцензіар у Європейському Співтоваристві може надавати ліцен- зіату кращі умови після набуття чинності ліцензійної угоди, ніж ті, які він надає іншим підприємцям^I.

У США і Європейському Співтоваристві ліцензіар може наклада­ти обмеження щодо видів виробів ліцензіата, у яких використовуєть­ся запатентований винахід. Ліцензіар може обмежувати використання ліцензіатом відповідного продукту чи забороняти його продаж. Але у США ліцензіар не має права забороняти продаж запатентованого ви­робу в складі певного товару. Не можна також забороняти великомас­штабний продаж запатентованих виробів зі знижкою.

Власник патенту, що стосується винаходу-способу, може накла­дати обмеження на використання або продаж продукту, одержаного в результаті застосування даного способу.

Кількісні обмеження в ліцензійних угодах, як правило, вважають­ся законними, якщо не спрямовуються на монополізацію ринку.

Продаж ліцензії «з навантаженням» може вважатися порушен­ням антитрестівського законодавства, якщо:

• ліцензіар має ринкову владу стосовно продукту, проданого з «навантаженням»;

• продаж шкодить конкуренції на відповідному ринку;

• переваги від ефективності не перевищують антиконкурентних наслідків.

У США і Європейському Співтоваристві «навантаження» до ліцензії забороняється. Але у США не карається відмова в наданні ліцензії, якщо потенційному ліцензіатові не була надана ліцензія, оскільки він не бажав придбати її з «навантаженням».

У деяких же випадках, як у США, так і в Європейському Співто­варистві, «навантаження» до ліцензії вважаються цілком прийнят­ними, якщо відповідні продукти й послуги є необхідними для тех­нічно задовільного використання запатентованого винаходу^I.

Зобов'язання ліцензіата про зворотне передавання ліцензіарові удосконалень мають бути невинятковими, тобто не можна ліцензіа­тові заборонити їх надання іншим підприємцям. Судовою владою у США визнана правомірність нав'язування ліцензіаром ліцензіатові продажної ціни запатентованого продукту. Антитрестівська влада з цього питання має діаметрально протилежну точку зору.

Патентовласник може встановлювати роялті в такому розмірі, у якому він цього бажає та домовляється з ліцензіатом, — на те він і монополіст. Дозволяється встановлювати різні роялті різним ліцен- зіатам. Це не вважається ціновою дискримінацією, яку забороняє анти-трестівське законодавство. Забороняється встановлювати роялті на незапатентовані товари.

Патентні пули й перехресне ліцензування в цілому не заборонені, але можуть кваліфікуватися як порушення антимонопольного зако­нодавства. Патентні пули бувають відкритими і закритими. У відкри­тих пулах кожний учасник може надавати ліцензії стороннім підпри­ємцям без згоди інших учасників. У закритому — тільки за згоди учасників пулу. Перехресне ліцензування — безпосереднє взаємопе- редавання ліцензій між двома чи кількома сторонами. Кожна з них одночасно виступає і як ліцензіар, і як ліцензіат.

Під час «пакетного ліцензування» одночасно надається кілька ліцензій. Воно може як спрямовуватися проти економічної конку­ренції, так і бути щодо неї нейтральним. До «пакетного ліцензуван­ня» приблизно однакове ставлення антимонопольної влади як у США, так і в Європейському Співтоваристві. Воно дозволяється, але з ледь прихованою підозрою. Територіальні обмеження в ліцензій­них угодах вважаються законними, якщо вони не є складовою час­тиною більш широкої схеми згортання економічної конкуренції.

Припинення строку чинності патенту означає і припинення існу­вання створеної ним монополії. Не можна спиратися на такий па­тент для створення конкурентних обмежень.

Патентна монополія вважається «вичерпаною» першим уповно­важеним продажем відповідного продукту. Якщо патентовласник — продуцент запатентованого, наприклад, пристрою, продав чи упов­новажив когось його продати, то в подальшому патентовласник не має жодних прав на цей конкретний виріб. Вказані вище територі­альні обмеження дозволяються лише до першого продажу, тобто до вичерпання прав. Вичерпання прав відоме теорії і практиці як США, так і Західної Європи. У нас в Україні, на жаль, відповідне положен­ня було сформульоване дуже кепсько в початковій редакції статті 25 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 15 грудня 1993 р. Це сформульовано краще в нинішній редакції пункту 3 статті 31 цього закону.

У США строк чинності патентних ліцензійних угод може безпе­решкодно визначатися сторонами в межах періоду дії відповідного патенту. В Європейському Співтоваристві передбачені заходи щодо уникнення автоматичного продовження чинності ліцензійних угод, оскільки зазначене негативно впливає на економічну конкуренцію.

Отже, ліцензування винаходів, промислових зразків, корисних моделей тощо у країнах розвиненої ринкової економіки відбуваєть­ся вже давно. Накопичено чималий досвід узгодження патентної монополії і економічної конкуренції. Цьому сприяв розвиток про­дуктивних сил. А для вдалого запозичення відповідного досвіду Україною необхідна тісна співпраця наших економістів і юристів- патентознавців.