34. Набуття права власності за набувальною давністю.

ст. 344 ЦКУ. Набувальна давність поширюється на випадки фактичного, безтитульного (незаконного) володіння чужим майном. Наявність у володільця певного юридичного титулу, наприклад договору найму, оренди, зберігання тощо, виключає застосування набувальної давності.

Об'єктом правової охорони є нерухоме або рухоме майно. До нерухомих речей належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких без непропорційного збитку для їх призначення є неможливим. Режим нерухомої речі також може бути поширений на об'єкти, роль яких у цивільному обороті надзвичайно важлива (повітряні й морські судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти). Рухомими речами визнаються такі, які можна вільно переміщувати в просторі.

Стаття визначає ознаки володіння, які є необхідними для набуття права власності на річ за набувальною давністю. Володіння має бути добросовісним, тобто якщо володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна (наприклад, покупець, купуючи річ у продавця, не знав, що той не мав права її продавати, а обставини купівлі-продажу не давали підстав для сумніву у правомірності такого правочину). У разі виникнення спору встановити характер володіння (добросовісне і недобросовісне) має тільки суд з урахуванням обставин справи, з якої виникло володіння чужою річчю. Водночас суд повинен мати на увазі, що фактичне володіння вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду. Володіння, що виникло в результаті здійснення злочину, не може вважатися добросовісним. Володіння має бути відкритим, очевидним для всіх третіх осіб, які повинні мати можливість спостерігати за ним, але це не означає, що володілець зобов'язаний спеціально інформувати оточуючих про своє володіння річчю. Володіння має бути безперервним протягом визначених законом строків (для нерухомого майна — протягом 15 років, а для рухомого майна — 5 років). Згідно з ч. 2 ст. 344 ЦК до часу фактичного володіння можна приєднати час, протягом якого майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є. Проте це не обов'язок, а право особи, яка заявляє про давність володіння.

Перебіг строку набувальної давності починається з моменту виникнення володіння. Проте із загального правила ст. 344 ЦК встановлює винятки. Так, відповідно до п. З цієї статті перебіг строку щодо речей, якими заволоділа особа на підставі договору з їх власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про їх повернення, починається на нерухоме майно через 15 років, а на рухоме — через 5 років з часу спливу строку позовної давності за відповідними вимогами, адже до цього моменту майно може бути примусово витребуване його законним володільцем, а фактичне володіння не може бути визнано добросовісним.

Вибуття майна поза волею його володільця (наприклад майно викрадено) не перериває перебігу набувальної давності лише в разі повернення майна його володільцю протягом одного року з моменту його втрати або пред'явлення протягом одного року володільцем позову про витребування майна.

Порядок виникнення права власності на земельну ділянку за набувальною давністю визначається законом. Таким законом є ЗК. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, за набувальною давністю виникає з моменту державної реєстрації.