Географічне розповсюдження рослин

Оскільки життєві форми Раункієра відображають типи, пристосування до несприятливих кліматичних впливів, їх кількісне співвідношення у флорі того чи іншого району земної кулі відображає біологічно важливі особливості клімату і може служити його своєрідним індикатором. В одній зі своїх робіт Раункієр за переважанням тієї або іншої життєвої форми виділяв наступні яскраво виражені типи кліматів: 1) «клімат фанерофітов» - в тропічній зоні з великою кількістю тепла і опадів, 2) «клімат терофітов» - в областях субтропічної зони з зимовими дощами, 3) «клімат гемікриптофітов» - в більшій частині помірної та холодної зон; 4) «клімат хамефіти» - в холодній зоні. Процентне співвідношення різних життєвих форм, виражене у вигляді таблиці або діаграми, називається, по Раункієр, «біологічним спектром життєвих форм». Порівняння таких спектрів для вологого тропічного лісу і листопадного ліси помірних широт показує, що в першому, в зв'язку з відсутністю несприятливих сезонів, різко переважають фанерофіти; в другому, при добре вираженої сезонності клімату, фанерофіти займають більш скромне місце, а найбільш численні гемікриптофіти і геофіти, що зимують в добре захищених умовах .Таке порівняння саме по собі досить показово, але, крім того, для еталона Раункієр запропонував використовувати «нормальний» біологічний спектр земної кулі, що складається з будь-якої випадкової (але досить великий - не менше 1000 видів) вибірці зі списку флори земної кулі. Він включає: фанерофіти - 43%, хамефіти - 9, гемікриптофітов - 27, геофітів - 4, гідрофітов - 1, терофітов - 13%. Окремо розглянута група епіфітів становить 3%. Для порівняльного ботаніко-географічного аналізу можна також використовувати не повні біологічні спектри життєвих форм, а лише показники, що відображають участь у флорі тієї чи іншої форми (зазвичай найбільш екологічно виразною). Так, відсоток трав'янистих видів (тобто мають досить захищені нирки), як видно в табл. 20, дуже високий в північних або гористих (Швейцарія) країнах у порівнянні з областями більш м'якого клімату, і особливо тропічними. Інший приклад: показником ступеня аридності клімату тієї чи іншої території може бути відсоток терофітів у флорі (це в основному ефемерні форми, закінчують вегетацію до настання спеки та посухи). Це добре ілюструється таким прикладом: у флорі Провансу (південь Франції) терофітів 29%, в семіаридних областях Марокко (Півн. Африка) - 56, там же, в аридних районах на кордоні з Сахарою - від 75 до 91%. Для біологічно значущих особливостей клімату вельми показово участь певних життєвих форм не тільки у всій флорі порівнюваних країн, але навіть і в її частинах - окремих сімействах рослин. Звертає увагу малий відсоток трав (а значить, велика кількість деревних і чагарникових форм) в тропічних областях навіть в таких родинах, як складноцвіті або фіалкові (повністю «трав'янисті» в наших помірних широтах). Біологічні спектри життєвих форм відображають не лише загальні риси клімату при порівнянні великих географічних регіонів, але і більш приватні особливості умов і способу життя рослин в різних типах рослинності в межах одного району. Показово переважання хамефіти, пристосованих до суворих умов, в хвойних лісах, гемікриптофітов - на луках і в листопадних лісах. Є приклади достатньо чіткого відмінності спектрів життєвих форм навіть в межах невеликих ділянок, але в різних екологічних нішах: так, по берегах каналів в Істрії (північ Югославії) на укосах північної експозиції гемікриптофіти складають 65%, терофіти 19%, а на більш прогріваються і сухих укосах південної експозиції - відповідно 25 і 57%. В літературі нерідко вказують і на відому обмеженість застосування спектрів життєвих форм для ботаніко-географічного аналізу. Так, мабуть, індикаторне значення спектрів обмежено для флористично «молодих», недавно сформувалися ценозів (наприклад, верхових боліт), де «рослини-прибульці» ще не встигли виробити специфічних для даних умов пристосувань. Далі, частка тієї чи іншої життєвої форми у флорі (тобто списку видів, куди входять всі види, в тому числі рідкісні та малочисельні) ще не відображає її позиції в рослинному покриві. Це буває, наприклад, в тих випадках, коли життєва форма представлена ​​невеликим відсотком видів, але ці види є основними «будівельниками» рослинного покриву як за кількістю і масою особин, так і по ролі (як фанерофіти в хвойних лісах). Крім того, є області, флористично багаті і бідні, і в останньому випадку навіть при домінуванні в рослинному покриві якої життєвої форми вона може бути представлена ​​в біологічному спектрі зовсім невеликим числом видів. Зазначені причини (та інші) призводять до того, що для деяких кліматично цілком аналогічних областей земної кулі отримані вельми різні спектри, наприклад для Італії, Ю. Африки, Ю. Австралії. Тому до методу Раункієра запропоновані поправки, що враховують не тільки наявність в певному районі видів, що представляють ту чи іншу життєву форму, але і їх роль в рослинному покриві, велика кількість особин, займану територію та інші показники. Такий «спектр домінування» життєвих форм, складений з урахуванням цих моментів, більш показовий для оцінки біокліматичних особливостей району, ніж традиційний «біологічний спектр» Раункієра. Ще більш інформативним було б складання «спектрів домінування» життєвих форм окремо за різними ярусах рослинних угруповань (інакше, наприклад в хвойному лісі, важко зіставити за однією і тією ж шкалою фітоценотичних роль сосни і нагрунтових чагарничків).