14.2. Система правоохоронних органів

В умовах воєнного стану відбувається перебудова організації та діяльності правоохоронних органів. Насамперед, це стосувалося спеціальних судів і спеціальних прокурорських органів. Уже 22 черв­ня 1941 р. було розширено підсудність військових трибуналів. У місцевостях, оголошених на воєнному стані, під юрисдикцію військових трибуналів передавалисясправи про злочини, спрямо­вані прош оборони, суспільного порядку та державної безпеки про розбій, умисне вбивство, крадіжку зброї тощо. У роки Другої світовзСвлїни на території РадянськоїУкраїни діяли такі воєнні три-бунаїи: військові трибунали Червоної Армії; військові трибунали ВМФ; військові трибунали НКВС; військові трибунали залізничного транспорту; військові трибунали водного транспорту; військові трибунали в прифронтових областях, утворені з обласних судів їхня діяльність мала, переважно, репресивний характер. Було скасо вано виборність судів -тепер їх призначати. У тилу ворога на тери-торіїУкраїни в партизанських загонах діяли спеціальні партизанські суди, рішення яких іноді затверджувалися загальними зборами партизанів, а частіше - командиром. Однак у більшості випадків питання про покарання винних вирішувало командування загон} в позасудовому порядку.

Окрім цього, натериторіїУкраїнн аж до її окупації функціонувала й загальна судова система, у підсудності якої перебувала частина кримінальних справ і основна маса цивільних справ. З початком визволення України відновлюють роботу обласні та народні суди, що комплектувалися з реевакуйованих суддів і резерву (створю вався підготовкою судових працівників на тримісячних курсах).

144

Обласні, районні та міські прокуратури прифронтової смуги були реорганізовані у військові прокуратури. У діючій армії були військові прокуратури фронтів, армій, корпусів та ін. Також функціонувати військові прокуратури на транспорті, військ НКВС, гарнізонів, залізничних військ, флоту, флотилій тощо. Загальне керівництво всіма органами військової прокуратури покладалося на Прокурора СРСР. Основним завданням військової прокуратури стає нагляд за діяльністю військових суд^:в. Після відновлення органів прокуратури у визволених районах їхнім основним завдан­ням, як і раніше, стає боротьба зі злочинними проявами та загальна наглядова робота.

Роз'єднані напередодні війни НКВС і НКДБ УРСР (як і СРСР) у серпні 1941 р. знову були об'єднані в НКВС. На органи НКВС по­кладалась охорона тилу радянських військ; формування, озброєння та навчання вииищувапьних батальйонів; організація збройного опору в тилу ворога; створення, так званих, "загороджувальних загонів" тощо.

Структура органів міліції не змінюється, але розширюються її обов'язки, з'являються нові напрямки діяльності (боротьба з організованим бандитизмом, дезертирами, вилучення зброї в населення тощо).

14.3. Окупаційний режим на території України

Управління на захоплених німецькими військами українських землях, як і в решті окупованих районів на Сході, здійснювало спеціально створене за наказом А. Гітлера (17 липня 1941 р.)"кейхс-міністерствоу справах зайнятих східних областей". Уся окупована територія поділялася на рейхскомісаріати, ті ж - на генеральні округи, а останні - на округи. Усіх керівників цих адміністративних одиниць призначав німецький уряд.

У липні 1941 р. окуповані Чернівецька й Ізмаїльська області України (з територією понад 15тис. км²)були включені до складу одного із союзників Німеччини - фашистської Румунії. Тут відновлю­валося управління та порядки, що існували до воз'єднапня цих зе­мель у 1940 р. з Радянською Україною. Пізніше (у серпні 1941 р.) між представниками німецької та румунської влади була підписана угода, за якою значна частина території України (понад 40 тис. км^-)-Одещина, південні райони Вінницької та західні Миколаївської областей - об'єднувалися в губернаторство під назвою "Трансністрія" і також оголошувалися частиною румунського королівства.

Західноукраїнські землі - Львівська, Дрогобицька, Станіслав-ська й Тернопільська (без північних районів) області - на правах окремого дистрикту (округу) під назвою "Галичина" були включені до складу створеного на окупованій території Польщі генерал-губернаторства з центром у Кракові. Дистрикт поділявся на округи та повіти. Адміністрація на рівні дистрикту й округів була ви­ключно німецькою.

Чернігівщина, Сумщина, Харківщина й Донбас були оголо­шені прифронтовою зоною та підлягали безпосередньому віданню військового командування. Управління тут здійснювали німецькі військові коменданти. Ця територія була відмежована від рейхе -комісаріату кордоном, який дозволялося перетинати лише в певних місцях, маючи спеціальну перепустку.

Решта українських земель входила до складу утвореного 20 серп­ня 1942 р. за декретом фюрера рейхскомісаріату" Україна", центр якого розміщувався в м. Рівному. Очолив рейхскомісаріат Е. Кох, який відрізнявся надзвичайною жорстокістю та нетерпимістю, а також особливою ненавистю до слов'ян. Територія рейхскомісаріат) становила 339,2 тис. км². Вона була поділена на шість генеральних округів: Волинсько-Подільський (Рівненська, Волинська, Кам'янець-Подільська області); Житомирський (Житомирська, північні райони Вінницької області з м. Вінницею); Київський (Київська та Полтавська області); Миколаївський (Миколаївська, крім захід­них районів, і Кіровоградська області); Таврійський (лівобережні райони сучасної Херсонської та Запорізької областей з центром у Мелітополі); Дніпропетровський (Дніпропетровська та частина районів Запорізької області). Генеральні округи поділялися на округи й райони.

Уся влада й управління в рейхскомісаріаті "Україна" були в руках рейхскомісара, генерал комісарів, гебітскомісарів, штадткомісарів, орткомісарів, фолькскомендантів, ліндвіртів та інших призначених окупаційною владою посадових осіб. Обіймати ці посади могли лише німці. Загарбники також створили "цивільне управління" -міські управи на чолі з бургомістрами, волосні управи на чолі зі старшинами. У селах призначали старост, старшин і поліцаїв, яких вербували, нерідко, з кримінальних елементів і зрадників.

38

Отже, лише деякі допоміжні посади в українській адміністрації (сільського та волосного старшини, старости, іноді бургомістра) могли обіймати представники місцевого населення. Міські та районні управи складалися з кількох відділень. Зазвичай, це були відділи: адміністративно-господарський, освіти, цивільноїопіки, технічний. До складу сільської управи належали: голова, його заступник і се­кретар. При сільських управах теж існували відділи (господар­ський, шляхів, цивільноїопіки). По всіх містах і важливих центрах комунікацій діяли військово-польові суди, комендатури, таємна польова поліція, каральні загони, а в селах і районах - поліцейські відділи на чолі з начальником поліції.

Уцілілі на території України промислові підприємства окупанти оголосили власністю Німеччини, включили до складу імперських фірм і використовували для ремонту військової техніки та виготов­лення боєприпасів. Частину підприємств було повернено колишнім власникам.