7.7. Державний лад на західноукраїнських землях (друга половина XVII ст. - друга половина XVIII ст.)

У складі Речі Посполитої західноукраїнські території поділя­лися на воєводства, землі, повіти, волості, міста, села (гміни), котрі очолювали воєводи, старости, волостелі, каштеляни, солтиси, війти. Усіх їх призначали на ці посади чи королі, чи земські уряд­ники, до того ж тільки із шляхетського середовища. Оскільки ж посади воєвод і старост на межі XVII—XVIII століть перетворюються на довічні, а інколи й на спадкові, то вони розглядалися земськими урядниками лише як джерело прибутку, а функції управління пере­кладалися на призначених ними ж чиновників: підкоморія, старост}; хорунжого, земського суддю, стольника, чашника, підсудка, ловчого, писаря, мечника тощо.

Законодавчі функції в Речі Посполитій здійснював вальний сейм, який складався з короля, сенату (де засідали магнати) та посольської палати ("ізби"). Він визначав основні напрями внутрішньої та зовнішньої політики держави, контролював фінансову справу. Та поступово значення вального сейму зменшується. Голов­ною причиною цього було існування, так званого, "ліберум вето" -права депутата виступати проти прийняття будь-якого акта, внаслідок цього сейм досить часто не мігухвалити рішення та багато сеймів було через це розпущено ("ліберум вето" у 1764 р. було відмінене щодо економічних питань, а у 1791 р. - взагалі). Саме з огляду на не зростає значення земських сеймиків, розширюються функиі' локального самоврядування. До них все частіше й частіше дли

вирішення різних питань звертається король. Сеймики починають втручатися у функції місцевого управління, витісняють на другий план старост, воєвод та інших посадових осіб, перебирають на себе додаткові повноваження у сфері управління.

На початку XVIII ст. в політичному житті Речі Посполитої, зокрема й на західноукраїнських землях, з'являється ще один різно­вид магнатсько-шляхетського органу влади-конфедерація. Це були об'єднання магнатів і шляхти окремих земель або воєводств, скріплені присягою та занесені до судових книг. Керівними органами кон­федерації були генеральності. Конфедерації створювалися як для підтримки короля, так і проти нього ("рокош"). Незважаючи на формальну заборону конфедерацій у 1717 р. сеймом, вони про­довжували діяти, що було свідченням слабкості державної влади.

Молдовію, до якої входила Північна Буковина, очолював воєвода, котрий, здійснюючи управління, спирався на апарат сановників: великий ворник (виконував функції верховного судді та призначав усіх нижчестоящих суддів - ворників); логофест (державний канцлер); паркалаб (комендант фортець і укріплень) та ін. Двірська знать входила до складу Двірської ради та разом з феодальною верхівкою значно обмежувала владу господаря.

Адміністративно Буковина, як і вся Молдовія, поділялася на округи - Чернівецьку (очолював староста) та Сучавську (очолю­вав паркалаб). Помічниками старости та паркалаба були логофести й ватамани. Округи поділялися на околи на чолі з намісниками, а околи - на містечка та села (громади), якими управляли ворники та ватамани. Міста Молдови мали самоврядування, що контролю­валося державними чиновниками та було представлено обраними міщанами міською радою (6-12 каргарів-бюргерів) і начальником міста (шолтузом).

В Угорщині, до складу якої належало Закарпаття, главою Держави був король, а станово-представницьким органом -Державні збори, що складалися з двох палат (табул). Верхню палату складали великосвітські та духовні феодали, а нижню - представники (по два) ^В'Д комітатів, вільних королівських міст і капітулів.

До повноважень Державних зборів належало прийняття законів, затвердження податків, набір рекрутів тощо. Органами вищого Управління були також двірська канцелярія, військова рада, облікова палата, економічна директорія та рада намісництва.

Територія Угорщини поділялася на воєводства (чи банати), одним із яких було Закарпаття. На чолі воєводства стояв воєвода, що на­ділявся всією повнотою влади у сфері управління, а його заступни­ком був підвоєвода. Воєводство поділялося на 13 комітатів на чолі з королівськими урядниками - наджупанами. Воєвод, підвоєвод і наджупанів призначав король. У комітатах діяли комітатські сеймики (дворянські збори), що скликалися приблизно двічі на рік, але такогх) всевладдя як у Польщі вони не мали. При наджупанах функціону­вали комітатські комісії - колегіальні органи управління та різні чиновники, зокрема і їхні заступники (алішпани).

У XVIII ст. комітати було поділено на округи на чолі з фесол-габірами, а округи - на райони, чи циркулі.

Міста в Угорщині поділялися на королівські, із самоврядуван­ням, сільські, що перебували під владою феодалів. Села також були державними та приватновласницькими.