2.Розподіл національного доходу

У сфері розподілу національний доход як політекономічна катего­рія виражає відносини економічної власності між трьома основними економічними суб'єктами — найманими працівниками, капіталістами і державою, конкретизацією яких є такі категорії, як первинні і вто­ринні доходи, трудові та нетрудові доходи, заробітна плата, прибуток, рента, податки та ін. У сфері обміну національний дохід є сукупністю товарних потоків (у т. ч. послуг), передусім, засобів виробництва і пред­метів споживання у процесі руху, тобто кругообороту і обороту. У сфері споживання національний дохід набуває форми кінцевих доходів осіб найманої праці, зайнятих непродуктивною працею, доходів класу рантьє, зайнятих паразитичним споживання та ін.

Необхідність розподілу національного доходу зумовлена, насампе­ред, потребами розширеного відтворення, а отже, спрямування його час­тини у фонд нагромадження. Пропорція, в якій національний дохід розподіляється на споживання і нагромадження, залежить від типу су­спільно-економічної формації, економічної системи і, передусім - су­спільного способу виробництва, стадії та етапу його розвитку, рівня органі­зованості найманих працівників, характеру державної влади та інших чинників. У свою чергу, від розподілу національного доходу залежать темпи економічного розвитку, гострота соціально-економічних супереч­ностей, прогрес продуктивних сил тощо.

Як політекономічна категорія розподіл національного доходу означає відносини економічної власності між найманими працівниками, капіталістами і землевласниками з приводу привласнення новостворе­ної вартості. Формами економічної реалізації цих відносин є привлас­нення заробітної плати найманими працівниками, прибутку - промис­ловими і торговельними капіталістами, дивідендів - різними верства­ми населення і, насамперед, власниками засобів виробництва.

Розподіл національного доходу, окремих його складових та елементів здійснюється як відповідно до загальних для економічної системи зако­нів, так і за специфічними лише для даної сфери законами. Так, розподіл на заробітну плату відбувається згідно з законами формування та дина­міки вартості робочої сили й частково - згідно з вимогами закону розпо­ділу за працею (значною мірою, оскільки залежить від ступеня соціаліза­ції економічної системи капіталізму); розподіл на прибуток та його різновиди - згідно з законом середньої норми прибутку (привласнен­ня на рівновеликий капітал рівновеликого прибутку) за умов нижчої стадії капіталізму та неоднакових за величиною норм прибутку монопо­лізованого та немонополізованого секторів - на вищій стадії капіталізму, що пояснюється владою монополістичного капіталу та впливом держави.

Вагомий вплив на розподіл національного доходу здійснюють за­гальні закони товарного виробництва - закони попиту і пропозиції, закон вартості, закони грошового обігу та ін.

Важливою умовою раціонального розподілу національного доходу є відповідність даних законів вимогам законів безпосереднього вироб­ництва та законам обігу і споживання.

У зв'язку з вищесказаним постає питання про основи формування різних доходів населення.

Якщо виходи­ти з положення про те, що розподіл, у тому числі розподіл та перероз­поділ національного доходу, визначається, зрештою, безпосереднім виробництвом та його законами і при цьому формуються кінцеві дохо­ди населення, то доходимо висновку, що вирішальною об'єктивною ос­новою формування таких доходів є технологічний спосіб виробництва і, насамперед, рівень розвитку продуктивних сил.

Конкретизацією даного положення є те, що процес формування до­ходів населення або структура розподілу таких доходів детермінується структурою технологічного способу виробництва і, насамперед, структу­рою продуктивних сил.

Ця залежність від рівня розвитку продуктивних сил виявляється, по-перше, у тому, що такий рівень, передусім рівень розвитку робочої сили, визначає величину вартості даного специфічного товару, а отже заробітної плати, яка становить основну частку національного доходу (близько 70 % у розвинених країнах світу). Щодо структури продук­тивних сил, то її вплив на структуру доходів населення знаходить свій вияв у тому, що із появою нових елементів продуктивних сил (напри­клад, після розгортання НТР — науки та інформації) у складі сукупного працівника формуються нові загони висококваліфікованих працівників, які привласнюють більшу частку заробітної плати.

По-друге, залежність доходів населення від рівня розвитку продук­тивних сил виявляється в тому, що на певному етапі їхньої еволюції, отже, розвитку внутрішніх суперечностей даної системи, починається активне втручання держави в економіку, процес одержавлення продук­тивних сил, перетворення держави на могутню силу (економічну, полі­тичну, правову та ін.), яка, у свою чергу, активно впливає на формування доходів населення.

Наступною об'єктивною основою формування доходів населення є тип суспільного способу виробництва і, насамперед, відносин економіч­ної власності, а серед них - власності на засоби виробництва. Так, у процесі розвитку акціонерної власності, зокрема широкого розповсю­дження акцій серед значної частини найманих працівників, кількості привласнюваних ними акцій збільшується частка дивідендів у кінце­вих доходах населення.

Найвагоміший вплив на формування доходів населення в межах державної економічної власності має одержавлення значної частки національного доходу (її власність на цю частку), оскільки, наприклад, у США із соціальних витрат держави на федеральному рівні на кожно­го громадянина наприкінці 90-х рр. у середньому припадало близько 5,5 тис. дол.

Значний вплив типу суспільного способу виробництва на форму­вання доходів населення виявляється у наявності за умов капіталізму великої армії безробітних, величезній диференціації доходів між бага­тими і бідними верствами населення, в існуванні понад 100 млн бідних лише у розвинених країнах світу, у наявності періодичних криз надви­робництва тощо.

Перерозподіл національного доходу через державний бюджет є наступною (після розподілу) стадією його руху.

Необхідність перерозподілу національного доходу зумовлюється, по-перше, значною диференціацією доходів, яка не лише загрожує соціальній стабільності країни, але й гальмує стимули до ефективної праці (в такому ж напрямі щодо негативного впливу на стимули праці діє зрівнялівка).

По-друге, такий перерозподіл викликаний потребами у виконанні сучасною державою широкомасштабних соціально-економічних функцій, без яких економічна система не може існувати. У цьому аспекті можнії стверджувати, що без перерозподілу національного доходу не можливий

розвиток сучасного капіталістичного способу виробництва. Конкретні­ше, без нього не можливе проведення структурних реформ в економіці, розвиток фундаментальних наукових досліджень, формування робочої сили належної якості (загальноосвітнього рівня, фізичної працездат­ності значної частини населення, що забезпечується через систему охо­рони здоров'я), дослідження космічного простору та ін.

По-третє, перерозподіл національного доходу зумовленій необхід­ністю підтримки малого підприємництва (через систему державних суб­сидій), національного виробника, забезпечення плюралізму форм влас­ності тощо. По-четверте, доцільністю розширення громадських робіт, розвитку економічної та соціальної інфраструктури та ін. По-п'яте, не­обхідністю розвивати базові, капіталоємні галузі промисловості. По-шосте, потребою у забезпеченні національної оборони та іншими при­чинами.

Перерозподіл національного доходу здійснюється через державний бюджет (механізм прямого оподаткування, державного боргу), механізм непрямих податків, пов'язаних із ціноутворенням, "ножиці цін" (через контрактну систему, монопольні ціни), систему грошово-кредитних (на­самперед, кредитних) відносин, оплату послуг частини працездатного населення, зайнятого непродуктивними видами діяльності, ухилення від сплати податків (сфера тіньової економіки) та ін. Внаслідок цього фор­муються вторинні або похідні доходи, а загалом, кінцеві доходи. Такі доходи також формуються через виплати із фондів соціального страху­вання, суспільних фондів споживання та ін.

Обсяг національного доходу, що перерозподіляється, залежить від економічного потенціалу країни, типу економічної системи (із поси­ленням ступеня соціалізації капіталізму частка доходу, що перерозпо­діляється через державний бюджет, зростає), зокрема рівня монополі­зації економіки, характеру державної влади, податкової системи .

На основі вищесказаного можна стверджувати, що перерозподіл національного доходу охоплює значно ширший спектр відносин еконо­мічної власності, ніж процес його розподілу.

Суб'єктами перерозподілу національного доходу є всі види підпри­ємців, переважна більшість населення, яка сплачує податки й отримує соціальні виплати з бюджету, ті, хто оплачує послуги і отримує їх від працездатної частини населення, зайнятої непродуктивною працею тощо. Тому перерозподіл національного доходу, як політекономічна катего­рія, виражає відносини власності між різними економічними суб'єк­тами у сфері розподілу та обміну з приводу привласнення державою значної частки необхідного і додаткового продукту та наступного його спрямування на виконання функцій держави. Найбільша частка на­ціонального доходу перерозподіляється через державний бюджет.

Державний бюджет є складовою державних фінансів, що є сукупністю грошових фондів, що акумулюються в руках держави і використову­ються для виконання її (держави) соціально-економічних, оборонних та інших функцій. Крім державного бюджету, до державних фінансів входять позабюджетні фонди і державний кредит.

Державний бюджет є менш місткою категорією порівняно з пере­розподілом національного доходу. Це зумовлене тим, що до нього, по-перше, не входять перерозподільчі процеси у сфері обміну (через ме­ханізм цін та ін.), по-друге, аналогічні процеси, що здійснюються через надання послуг та їх оплату. Тому державний бюджет як політекономічна категорія виражає відносини економічної власності між державою (в т. ч. центральними та місцевими органами влади), з одного боку, фізичними та юридичними особами - з другого у сфері розподілу з приводу привласнення останніми частини заробітної плати та прибутків та їх розподілу відповідно до функцій держави, передусім соціально-економічних.

Сутність державного бюджету повніше розкривається у його функ­ціях - розподільчій та контрольній. Перша полягає в акумуляції гро­шових коштів у руках держави та їх використанні для виконання за­гальнодержавних, регіональних та місцевих функцій держави. Конт­рольна функція бюджету виявляється у контролі за фінансовим забез­печенням програми соціально-економічного розвитку країни на кож­ний фінансовий рік, за ефективністю державного регулювання економіки за допомогою фінансів, зокрема регулювання темпів економічного зрос­тання, здійснення структурної перебудови народного господарства, про­ведення раціональної регіональної політики та ін.

3. СПОЖИВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ДОХОДУ

Кінцевим пунктом будь-якого виробництва є споживання. Споживання завершує виробництво, воно ж е й вихідним пунктом нового виробництва. При цьому слід розрізняти два види споживання: виробниче (споживання знарядь і предметів праці в процесі виробництва переважно з фонду заміщення), яке було розглянуто раніше, й особисте (споживання товарів народного споживання й послуг з національного доходу), про що мова піде тепер.

Споживання національного доходу утворює так званий фонд споживання. У вартісній формі фонд споживання - це сума всіх доходів населення, які використовуються на придбання товарів народного споживання, послуг, духовних та соціальних благ, а також надходження в заклади й організації сфери нематеріального виробництва, що обслуговують населення. В натурально-речовій формі фонд споживання - це маса матеріальних, духовних та соціальних благ, призначених для споживання та обслуговування процесу споживання.

Відповідно до такого змісту фонд споживання виконує певні функції: а)задоволення нормальних поточних потреб людей (без чого неможливе просте відтворення людства); б)задоволення зростаючих потреб людей у зв'язку з абсолютним приростом населення (інакше неможливе розширене відтворення людського суспільства); в)задоволення потреб додаткової робочої сили, що надходить у виробництво в зв'язку з його розширенням. При­чому мова йде не лише про задоволення особистих потреб у споживанні, а й про обслуговування населення культурно-освітніми та учбово-науковими закладами, службами охорони здоров'я, управління і т.д.

Названі функції зумовлюють структуру фонду споживання. Див. схему.

Найбільшу питому вагу у фонді споживання займає особисте споживання населення. Зокрема, в 1990р. в Україні воно складало 85,3%. У сучасних умовах, коли йде звуження соціа­льних функції держави (скорочуються видатки з державного бюджету на обслуговування населення й утримання закладів науки, культури, освіти, охорони здоров'я тощо), питома вага особистого споживання у фонді споживання зростає.