- •Лекція 3. Економічні потреби суспільства. Економічні інтереси
- •§ 1. Економічні потреби суспільства, їхня суть та структура
- •§ 2. Класифікація економічних потреб
- •§ 3. Економічний закон зростання потреб
- •§ 3. Економічні інтереси: сутність, суб'єкти, класифікація
- •Лекція 4. Економіка суспільства як сукупність видів економічної діяльності.
- •Тема 5. Власність, її суть, форми і місце в економічній системі
- •Тема 6. Товарне виробництво. Товарно-грошові відносини
- •Тема 7. Загальні основи ринку. Суб’єкти ринкової економіки.
- •Тема 7.1. Ринок як економічна форма організації суспільного виробництва.
- •2) Матеріально-технічна база, 3) складське і товарне господарство, 4) транспортна мережа,
- •5) Система зв”язків та інформація.
- •Тема 7.2. Суб’єкти ринкової економіки.
- •Тема 7.3. Капітал. Витрати виробництва. Прибуток.
- •Тема 8. Змішана економіка та її типи
- •Тема 9. Суспільний продукт і його форми
- •2. Суспільний продукт і його форми.
- •Тема 10. Економічне зростання і його чинники
- •Тема 11. Розподіл національного доходу. Споживання, заощадження і добробут людини
- •1.Суть національного доходу та фактори його зростання.
- •2.Розподіл національного доходу
- •Структура фонду споживання
- •Матеріальна основа й форми економічних доходів населення
- •Види суспільних фондів споживання
- •Тема 12. Міжнародна економіка та її роль у зростанні добробуту людської спільності світу
- •Питання на іспит з дисципліни „Політична економія ” для студентів економічного відділення груп ф – 11
Тема 7.3. Капітал. Витрати виробництва. Прибуток.
1. Капітал. Витрати виробництва, суть, класифікація.
2. Прибуток як кінцева мета діяльності підприємства
1. Капітал, поряд з такими категоріями, як товар, гроші, попит, пропозиція, ціна, належить до найголовніших у ринкових відносинах.
Будь-який капітал (промисловий, торговий, позичковий тощо) починає свій обіг (економічний рух) із грошової форми, тобто як певна сума грошей. Проте обіг капіталу за змістом суттєво відрізняється від обігу товарів і грошей.
В обігу товарів (Т) і грошей (Г), який виражається формулою Т—Г—Т, гроші — лише посередник в обміні одного товару на інший. В обігу товарів і грошей кінцевою метою товаровласників є не гроші як такі, а товари, які вони купують за гроші, отримані від продажу своїх товарів.
На відміну від обігу товарів і грошей обіг капіталу починається і завершується грошима, що відображає загальна формула обігу капіталу: Г—Т—Г' або Г—Т—Г+г, де г означає приріст початкове авансованої суми грошей. Цей приріст К. Маркс назвав додатковою вартістю. Отже, капітал — самозростаюча вартість, або вартість, що приносить додаткову вартість. Власник грошей, який одержує додаткову вартість, є капіталістом. Прагнення до збільшення розмірів свого багатства через присвоєння додаткової вартості спонукає його весь час пускати в обіг гроші, які він одержує з приростом внаслідок їх руху як капіталу.
Гроші перетворюються на капітал тільки на основі і в межах відносин найманого працівника і капіталіста. Поза цими відносинами гроші не є капіталом. Тому, капітал — капіталістичне виробниче відношення між найманими працівниками і капіталістами, тобто відношення «наймана праця — капітал». Загалом рух промислового капіталу виражається формулою:
Рс
Г
– Т ...В...Т '- Г ' ,
Зв
Частина авансованого капіталу, яка функціонує у формі виробничих будівель, машин, устаткування, сировини, електроенергії тощо і не змінює величину своєї вартості у процесі виробництва, є постійним капіталом. Позначають його літерою С (лат. constant — постійний).
Частина капіталу, яка витрачається на придбання робочої сили та змінює свою величину у процесі виробництва, є змінним капіталом. Змінний капітал позначають літерою V (лат. verians — що змінюється).Позначивши додаткову вартість буквою m , одержують формулу структури вартості виробленого товару W = С + V + m, де W— вартість товару.
2. Прибуток — економічна категорія, яка відображає кінцеві результати господарської діяльності, одна з головних форм вартості додаткового продукту, різниця між виручкою від реалізації товару і витратами капіталу.
Оскільки для підприємця вартість товарів (С + V + m) постає у формі витрат виробництва (С + V), то додаткова вартість (m) на поверхні господарської практики набуває форми прибутку. Якщо прибуток позначити символом Р (рrofit), а витрати виробництва — К, то формула вартості товару W = С + V + m зміниться на W = К + Р. Тому додаткова вартість, представлена як породження всього авансованого капіталу, за словами К. Маркса, набуває перетвореної форми прибутку.
Прибуток є не лише створеною, а й реалізованою додатковою вартістю. Економічна реалізація втіленої в товарі додаткової вартості відбувається у сфері обігу товарів шляхом їх продажу. Якщо в силу певних причин (перевиробництво товарів тощо) товар не подолає сферу обігу, тобто не буде проданим, не перетвориться на певну суму грошей, то втілена у ньому додаткова вартість не реалізується власником товару.
Економічним інструментом кількісної розбіжності додаткової вартості і прибутку є ціна. Її відхилення вгору або вниз від вартості товару під впливом притаманних ринковій економіці чинників зумовлює кількісну розбіжність між додатковою вартістю і прибутком. Особливо яскраво ця розбіжність як стійка тенденція, закономірність виявляється у категорії «норма прибутку».
Норма прибутку - відношення додаткової вартості до всього авансованого капіталу, виражене у відсотках.,: Р' = m/ (С + V) • 100%. Цю формулу можна записати і так: Р' = Р / К • 100 %.
На норму і масу прибутку впливає норма додаткової вартості (m' = m / V • 100%) – чим вищий її рівень, тим вищі норма і маса прибутку, і навпаки.
