1. Загальна характеристика підтипу Хребетні.

Відрізняються активним харчуванням: їжа розшукується, нерідко переслідується після того як піймається часто подрібнюється, що полегшує перетравлення. Перехід до активного харчування супроводжується посиленням рухливості і перебудовою рухової системи, хоча її принципова схема зберігається. Хорда замінюється хребтом, розвивається череп (захист головного мозку), що озброєний щелепами (органом захоплення і подрібнення їжі), виникають парні кінцівки їх пояси. Рівень метаболізму у хребетних суттєво підвищується за рахунок інтенсифікації харчування, травлення, дихання, кровообігу і виділення. Суттєво ускладнюється будова і функції центральної нервової системи, органів чуття і гормональної регуляції. На цій основі ускладнюється поведінка і популяційна (внутрішньовидова) організація. Зростаючу роль в житті хребетних починає відігравати групування особин (сім'ї, стаї і т.д.), які упорядковують використання середовища, збільшують можливості харчування, ефективність розмноження і знижують смертність. Ріст рівня життєдіяльності, турботи про потомство супроводжувалось розселенням їх по всій поверхні Землі.

Підтип хребетних розділяють на два розділи: безщелепні - Agnatha, який включає два вимерлі класи, і сучасний клас круглороті, і щелепнороті - Gnathostomata, який об'єднує два надкласи: риби - Pisces і чотириногі - Tetrapoda з 4-ма класами -земноводні, плазуни, птахи і ссавці.

2. Систематика та екологія Круглоротих. Ряд Міного подібні.

Клас Круглороті - Cyclostomata включає сучасних безщелепних. Це найбільш древній клас із хребетних, що живуть нині.

Представники характеризуються голою, слизькою шкірою, відсутністю парних плавців, видовженим червоподібним тілом. Ротовий отвір знаходиться в глибині присоскової передротової воронки. Щелепи відсутні. Вісцентральний скелет хрящовий. Осьовий скелет утворений хордою. її оточує товста сполучнотканинна оболонка, яка охоплює і спинний мозок. Органи дихання 5-ю пар ентодермамальпих зябрових мішків. Мешкають в морях, прісних водоймах і річках. Плавають змієподібно вигинаючи все тіло. Більшість видів паразити і хижаки, вони присмоктуються до водних тварин, переважно до риб.

Жирове тіло виконує видільну функцію разом із спеціалізованими органами виділення (зелені залози раків, мальпігієві судини комах і павукоподібних). У деяких глибоководних, а також комах (жуки – світляки) із певних частин жирового тіла утворюється органами свічення.

Травна система. Має вид трубки, починається ротом, а закінчується анальним отвором. Ротова порожнина оточена ротовими органами, в неї відкриваються протоки слинних залоз. За ротовою порожниною послідовно розміщена глотка, стравохід , шлунок середня та задня кишки.

Налічує близько 1 500 000 видій, водяні і сухопутні тварини, які мають членисті кінцівки і сегментоване тіло. Основні ознаки тину

1Для них характерна гетерономність сегментації. Розділяють 3 відділи: голову, груди і черевце. Іноді сегменти зливаються один з одним.

2.Тіло покрите хітиновою кутикулою, що створює зовнішній скелет, в якому розрізняють тверді пластинки - склерити і м'які зчленовані мембрани. Кожен сегмент покритий 4 склеритами спинна, черевна і бокові пластинки.

Ріст Членистоногих супроводжується линянням. Нова кутикула виділяється шкірним епітелієм.

З.Кінцівки рухомо з'єднані з тілом з допомогою суглобів і складаються з члеників. Розташовані в різних сегментах і необхідні для виконання функцій: захват їжі, рух, дихання.

4.Мускулатура представлена окремими м'язовими пучками. Що утворюють шкірно-м'язові мішки, м'язи мають поперечносмугасту структуру.

5.Травна система складається з верхнього, середнього і заднього відділу кишок. Передній і задній відділи мають кутикулярну систему. У травному тракті є залози, які виділяють травні ферменти.

6. Кровоносна система з'являється центральний орган серце, вона незамкнена. Аорта і артерії, з яких гемолімфа вливається в порожнину тіла і омиває внутрішні органи, потім поступає в судини і серце.

7. Органи дихання різні: кінцівки, зябра (у водних), легені (у наземних). У вищих членистоногих -особлива трахейна система.

8.Нервова система: парний головний мозок, навкологлоткові вузли, середній нервовий ланцюг. Нервовий вузол складіться з 3-х вузлів: протоцеребральний, дейтоцеребральний, трітоцеребральний. Іноді ганглії скупчуються і утворюються нервові вузли.

9. Видільна система: коксальні залози або мальпігієві судини.

10 Розмноження тільки статеве, роздільностатеве, іноді зовнішній статевий диморфізм

Види пшениць. Пшениця належить до родини злакових, роду Triticum, який налічує 22 види, але вирощуються лише деякі з них:

1) м’яка, або звичайна, пшениця – за біологічними особливостями вона буває озима та яра і включає багато різновидностей. Характерні ознаки: нещільний колос, в якому лицьова сторона ширша, ніж бічна; в остистих формах остюки коротші за колос і розходяться під значним кутом; колосові луски широкі і захищають квітки; на колосковій лусці кіль розвинутий слабко, в основі луски зникає, а зверху закінчується зубцем, який інколи нагадує остеподібний придаток; у колоску розвивається 2-5 квіток, кількість зерен – до 4. Зерно борошнисте або напівсклоподібне; у зернівці на протилежному боці від зародка розвивається чубок (хохолок); соломина порожня; у зерні накопичується 16-18% білка і більше;

2) тверда пшениця – менш поширена і займає друге місце серед посівів пшениць. Це переважно яра форма, але вже є і тверді озимі пшениці. Характерні ознаки: колос щільний, остистий, і дуже рідко трапляється безостий; колосові луски гладенькі, з широким, добре вираженим кілем; кільовий зубець невеликий, але широкий, інколи загнутий до середини; на зовнішніх квіткових лусках грубі остюки, довші за колос; кількість квіток у колосі 5-6; зерно видовжене, крупне, з добре вираженою склоподібністю; соломина під колосом заповнена щільною паренхімою; вимолочується зерно важче, ніж у м’якої пшениці. За своїми біологічними ознаками тверда пшениця – степова культура.

Різновидності пшениці характеризуються певними морфологічними ознаками. При визначенні різновидностей враховують наявність чи відсутність остей, забарвлення колоса й остюків, опушеність колоскових лусок і колір зерна (білий чи червоний).

Пшениця – самозапильна рослина довгого дня. Це культура родючих ґрунтів, вибаглива як до поживних елементів, так і до фізичних властивостей ґрунту. Із поживних речовин найбільше забирає азоту.

Кращими ґрунтами для озимої пшениці є чорнозем, темно-каштанові, темно-сірі, сірі опідзолені ґрунти. Малопридатні супіщані, солонцюваті та кислі підзолисті ґрунти.

Озима пшениця – високоврожайна культура. Урожай залежить від сортових особливостей пшениці. Озима пшениця пред’являє високі вимоги до умов життя. Мінімальна температура проростання – 1-2 гр., оптимальна – 15-20 гр. Це холодостійка культура, вона може витримувати на період зимівлі мінусову температуру ґрунту на глибині залягання вузла кущіння до -15-18 град. Але внаслідок різкого коливання температур різко знижується холодостійкість озимої пшениці. Високі температури озима пшениця переносить добре. Вона вологолюбна, особливо в осінній і весняний періоди. Достатня кількість вологи на початку життя рослини сприяє активному росту кореневої системи і розвитку вузла кущіння.

Озима пшениця потребує родючих і чистих ґрунтів. Оранку під пшеницю після попередників треба проводити не пізніше як за три тижні. Мінеральні добрива вносять восени при висіванні і під час підживлення. Кращим способом сівби є вузькорядний з шириною міжряддя. Ґрунтову кірку до появи сходу насіння знищують боронуванням.

Тверда пшениця - Корал Одеський, Харківська 32, Ячмінь - Вавілон, Миронівській 87, Овес - Альф, Скакун, Львівський І. Озима пшениця Миропівська 61, Коломак 3, Просо Київське 87, Миронівське 51; Гречка Астра, Вікторія, Сумчанка. Кукурудза Ювілейний 7011.