5. Здоровий спосіб життя сутність та спадковість.

Здоровий спосіб життя - це такий ступінь існування при якому через застосування певних методів впливу на організм рівень життєдіяльності організму стає оптимальний. Елементи ЗСЖ: Усвідомлення значущості здоров'я; Раціональне харчування; Оптимальний руховий режим; Дотримання правил особистої гігієни; Відмова від шкідливих звичок; Оптимальний психологічний настрій, вміння керувати своїми емоціями; Систематичне загартовування.

Як відомо, спосіб життя людини є фактором, який обумовлює 51% її здоров’я. Спосіб життя – це звички, зафіксовані роками життя; це друга натура. Він залежить від установок, характеру, позицій свідомості. Він не випадковий, а витікає з джерел Я та з світогляду індивіда. Яка людина, такий і спосіб її життя (це режим, ритм і темп життя, особливості роботи, відпочинку, спілкування). У способі життя завжди закладені традиції сімї, народу. Спосіб життя включає три категорії: рівень життя, якість життя і стиль життя.

Здавна велося, що шлях до нового завжди проходив через осмислення пройденого, пережитого, випробуваного часом. Сучасна людина, закладаючи фундаменти здорового способу життя, звертається до набутого її предками. Традиції та звичаї українського народу пропагують усі компоненти здорового способу життя, що засвідчує високу культуру, волю, силу духу наших батьків і прадідів. Фізичні навантаження, рухливий спосіб життя, м’язова активність були постійними супутниками наших предків. Особиста гігієна завжди була невіддільною від здорового способу життя українців. Загальнодоступними засобами гігієни в традиціях українців завжди були сонячні промені, свіже повітря, чиста вода. У способі життя наших предків чільне місце посідала праця: раціонально організована праця і відпочинок чергувалися між собою і позитивно впливали на здоров’я українців. Також доброта, щирість,

добрий гумор були здавна властиві українському народу.

4. Основні аспекти статевого виховання підлітків.

Питання статевого виховання підростаючого покоління є настільки складними у своїй реалізації, що в кожній країні вони вирішуються залежно від суспільного ладу, рівня суспільних відносин, економічного розвитку, а також впливу релігії.

Статеве виховання – це окрема сфера виховного впливу на особистість (фізичне, моральне, естетичне). Поведінці дорослих чоловіків і жінок, їх статевому коханню неодмінно передують досвід життя в сімї, виявлення чуйності й поваги у ставленні до матері й батька, братиків, сестричок, товаришування і дружби в дитинстві. Ставлення до власної статі чи віку протягом життя постійно змінюється, переосмислюється, набуваючи нових психологічних ознак, впливаючи і на характер спілкування, і на професійну діяльність, і на багато інших соціально фіксованих параметрів життєдіяльності. Статева освіта – це формування у дітей відповідних уявлень і знань про фізіологію та психологію жіночого та чоловічого організму, функції репродуктивної системи, значення здоров’я для створення повноцінної і міцної сімї.

Статеве виховання – передбачає формування моральних норм поведінки, пов’язаних з інтимною сферою людського життя, виховання культури між статевих стосунків, підготовку молоді до сімейного життя.

Статеве виховання включає в себе чотири основних тісно взаємопов’язаних аспекти: соціально-психологічний; педагогічний; медичний; сексологічний.

Простір для засвоєння практичних навичок культури статевої поведінки створюється не тільки навчально-виховним процесом, а й позакласною та позашкільною роботою, індивідуальними та груповими заняттями, спеціальними бесідами, включенням інформації з даної теми до змісту навчальних предметів. Необхідною умовою виховання культури між статевих стосунків є відродження традицій, звичаїв, обрядів родинно-побутового характеру українців.

Завдання сімї, школи, суспільства – виховання у підлітків уміння володіти інстинктами статі, що пробуджується, формування усвідомлення високого призначення людини, відповідальності за іншу людину, за здоров’я майбутньої сімї. Тому тут важливо наголошувати на збереженні цнотливості, гідності, порядності, психічного і фізичного здоров’я підлітків і молоді. Для цього необхідно з раннього віку виховувати у хлопців і дівчат почуття самоповаги, гуманного ставлення одне до одного, формувати культуру між статевих стосунків. А це означає виховання у підлітків позиції відвертості довір’я, дружелюбності, поваги і гуманного ставлення один до одного.

14. Запилення у квіткових рослин. Самозапилення і перехресне запилення, їх значення. Приклади різних типів запилення і пристосування до них. Клейстогамія.

Запилення - процес, за участю якого забезпечується перенесення пилку на приймочку маточки. Після того, як в пилкових мішках сформується пилкове зерно, стінки пиляків підсихають, розтріскуються, що зумовлює вивільнення пилку. Для запилення необхідно, щоб пиляк за допомогою комах, вітру чи води потрапив на приймочку маточки. Зовнішній шар оболонки пилкового зерна (екзина) має в своєму складі речовини терпеноїдної природи, які обумовлюють її захисні властивості щодо несприятливих умов довкілля. В ній також локалізовані білки, які контролюють функціонування системи несумісності

пилку і приймочки, в тому числі внутрішньовидову та міжвидову несумісність, Внутрішня частина оболонки (ітина ), крім целюлози і пектинових речовин, містить білки, які забезпечують взаємне розпізнавання пилку і прймочки маточки, та гірологічні ферменти. При попаданні на примочку маточки пилок розпочинає набрякати. Приймочка виділяє секрет із ліпідів, які виконують захисну функцію, та фенольних сполук. Фенольні компоненти регулюють проростання пилку, захищають від інфекцій та відіграють певну роль в системі контролю щодо сумісності. Попадає на приймочку маточки різний пилок, але проростає лише сумісний. Механізм несумісності ще нерозкритий, проте відомо, що під час контакту пилок - приймочка із екзини виділяються глікопротеїн. При їх контакті з несумісною приймочкою розпочинається виділення полози, яка ізолює пилкове зерно. У випадку сумісності активується кутиноза, інші гідрологічні ферменти, які розхилюють стінки маточки, чим сприяють росту пилкової трубки.

Розрізняють самозапилення, коли пилок потрапляє на приймочку тієї самої квітки, й перехресне запилення, при якому пилок квіток однієї рослини потрапляє на приймочку маточки квіток іншої.

Самозапилення відбувається лише у двостатевих квітках і зумовлює самозапліднення (автогамію). Добре запилюються нестогенні квітки, які зовсім не розкриваються.

Клейсторамія зустрічається у деяких фіалок, льону, костриць. Дарвін виявив клейстогамію у рослин п’ятидисяти родів. Процес запилення в цих представників відбувається завдяки проростанню в пиляках, які знаходяться близько від приймочок. Інколи пиляки зовсім не розкриваються і вегетативні трубочки пилинок прокладають собі шлях крізь стінки пиляка, а потім зав’язі.

Самозапильних рослин менше порівняно з перехресно - запильненими. За визначенням Дарвіна самозапилення обмежує пристосованість рослинних організмів до умов навколишнього