34. Еколого біоморфологічна класифікація життєвих форм рослин.

Найбільш розробленою класифікацією життєвих форм покритонасінних і хвойних на основі еколого – морфологічних ознак, є класифікація, запропонована И.Г.Серебряковим.

Відділ А Деревні рослини:

Тип Дерева.

Тип Кущі

Тип Кущики.

Відділ Б. Наземні трави

Тип Монокарпічні трави (однорічники)

Тип Полікарпічні трави (дворічники)

Відділ Г. Водні трави

Тип Земноводні трави

Тип Плаваючі і підводні трави.

30. Галофіти. Екологічні умови зростання та адаптації.Галофіти – це рослини на засолених ґрунтах. Велика кількість галофітів із родини лободових, менше родина складноцвітих, гвоздичних, хрестоцвітих. Для багатьох галофітів характерні м’ясисті стебла і листки з розвиненою водоносною тканиною (солянки). Клітини мають цитоплазму, стійку до високої концентрації солей, з високим осмотичним тиском, що дозволяє поглинати воду із сильно концентрованого ґрунтового розчину. Деякі галофіти здатні виділять назовні солі за допомогою особливих сольових залоз і гідатод. Існують галофіти, які не накопичують солі, так як їх коренева система малопродуктивна для них. Галофіти – солесос, солянки, деякі види айстр, полинь морська.

31. Роль світла у житті рослин. Екологічні групи рослин по відношенню до світла.Світло має дуже важливе значення для життєдіяльності рослин. За його участю відбувається процес фотосинтезу, транспірації, переміщення речовин у рослині, якісні біохімічні перетворення. Енергія сонячного променя витрачається на здійснення морфогенетичних процесів (проростання насіння, закладення і розвиток вузлів кущіння, ріст проростків, формування міжвузлів, розвиток квіток і суцвіть, визрівання плодів тощо), які потребують певної кількості і тривалості світла. Відповідно до потреб в освітленості рослини поділяють на світлолюбних, тіньовитривалих та тіньолюбних.До світлолюбних видів належать мешканці відкритих, добре освітлених місцезростань. Як правило, вони мають вище стебло порівняно з видами, що мешкають у затінку, розсічені листкові пластинки, в листках добре розвинена стовпчаста асиміляційна паренхіма (береза, сосна та ін.).У тіньолюбних рослин (плаун булавовидний, квасениця звичайна, смерека) листки темно-зеленого кольору з високою концентрацією хлорофіла, стовпчаста паренхіма погано розвинена або відсутня.У тіньовитривалих рослин (дуб, липа, бузок), які можуть зростати як на відкритих, добре освітлених , так і витримувати певний ступінь затінку, спостерігаються адаптації, властиві як світлолюбним так і тіньовитривалим видам.

33. Життєві форми рослин. Класифікація життєвих форм рослин за К. Раункієром.Біоморфа - життєва форма організмів, що визначається їх систематичним положенням, формами росту, біоритмами тощо. Біоморфи найбільш повно відбивають специфіку екологічних умов існування виду. Виявляється це в габітусі - своєрідному зовнішньому вигляду організму, що сформувався в процесі онтогенезу під впливом екологічних умов. Таким чином біоморфа дає можливість організмам найбільш повно і оптимально використовувати природне середовище.

В основу класифікації за К. Раункієром покладено розташування бруньок, оновлення:

Папороть - це рослина, клітини якої мають диплоїдний набір хромосом. Розмножується вона безстатевим способом з допомогою спор. На нижній поверхні її листка розміщені невеликі мішечки, в яких відбувається процес спороутворення. Спороутворення у папо­роті здійснюється шляхом мейотичного поділу, внаслідок чого утво­рюються спори - клітини з одинарним набором хромосом. Після до­зрівання спор мішечки, де вони утворилися, тріскаються, і спори по­трапляють на поверхню грунту, При наявності вологи гаплоїдна спора ділиться мітотично і з неї виростає невелика рослина-за­росток. Усі клітини заростка також гаплоїдні. Отже, заросток -цс гаплоїдне покоління, яке живе самостійно і розмножується стате­вим способом. На нижній поверхні заростка розвиваються статеві органи, в одних із яких утворюються сперматозоїди, а в інших -яйцеклітини. Гаплоїдний набір хромосом зберігається і в статевих клітинах - гаметах. При наявності достатньої кількості вологи від­бувається злиття сперматозоїда з яйцеклітиною, внаслідок чого ут­ворюється зигота з диплоїдним (подвійним) набором хромосом, Із зиготи розвивається зародок, який дає початок новій рослині. У цієї рослини також згодом відбувається спороутворення. Таким чином, рослина папороті диплоїдна і розмножується безстатевим спосо­бом -спорами, що виникають у процесі мейозу. А гаплоїдне поко­ління у папороті зведено до заростка, що розмножується статевим способом, під час якого відновлюється диплоїдність клітин.

У покритонасінних (квіткових) рослин спостерігається редукція гаплоїдного покоління. Всі органи квіткової рослини мають клітини з подвійним набором хромосом. При розвитку квітки в насінному зачатку зав'язі маточки відбувається процес мейозу, в результаті якого утворюються чотири гаплоїдні клітини (три з них звичайно відмирають, а четверта - макроспора ділиться мітотично і дає по­чаток зародковому мішку). Одна з клітин зародкового мішка - яйцеклітина. В центрі зародкового мішка

міститься вторинна кліти­на з диплоїдним ядром, що утворюється внаслідок злиття двох гап­лоїдних ядер.

Під час розвитку пиляка також відбувається мейоз, в резуль­таті якого утворюються мікроспори, що дають початок пилковим зернам. Кожне гаплоїдне пилкове зерно ділиться мітотично, внаслі­док чого утворюються дві клітини - вегетативна, до якої відходить майже вся цитоплазма пилкового зерна, і генеративна. Остання ще раз ділиться (при цьому утворюються два спермії). Таким чином, дозріле пилкове зерно складається з трьох гаплоїдних клітин - ве­гетативної і двох сперміїв.

Отже, у циклі розвитку покритонасінних рослин розрізняють два покоління: диплоїдне - основне і гаплоїдне, представлене неве­ликою групою клітин у пиляку, що дають початок пилковим зернам, і у насінному зачатку зав'язі маточки, що дають початок зародко­вому мішку. Окремо гаплоїдне покоління існувати не може.