Порівняння і вимірювання

|вимір|

Порівняння - це операція мислення, за допомогою якої класифікується, упорядковується і оцінюється зміст дійсності. В процесі порівняння проводиться попарне зіставлення об'єктів творчої діяльності в цілях виявлення їх схожих і відмітних ознак, співвідношень їх властивостей і технічних характеристик. Порівняння має сенс тільки стосовно сукупності однорідних предметів, створюючих певний клас, групу. Порівнянність предметів в заданому класі здійснюється по ознаках, істотних для даного розгляду; при цьому предмети, що порівнюються за однією ознакою, можуть бути незрівняні між собою за іншою ознакою.

У практиці творчої і винахідницької діяльності порівняння нових розробок (технічних пристроїв, способів реалізації нових технологій, нових застосувань відомих пристроїв) проводиться з відомими в світовій практиці аналогами і прототипами. Слово «аналог» походить від грецького, що означає схожість, відповідність. Отже під аналогом ми розумітимемо предмет, явище або процес, який по своїй суті і по результату його використання і прояву має певну схожість з об'єктом, що вивчається нами. Слово «прототип» - також від грецького prototуpоn, що означає «прообраз». Під прототипом розуміється один з (відомої множини) аналогів, який найбільш близький за своєю суттю і властивостям до даного об'єкту.

Вимірювання - це операція, за допомогою якої визначається відношення однієї (вимірюваної) величини до іншої однорідної нею величини (до еталону), що зазвичай приймається за одиницю. Число, що виражає таке відношення, називається числовим значенням вимірюваної величини. По суті справи, будь-яке вимірювання два або більш за величини зводиться до їх порівняння за вибраною ознакою (по масі, довжині, потужності, швидкості і т. п.). Для точних наук характерний органічний зв'язок спостережень і експериментів із знаходженням числових значень характеристик досліджуваних об'єктів. Видатний вчений-хімік Дмитро Іванович Менделєєв із цього приводу говорив: «Наука починається з тих пір, як починають вимірювати». Проте треба мати на увазі, що будь-яке вимірювання може бути здійснене тільки тоді, коли є наступні елементи: об'єкт вимірювання, властивість або стан якого характеризує вимірювана величина; одиниця вимірювання; спосіб вимірювання; технічні засоби вимірювання, проградуйовані у вибраних одиницях; спостерігач або реєструючий пристрій, що сприймає результат. Розрізняють пряме і непряме вимірювання. При прямому вимірюванні результат отримують безпосередньо під час операції вимірювання (наприклад, при вимірюванні довжини якогось валика за допомогою лінійки або штангенциркуля; маси винайденої м'ясорубки за допомогою гирь на вагах важелів). Косвені вимірювання базуються на використанні відомих залежностей між шукаємим значенням величини і значеннями безпосередньо вимірюваних величин.

Індукція і дедукція

Індукція - вид узагальнення, пов'язаний з передбаченням результатів спостережень і експериментів на основі даних минулого досвіду. Це процес переходу від знань окремих фактів і подій до більш загальних знань, це принцип «від приватного - до загального», від фактів - до гіпотези, від досвіду - до теорії. Процес індукції зазвичай починається з накопичення результатів спостережень і експериментів, з їх порівняння і аналізу. У міру розширення безлічі таких даних може виявитися регулярна повторюваність будь-якої властивості досліджуваного об'єкту або якісь співвідношення між його параметрами.

Дедукція - це операція мислення, що полягає в тому, що нові знання виводяться на підставі знань більш загального характеру, отриманих раніше шляхом узагальнення спостережень, дослідів, практичної діяльності, тобто індукції. Принцип дедукції: «від загального - до приватного», тобто коли із загальних положень і аксіом виводяться приватні положення. При використанні дедуктивного методу ми виходимо із загальних правил або уявлень, а потім шляхом логічних міркувань виводимо з них приватні висновки або прогнози. Якщо, наприклад, припустити, що затемнення Місяця викликаються тим, що Земля виявляється на шляху сонячних променів і відкидає тінь на Місяць, то шляхом дедукції можна прийти до висновку, що затьмарення повинні знову і знову повторюватися через проміжок часу, достатній для того, щоб Сонце і Місяць, рухаючись по своїх еліптичних орбітах, повернулися в те ж саме положення по відношенню до Землі. Цей проміжок часу повинен бути «найменшим загальним кратним» одного лунного місяця і одного сонячного року, тобто близько 18 років.

Індукція і дедукція тісно пов'язані між собою і до­повнюють| одна одну.