61.Загальні положення про спадкування

Згідно зі ст. 1216 ЦК України, спадкування — це перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спад­кодавця), до інших осіб (спадкоємців). Відповідно до цього визна­чення, спадщину можна визначити як сукупність прав та обов'язків спадкодавця, за винятком тих, які за своєю природою не можуть бути передані іншим особам.

Спадкування має деякі особливості:

129. Спадкоємцям можуть перейти лише ті права та обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України);

130. Права та обов'язки спадкодавця переходять до правонаступ­ників у комплексі, з урахуванням як всіх прав, так і всіх обтя­жень. Отже, якщо спадкодавець залишив борги або його майно було заставлене, до його правонаступників переходять обов'язки щодо погашення цих зобов'язань Так, ст. 1231 ЦК визначає, що спадкоємці можуть успадкувати обов'язок відшкодувати майно­ву та моральну шкоду, які були завдані спадкодавцем;

131. Деякі права та обов'язки за своїм характером не можуть увійти до складу спадщини — це права та обов'язки, що безпосе­редньо пов'язані з особистістю спадкодавця. Згідно зі ст. 1219 ЦК України, до них, зокрема, належать:

132. особисті немайнові права;

133. право на участь у товариствах та право членства в об'єднан­нях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установ­чими документами;

3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

134. права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, вста­новлені законом;

135. права та обов'язки особи як кредитора або боржника, якщо вони нерозривно пов'язані з його особою й у зв'язку з цим не мо­жуть бути виконані іншою особою.

Слід відзначити, що новий Цивільний кодекс значно розши­рив перелік майна, яке може бути успадковане. Так, відповідно до ст. 13 Закону України «Про власність», об'єктами права влас­ності громадян, які можна спадкувати, є житлові будинки, квар­тири, дачі. Садові будинки, предмети домашнього господарства, здмнуктивна робоча худоба, предмети особистого користування, ансельні ділянки, насадження на земельних ділянках, засоби ви-зссництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові су-■2. цінні папери (акції, облігації, сертифікати, депозити, чеки, векселі тощо), а також інше майно споживчого і виробничого зггіїзначення.

Крім того, ст. 1225-1230 ЦК визначено особливості спадку­вання права на земельну ділянку, частки у праві спільної

пісної власності, сум заробітної плати, пенсії, стипендії, ".ментів, інших соціальних виплат, права на вклад у банку фінансовій установі), права на одержання страхових виплат трахового відшкодування), права на відшкодування збитків, хоральної шкоди та сплату неустойки. Згідно з ст. 23 Закону Ук­раїни «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 р., май­но та земельні ділянки фермерського господарства можуть успад-новуватиеь відповідно до закону. Проте якщо успадкування здійснюється двома чи більше особами, земельна ділянка не зідлягає поділу, якщо в результаті поділу утвориться хоча б одна земельна ділянка менша за мінімальний розмір, встановлений для певного регіону. Відповідно до п. 2 ст. 25 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» від 17.07.1997 р., право влас­ності членів кооперативу — фізичних осіб на пай є спадковим.

До об'єктів немайнового характеру, що можуть бути успадковані, слід також віднести права у сфері інтелектуальної власності — ав­торське право, право на наукове відкриття, винахід, корисну мо­дель, промисловий зразок. Об'єктами спадкування є право на одержання винагороди, авторського свідоцтва, патенту тощо.

Спадкодавцем може бути тільки фізична особа.

Коло спадкоємців є значно ширшим. Відповідно до ст. 1222 ЦК України, спадкоємцями можуть бути фізичні особи, що є жи­вими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спад­щини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин — держава, територіальні громади. Основна особливість полягає в тому, що фізичні особи можуть бути спадкоємцями як за законом, так і за заповітом, тоді коли інші особи можуть набути право на спадкування за за­повітом. Окремо слід сказати про відумерлість спадщини: за ст. 1277 ЦК, територіальна громада може набувати право власності на майно, яке визнано судом відумерлим.

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини, право на спадкування за законом одержують особи за правилами черговості.

Так, у ст. 1258 ЦК зазначається, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна чер­га одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприй­няття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків зміни черговості, зазначених у ст. 1259 ЦК України.

Новий Цивільний кодекс України значно розширив коло спад­коємців за законом. Це здійснюється як збільшенням кількості черг спадкоємців, так і збільшенням кількості осіб, які мають право спадкування за правом представлення.

Отже, закон передбачає п'ять черг спадкоємців (ст. 1261-1265 ЦК України).

До першої черги належать найбільш близькі родичі спадкодав­ця — діти, у тому числі зачаті за його життя та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ст. 1260 ЦК України, у разі спадкування за зако­ном усиновлений та його нащадки, з одного боку, та усиновлювач і його родичі — з іншого, прирівнюються до родичів за походжен­ням. Тому усиновлений спадкує після усиновлювача і навпаки, на загальних підставах, як спадкоємці першої черги. Усиновлений не спадкує за законом після смерті рідних батьків та інших ро­дичів за висхідною лінією, а батьки усиновленого не спадкують після його смерті.

Д° ДРУГОЇ черги відносяться рідні брати та сестри спадкодав­ця, його баба та дід як з боку матері, так і з боку батька. Якщо за рішенням суду про усиновлення збережений правовий зв'язок між усиновленим та його рідними братом чи сестрою, то у разі їх смерті він має право на спадкування-як спадкоємець другої чер­ги. У разі смерті усиновленого, його баба, дід, брат, сестра, з яки­ми був збережений правовий зв'язок, спадкують на загальних підставах, тобто як спадкоємці другої черги.

У третю чергу спадкоємців за законом входять рідні дядьки та тітки спадкодавця.

В четверту чергу право на спадкування мають особи, які про­живали зі спадкодавцем однією сім'єю не менше ніж п'яти років до часу відкриття спадщини.

У п'яту чергу право на спадкування мають інші родичі спадко­давця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця, причому народження його самого не зараховується до цього числа.

Також у п'яту чергу право на спадкування за законом отриму­ють утриманці спадкодавця — неповнолітні чи непрацездатні особи, які не були членами його сім'ї, але не менше ніж п'ять років одержували від нього матеріальну допомогу, що була для них єдиним або основним джерелом засобів до існування.

Слід відзначити, що новий Цивільний кодекс відмовляється від імперативності правила черговості, що означає можливість її зміни. По-перше, спадкоємці можуть домовитись про зміну чер­говості, уклавши відповідний договір після відкриття спадщини. По-друге, зміна черговості може відбутись за рішенням суду у ви­падку, коли фізична особа, яка є спадкоємцем за законом більш далекої черги, може отримати право на спадкування разом зі спадкоємцями іншої черги. При цьому суд може керуватись та­кими обставинами, як надання допомоги, матеріального забезпе­чення тощо цією особою спадкодавцеві, який через похилий вік, хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Існує також поняття спадкування за правом представлення. Так, ст. 1266 ЦК України визначає, що внуки, правнуки спадко­давця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живі на час відкриття спадщини. Прабаба, прадід спадкують ту частку спад­щини, яка належала б за законом їхнім дітям (бабі, дідові спадко­давця, якби вони були живими. Племінники спадкодавця спад­кують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім ма­тері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони були жи­вими. Двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту част­ку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (тітці, дядькові спадкодавця), якби вони були живими.

Якщо спадкування за правом представлення здійснюється кількома особами, частка їхнього померлого родича ділиться між ними порівну. При спадкуванні по прямій низхідній лінії право представлення діє без обмежень ступеня споріднення.

Закон визначає також випадки усунення спадкоємців від пра­ва на спадкування (ст. 1224 ЦК України), яке стосується осіб, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя. Проте це положення не застосовується, якщо спадкодавець, знаючи про замах, все ж призначив їх своїм спадкоємцем за заповітом.

Не мають права на спадкування також особи, які умисно пе­решкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшен­ню їхньої частки у спадщині.

Взагалі не мають права на спадкування батьки, які були поз­бавлені батьківських прав, а також батьки (усиновлювачі) та пов­нолітні діти (усиновлені), інші особи, які ухилялись від виконан­ня обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо це встановлено судом. За рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо вона ухилялася від надання допо­моги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Не мають права спадкування особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішен­ням суду, крім випадку, коли другий з подружжя, який його пере­жив та не знав і не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу.

Держава та інші особи публічного права, за загальним прави­лом, не можуть бути спадкоємцями фізичної особи. Тільки у ви­падку, коли особа не має спадкоємців за заповітом і за законом, або вони усунені від права на спадкування, не прийняли спадщи­ну, відмовились від її прийняття, спадщина може переходити у власність особи публічного права — територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Для цього суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самовряду­вання, яка подається після спливу одного року після відкриття спадщини (ст. 1277 ЦК України).

Часом відкриття спадщини є, відповідно до ч. 2 ст. 1220 ЦК України, день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Відповідно до ч. З ст. 1220 ЦК України, якщо протя­гом однієї доби померли особи, які могли б спадкувати одна після одної, спадщина відкривається одночасно й окремо щодо кожної з них, причому конкретна година смерті кожної не має значення. Так, якщо подружжя загинуло внаслідок автомобільної аварії протягом однієї доби, але не одночасно, спадщина відкривається щодо обох разом. Таким чином, той з подружжя, який помер пер­шим, не стає спадкодавцем другого і навпаки. У разі смерті цих осіб одна після одної протягом різних діб, навіть з невеликим роз­ривом у часі, спадщина відкривається на загальних підставах. Особа, яка померла останньою, вважається померлою після

відкриття спадщини, і якщо вона не встигла її прийняти, право на прийняття її частки у спадщині переходить до спадкоємців за правилами спадкової трансмісії (ст. 1276 ЦК України).

Якщо кілька осіб, які могли б спадкувати одна після одної, померли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо), припускається, що вони померли одно­часно. У цьому випадку спадщина відкривається одночасно й ок­ремо щодо кожної з цих осіб (ч. 4 ст. 1220 ЦК України). В цьому випадку час настання смерті осіб припускається, тому ця норма застосовується, коли конкретний час смерті осіб визначити не­можливо. Якщо відомо, що одна з них пережила іншу і померла пізніше (в іншу добу), спадкування здійснюється за правилами спадкової трансмісії.

Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спад­кодавця. Якщо воно невідоме, місцем відкриття спадщини є місце­знаходження нерухомого майна або основної його частини, а за зідсутності нерухомого майна — місцезнаходження основної части­ни рухомого майна (ст. 1221 ЦК). Місцемпроживання фізичної осо­би віком до 14 років визнається місце проживання її батьків (уси-новлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здо­ров'я. Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка вико­нує щодо неї функції опікуна. Місцем відкриття спадщини для військовослужбовців строкової служби, осіб, які померли в місцях позбавлення волі, чи для осіб, які навчаються в іншому місці, буде місце їхнього постійного проживання до призову, винесення виро­ку чи вступу до навчального закладу. Щодо громадян України, які достійно проживали за кордоном, місцем відкриття спадщини буде країна, в якій вони постійно проживали. В цьому випадку свідоцт­во про право на спадщину може видаватись посадовою особою кон­сульської установи, якщо інше не передбачено законодавством країни, в якій постійно проживав померлий громадянин.

Згідно зі ст. 1268 ЦК, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. При цьому не допускається прийняття спадщини за умови чи із застережен­ням. За загальним правилом, для прийняття спадщини встанов­люється строк у шість місяців з часу її відкриття.

Спадкоємець за заповітом чи за законом також може відмови­тись від прийняття спадщини. Заява про відмову подається до пп таріальної контори за місцем відкриття спадщини.

Ст. 1278 ЦК України встановлює, що частки кожного спад­коємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сан не розподілив спадщину між ними.