34. Вчення про ноосферу.

Цей термін запропонував французький філософ і природознавець П’єр Тейяр де Шарден у 1925 р. Зміст його, розвинений Вернадським, такий: впливати на природу, змінювати біосферу слід особливо раціонально, думаючи не про сьогоднішні вигоди, а про майбутні наслідки. Ноосфера – це сфера взаємодії суспільства і природи, у межах якої розумна людська діяльність стає визначальним чинником розвитку.

Сенс ноосфери полягає не у стихійному руйнівному втручанню у природу, а у науково обґрунтованому збереженню на Землі умов для життя і щастя людей, тобто ноосфера – це найвища стадія розвитку біосфери, яка характеризується збереженням усіх природних закономірностей біосфери та максимальними можливостями суспільства задовольняти матеріальні і культурні потреби людини.

Основні ідеї вчення про ноосферу В.І. Вернадського такі:

• еволюція біосфери спричинила появу людини, котра відзначається мисленням та рефлексією; мислення стає самостійним феноменом, що впливає на подальший розвиток довколишнього світу, і це відбувається певною мірою спрямовано; останнє є сутністю поняття ноосфери;

• людство повністю знесилило біосферу;

• людина завжди залишається складником природи;

• завдання науки – свідоме формування ноосфери, регулювання за допомогою людської діяльності доцільного розподілу природних благ.

У його працях зазначено конкретні умови, необхідні для створення та існування ноосфери:

- заселення людиною усієї планети;

- різке перетворення засобів зв’язку та обміну між країнами;

- початок переважання геологічної ролі людини над іншими геологічними процесами, що відбуваються у біосфері;

- розширення меж біосфери та вихід людини у Космос;

- відкриття нових джерел енергії;

- рівність людей усіх рас і релігій;

- збільшення ролі народних мас у вирішенні питань зовнішньої та внутрішньої політики;

- свобода наукової думки і наукового пошуку від тиску релігійних, філософських і політичних побудов;

- продумана система поліпшення добробуту трудящих, створення реальної можливості не допустити недоїдання і голоду, злиднів та надзвичайно зменшити вірогідність хвороб;

- розумне перетворення природи Землі з метою зробити її спроможною задовольняти усі матеріальні, естетичні і духовні потреби населення, яке зростає;

- виключення війн із життя суспільства.

Оцінюючи роль людського розуму і наукової думки як планетарного явища, Вернадський дійшов до таких висновків:

1. хід наукової творчості є тією силою, якою людина змінює біосферу;

2. ці зміни біосфери відбуваються незалежно від людської волі, стихійно, як природний процес;

3. оскільки середовище життя є організованою оболонковою планети – біосферою, то входження нового чинника її зміни – наукової роботи людства – є природним процесом переходу біосфери в нову фазу – фазу ноосфери.

На шляху перетворення біосфери на ноосферу виникають нові за якістю кругообіги речовини, основні ознаки яких такі:

• збільшується обсяг матеріалу, що механічно вилучається із земної кори, що пов’язано зі збільшенням розробок родовищ корисних копалин;

• відбувається масове споживання (спалювання) продуктів фотосинтезу минулих геологічних епох;

• антропогенні процеси в біосфері орієнтовані на розсіювання енергії, а не на її накопичення, як це було характерно для біосфери до появи людини;

• масово створюються речовини, яких раніше в біосфері не було, зокрема, читсі метали; з’являються, хоча і в невеликих кількостях, трансуранові хімічні елементи (плутоній) у зв’язку з розвитком ядерної технології і ядерної енергетики;

• ноосфера виходить за межі Землі внаслідок науково-технічної революції.

Загальні принципи вчення про ноосферу В.І. Вернадського можна підсумувати у таких положеннях:

1. Фундаментом концепції ноосфери є створене Вернадським вчення про біосферу як цілісну планетарну оболонку;

2. Концепція ноосфери відображає стихійний процес переходу біосфери у новий еволюційний етап – ноосферу – під впливом соціальної наукової думки і праці людства. Цей процес зумовлений виникненням і різким прискоренням науково-технічного прогресу у ХХ ст.

3. Головним соціальним двигуном переходу біосфери у ноосферу є різко збільшена творча активність народних мас, прагнення їх до максимального наукового знання, участі у громадському житті й управлінні державою.

4. Єдиною життєздатною соціально-економічною і політичною основою побудови ноосфери є науковий соціалізм.

5. Концепція ноосфери розкриває оптимальні шляхи взаємодії суспільства і природи.

6. Концепція ноосфери висуває основоположною умовою її створення відсутність руйнівних війн між народами.

Закон ноосфери В.І. Вернадського (1944 р.): біосфера неминуче перетвориться у ноосферу, тобто у сферу, де розум людини буде відігравати провідну (домінантну) роль у системі «природа-суспільство».