Тема 28 «економічне зростання»
ВСТУП …………………………………………………………………………..16
1. Сутність економічного зростання…………..…………………………...….17
2. Типи економічного зростання та їхня характеристика…………………...19
3. Економічний цикл і його фази. Економічна криза...………………………22
ВИСНОВКИ…………………………………………………………….…….…31
СПИСОК ЛІТЕРТУРИ……………………………………………………….…32
ВСТУП
Однією з найважливіших довгострокових цілей економічної політики уряду будь-якої країни є стимулювання економічного роста, підтримка його темпів на стабільному та оптимальному рівні. Необхідно мати чітке уявлення про те, що таке економічне зростання, які фактори його стимулюють, а які, навпаки, стримують. В економічный теорії розробляються динамічні моделі економічного зростання, які допомагають дослідити умови досягнення оптимального (рівноважного) темпу економічного зростання для кожної конкретної страни і виробляти ефективну довгострокову економічну політику. Висновок відомого історика економічної думки Б.Селігмена, приведенний в епіграфі, має на увазі, що видатні економісти, автори теорій економічного зростання, звичайно ж, не претендували на створення всеоб'емлюваної та універсальної теорії, не намагалися осягнути неосяжне. Тому кожна теорія або модель має певні допущення або абстракції, які дозволяють виділити і вивчити найбільш суттєві фактори економічного зростання.
Тема 28 «економічне зростання»
1. Сутність економічного зростання
Економіка будь-якої країни не тільки виробляє національний продукт, а й відтворює ту його частину, яка витрачається на виробниче і невиробниче споживання. У сучасній ринковій економіці виробництво національного продукту в довгостроковому плані є расширення. Це означає, що в поточний період часу вироблено продукту більше, ніж його було використано у попередній період. Динаміка розширеного відтворення як раз і характеризує таке явище, як економічне зростання.
Найбільш просте визначення та обчислення економічного зростання пов’язано з найбільшим показником національних рахунків - ВВП (або ВНП) в реальному, тобто очищеному від інфляції, вираженні.
Економічне зростання - це відносна зміна обсягу реального ВВП (або ВНП), що відбувається за аналізований період, Темпи економічного зростання обчислюються в темпах приросту реального ВВП або ВНП у процентному вираженні і зазвичай підраховуються за рік. Однак, в залежності від характеру дослідження, цей показник можна розрахувати за місяць, квартал, десятиліття, тобто за який завгодно доцільний період часу.
Під темпами приросту ВВП розуміється відношення різниці між реальним ВВП у розглянутий і в попередній періоди до реального ВВП в попередньому періоді:
де Уt, обсяг реального ВНП у розглянутий період, а Уt-1 - обсяг реального ВВП в попередній період.
Економічне зростання є динамічним сукупним показником.
Під темпами приросту ВВП розуміється відношення різниці між реальним ВВП у розглянутий і в попередній періоди до реального ВВП в попередньому періоді і характеризує стан економіки країни в цілому в тимчасовому аспекті.
Подібний показник можна використовувати і для характеристики окремих секторів економіки, галузі, виробництва і навіть одного підприємцю. В такому випадку розраховуються темпи приросту обсягу виробництва галузі чи підприємства, а показник називається «зростанням сектора, галузі або виробництва якого-небудь товару». Наприклад, в Україні економічне зростання в 2005 р. становив 0,6%, а в 2011р. 0,9%. Однак картина економіки за галузями нагадувала броунівський рух: в одних - нульове зростання, в інших - падіння, в третіх, навпаки, - зліт (до 15-16%).
Показник економічного зростання далеко не завжди буває величиною позитивною. У статистичних довідниках можна побачити і нульові темпи економічного зростання, і негативні. Якщо у розглянутий період сукупний продукт відтворюється в тих же обсягах, що і в попередньому, то можно говорити про нульовий економічному зростанні. Про кризисний стан економіки, при якому національний продукт воспроизводиться не повністю, а лише частково, свідчить негативне зростання. Так, протягом усієї першої половини 90-х років в Україні спостерігається негативне економічне зростання, причому темпи падіння ВВП скорочувалися. У 1996 р. спад змінився нульовим економічним зростанням.
Звичайно ж, показник реального ВВП не може претендувати на ідеальність обчислення темпів економічного зростання. Уявімо собі, що населення країни зростає великими темпами, ніж реальний ВВП. І навіть якщо обидва показники збільшуються, частка сукупного продукту на душу населення буде скорочуватися. Мабуть, можна охарактеризувати стан економіки країни більш точно, використовуючи при підрахунку темпів економічного зростання показник реального ВВП на душу населення.
Але і цей показник не бездоганний. Припустимо, що, навпаки, в результаті перевищення смертності над народжуваністю населення країни скорочшується. В цьому випадку при нульових темпах приросту реального ВВП частка сукупного продукту на душу населення буде збільшуватися. Теоретично подібну картину можна уявити і при негативних темпах приросту ВВП, в тому випадку, якщо темп скорочення населення перевищить темп зниження реального ВВП. Знову ж таки, твердження про наявність позитивного економічного зростання в подібній ситуації навряд чи було б економічні коректним.
Отже, на теоретичному рівні для спрощення і при інших рівних умовах цілком можна використовувати реальний ВВП (ВНП) і згадану вище формулу для визначення рівня економічного зростання.
Звичайно ж, на практиці використовуються різноманітні і складніші способи обчислення економічного зростання. Наприклад, Світовим банком в основному використовуються два варіанти: підрахунок темпів зростання методом найменших квадратів і методом експоненційного згладжування.
2. Типи економічного зростання та їхня характеристика
Існує 2 основніх типу економічного зростання: екстенсивний та інтенсивний.
При екстенсивному типі розвитку економічного зростання досягається шляхом кількістю-ного збільшення факторів виробницства, а при інтенсивному - шляхом якісного їх здійсненювання та кращого використання. Більш того, в цьому випадку економічне зростання можливе і при зменшуються темпах капітальних вкладень, і навіть при зменшенні їх фізичного обсягу.
Екстенсивний економічне зростання відбувається завдяки простому нарощуванню застосовуваних факторів: засобів виробництва і робочої сили. Як вже було сказано, екстенсивний економічний ріст є історично первинним шляхом розширеного відтворення. Тому він має ряд негативних характеристик, які є наслідком недосконалості даного типу. Дуже важливо буде розглянути проблеми пов'язані з екстенсивним економічним зростанням, тому що будучи першою моделлю розширеного відтворення, цей тип є ще й базис для подальшого економічного розвитку. Тому необхідно висвітлити ці проблеми, для того щоб виключити помилки в майбутньому.
Екстенсивний шлях, завдяки залученню у виробництво все більше робочої сили, сприяє скороченню рівня безробіття, забезпечення найбільшої зайнятості робочих ресурсів. Програма відновлення та підтримання в розумних масштабах повної зайнятості є незаперечним засобом прискорення темпів зростання. Проте тут слід зробити декілька застережень. Якщо ми зменшимо рівень безробіття з 6 до 3%, то це зменшення представляється значним. І з точки зору людей воно таким і є. Однак у перекладі на продукцію це означає, що ми перейшли з рівня зайнятості в 94% до рівня зайнятості в 97%. Це співвідношення - 97/94 або 3/94 - не можна ігнорувати, і воно дає більш точне уявлення, ніж співвідношення 3/6 або 50%, про збільшення виробництва, яке може бути досягнуте за допомогою політики високої зайнятості. Крім того, скоротивши безробіття з 6 до 3%, ми можемо додатково збільшити річний темп росту на 3% (або 3/94), довівши його, наприклад, зі звичайних 4 до 7% в рік. Але такі високі темпи по своїй природі тимчасові. Стан повної зайнятості не може відновлюватися заново щорічно. У наступному році зростання буде відбуватися знову колишнім темпом в 4% через відсутність вільної робочої сили, яку можна було б використовувати у відтворенні. Розглядаючи такий фактор як, робоча сила, слід зазначити, що освіта і професійна підготовка працівників підвищують продуктивність праці, а, отже, прискорюють темп економічного зростання. Інвестиції в людський капітал - важливий засіб підвищення продуктивності праці.
Наступна проблема, при екстенсивному типі, яку слід розглянути - це застій, при якому кількісне збільшення випуску продукції не супроводжується техніко-економічним прогресом. Але технічний прогрес є важливим двигуном економічного зростання, ним визначається 28% приросту реального національного доходу в період 1982-1991 рр. в Україні, а зараз – 34%. За визначенням, технічний прогрес включає в себе не тільки абсолютно нові методи виробництва, але також і нові форми управління та організації виробництва. Взагалі кажучи, під технічним прогресом мається на увазі відкриття нових знань, що дозволяють по-новому комбінувати дані ресурси, дані ресурси з метою збільшення кінцевого випуску продукції. На практиці технічний прогрес і капіталовкладення тісно взаємозалежні: технічний прогрес часто спричиняє за собою інвестиції в нові машини і обладнання. При екстенсивному економічному зростанні випуск продукції підвищується в тій же мірі, в якій зростають величини використовуваних виробничих основних фондів, матеріальних ресурсів і чисельності працівників, отже, на незмінному рівні залишаються значення такого
економічного показника як фондовіддача та інші, інакше кажучи, загальна ефективність виробництва залишається, у кращому випадку незмінною. Отже, не вистачає коштів на оновлення основних виробничих фондів (будівлі, обладнання), фактично не впроваджуються новітні науково-технічні розробки. Так, у колишньому СРСР знос виробничих основних фондів зріс за 1986-1990 рр. з 38% до 41%.
Екстенсивний тип економічного зростання дозволяє швидко освоювати природні ресурси. Але внаслідок того, що використання цих ресурсів при екстенсивному типі йде нераціонально, відбувається швидке виснаження рудників, орного шару землі, корисних копалин. При екстенсивному економічному зростанні такий показник як матеріаломісткість залишається фактично незмінною, а так як виробництво зростає, то неминуче виснажується непоправна сировинна база. Отже, доводиться витрачати все більше праці і засобів виробництва для видобутку кожної тонни палива і сировини.
Проблема розвитку природних ресурсів зливається з проблемою удосконалення техніки для більш раціонального використання ресурсів, зниження матеріаломісткості продукції та з проблемою забезпечення устаткування і знарядь для використання та виявлення цих ресурсів. Приблизно 19% - майже 1/5 - щорічного приросту реального національного доходу України за період 1982-1991 рр. визначалося збільшенням капіталовкладень. Не дивно, що продуктивність праці працівника підвищиться, якщо їм буде використовуватися більше основного капіталу. Потрібно підкреслити, що обсяг основного капіталу, що припадає на одного працівника, є вирішальним фактором, що визначає динаміку продуктивності праці. За даний період часу цілком можна збільшити сукупний обсяг капіталу, але якщо чисельність робочої сили зростає швидше, продуктивність праці падає, тому що скорочується фондо-озброєність кожного працівника. При екстенсивному шляху економічного зростання як раз виникає ця проблема. Основні фонди зношуються і в умовах повної зайнятості населення фондоозброєність працівника скорочується. Яскравий приклад - колишній СРСР, де фактично існувала абсолютна зайнятість населення, а рівень і морального і фізичного зносу основних фондів перевищував десятки років, через це вводилася позмінна робота, люди працювали у 2-у, 3-ю зміни. Інфраструктура України (шосейні дороги, мости, громадський транспорт, система водоочищення і муніципального водопостачання, аеропорти тощо) все частіше стикається з проблемами морального та фізичного зносу, крім того, розвиток інфраструктури недостатньо для вирішення завдань економічного зростання в майбутньому. Знадобиться істотно збільшити інвестиції держави в цю галузь, щоб прискорити економічне зростання. Уповільнення економічного зростання в період СРСР в значній мірі пояснюється браком капіталовкладень у розвиток інфраструктури.
3. Економічний цикл і його фази. Економічна криза
Ринкова економіка за своєю природою динамічна, періоди швидкого розвитку систематично змінюються періодами застою, т. е. має місце певна циклічність.
Економічний цикл - це періодичні коливання рівня ділової активності (рівні зайнятості, виробництва та інфляції), представленого реальним ВВП.
В економіці відсутня єдина теорія економічного циклу, дослідники звертають увагу на різні причини циклічності. Але більшість економістів пропонують вивчати це явище через аналіз зовнішніх і внутрішніх факторів, які впливають на характер циклу, його тривалість, специфіку прояву окремих фаз.
До зовнішніх чинників відносять:
- відкриття великих родовищ ресурсів;
- освоєння нових територій і пов'язана з цим коливання чисельності населення;
- великі винаходи, нововведення, зміни в технологіях, що впливає на структуру суспільного виробництва.
До внутрішніх чинників відносять:
- фізичний термін служби основного капіталу;
- зміна в особистих споживчих витратах, що впливає на обсяги випуску і зайнятості;
- процес інвестування;
- макроекономічну політику держави (використання інструментів прямого і непрямого впливу на пропозицію, попит).
Під економічним циклом мається на увазі період розвитку економіки між двома однаковими станами кон'юнктури. На рис.1 представлені основні фази ділового циклу, в ході яких основні показники (ВВП, зайнятість, безробіття і т.д.) відхиляються від середніх показників динаміки. Це відхилення вимірюється як
(Yfull - Y) / Yfull,
де Y - фактичний обсяг виробництва;
Yfull - потенційний обсяг виробництва, тобто обсяг виробництва при повному використанні ресурсів.
Поняття потенційного виробництва та відхилення (розриву) ВНП важливі, оскільки дозволяють уточнювати цілі макроекономічної політики.
Потенційний ВВП (або економічний потенціал) - обсяг виробництва при повній зайнятості ресурсів.
Повне використання ресурсів передбачає природний рівень безробіття в межах 5 - 6,5% від загальної чисельності робочої сили і завантаження виробничих потужностей на 85 - 90%. Ці показники розрізняються по країнах, але в будь-якому випадку повне використання ресурсів не означає їх 100% використання.
Рис.1 Тренд та циклічне коливання реального ВВП.
Теорія циклу покликана пояснити причини коливань економічної активності суспільства в часі (хвилеподібна крива), а теорія зростання досліджує фактори та умови сталого зростання як довгострокової тенденції в розвитку економіки (трендова лінія).
В структурі циклу виділяють вищу і нижчу точки активності і що лежать між ними фази спаду і підйому. Загальна тривалість циклу вимірюється часом між двома сусідніми нижчими точками активності. Відповідно тривалістю спаду вважається час між вищою і наступною нижчою точками активності, а підйому - навпаки.
Поєднавши на графіку (рис.1) точки, в яких позначений реальний ВВП (на потенційному рівні) початок періоду дослідження t1 і реальний ВВП кінця періоду дослідження тн. Ми отримаємо лінію Т, яку прийнято називати трендом (тренд - тенденція) реального ВВП.
Якщо брати проміжок часу, що вимірюється кількома десятиліттями, то практично для будь-якої країни тренд реального ВВП буде зображуватися прямій, що йде вгору під певним кутом по відношенню до осі абсцис.
На цьому ж графіку показано фактичне коливання реального ВВП в короткостроковому періоді, без того «згладжування», яке необхідно для побудови графіка тренда. Хвилеподібна лінія F показує коливання ділової активності навколо лінії тренда. Лінія F відображає коливання рівня ВВП, викликані існуванням економічних циклів. Таким чином, слід відрізняти довгострокову динаміку (тренд) від короткострокових коливань ділової активності.
Звернемо увагу на переломні точки - «пік», або «бум» (b, f) і «дно» (d, h). Відстань між двома точками «піку» і «дна» позначає тривалість циклу. Відстань від переломних точок по вертикалі до лінії тренда, наприклад і, вимірює амплітуду циклічних коливань.
Економічний цикл ділять на чотири фази:
1. Рецесія (криза-відрізок hd на рис. 1) У цій стадії виробництво скорочується, темпи приросту стають негативними, зростає безробіття і знижується сукупний попит.
2. Депресія (відрізок cd). Національний дохід продовжує знижуватися, але темпи падіння сповільнюються, тому крива темпів приросту «повертається» вгору.
3. Пожвавлення (відрізок de). Перехід від падіння виробництва до його збільшення, поступове повернення економіки до стану, відповідному рівноважного росту.
4. Експансія. (відрізок ef). Національний дохід зростає, незважаючи на повну зайнятість. Збільшується попит на інвестиції, безробіття знижується нижче природного рівня.
Підвищуються рівень цін, ставка заробітної плати і ставка відсотка. Неминучим наслідком такого розвитку подій є перехід від зростання до спаду.
Проблематика теорії економічних циклів обумовлює застосування складних динамічних моделей з використанням диференціальних рівнянь.
Найбільш нищівній і критичної фазою промислового циклу є криза. Перш за все, через несподіванки. До цього моменту економіка перебувала у фазі підйому (буму), коли вона процвітала в усіх відношеннях. Несподіванкою кризи обумовлюється його руйнівність. Просто підприємці, як правило, не бувають до нього готові, тому перебіг фази кризи носять вибуховий, обвальний характер. Порушується рівновага не в якій-небудь одній галузі, а в усій економіці.
Ринок виявляється переповненим товарами, попит стрімко зменшується, а виробництво триває, хоча товарні запаси небезпечно зростають. Природно, слід стрімке падіння цін, руйнується механізм кругообігу капіталу. Виникають криза не платежів і гігантський дефіцит готівки. Виробництво хоч і запізніло, але швидко згортається. Курс цінних паперів падає, вони знецінюються, векселями вже ніхто не вірить. Починається період крахів, ліквідації підприємств. У першу чергу «лопаються» банки і кредитні установи, оскільки не повернення кредитів носить масовий характер. Природно, різко зростає позичковий відсоток. Зростає безробіття, досягаючи критичної межі, а заробітна плата падає. Коли прибуток падає навіть у найбільших підприємств, ніхто не думає про капітальні вкладення - їх масштаби падають. Таку нерадісну картину являє собою фаза кризи.
Фаза депресії слід за кризою, для неї характерне «заморожування» економіки в тому стані, в якому вона опинилася в результаті кризи. Ця фаза носить тривалий характер, іноді буває найтривалішою за часом. При депресії стрімко змінюється на тлі загального застою тільки величина позичкового відсотка. Вона падає, так як у капіталістів з'являються вільні грошові кошти в результаті низьких витрат виробництва. Адже заробітна плата завмерла на найнижчій точці.
Діалектика економічного розвитку полягає в тому, що чинники кризи стають у фазі депресії факторами переходу економіки на третю фазу - пожвавлення. Справа в тому, що в стані депресії стабілізуються товарні запаси, ціни. Низькі ціни стимулюють споживання, попит. І не тільки на предмети споживання. Криза показала технологічну та технічну неспроможність основного капіталу. Починається його заміна - оновлення капіталу, яке означає, що почалася фаза пожвавлення і виробництво бере повільний розгін.
Фаза пожвавлення характеризується, перш за все, розширенням виробництва засобів виробництва. Отже, імпульс пожвавлення починається з підприємств, що виробляють обладнання, елементи основного капіталу. Далі повільно, але вірно прорисовується картина, зворотна кризової: виробництво розширюється вслід за зростанням попиту, зменшується безробіття, зростає заробітна плата. Економіка бере стрімкий розбіг і переходить у фазу підйому. Критерієм переходу економіки від пожвавлення до підйому є досягнення передкризового рівня виробництва. Саме за ним починається підйом.
Діагностика фаз економічного циклу є однією з найбільш складних завдань макроекономічного прогнозування, вирішення якої пов'язане з необхідністю вдосконалення збору та обробки статистичної інформації, побудови комплексних індексів, а також з розвитком методів економіко-математичного моделювання.
Дослідники розрізняють три типи економічних циклів в залежності від їх тривалості: коротко-, середньо-і довгострокові.
Короткострокові «цикли Кітчина», мають тривалість 3 роки 4 місяться, що пов'язано, на думку самого Кітчина, з коливаннями світових запасів золота. Але сучасні дослідники не згодні з цим поясненням короткостроковості циклу. Багато хто вважає, що причина криється в самій економічній системі.
В даний час економісти підтримують ідею існування короткострокових циклів, але розглядають їх лише як частина циклічної системи. Основу ж даної системи складають середньострокові економічні «цикли Жугляра», названі так по імені французького економіста. Він вважав, що їх тривалість становить 10 років, а причини знаходив у сфері кредиту. Деякі економісти в якості основної причини називають терміни фізичного зносу активної частини основних виробничих фондів.В цілому в теоріях економічних циклів переважають проблеми прояви середньострокових економічних циклів.
Циклічно змінюються також рівні зайнятості, безробіття, інфляції, ставки відсотка і обсяг грошової маси. Проте основними індикаторами фази циклу зазвичай служать рівні зайнятості, безробіття та обсягу випуску, оскільки динаміка рівнів інфляції, процентної ставки та валютного курсу може бути різною залежно від факторів, що викликають спад.
Довгострокові цикли Кондратьєва (звані також "K-хвилями") ґрунтуються на вивченні динаміки цін дев'ятнадцятого століття, які включали заробітну плату, процентні ставки, ціни на сировину, зовнішню торгівлю, банківські вклади, війни, технологічні відкриття, громадська думка, політику, погоду і інші доступні дані. У цій статті я затрону основи цього довгострокового економічного циклу, включаючи його можливі значення цін на товари та економіку майбутніх місяців або кількох наступних років.
Микола Кондратьєв (1892-1938) був російським економістом, який вважав, що взаємодія поточних подій повторюється на тривалому періоді часу. Він вважав, що суспільна реакція безпосередньо впливає на відливи і припливи економічного процвітання, а значить, вона життєво важлива для економіки. Він розглядав реакцію суспільства у вигляді мінливих хвиль, вимірювання яких і їх вплив на майбутнє сформувало основу його теорії.
Кондратьєв припустив, що економічні тренди мають тенденцію повторюватися приблизно кожні 54 роки. Це чергування "довгих хвиль ” від процвітання до депресії доповнюється багатьма "більш короткими циклами, створюючи динамічні тенденції в економіці, яка стає передбачуваною.
Його роботи отримали визнання початку 1930-х, коли він точно передбачив не тільки Велику Депресію, але також і бум фондової біржі 1920-х, який їй передувала.
Як і Ральф Нельсон Елліотт з його Теорією хвиль Елліотта", Кондратьєв був переконаний, що його дослідження економічної, соціальної та культурного життя довели, що довгострокова поседовательность економічної поведінки існує і може використовуватися для запобігання майбутніх економічних подій.
Кондратьєв деталізував кількість років підйому і спаду економіки протягом кожної частини довгострокового циклу довжиною в половину століття, коли галузі промисловості найбільш страждають протягом низхідній вони і яку роль грає технологія, передуючи наступного зльоту ще на стадії дна.
Більшість тих, хто ретельно вивчив ці довгострокові економічні цикли, останній оборот Хвилі Кондратьєва почався після того, як глобальна економіка вийшла з дефляційної депресії в 1930-х роках. Після другої світової війни ціни на товари почали прискорювати своє зростання, а в 1980 досягли стадії падіння. З цього часу, а потім після спаду 1990-1991, глобальна економіка відчувала "вторинне плато. "Протягом цього періоду споживачі і інвестори побачили, що інфляція більше не прискорюється, а стає помітною дефляція.
Паперові активи, типу акцій і бондів останні кілька років процвітали, так як ні інфляція, ні дефляція не шкодять ринку. Але протягом вторинного плато стають очевидними перші ознаки економічних проблем.
Появяется ізольоване падіння світової економіки в скорочення дефляції і ознаки зниження ціни на золото. Протягом 90-х японська економіка першою почала показувати скорочення дефляції. Поточне падіння фондової біржі - ще один сигнал того, що період економічного зростання по вторинному плато закінчується.
У дуже інформативною книзі під назвою "Принцип хвиль Елліотта", автори, Фрост і Пречтер, пишуть: "Кондратьєв зазначив, що війни 'дна' - війни близько підстави циклу - зазвичай відбуваються, коли економіка застигає в очікуванні отримання вигоди з розвитку, виробленого військової економікою, що призводить до відновлення економіки і зростання цін".
Вивчаючи цей довгостроковий економічний цикл, можна побачити, що в ньому є сенс, оскільки збігаються багато більш короткочасні цикли. Однак, я не збираюся терміново відкривати довгі позиції по всіх основних предметів споживання. Пам'ятайте, вибір часу в трейдингу є ключовим. Тривалі цикли, які допомагають оцінити загальну картину" перспективи ринку, мають досить широкі параметри, що не сприяє їх застосування для короткостроковій торгівлі.
Хвилі Кондратьєва в комбінації з підтвердними їх іншими методами дослідження циклів припускають період низької інфляції, а нинішні низькі ціни на предмети споживання не будуть залишатися такими завжди, фактично, ціни на товари і рівень інфляції зараз можуть бути на переломі.
Економічна криза - серйозні порушення у звичайній економічній діяльності. Однією з форм прояву кризи є систематичне, масове накопичення боргів і неможливість їх погашення в розумні терміни. Причину економічних криз часто вбачають в порушенні рівноваги між попитом і пропозицією на товари та послуги.
Основні види - криза недовиробництва (дефіцит) і криза перевиробництва.
Криза недовироблення, як правило, викликається позаекономічними причинами і пов'язаний з порушенням нормального ходу (економічного) відтворення під впливом стихійних лих або політичних дій (різних заборон, воєн тощо)
Криза перевиробництва характеризується наявністю великої кількості товарів, які перевищують попит споживачів. Зазвичай виникає через невиявлення сукупного попиту і неможливості в умовах вільного ринку планування сукупного виробництва. У підсумку для конкретного виробника зазвичай невідомо, чого і скільки потрібно ринку. Перші великі кризи подібного роду проявилися в Англії в XVII столітті.
З розвитком ринкової індустріальної економіки кризи надвиробництва придбали циклічний характер і на сьогодні становлять одну з фаз економічного циклу.
Наслідком економічної кризи є зменшення реального валового національного продукту, масові банкрутства і безробіття, зниження життєвого рівня населення.
ВИСНОВКИ
Отже, економічне зростання можна визначити як зростання реального ВНП або зростання реального ВНП на душу населення. Він забезпечує приріст виробництва, використовуваний для рішення внутрішніх і міжнародних соціально-економічних проблем.
Економічне зростання визначається такими факторами: природні ресурси, трудові ресурси, капітал, технології.
При екстенсивному економічному зростанні досягається скорочення рівня безробіття, досягнення повної зайнятості, яка дозволяє збільшити темпи зростання. Але це явище тимчасово, тому що стан повної зайнятості не може поповнюватися щорічно і на наступний рік темп росту буде такий же.
При екстенсивному типі розвитку багато працівника не є висококваліфікованими.
Екстенсивний шлях розвитку носить застійний характер, фактично немає технічного прогресу, морально і фізично зношуються виробничі основні фонди, знижується фондоозброєність працівників.
Держава може відігравати значну роль в економічному зростанні при правильної податкової політики і політики інвестування.
Розглянувши вище викладені проблеми, ми приходимо до висновку, що екстенсивний шлях давно вичерпав себе. В умовах нових, ще розвиваються, економічних відносинах він веде тільки в глухий кут, не даючи ні яких шансів на економічне відродження. Тому об'єктивно необхідно змінювати тип економічного зростання і переводити народне господарство на шлях інтенсивного розвитку. Однак не слід забувати, що екстенсивний шлях дав грунт для народження нового типу розвитку - інтенсивного. Створивши базис для розвитку нових економічних відносин, екстенсивний шлях вніс величезний внесок у розвиток національного господарства усього світу.
СПИСОК ЛІТЕРТУРИ
Брич В. Я., Дяків О. П. Економіка праці та соціально-трудові відносини. - Львів: «Магнолія-2006», 2006. – 545 с.
Петюх В.М. Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 1999. — 288 с.
Чепурин М. Н., Киселева Е. А. Курс Єкономической теории. – Киров, «АСА», 2000. – 740с