Розділ 8. Проблеми та перспективи розвитку.

В ХХ столітті Корея пройшла складний шлях. Багато в чому трагічні події на корейському півострові були наслідком стратегічного положення країни, через яку сперечалися великі країни: Росія, Японія, США, Китай. В 1910 р. Корея стала колонією Японії. В 1945р. після розгрому Японії Північна Корея була звільнена Радянським Союзом, в Південній - капітуляцію японських військ прийняли США. Потім американські і радянські війська покинули Корею. В 1949р. дві корейські держави опинились на грані громадянської війни. На півночі утвердився тоталітарний комуністичний режим на чолі з Кім Ір Сеном, на півдні-диктаторський режим на чолі з американським ставлеником Лі Син Маном. Обидві країни озброїлися і погрожували застосувати силу для вирішення національної проблеми - об'єднання Кореї. Громадянська війна почалася в 1950р. Закінчилася безрезультатно, але втрати були величезні: Південна Корея втратила 1,3 млн. вбитими, пораненими, зниклими безвісти, Північна Корея - 1,5 млн. убитими і пораненими. Корея не знала традицій парламентської демократії. В обох її частинах фактично утвердилися диктаторські режими. На півдні до управління прийшла вихована Японією еліта і напівфеодальні землевласники, абсолютно не зацікавлені в модернізації. Лі Син Ман і його оточення, отримавши владу, вжили її не для розвитку економіки, а для затвердження своїх владних позицій і привілеїв. Істотні зміни в Південній Кореї почалися після повалення уряду Лі Син Мана в результаті повстань та політичної кризи в квітні 1960р. До влади прийшла військова хунта генерала Пак Чон Хі (1962-1980), потім диктаторський режим Чон Ду Хвана (1981-1988), потім Ро Де У (1988-1994). Кожен переробляв конституцію під свої амбіції і розширював свої повноваження до відверто диктаторських . Ось в таких умовах авторитарних або диктаторських режимів у Південній Кореї почала здійснюватися модернізація економіки, підняла аграрну Південну Корею до рівня міського індустріального суспільства. Моделлю національного і економічного розвитку стала Японія. На початку 60-х рр.. Південна Корея мала все необхідне для економічного зростання: міжнародну економічну та політичну підтримку, доступ до іноземного капіталу та технологій, невеликий, але згуртований клас підприємців, резерви робочої сили. Після повалення Лі Син Манна перший президент Пак Чон Хі здійснив важливий поворот в економічній політиці. Була розроблена серія п'ятирічних планів. Південна Корея стала однією з ведучих країн світу в металургії, суднобудуванні, а потім у виробництві автомобілів (входить до десятки світових виробників) і електроніки. Опора у здійсненні економічних планів була на зростаючі південнокорейські корпорації. 500 таких корпорацій, акції яких в 90-і рр.. котируються на фондовій біржі, складають стрижень південнокорейської економіки. Дві з цих корпорацій, Самсунг і Хенде, входять нині в список 50 найбільших корпорацій світу. Я вважаю цю тему актуальною, особливо на сьогоднішній день, коли наша країна стоїть на перехресті двох доріг: яку з них вибрати - соціально-орієнтовану, яка притаманна Західній Європі або ж Східноазіатську? На мій погляд саме зараз необхідно розглядати всі оптимальні варіанти щоб уникнути всіляких кризових ситуацій. Так як Південна Корея всього лише три десятиліття назад знаходилася в тяжкому становищі: високий рівень інфляції та безробіття.