4. Відмінність між філософією і філософствуванням, філософією і наукою,ф. І релігією, ф. І буденною свідомістю.

Философия - это наука о законах мироздания (бытия), а философствование - это размышление над этими законами!

Буденна свідомість означає повсякденне не узагальнене відображення життя суспільства, людини, яке охоплює досвід і спостереження у тісному зв’язку з практичною діяльністю. Складовими буденної свідомості є: життєвий досвід мас, який включає в себе як власний, індивідуальний досвід, так і соціальний досвід попередніх поколінь – трудовий, побутовий тощо; різні форми народної художньої творчості – прислів’я, приказки та ін. Буденна свідомість притаманна всім людям. Вона формується у процесі їх щоденної практичної діяльності на основі їх емпіричного досвіду, тобто повсякденної життєвої практики. Буденна свідомість включає в себе також такі специфічні компоненти, як норми моралі, звичаї, цінності, норми, так зване “природне право”, реалізм у поглядах на світ тощо. Коли ж люди позбавлені наукового розуміння якихось явищ суспільного життя, вони роздумують про ці явища на рівні своєї буденної свідомості.

Чим нижчий освітній рівень людей, тим більшою мірою процес відображення явища суспільного життя відбувається на рівні буденної свідомості. Але далеко не кожна грамотна людина мислить про все науково, тому сфера функціонування буденної свідомості досить широка. Вона дозволяє з достатньою достовірністю, на рівні “здорового глузду” розглядати явища й події суспільного життя й приймати на цьому рівні в цілому вірні рішення, які підтверджуються життєвим досвідом. Цим визначається роль і значення буденної свідомості в житті людей і розвитку суспільства. У буденній свідомості, яка базується на повсякденному життєвому досвіді, знаходиться велика кількість корисних відомостей, конче необхідних для орієнтації людей в оточуючому світі, для їх виробничої та іншої діяльності. Ці відомості стосуються властивостей природного світу, трудової діяльності, сім’ї та побуту людей, їх економічних відносин, моральних норм, мистецтва тощо. Народне мистецтво й зараз майже повністю засноване на буденних уявленнях людей про красу. Разом з тим у буденній свідомості багато ілюзій, неточних, а навіть помилкових суджень і забобонів.

Філософія і наука.

Філософія є не лише формою суспільної свідомості, а й світоглядом, певним способом духовно-практичного освоєння світу. Тепер слід відповісти на запитання, а чи є філософія наукою? Взаємозв’язок філософії і науки – традиційно неоднозначна і складна проблема. Одні філософи визнають за філософією статус науки (наприклад, Арістотель, Гегель, Ортега-і-Гассет), інші це категорично заперечують (наприклад, О. Конт, так звані логічні позитивісти – Р. Карнап, М. Шлік, Л. Вітгенштейн та інші). Філософська концепція логічних позитивістів – це “послідовний емпіризм”. З точки зору цього напрямку, все доступне нам знання про зовнішній світ отримується лише завдяки емпіричним наукам. Філософія ж представляє теоретичну галузь знання, тому вона не може бути наукою.

Для філософії основним предметом розгляду є, як відомо, найбільш загальні проблеми буття природи, людини, суспільство, їх відношення.

Філософія підтверджує свої знання, як правило, не окремими експериментами, а широкими засобами людської предметної діяльності – практикою як сукупністю матеріально-виробничої, суспільно-політичної, експериментально-наукової, чуттєво-споглядальної діяльності людини.

Природничі науки мають своїм предметом конкретні матеріальні об’єкти і властивості. Для хімії, наприклад, таким предметом є перетворення речовин, зміна їх складу або будови.

На відміну від природничих наук, філософія має свою специфіку. Основним предметом філософії є найбільш загальні проблеми буття. Філософія – це наука про загальне. Сутність філософських проблем буття, які є найбільш загальними, може бути з’ясована, розкрита адекватними їй загальними методами.

Що ж таке наука? “Наука – форма людських знань, складова частина духовної культури суспільства; система понять про явища і закони дійсності . Наука має на меті дослідження на основі певних методів пізнання об’єктивних законів розвитку природи, суспільства і мислення.

Отже, для науки (будь-якої) важливими структурними елементами є: 1) предмет дослідження; 2) закони, котрі вона відкриває; 3) понятійний (категоріальний) апарат, котрий вона використовує; 4) методи дослідження явищ і процесів дійсності.

Філософія і релігія. Взаємозв’язки філософії і релігії давні і різнопланові. Релігія стояла біля джерел філософії. Остання виникла пізніше на досить високому етапі розвитку суспільства, самої людини, як людини. Релігія – специфічна форма духовно-практичного освоєння світу. З одного боку, вона представляє собою відповідні: поведінку, почуття, культ і обрядність; з іншого боку, релігія – це певні погляди, віра, уявлення, ідеї і теорії, тобто те, що складає зміст релігії як форми суспільної свідомості. Що є спільним для філософії і релігії? Спільним для філософії і релігії є, насамперед, те, що вони представляють собою форми суспільної свідомості. По-друге, філософія і релігія є історичними типами світогляду, певними способами духовно-практичного освоєння світу; по-третє, філософія і релігія відображають світогляди людей безпосередньо. Філософія і релігія найбільш віддалені від економічного базису суспільства; по-четверте, філософія і релігія є важливими складовими духовного життя суспільства.

Разом з тим філософія і релігія мають суттєві відмінності: по-перше, предметом філософії є відношення “людина-світ”. Предметом релігії є Бог, його творіння; по-друге, філософія і релігія мають різну структуру. Структура філософії складається з онтології (вчення про буття), логіки, діалектики, теорії пізнання, соціального вчення тощо. До структури релігії входять: 1) релігійні ідеї, погляди та уявлення; 2) релігійні почуття; 3) релігійні культ і обрядність; по-третє, філософія ґрунтується на доведенні. Релігія ґрунтується на вірі; по-четверте, філософія є формою пізнання, способом проникнення у сутність явищ. Релігія є формою, способом інтерпретації (тлумачення) того, що є – відповідних догм і постулатів; по-п’яте, філософія орієнтується, насамперед, на інтелект людини, її розум. Релігія діє, передусім, на почуття, емоції (релігійні догми не можна збагнути розумом); по-шосте, у філософії, як правило, початком її є загальне, абстрактне начало (апейрон, субстанція, абсолютна ідея, матерія тощо). У релігії, як правило, основоположне начало – персоніфіковане (Ягве, Христос, Магомет, Будда і т.п.). У порівнянні з філософією релігія представляє собою більш консервативну ідеологічну форму відображення дійсності, оскільки вона ґрунтується на незмінних традиційних догматах релігійного вчення.