Тести до теми 4

1. Виділені підприємству або залучені ним на встановлених законодавством основах фінансові ресурси у вигляді грошових коштів або вкладень в майно, матеріальні цінності, нематеріальні активи, цінні папери, закріплені за підприємством на правах власності або повного господарського ведення – це:

а) пайовий капітал;

б) резервний капітал;

в) додатково вкладений капітал;

г) статутний капітал.

2. Сукупність коштів фізичних і юридичних осіб, добровільно розміщених у товаристві відповідно до засновницьких документів для здійснення його фінансово-господарської діяльності – це:

а) пайовий капітал;

б) резервний капітал;

в) додатково вкладений капітал;

г) статутний капітал.

3. Відображає наявність і рух в акціонерних суспільствах так званого емісійного доходу, тобто різниці між продажною і номінальною ціною випущених акцій:

а) пайовий капітал;

б) резервний капітал;

в) додатково вкладений капітал;

г) статутний капітал;

д) інший додатковий капітал.

4. Фінансові ресурси, які утворюються за рахунок дооцінки та індексації основних засобів – це:

а) пайовий капітал;

б) резервний капітал;

в) додатково вкладений капітал;

г) статутний капітал;

д) інший додатковий капітал.

5. Фінансові ресурси, які утворюються за рахунок отримання в безкоштовно будь-яких активів від сторонніх юридичних і фізичних осіб – це:

а) пайовий капітал;

б) резервний капітал;

в) додатково вкладений капітал;

г) статутний капітал;

д) інший додатковий капітал.

6. Фінансові ресурси, які утворюються за рахунок внесків засновників і учасників понад розміру статутного капіталу і без рішення про його збільшення і перереєстрацію – це:

а) пайовий капітал;

б) резервний капітал;

в) додатково вкладений капітал;

г) статутний капітал;

д) інший додатковий капітал.

Тема 5. Дивідендна політика підприємства

5.1. Сутність дивідендної політики та теорії розподілу прибутку

Розподіл чистого прибутку підприємства на фонд споживання і фонд розвитку є стрижнем фінансової політики підприємства тому, що пропорції цього розподілу визначають можливості самофінансування суб’єкта господарювання. При цьому варто враховувати, що власники прибуткового підприємства можуть одержати дохід на вкладений у підприємство капітал як безпосередньо у формі виплати дивідендів за результатами роботи за період часу, так і у формі майбутніх доходів, отриманих від росту вартості активів підприємства, тобто від капіталізації прибутку, що для власників більш ризиковано, ніж невідкладне одержання дивідендів.

Одним із важливих завдань фінансового менеджменту є формування та реалізація політики підприємства в галузі виплати дивідендів. Дивіденди – це частина чистого прибутку, що розподілена між учасниками (власниками) відповідно до частки їх участі у статутному капіталі підприємства.

Дивідендна політика – це набір цілей і завдань, які ставить перед собою керівництво підприємства для виплати дивідендів, а також сукупність методів і засобів їх досягнення. Оптимізація дивідендної політики – це оптимізація співвідношення між прибутком, що виплачується у вигляді дивідендів, і тим, який реінвестується з метою максимізації доходів власників.

Виносячи рішення в галузі дивідендної політики, слід враховувати, що вони впливають на ряд ключових параметрів фінансово-господарської діяльності підприємства: розмір самофінансування, структуру капіталу, ціну залучення фінансових ресурсів, ринковий курс корпоративних прав, ліквідність та ряд інших. Найбільш чітко вираженим є зв’язок між дивідендною політикою та самофінансуванням підприємства: чим більше прибутку виплачується у вигляді дивідендів, тим менше коштів залишається у підприємства для здійснення реінвестицій. Якщо ж ухвалюється рішення про тезаврацію прибутку, то збільшується розмір власного капіталу, а отже, змінюється загальна структура капіталу підприємства, що за певних обставин впливає на його вартість.

Зв’язок між дивідендною політикою і ринковим курсом корпоративних прав описується за допомогою класичного алгоритму: курс акцій прямо пропорційний дивіденду та зворотно пропорційний до процентної ставки за альтернативними вкладеннями капіталу на ринку.

Стабільний рівень дивідендних виплат може сигналізувати про те, що вкладений інвесторами в підприємство капітал працює ефективно. Отже, за інших рівних умов дивідендні виплати позитивно впливають на ринковий курс корпоративних прав. З іншого боку, відсутність дивідендів або їх різке коливання свідчить про нестабільність і ризиковість підприємства-емітента щодо корпоративних прав. Як наслідок – ринковий курс падає. Щоправда, інвестори можуть високо оцінити вартість акцій підприємства навіть і без виплати дивідендів, якщо вони добре поінформовані про його програми розвитку, причини невиплати або скорочення виплати дивідендів і напрямки реінвестування прибутку.

Важливим є також зворотний зв’язок між ринковим курсом корпоративних прав і фінансово-господарською діяльністю емітента. Вплив низького ринкового курсу проявляється під час залучення підприємством фінансових ресурсів. За низького ринкового курсу корпоративних прав емісія може або взагалі не відбутися, або з мінімальним курсом емісії, відповідно і мінімальним емісійним доходом. Отже, якщо підприємство планує залучати кошти за рахунок додаткової емісії, йому слід реалізувати дивідендну політику, спрямовану на підвищення ринкового курсу корпоративних прав.

Теоретичним обґрунтуванням вибору дивідендної політики є висновки різних теорій щодо впливу розмірів дивідендів на ринкову ціну акцій підприємства та на доходи власників, що і формує поведінку інвесторів.

1. Теорія незалежності дивідендів (теорія іррелевантності дивідендів). Автори теорії – М. Міллер, Ф. Модільяні. Відповідно до цієї теорії вартість підприємства, а значить, і ринковий курс акцій, залежить тільки від його прибутковості, що зростає за умов реінвестування прибутку. При цьому інвестори, що не одержують дивідендів, отримують свій дохід на вкладений капітал від продажу своїх акцій за збільшеною ринковою ціною. Таким чином, виходить, що дивідендна політика не відіграє істотної ролі в розподілі прибутку і дивіденди можуть виплачуватися за „залишковим принципом”. Тобто сума дивідендних виплат визначається як залишкова після планування інвестицій.

2. Теорія переваги дивідендів (або теорія „синиці в руках”). Авторами теорії є М. Гордон, Д. Лінтнер, які стверджують, що дивіденди відіграють визначальну роль для ціни акцій, тому що отримати дохід від продажу акцій за зростаючими цінами не завжди можливо, а отримання дивідендів, хоч і незначних, для інвесторів менш ризиковано, а тому привабливіше.

3. Теорія податкових переваг. Відповідно до цієї теорії інвестори обирають між високими дивідендами або низькими дивідендами залежно від розбіжності у податкових ставках за операціями із продажу акцій. Якщо оподаткування дивідендів перевищує податок на дохід від продажу акцій, то прибуток варто реінвестувати і підвищити ринкову ціну акцій.