- •4. Галузь права — основний підрозділ у структурі права, його диференційована складова. Вона є сукупністю певних норм права, що регулюють якісно особливі суспільні відносини.
- •9. А) постанови Верховної Ради України та укази Президента України
- •15. Особливості правового статусу аграрних підприємців, заснованих на державній формі власності.
- •16. Особливості правосубєктності міжгосподарських підприємств і обєднань.
- •17. Відповідно до чинного законодавства всі легальні суб'єкти аграрно-підприємницької діяльності можуть бути реорганізовані і/чи ліквідовані у встановленому порядку.
- •20. Правове регулювання ринку землі в Україні
- •21. Правове регулювання ринку праці в сільському господарстві.
- •23. Загальна характеристика та поняття державно-правового регулювання сільського господарства.
- •24. Методи і форми державного регулювання сільського господарства.
- •26. Органи державного управління сільського господарства та їх повноваження.
- •27. Органи державного контролю та інспекції в сільському господарстві.
- •§ 4. Правовий режим майна селянського (фермерського) господарства
- •§ 2. Поняття власності аграрних товариств
- •31. Правовий режим майна сільськогосподарських підприємств, заснованих на державній формі власності.
- •33. Правове регулювання приватизації майна державних підприємств в системі апк
- •34. Правовий режим майна міжгосподарських підприємств та інших обєднань в сільському господарстві.
- •35. Характеристика організаційно-правового забезпечення раціонального використання земель і інших природних ресурсів у сільскому господарстві.
- •36. Права та обов'язки суб'єктів аграрного підприємництва щодо використання земель сільськогосподарського призначення
- •38. Порядок та умови відшкодування збитків, заподіяних власникам землі і орендарям.
- •88 Цього Кодексу.
- •39. Фінансовий сільськогосподарський податок. Визначення його розміру, порядок сплати.
- •40. Юридична відповідальність землевласників і землекористувачів за шкоду, заподіяну землям сільськогосподарського призначення та іншим природним об’єктам.
- •41. Поняття виробничо-господарської діяльності, її правове регулювання.
- •42. Поняття, види та особливості внутрішніх аграрних відносин.
- •43. Поняття, види та особливості зовнішніх аграрних правовідносин.
- •45. Додержання законодавства щодо якості та безпеки харчових продуктів продовольчої сировини та супутних матеріалів.
- •46. Правове регулювання рослинництва.
- •47. Правовое регулювання тваринництва.
- •68. Стаття 5. Земельні ділянки особистого селянського
- •69. Стаття 7. Права та обов'язки членів особистого селянського
- •80. Договори у сфері матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарських товаровиробників
- •81. Договори у сфері технічного сервісу сільськогосподарських підприємств
- •83. Стаття 1. Тарифне регулювання імпорту сільськогосподарської
- •60 Та більшим 120 послідовних календарних днів.
- •85. Поняття, види й особливості аграрних правовідносин
- •86. Саме слово "пай” тюркського походження і використовується на позначення частки в майні чи майнових правах.
- •87. З а к о н у к р а ї н и Про зерно та ринок зерна в Україні
- •88. Поняття соціального розвитку села
- •90. Особливості правового статусу найманих працівників у сільськогосподарських акціонерних товариствах і товариствах з обмеженою відповідальністю
- •91. Правовий режим майна та особливості здійснення господарської діяльності державними й комунальними сільськогосподарськими підприємствами
- •93. Договори на виконання науково-дослідних,дослідно-конструкторських і технологічних робіт у сфері с/г.
- •94. Правове регулювання хімізації сільського господарства
- •1 Див.: Перелік органів ліцензування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2000 р. № 1698.
- •95. Охорона ґрунтів
- •96. Правовий інститут меліорації земель в с/г.
- •1985 Р. У світі налічувалося 270 млн. Га зрошуваних і 164 млн. Га
- •2,45 Млн. Га, з яких 80% (2,1 млн. Га) розташовані в зоні Степу. В
- •3 Класу.
24. Методи і форми державного регулювання сільського господарства.
Конкретні форми регулятивної діяльності держави пов'язані з правотворчою, правоохоронною, правозастосовною діяльністю. Використання тих чи інших форм обумовлено характером завдань, конкретною ситуацією, а також іншими обставинами, що складаються в економіці в цілому та в сільськогосподарському виробництві і пов'язаних з ним галузях і сферах господарства зокрема. Правотворча форма регулятивної діяльності знаходить своє відображення у виданні органами законодавчої та виконавчої влади відповідних правових актів. Таким чином, уповноважені на це державні органи регулюють суспільні відносини у сфері прогнозування виробництва та заготівлі сільськогосподарської продукції, забезпечення суб'єктів аграрного господарювання технікою, пальним, мінеральними добривами тощо.
Отже, в період переходу до ринкової економіки державне регулювання господарької діяльності має сприяти становленню саморегулюючих факторів, притаманних їй, створенню законодавчого середовища для ринкового суспільства.
Особливо гостро постало питання про необхідність зміни регулятивної функції держави в умовах становлення ринку в провідній галузі народного господарства, якою є аграрна. Вона полягає в переході від безпосереднього управління до створення сприятливого середовища для ведення господарства на селі.
Необхідність обмеженого державного впливу на господарську діяльність визначається рядом вимог охорони публічних інтересів. Це, зокрема, забезпечення державних і суспільних потреб, пріоритетів в економічному і соціальному розвитку; формування державного бюджету; захист навколишнього середовища і раціонального користування природними ресурсами; забезпечення оборони країни, реалізація свободи підприємництва і конкуренції, обмеження монополізму; дотримання правопорядку як у внутрішній господарській діяльності, так і при здійсненні зовнішньоекономічних зв'язків та іноземного інвестування.
Державний вплив на господарську діяльність за підставами прояву поділяється на загальний, заснований на тому, що держава та її органи виступають від імені народу і в публічних інтересах, вирішуючи зазначені вище завдання, та особливий, коли держава ( та її органи) діє як власник, управляючи своїм майном.
Вплив загального господарського порядку забезпечується регулюванням, що охоплює різноманітні види господарської діяльності залежно від поставлених завдань та інтересів, які належить захищати. Наприклад, бюджетні інтереси регулює законодавство про податки, про порядок формування собівартості, екологічні завдання - законодавство про охорону природи тощо.
А діяльність держави (та її органів), як власника, забезпечується законодавством про власність, нормативними актами про компетенцію органів, що реалізують це право, створюють і ліквідують підприємства, здійснюють перетворення державної власності на інші форми. При переході до ринкового регулювання від державного директивного управління економікою в цілому і сільськогосподарським виробництвом зокрема на зміну директивним методам приходять індикативні. Роль держави змінюється. Вона тепер має виступати координатором і посередником, що регулює розвиток ринку. Це регулювання повинно забезпечувати можливість запобігання перегинам у розвитку сільського господарства і постачання країни продовольством.
Основні засади державної політики на період реформування сільського господарства як пріоритетної галузі народного господарства визначені Законом України від 18 січня 2001 року «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 — 2004 років». Згідно з ним пріоритетний розвиток сільського господарства забезпечується шляхом підтримання стабільної законодавчої та нормативно-правової бази з метою забезпечення умов розвитку і стимулювання підприємництва в сільському господарстві; невтручання органів виконавчої влади у вибір форм господарювання суб'єктів підприємництва (крім випадків, передбачених законом); державної підтримки наукових досліджень по створенню та впровадженню екологічно чистих ресурсозберігаючих технологій вирощування, поглибленої переробки сільськогосподарської сировини і виготовлення з неї конкурентноздатної вітчизняної продукції; проведення закупок сільськогосподарської продукції до державних ресурсів; дотування виробництва продукції тваринництва, рибництва та риболовства; формування цінового, податкового і кредитного механізмів з урахуванням специфіки сільського господарства як галузі з сезонним характером виробництва, уповільненим оборотом капіталу і низькою нормою прибутку.
25. Задачі тиа функції міністерства аграрноїполітики України.
Положенням, затвердженим Указом Президента України від 7 червня 2000 р. № 772/2000 (зі змінами від
30 жовтня 2001 р. № 1021/2001) «Питання Міністерства аграрної політики України».
Міністерство аграрної політики України (далі — Мінагрополітики України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується й координується Кабінетом Міністрів України.
Мінагрополітики України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань формування та забезпечення реалізації державної аграрної політики, продовольчої безпеки держави, державного управління у сфері сільського господарства, садівництва, виноградарства, харчової промисловості, рибного господарства, переробки сільськогосподарської продукції.
Мінагрополітики України у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України,
а також вказаним вище Положенням. У межах своїх повноважень Мінагрополітики України організовує виконання актів законодавства та здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.
Мінагрополітики України узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його повноважень, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства та в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України.
В областях проведення в життя державної політики в галузі агропромислового комплексу здійснюють головні управління сільського господарства і продовольства, облдержадміністрацій (рис. 2.6), основними функціями яких є:
- проведення в життя державної політики у сфері сільського господарства, садівництва, виноградарства, харчової, переробної та виноробної промисловості;
- організація реалізації державної політики з питань розвитку агропромислового комплексу, виробництва і закупівлі сільськогосподарської продукції та продовольства для державних і регіональних потреб;
- здійснення заходів щодо державної підтримки товаровиробників, сприяння демонополізації і розвитку конкуренції, створення рівних умов для розвитку всіх форм власності та господарювання, виконання державних та регіональних програм соціального розвитку села;
- організація підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів масових професій для АПК;
- пропаганда досягнень науково-технічного прогресу в усіх галузях АПК;
- контроль за природокористуванням і вжиття заходів щодо охорони навколишнього середовища та моніторингу земель сільськогосподарського призначення.