- •4. Галузь права — основний підрозділ у структурі права, його диференційована складова. Вона є сукупністю певних норм права, що регулюють якісно особливі суспільні відносини.
- •9. А) постанови Верховної Ради України та укази Президента України
- •15. Особливості правового статусу аграрних підприємців, заснованих на державній формі власності.
- •16. Особливості правосубєктності міжгосподарських підприємств і обєднань.
- •17. Відповідно до чинного законодавства всі легальні суб'єкти аграрно-підприємницької діяльності можуть бути реорганізовані і/чи ліквідовані у встановленому порядку.
- •20. Правове регулювання ринку землі в Україні
- •21. Правове регулювання ринку праці в сільському господарстві.
- •23. Загальна характеристика та поняття державно-правового регулювання сільського господарства.
- •24. Методи і форми державного регулювання сільського господарства.
- •26. Органи державного управління сільського господарства та їх повноваження.
- •27. Органи державного контролю та інспекції в сільському господарстві.
- •§ 4. Правовий режим майна селянського (фермерського) господарства
- •§ 2. Поняття власності аграрних товариств
- •31. Правовий режим майна сільськогосподарських підприємств, заснованих на державній формі власності.
- •33. Правове регулювання приватизації майна державних підприємств в системі апк
- •34. Правовий режим майна міжгосподарських підприємств та інших обєднань в сільському господарстві.
- •35. Характеристика організаційно-правового забезпечення раціонального використання земель і інших природних ресурсів у сільскому господарстві.
- •36. Права та обов'язки суб'єктів аграрного підприємництва щодо використання земель сільськогосподарського призначення
- •38. Порядок та умови відшкодування збитків, заподіяних власникам землі і орендарям.
- •88 Цього Кодексу.
- •39. Фінансовий сільськогосподарський податок. Визначення його розміру, порядок сплати.
- •40. Юридична відповідальність землевласників і землекористувачів за шкоду, заподіяну землям сільськогосподарського призначення та іншим природним об’єктам.
- •41. Поняття виробничо-господарської діяльності, її правове регулювання.
- •42. Поняття, види та особливості внутрішніх аграрних відносин.
- •43. Поняття, види та особливості зовнішніх аграрних правовідносин.
- •45. Додержання законодавства щодо якості та безпеки харчових продуктів продовольчої сировини та супутних матеріалів.
- •46. Правове регулювання рослинництва.
- •47. Правовое регулювання тваринництва.
- •68. Стаття 5. Земельні ділянки особистого селянського
- •69. Стаття 7. Права та обов'язки членів особистого селянського
- •80. Договори у сфері матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарських товаровиробників
- •81. Договори у сфері технічного сервісу сільськогосподарських підприємств
- •83. Стаття 1. Тарифне регулювання імпорту сільськогосподарської
- •60 Та більшим 120 послідовних календарних днів.
- •85. Поняття, види й особливості аграрних правовідносин
- •86. Саме слово "пай” тюркського походження і використовується на позначення частки в майні чи майнових правах.
- •87. З а к о н у к р а ї н и Про зерно та ринок зерна в Україні
- •88. Поняття соціального розвитку села
- •90. Особливості правового статусу найманих працівників у сільськогосподарських акціонерних товариствах і товариствах з обмеженою відповідальністю
- •91. Правовий режим майна та особливості здійснення господарської діяльності державними й комунальними сільськогосподарськими підприємствами
- •93. Договори на виконання науково-дослідних,дослідно-конструкторських і технологічних робіт у сфері с/г.
- •94. Правове регулювання хімізації сільського господарства
- •1 Див.: Перелік органів ліцензування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2000 р. № 1698.
- •95. Охорона ґрунтів
- •96. Правовий інститут меліорації земель в с/г.
- •1985 Р. У світі налічувалося 270 млн. Га зрошуваних і 164 млн. Га
- •2,45 Млн. Га, з яких 80% (2,1 млн. Га) розташовані в зоні Степу. В
- •3 Класу.
43. Поняття, види та особливості зовнішніх аграрних правовідносин.
Зовнішні аграрні правовідносини є певною сукупністю відносин сільськогосподарських організацій, їх об'єднань та інших учасників сільськогосподарського виробництва між собою, а також з іншими підприємствами, організаціями, громадянами і відповідними державними органами управління. Зовнішні відносини сільськогосподарських організацій і підприємців регулюються, насамперед, нормами традиційних галузей права — цивільного, земельного, адміністративного й фінансового, а всі разом і нормами аграрного права.
Зовнішні аграрні відносини поділяються на: відносини в сфері здійснення права власності на рухоме і нерухоме майно, яке належить учасникам сільськогосподарського виробництва; договірні відносини; податкові відносини; деліктні відносини.
Основну частину зовнішніх аграрних правовідносин становлять відносини в сфері здійснення права власності. Власник на свій розсуд здійснює зі своїм майном будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству і не порушують права й законні інтереси інших осіб.
В умовах переходу до ринкових відносин значно зростає роль договірних відносин у сільському господарстві. До зовнішніх аграрних договірних відносин належать ті сільськогосподарські договори, що зумовлені специфікою сільського господарства, юридично відображають і закріплюють її. Це договори оренди землі, оренди майнового і земельного паїв, державної закупівлі й постачання сільськогосподарської продукції, на агрохімічне обслуговування, на використання меліоративних земель тощо.
Певне значення має група податкових і прирівняних до них відносин, що за своєю природою носять владно-організаційний характер. До таких належать, зокрема, стягнення плати за землю сільськогосподарських товаровиробників у формах земельного податку чи орендної плати.
Зовнішні деліктні майнові правовідносини сільськогосподарських організацій та інших учасників сільськогосподарського виробництва, що виникають внаслідок заподіяння їм збитків третіми особами, є звичайними цивільно-правовими відносинами, і відповідальність тут настає на підставі загальних норм цивільного законодавства щодо заподіяння шкоди.
44. Правове регулювання діяльності підсобних промислових підприємств і промислів.
1. Виробничо-господарська правосуб'єктність сільськогосподарських підприємств охоплює також створення і діяльність підсобних промислових виробництв (підприємств) і промислів як елемента їхньої внутрішньогосподарської правосуб'єктності. Створення цих господарських структур в першу чергу мало на меті одержання від такого товарного виробництва відповідних доходів (прибутку) для поповнення своїх грошових надходжень. Функціонування подібних виробничих підрозділів сприяє забезпеченню зайнятості членів КСГП, ВСГК, АСГТ особливо в періоди вільні від основних сільськогосподарських робіт. А це в свою чергу дає можливість працюючим у цих підрозділах селянам мати відповідний заробіток і таким чином поліпшувати своє матеріальне становище. Яксвідчить досвід у ряді підприємств створюються підсобні промислові виробництва у вигляді виробничих зв'язків міських промислових підприємств, які створюють на селі свої підрозділи (цехи) з використанням праці громадян, що працюють в сільському господарстві, проживають на селі, забезпечені житлом і мають можливість набути фах для роботи в цих цехах і одержувати певну плату за свою роботу. За своїм господарським призначенням такі внутрішньогосподарські підприємства переробляють сільськогосподарську продукцію у вигляді овочево-фруктових консервантів або соків, виготовляють молочні або ж ковбасні вироби для задоволення потреб місцевих жителів і жителів міст. До цієї групи виробничо-господарських структур належать також майстерні місцевих промислів. В областях Західної України ці промисли набули значень джерела надходжень власних прибутків, включаючи і валютні надходження. Таким чином, створення і функціонування підсобних промислових виробництв (підприємств) і місцевих промислів є справою суспільне корисною і сприяє вирішенню нових соціально-економічних завдань.
Підсобні виробництва і промисли за своєю сутністю належать до допоміжних галузей виробництва всіх сільськогосподарських підприємств, що зумовлено його сезонним характером і особливостями промислу. Крім задоволення інтересів своїх членів і виробництва сільськогосподарської продукції та сировини головним їхнім завданням є забезпечення найбільш повного й продуктивного використання трудових ресурсів (особливо сезонного надлишку робочої сили), використання наявних місцевих матеріальних і сировинних ресурсів або відходів промислового виробництва і приведення в такий спосіб у дію значних резервів збільшення товарної продукції, прибутковості господарств і задоволення інтересів власників останніх.
2. За правовим становищем такі виробництва і промисли поділяють на внутрішні та міжгосподарські. Обидва види є власністю сільськогосподарських підприємств у цілому або пропорційно внесеній ними частці майна чи коштів.
Підсобні промислові виробництва і промисли функціонують, зазвичай, на правах структурних виробничих підрозділів суб'єктів аграрного підприємництва. Вони створюються в колективних сільськогосподарських підприємствах, спілках селян, сільськогосподарських виробничих товариствах, товариствах з обмеженою відповідальністю за рішенням їхніх вищих органів управління (загальних зборів членів, акціонерів, учасників чи інших органів, уповноважених на те статутами зазначених приватних юридичних осіб), а в радгоспах та інших державних сільськогосподарських підприємствах — за наказом директора. Всі дії підсобних виробництв і промислів завдяки їх промисловому статусові здійснюються господарством як юридичною особою.
На відміну від внутрішньогосподарських підсобних виробництв і промислів, міжгосподарські підприємства утворюються (засновуються) сільськогосподарськими підприємствами і функціонують як самостійні суб'єкти підприємництва зі статусом юридичної особи. Вони діють на засадах підприємництва (у тому числі повного госпрозрахунку, самоокупності, самофінансування).
Діяльність підсобних виробництв і промислів характеризується рядом особливостей і має відповідати певним вимогам. Так, у виробничій діяльності сільськогосподарських підприємств частка прибутку від них має бути незначною. Це означає, що основні та додаткові галузі не повинні поглинатися допоміжною галуззю або зводитися до її рівня. Загальний обсяг виробництва і прибутки від підсобних виробництв і промислів мають бути значно нижчими від основних і сприяти розвиткові сільськогосподарського виробництва. Робота в підсобних виробництвах і промислах має виконуватися не на шкоду основним і додатковим галузям. Для забезпечення професіонального керівництва діяльністю підсобних виробництв і промислів за трудовими договорами залучаються спеціалісти.
4. Підсобні виробництва і промисли створюють в основному з метою промислової переробки виробленої власними силами продукції рослинництва і тваринництва, дикорослих плодів, ягід, грибів, виробництва місцевих будівельних матеріалів, виготовлення з місцевої сировини товарів народного споживання та художніх виробів, їх виробничі плани розробляють самі суб'єкти аграрного підприємництва.
5. Державне управління підсобними промисловими виробництвами і процесами сільськогосподарських підприємств і товариств покладається на спеціальний відділ Мінагропрому України. Цей відділ діє у відповідності з Положенням про Відділ, про підсобні промислові підприємства і промисли Міністерства агропромислового комплексу України, яке затверджене 19 грудня 1997 р. Цей відділ є самостійним структурним підрозділом центрального апарату Мінагропрому. На нього покладається правомочність забезпечення державної підтримки щодо сприяння розвитку цих підприємств і промислів, сільськогосподарських підприємств, організації роботи з питань інтеграції основного сільськогосподарського і підсобного промислового виробництва, а також участі у реалізації державної політики у сфері зайнятості сільського населення. Відділ узагальнює практику застосування аграрного законодавства щодо діяльності підсобних промислових виробництв і промислів, та вживає заходи щодо його вдосконалення.
Своєю діяльністю відділ надає допомогу органам управління агропромислового комплексу, підприємствам і організаціям у виконанні цільових програм розвитку підсобних промислових підприємств і промислів, у вишукуванні додаткових резервів щодо збільшення виробництва продукції, будівництва нових і реконструкції діючих підприємств. Відділ розробляє та затверджує в установленому порядку нормативно-технічну документацію на продукцію, що виробляється на підсобних промислових підприємствах і промислах. До його компетенції віднесена участь в розробці нових технологічних комплексів машин і обладнання малої потужності для переробки сільськогосподарської сировини. Ним вивчається ринок збуту продукції і вносяться пропозиції щодо розширення асортименту і переорієнтації виробництва щодо випуску товарів підвищеного попиту, сприяє забезпеченню підсобних промислових підприємств і промислів обладнанням, запасними частинами та матеріалами.
6. Враховуючи сучасні економічні труднощі, що склалися у діяльності сільськогосподарських підприємств створена і налагоджена виробничо-господарська діяльність підсобних промислових виробництв і промислів може стати вагомим джерелом грошових надходжень для підприємств. Правовим засобом забезпечення ефективної їхньої діяльності є застосування аграрно-договірних зобов'язань сільськогосподарського підприємства як власника підсобних промислових внутрішньогосподарських підприємств і набувача вироблюваної продукції.
У таких договорах зазначається вид продукції (предмет договору), ціни на неї, строки виготовлення продукції, вимоги до її якості, порядок і умови розрахунків, а також юридична відповідальність в разі порушення стороною своїх договірних зобов'язань.
Для ефективного використання договорів як форм ринкових економічних відносин чинне аграрне законодавство надає власникові продукції підсобних промислових виробництв і товарів місцевих промислів усі необхідні правові засоби. Закон "Про підприємництво" гарантує застосування самостійної ініціативи і забезпечення прибутковості; Закон "Про колективне сільськогосподарське підприємство" надає йому право укладати будь-які договори, самостійно вибирати партнерів, в тому числі зарубіжних (ст. 14). Прагнення не лише виробити продукцію, а й уміло її реалізувати, одержати відповідний доход, забезпечити прибутковість від кожного вироблюваного товару є неодмінною умовою економічного зміцнення сільськогосподарського підприємства.