3. Види страхування у туризмі
Страхування туристів – це особливий вид страхування, що забезпечує страховий захист майнових інтересів громадян під час їх туристських поїздок, подорожей, шоп-турів та ін. Воно відноситься до ризикових видів страхування, найхарактернішими рисами якого є їх короткочасність (не більше 6 місяців) і великий ступінь невизначеності часу настання страхового випадку і величини можливого збитку.
Страхування в туризмі має на меті покриття збитку, що викликається несприятливими, наперед передбаченими подіями, що можливі в практиці туристської діяльності, але не обов'язкові.
Основними обов’язковими видами страхування в туризмі є
страхування від нещасних випадків
медичне страхування
страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів
Застосовують також інші специфічні види страхування:
на випадок затримки транспорту
від поганої погоди під час перебування застрахованих осіб на відпочинку
від ненадання чи неналежного надання туристичних послуг
в зв’язку із неможливістю здійснити поїздку з поважних причин
на випадок передчасного повернення до місця постійного проживання
страхування багажу тощо.
Для туристичних фірм пропонуються такі види страхування як страхування майна фірми, транспорту, фінансового ризику турфірми а також відповідальності тур фірми преде туристами, їх родичами та третіми особами
Страхування від нещасних випадків є підгалуззю особистого страхування і передбачає виплату страхового забезпечення (повністю або частково) у зв'язку з настанням несприятливих явищ – нещасних випадків (або їх наслідків), пов'язаних з життям і здоров'ям застрахованого.
Під нещасним випадком розуміють раптову подію, що відбулась незалежно від волі застрахованого і призвела до розладу його здоров’я, травмування, інвалідності або смерті. Страховим випадком у цьому разі визнається: смерть застрахованого, інвалідність або часткова втрата працездатності, які відбулися внаслідок нещасного випадку у період дії договору страхування.
Страхове забезпечення підлягає виплаті, якщо внаслідок нещасного випадку у страховий період наступить втрата здоров'я або смерть застрахованого. При отриманні застрахованим травми розмір страхового забезпечення, що підлягає виплаті, визначається страховиком залежно від ступеня її важкості (до 100% у разі смерті).
Страховка може бути анульована, якщо застрахований
здійснив протиправні дії, у ході яких був травмований
взяв участь у військових діях, заколоті, маніфестації тощо, внаслідок чого був травмований
здійснив самогубство або умисно завдав собі травми
отримав ушкодження, перебуваючи у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп’яніння
піддавав себе невиправданому ризику (крім випадків, пов’язаних із врятуванням життя іншої особи)
Законодавством України передбачено також обов'язкове страхування пасажирів від нещасних випадків на транспорті , оскільки пасажирський транспорт є джерелом підвищеної небезпеки. Сума страхового внеску в даному випадку входить у вартість проїзного документа і стягується з пасажира, туриста, екскурсанта при продажу проїзного документа.
Медичне страхування відноситься до видів особистого страхування, що надають страховий захист у випадках несприятливої дії страхових ризиків на стан здоров'я застрахованих.
При медичному страхуванні страховим випадком вважається раптове захворювання застрахованого, що становить загрозу його життю і потребує термінового втручання. Хворобою вважається погіршення стану здоров'я застрахованого, що гостро наступило і при якому відсутність термінового медичного втручання може привести до серйозного порушення функцій організму, в тому числі стійкої дисфункції якого-небудь органу або до загрози життя застрахованого.
До страхових випадків не відносяться:
випадки, що відбулися з туристом у стані алкогольного сп'яніння;
лікування хронічних захворювань (за винятком загострень, що загрожують життю);
лікування і протезування зубів (за винятком зняття гострого болю);
переривання вагітності (за винятком наслідків травм, ударів або поранень, коли може виникнути загроза життя вагітної).
У таких випадках усі витрати, пов'язані з наданням медичної допомоги, сплачуються самим туристом.
При медичному страхуванні страховик покриває такі витрати:
на амбулаторне лікування, включаючи витрати на лікарські послуги, діагностичні й лабораторні дослідження, призначені лікарем за медичними показаннями, необхідні й призначені лікарем медикаменти, перев'язувальні матеріали і засоби фіксації;
на стаціонарне лікування: розміщення в лікарні, проведення операцій, включаючи оплату необхідних медикаментів, перев'язувальних матеріалів, до приведення застрахованого у транспортабельний стан і можливості його медичної евакуації до країни постійного мешкання;
на транспортування спеціалізованим медичним транспортом в найближчу лікарню або до лікаря;
на надання невідкладної стоматологічної та пологової допомоги
на медичну евакуацію застрахованого з-за кордону до місця його постійного мешкання або до найближчої до місця мешкання потерпілого медичної установи, включаючи витрати на супроводжуючу особу;
у разі смерті застрахованого відшкодовуються витрати на проведення репатріації останків до місця поховання в країні постійного мешкання
Страховик не покриває витрат, що пов’язані з
лікуванням хронічних захворювань (крім випадків, коли є безпосередня загроза життю)
лікуванням онкологічних, нервових, психічних, венеричних захворювань і СНІДу
пластичною хірургією і протезуванням
послугами нетрадиційної медицини
послугами медичного закладу, що не має відповідної ліцензії
наданням медичних послуг, що не були призначені лікарем
фізіотерапією і курортним лікуванням
лікуванням після повернення на батьківщину.
Як правило, турист після укладання договору страхування одержує страховий поліс (в деяких випадках до поліса додається картка з основними даними поліса), де вказані номер поліса, прізвище і ім'я туриста, контактні телефони для зв'язку з представником компанії-ассистанса. При настанні страхової події турист (керівник групи, лікар служби першої медичної допомоги, співробітник поліції і т. ін.) зв'язується з представником компанії і інформує її про те, що трапилося. З цієї мити усі фінансові питання, пов'язані з наданням медичних послуг, підлягають врегулюванню представником страхової компанії – з компанією медичного ассистанса.
Оплата медичних послуг, наданих застрахованому за межами країни, при визнанні страхового випадку, здійснюється страховиком шляхом перерахування грошових сум зарубіжному партнеру відповідно до договору про співпрацю і тільки при пред'явленні рахунку з прикладеними до нього документами (дані страхового поліса, виписки з амбулаторної карти або з історії хвороби з переліком наданих медичних послуг і їх вартості, рахунок-фактура і т. ін.).
У виняткових випадках, коли застрахований сплатив надані йому послуги самостійно, страховик виплачує йому страхове забезпечення після повернення з-за кордону. Для отримання останнього застрахований повинен надати страховику в строк не пізніше 30 днів після повернення з-за кордону заяву, оригінал страхового поліса (індивідуальної сервісної картки) або їх ксерокопії з додатком документів, що мають оригінальні штампи про їх оплату (рахунки медичної установи, на медико-транспортні витрати, за телефонні розмови, касові чеки і т. ін.). Виплата страхового забезпечення проводиться на підставі акту про страховий випадок, який складається страховиком і підписується застрахованим.
Важливе значення має розмір страхової суми (ліміту відповідальності). Ця сума залежить від ряду чинників: переліку пропонованих полісом послуг; країни перебування; маршруту закордонної поїздки і т. ін. Крім того, ряд країн самі встановлюють мінімальні вимоги до ліміту відповідальності для в'їжджаючих. Так для країн Середземномор’я цей ліміт становить 5 тис. доларів США (для евакуації і репатріації – 10 тис.). У інших країнах Європи, що належать до Шенгенської зони, ліміт сягає 30 тис. євро. Для поїздки в США і Канаду необхідний поліс із лімітом відповідальності 50-100 тис доларів.
Розмір страховового внеску також залежить від країни, до якої зюється подорож. Ця сума збільшуєть в 1.5 рази при подорожі до країн Південно-Східної та Південної Азії, Екваторіальної та Південної Африки, в 2 рази – до США, Канади, Австралії, Японії, Ізраїлю, Нової Зеландії, країн Центральної та Південної Америки.
Додатково оплачуються ризики, пов”язані з віком туристів. Для осіб, старших за 65 років сума внеску збільшується вдвічі, старше 70 років - втричі.
Не укладаються договори відносно осіб, які страждають психічними захворюваннями, важкими нервовими захворюваннями, інвалідів 1-ї і 2-ї групи та осіб старше 75 років, дітей до 2 років.
Для турів з підвищеним ризиком вводяться типові коефіцієнти для страхових платежів: зимові види спорту за винятком гірськолижного – 1,8, гірськолижний – 2,8, плавання – 1,2, стрибки у воду – 2,0, підводне полювання – 1,8, велосипед – 2,0, альпінізм – 3,0.
За частотою страхових випадків переважають наступні:
гострі респіраторні захворювання
травматизм (переломи, різані рани, черепно-мозкові травмни, розтягнення зв’язок)
захворювання шлунково-кишкового тракту (гастрити, харчові отруєння, алергії)
гострий зубний біль
Cтрахування відповідальності: цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів/
Законодавства більшості країн світу передбачають обов’язкове страхування цивільної відповідальності водіїв і власників автотранспорту (автотуристів). Тому автотуристи, перетинаючи кордон, обов’язково повинен отримати страховий поліс.
Призначення і сутність даного виду страхування полягає в тому, що потерпілим забезпечено відшкодування збитку, заподіяного власниками транспортних засобів, а власникам – страхового захисту їх матеріальних інтересів, що стосуються цього збитку.
Страховим випадком при даному виді страхування є виникнення обов'язку страхувальника відшкодувати шкоду, заподіяну при експлуатації його транспортного засобу, потерпілому.
При цьому виді страхування покриваються витрати на:
ремонт автотранспорту потерпілої особи
відновлення здоров’я водія
правовий захист застрахованого при розборі дорожньо-транспортної пригоди
Страховий тариф встановлюється з урахуванням професіоналізму страхувальника, стану його здоров'я, стажу водія, марки автотранспортного засобу, його технічних характеристик, режиму і території використання, маршрутів руху і т. ін.
У зарубіжній практиці мінімальні розміри страхового відшкодування такі:
по конкретному потерпілому – 350 тис. євро;
за спричинення шкоди здоров'ю третіх осіб за наявності більш ніж однієї жертви – 500 тис. євро;
по майновому збитку – 100 тис. євро.
Страхове відшкодування не виплачується, якщо збиток виник через умисні дії страхувальника або (і) потерпілого, а також прояви непереборної сили, військових дій, несанкціонованого використовування автотранспортного засобу.
У більшості країн Європи для автотуристів обов’язковим є отримання страховки у вигляді «Зеленої карти». Вона являє собою систему міжнародних угод про обов’язкове страхування цивільної відповідальності автовласника. Система була заснована 25 січня 1949 р., коли 13 країн-учасниць підписали договір “Про зелену карту”, але вступила в дію з 1 січня 1953 р. У країнах-учасницях існують Національні бюро, що забезпечують страхувальників полісами «зелена карта», контролюють і регулюють усередині країни і за кордоном питання з даного виду страхування і претензії за страховими випадками. На сьогодні ця система гарантує вільне пересування транспортних засобів у межах кордонів 32 держав
Системою “зелена карта” для країн, в яких вона прийнята, визначена єдина мінімальна сума відшкодування – 600 тис. євро по кожній дорожньо-транспортній події. Відшкодування збитку за договором про зелену карту проводять уповноважені представники страхових компаній.
Слід пям'ятати, що наявність зеленої карти не звільняє її власника від кримінальної відповідальності у разі дорожньо-транспортної пригоди, якщо така наступає, за законодавством країни, де була скоєна дана подія.