14.2.4. Роль асоціацій споживачів і професійних учасників ринку

Асоціації споживачів і професійних учасників фінансового ринку в країнах ЄС відіграють важливу роль у провадженні політики захисту прав споживачів. Вони здійснюють просвітницьку діяльність, забезпечують інформацією зацікавлених осіб, організовують семінари, допомагають споживачам у вирішенні спорів і розгляді колективних скарг у різних судових інстанціях.

З цією метою в окремих країнах ЄС створено національні федерації асоціацій захисту прав споживачів, основне завдання яких полягає в об'єднанні зусиль усіх організацій, що здійснюють захист прав споживачів. Національна федерація відповідає також за впровадження культури, етики та професійного навчання з питань захисту прав споживачів, забезпечує поширення стандартів поведінки на ринку фінансових послуг.

З метою реалізації своїх функцій Національна федерація асоціацій захисту прав споживачів ініціює розробку та прийняття нових законодавчих актів, бере участь у розробці національних програм захисту прав споживачів, організовує навчання з підвищення кваліфікації та семінари, надає юридичну підтримку та бере участь у судових справах, коли задіяна значна чисельність споживачів тощо.

Наприклад, в Угорщині Національна федерація є соціальною організацією, незалежною від політичних партій, вона об'єднує 11 членів, серед яких:

1) Національна асоціація із захисту прав інтересів застрахованих;

2) Професійна федерація комунальних кооперативів;

3) Національна федерація житлових квартирних мешканців;

4) Федерація угорських платників податків;

5) Угорський автомобільний клуб;

6) Асоціація угорських страхувальників та споживачів;

7) Федерація угорських енергоспоживачів;

8) Національна асоціація із захисту прав споживачів Угорщини;

9) Будапештська асоціація фізично неспроможних людей;

10) Національна федерація соціальних асоціацій;

11) Федерація захисту прав споживачів пацієнтів лікарень.

У Литві також є кілька асоціацій та громадських організацій, що захищають права споживачів:

1) Центр захисту прав споживачів — недержавна організація, яка надає захист споживачам, допомагає їм використовувати законодавчі норми на свою користь;

2) Національна федерація споживачів, яка допомагає споживачам у вирішенні спірних питань, бере участь у форумах з питань захисту прав споживачів;

3) Державний департамент з конкуренції та захисту прав споживачів, до функцій якого належить забезпечення та контроль за дотриманням положень Закону про конкуренцію та його відповідності стандартам ЄС. Департамент проводить моніторинг недобросовісної реклами та інших порушень прав споживачів, готує звіти та публікує аналітичні матеріали;

4) Національна спілка громадських організацій.

Важливе значення у процесі захисту прав споживачів має навчання. Обізнані споживачі більше розуміють та турбуються про свої інтереси. Оскільки навчання захисту прав споживачів у школах не поширено, завдання асоціацій захисту прав споживачів полягає у спрямовуванні своєї діяльності саме на покращення обізнаності молоді.

З цією метою асоціації здійснюють заходи з моніторингу знань і поведінки споживачів у сфері захисту своїх прав. Як правило, результатами цих досліджень є нові регуляторні вимоги щодо здійснення торгівлі через Інтернет, які надають більше захисту молодим споживачам.

За допомогою створення спеціалізованих веб-сайтів інформують споживачів про новини в національному та європейському законодавствах щодо захисту прав споживачів та про діяльність регуляторів. На веб-сайтах розміщуються "чорні переліки" компаній — надавачів послуг, прес-релізи про події у сфері захисту прав споживачів, висвітлюються проблеми розвитку фінансового ринку тощо. Іншим напрямом діяльності асоціацій є організація семінарів, конференцій та круглих столів з обговорення питань захисту прав споживачів.

30.Вітчизняна практика та перспективи розвитку системи захисту прав споживачів в Україні.

Законодавча база, що регулює сферу захисту прав споживачів фінансових послуг в Україні, крім базових законів для окремих секторів, включає також закони: "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", "Про рекламу", "Про захист прав споживачів", "Про інформацію". Однак практичне використання положень цих законів ще системно не впроваджується, немає належного інституційного оформлення та достатнього фінансового забезпечення.

Незалежно від причин, недостатній захист прав споживачів є недоліком правової та економічної систем, який може призвести до втрати довіри населення до фінансового ринку. Установи фінансового сектору шляхом надання повної, доступної, адекватної та зістав-ної інформації щодо цін, умов і ризиків фінансових продуктів і послуг мають гарантувати споживачам прозорість і стабільність своєї діяльності, а також забезпечити відшкодування втрат і захист на основі створення ефективних механізмів урегулювання претензій та вирішення спорів.

Споживачі фінансових послуг повинні мати доступ до програм фінансової просвіти, що дасть змогу їм розвивати фінансову компетенцію, потрібну для розуміння фінансових продуктів і послуг, а також для реалізації своїх прав і обов'язків як фінансових споживачів. Навчання з фінансових питань має спонукати споживачів приймати виважені рішення щодо своїх фінансів, а також планувати власні фінансові потреби протягом усього життя.

Регулювання та нагляд за фінансовими установами України здійснюють державні органи, що відповідають за регулювання окремих ринків фінансових послуг.

Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг у своїй роботі щодо захисту прав споживачів керується Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12 липня 2001 р. № 2664-ІП, ст. 27 якого безпосередньо покладає на регулятора обов'язки щодо захисту прав споживачів фінансових послуг шляхом застосування у межах своїх повноважень заходів впливу з метою запобігання і припинення порушень законодавства на ринку фінансових послуг.

Вже нині Держфінпослуг веде масштабну наглядову діяльність за зверненнями громадян, яка супроводжується перевіркою фінансових установ. Однак на сьогодні у структурі Держфінпослуг немає спеціалізованого підрозділу, який би займався позовами споживачів і врегульовував конфліктні ситуації.

Частково проблему захисту прав споживачів фінансових послуг розв'язують громадські організації. Так, у 2003 р. було створено Асоціацію страхувальників України (АСУ), яка є неприбутковим всеукраїнським об'єднанням громадських організацій. її мета — захист прав страхувальників, протидія недобросовісній конкуренції, здійснення освітньої діяльності в сфері страхування та захист інтересів споживачів страхових послуг. Аналогічні асоціації споживачів доцільно створити для кожного сектору небанківських фінансових послуг. Цей досвід також може бути використано для створення в Україні інституту страхових омбудсменів.

Крім АСУ, в Україні створено вісім об'єднань учасників фінансового ринку України, серед яких:

— Українська асоціація інвестиційного бізнесу;

— Асоціація "Український кредитно-банківський союз";

— Ліга страхових організацій;

— Національна асоціація кредитних спілок України;

— Українська асоціація адміністраторів пенсійних фондів;

— Національна асоціація недержавних пенсійних фондів та адміністраторів НПФ;

— Всеукраїнська асоціація ломбардів;

— Всеукраїнська асоціація кредитних спілок.

У 2009 р. об'єднання учасників фінансового ринку України підписали Меморандум про взаємодію об'єднань учасників фінансового ринку України та координацію зусиль щодо встановлення правил добросовісної реклами фінансових послуг.

Основною метою співпраці цих організацій у рамках Меморандуму є:

— удосконалення законодавчої та нормативної баз з питань запобігання некоректній та недобросовісній рекламі на ринку фінансових послуг;

— вироблення колективних вимог, рекомендацій, стандартів, кодексу професійної поведінки для рекламування фінансових продуктів;

— засудження випадків неправомірних дій, які можуть зашкодити діловій репутації професійних учасників фінансового ринку;

— створення умов для запобігання недобросовісній конкуренції тощо.

Важливе значення для споживачів фінансових послуг має інформація про надійність установ, які надають фінансові послуги. Ст. 28 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" зобов'язує Держфінпослуг здійснювати контроль за достовірністю інформації, що надають учасники ринку фінансових послуг, і встановлювати порядок розкриття інформації та складання звітності учасниками ринків фінансових послуг відповідно до законодавства України.

На жаль, в українському страховому законодавстві дуже мало положень стосуються договірного права. Основні юридичні поняття, такі як страхова компанія, сторони страхового договору, страхова сума, ліміт відповідальності за полісом, страховий інтерес, гарантійний платіж, спільне страхування тощо, визначено нечітко, правила не завжди викладено послідовно, а права та обов'язки сторін регулюються недостатньо. На думку фахівців Держфінпослуг, потрібно ретельно редагувати правила щодо страхових договорів для того, щоб зробити їх більш доступними та послідовними.

Більшість інформації недоступна для споживачів фінансових послуг. Проблема розкриття інформації Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку нині розв'язується за підтримки проекту в рамках якого створюється доступна для інвесторів електронна система розкриття інформації. Держфінпослуг працює над розробкою власної Концепції інформування учасників ринку небанківських фінансових послуг, проте вона ще має бути затверджена та реалізована на практиці.

Страхові компанії, що входять до складу Ліги страхових організацій, беруть участь у проекті "Відкрите страхування" та публікують основні показники своєї діяльності з метою інформування споживачів послуг. Інші професійні Асоціації також докладають зусилля щодо збору та поширення інформації про фінансові установи. Проте робота з розкриття інформації всіма учасниками небанківського фінансового сектору потребує вдосконалення законодавчої бази.

Перед придбанням споживачем фінансового продукту фінансова установа має отримати достатню інформацію від споживача для того, щоб гарантувати, що цей продукт або послуга підходить саме цьому споживачеві, надати йому вичерпну інформацію про правила та умови використання продукту. Якщо споживач купить будь-який продукт як передумову одержання іншого продукту, він повинен мати право вільного вибору надавача першого продукту тощо.

Фінансова інформація для багатьох споживачів є конфіденційною, тому регулятор має розробити необхідні заходи для захисту приватності персональних даних. Це пов'язано з тим, що споживачі та фінансові установи інколи мають протилежні наміри: бізнес бажає максимально використати персональну інформацію в комерційних цілях, а споживачі підтримують обмеження використання персональної інформації.

Відповідно до світової практики конфіденційність персональної інформації підпадає під захист кількох міжнародних законодавчих актів, а саме: Нормативів OECD, що регулюють захист приватності та транскордонний рух персональних даних, Нормативів ООН щодо комп'ютерних файлів з особистими даними, прийнятих Генеральною Асамблеєю 14 грудня 1990 p., Директиви ЄС про захист прав осіб у сфері обробки персональних даних 1995/46/ЄС, Конвенції СОЕ про Захист осіб з огляду на автоматичну обробку персональних даних і Концепції Приватності, прийнятої APEC.

На сьогодні в Україні законодавчо ще не досить чітко визначено, яка саме інформація, що подається до фінансових установ, є персональною. Брак такого врегулювання створює потенційні можливості для зловживань фінансовими установами. Тому, на думку фахівців Держфінпослуг, потрібне вдосконалення законодавчого визначення основних правил захисту, розкриття, передачі, поновлення інформації, а також інформування споживачів про політику фінансових установ щодо використання персональної інформації.

Незважаючи на те, що вже тривалий час Україна розвивається в умовах ринкової економіки, більшість громадян має недостатній рівень фінансової освіти. Відсутність знань про діяльність фінансових ринків і специфіку фінансових послуг знижує довіру до фінансової системи, впливає на рівень заощаджень і прибутковість фінансових послуг.

Тому нагальною є потреба в розробці та реалізації програм підвищення обізнаності споживачів фінансових послуг з метою створення умов для подальшого зміцнення та розвитку фінансового сектору. Для цього потрібно заохочувати національні кампанії та програми підвищення рівня обізнаності та фінансової грамотності населення, які допомагають споживачам фінансових послуг розуміти напрями інвестування власних коштів, переваги, недоліки та ризики, пов'язані з різними видами фінансових продуктів, а також сприятимуть міжнародній співпраці у сфері фінансової просвіти, включаючи використання OECD як міжнародного форуму для обміну інформацією

Фінансові установи мають чітко розрізняти фінансову просвіту та фінансове інформування, а також "комерційні" фінансові консультації. Будь-які фінансові поради в бізнес-цілях, якщо вони проводяться під гаслом фінансової освіти, мають бути прозорими та чітко розкривати комерційний характер і мету. Регулятори та професійні асоціації зобов'язані сприяти наданню фінансовими установами споживачам необхідної фінансової інформації з питань приватних пенсійних програм і управління пенсійними заощадженнями та доходами, а також регулярно публікувати незалежну інформацію щодо ризиків фінансових продуктів і послуг.

Важливим фактором розвитку фінансового сектору е репутація фінансових установ і довіра до них з боку споживачів. У результаті нестабільності економічного розвитку, інфляційних процесів, недосконалості національної регуляторної політики та браку досвіду регулювання і нагляду за ринками фінансових послуг протягом останніх років частина споживачів втратила свої заощадження, що призвело до зниження довіри населення до фінансових установ. Щоб запобігти виникненню таких ситуацій у майбутньому, слід максимально задіяти відповідні компенсаційні механізми, які б гарантували споживачам фінансових послуг повернення їх коштів. Такі компенсаційні механізми відповідно до Закону України "Про фонд гарантування вкладів фізичних осіб" вже створено в банківському секторі.

У небанківському секторі подібні фонди довели свою ефективність, успішно функціонують у більшості європейських країн і гарантують відшкодування втрат за договорами страхування життя, вкладами членів кредитних спілок, коштами в довірчому управлінні тощо. На сьогодні в Україні обговорюється питання стосовно створення Фонду страхування пайових внесків членів кредитних спілок.

Однак створення таких фондів потребує часу, а вже нині потрібно запровадити ефективні механізми своєчасних виплат споживачам на випадок неплатоспроможності фінансової установи. У процесі ліквідації фінансової установи вкладники повинні мати вищий пріоритет порівняно з іншими незастрахованими кредиторами. Закон, що регулює неплатоспроможність фінансових установ, має гарантувати своєчасне повернення депозитів усім вкладникам.

Важливу роль у забезпеченні та захисті прав споживачів відіграє обачна політика інвестування фінансових активів. На сьогодні в українському законодавстві зафіксовано вимоги до інвестування фінансових активів більшості установ небанківського фінансового сектору, зокрема, страхових організацій і недержавних пенсійних фондів. Однак ліквідних фінансових інструментів для реалізації ефективної інвестиційної політики на ринку практично немає. Особливо гострою ця проблема є для забезпечення довгострокових зобов'язань за договорами страхування життя. Основним джерелом інвестування страхових резервів залишаються банківські депозити, оскільки вкладення в цінні папери низькодохідні та ризикові.

Разом із забезпеченням захисту прав споживачів потрібно підвищувати рівень стійкості фінансових установ, збільшувати капітал, вдосконалювати управління ризиками. У зв'язку з необхідністю подолання наслідків фінансової кризи Держфінпослуг розробляє заходи щодо посилення вимог до капіталу небанківських фінансових установ, підвищення коефіцієнта достатності капіталу та покращання платоспроможності. Реалізацію принципу достатності капіталу фінансових установ слід розглядати як один зі шляхів гарантування прав споживачів.

Нині захищати права споживачів фінансових послуг потрібно переважно шляхом регулювання та нагляду за дотриманням фінансовими установами положень законодавства про захист прав споживачів, повного розкриття інформації та дотримання добровільних Кодексів поведінки всіх учасників ринків.