97. Діяльність українських політичних партій і рухів на західноукраїнських територіях у 1930-ті рр. Комуністичний рух. Особливості функціонування націоналістичних організацій.

Діяльність політичних партій у західноукраїнських землях. 3 огляду на більш сприятливі політичні умови, перші українські політичні партії виникли на терені Австро-Угорської імперії, у Галичині. У 90-х pp. XIX ст. тут провідні позиції зайняли три партії:Русько-Українська радикальна партія;Українська національно-демократична партія;Українська соціал-демократична партія.

У національному питанні ці партії, як правило, стояли на спільній платформі - політична самостійність України як «програма-максимум» (у менший мірі це стосувалося УНДП), а як «програма-мінімум» - вимога об'єднання всіх українських земель в один Коронний край, з правами широкої автономії у складі Австро-Угорської монархії. Це були легальні, парламентські партії, які мали свої фракції в парламенті.

-Русько-Українська радикальна партія (РУРП). Вимоги: Справа визволення України безпосередньої з перемогою соціалізму. Найважливішою метою народних змагань здобуття українсько-руським народом культурної, економічної та політичної самостійності, а з часом і об’єднання в один національний організм, у якому весь народ діяв би задля власної загальної користі. Іншими словами, У західноукраїнських землях провідники українства прагнули використати наявні можливості конституційної монархії та паростків демократії.

-Українська національно-демократична партія. (УНДП). Програма УДП передбачала встановлення конституційного правління; здобуття національно-територіальної автономії України; забезпечення участі народу в державних справах через загальне, безпосереднє, рівне, пропорційне, таємне голосування; надання демократичних свобод.

-Українська соціал-демократична партія (УСДП). Ідеологія УСДП базувалася на принципах соціал-демократії, зокрема австромарксизму, а також на ідеї незалежності й соборності України. УСДП спиралась на промислових і сільськогосподарських робітників. Значного впливу в суспільно-політичному житті Західної України не мала.

Поширення комуністичного руху на західноукраїнських землях у 1920-ті роки зумовлювалося розчаруванням українців у політиці західних держав, які мовчки спостерігали за дискримінаційними діями польського уряду щодо національних меншин;успіхами «українізації» в УРСР. Відверто радянофільські позиції зайняли колишній диктатор ЗУHP Поширення прорадянських настроїв сприяло проникненню КПЗУ до «легального сектору» українського громадсько-політичного життя. Зокрема, комуністи на певний час повністю перебрали у свої руки керівництво УСДП. Але найбільшим їхнім успіхом на цьому терені стало утворення в 1926 р. легального Українського селянсько-робітничого об'єднання — «Сельробу». Об'єднуючи головним чином селянську бідноту, воно зайняло провідні позиції серед українських партій, особливо на північно-західних землях.

Комуністичний рух у Західній Україні залишався впливовою політичною силою, доки відбувалася «українізація» в УРСР. З кін. 1920-х pp. почався його занепад. Під впливом звісток про придушення «українізації», колективізацію, масові репресії і штучний голодомор 1932—1933 pp. та частина населення, що стояла на радянофільських позиціях, відвернулася від комуністів. Національно свідомі українці масово виходили з КПЗУ, у результаті чого її чисельність скоротилася вдвічі. Поступово КПЗУ перетворювалася в партію тоталітарного типу, яка не допускала плюралізму думок у своїх лавах і поборювала всі інші політичні сили. Своєю боротьбою проти українських партій КПЗУ поставила себе за межі українського національного руху. Фактично, партія стала слухняним знаряддям сталінської політики в Західній Україні, хоча це не врятувало її від репресій (дійшло до того, що на черговому партійному з'їзді наприкінці 1934 р. з попереднього складу політбюро нікому було звітувати про роботу партії між з'їздами) та розпуску в 1938 р.

У Наддніпрянській Україні в цей час утворилися та діяли єврейські політичні організації, які утворили дві течії – сіонізм і автономізм.

Серед партій сіоністського напряму варто виділити Поалей-Ціон (Робітники Сіону). Своїм основним завданням партія вважала відродження демократичної єврейської держави в Палестині. На засадах автономізму стояла одна з найбільш відомих і впливових єврейських соціал-демократичних організацій – Бунд. Делегати Бунду приймали участь в роботі ІІ з’їзду РСДРП в 1903 р., де Бунд намагався ввійти до її складу на правах федералізму

Інтереси польського населення в Україні представляла Польська партія соціалістична - ППС, яка відстоювала самостійницькі позиції.

У Галичині, на Буковині й Закарпатті, окрім українських, на початку ХХ ст. діяли польські, угорські, румунські партії, які відстоювали інтереси відповідних соціальних верств окремих національностей. Так, партії польських поміщиків відстоювали поміщицькі порядки на селі, виступали за полонізацію українського населення, створення польської держави та включення до її складу споконвічних українських земель. Румунська консервативна партія, об’єднала румунських і молдавських поміщиків і націонал-демократична партія, до складу якої входили провідні кола дрібної буржуазії, здійснювали проавстрійську політику й відстоювали поміщицьке землеволодіння.

На Закарпатті також активно діяли угорські партії – ліберальна та "47 років незалежності". Перша підтримувала двоєдину монархію, а друга виступала проти засилля австрійської буржуазії, проводячи націоналістичну політику. Але їх об’єднувало вороже ставлення до українського національно-визвольного руху.

103. Всенародна боротьба проти німецько-фашистських окупантів на території України. Партизанський і підпільний рух. Внесок українського народу у становлення радянського тилу в роки Великої вітчизняної війни;

У роки війни в Україні одночасно діяли підпільний і партизанський рухи, організовані радянським урядом, а також підпільний рух опору, створений та спрямований ОУН на боротьбу з окупаційними силами за здобуття незалежності України.

Проти німецької політики геноциду в Україні наростав радянський партизанський рух. Він пройшов кілька етапів. Перший, "зародження і становлення", тривав від початку війни до кінця 1942 р. Для нього характерно збирання сил, визначення оптимальних організаційних форм і ефективних методів боротьби у ворожому тилу. Другий, "стабілізація", він тягнеться до середини 1943 р. Матеріальна допомога Великій землі, поява штабів партизанського руху дала змогу не тільки боронити власні бази, а й тримати під контролем цілі райони, поступово переходити до здійснення рейдових операцій. Третій – "активних наступальних дій", тривав до цілковитого розгрому німецьких окупантів. Для цього етапу характерні широкомасштабні диверсії, численні рейди в тилу противника, активна взаємодія з військами Червоної Армії, наступальна тактика бойових дій.

В Україні не було жодної області або району, де б не діяли підпільні обкоми, міськкоми, райкоми КП(б)У, Партизанські загони і з'єднання. Найбільші партизанські з'єднання очолили С. А. Ковпак, О. Ф. Федоров, М. І. Наумов, О. М.Сабуров та ін. Загальне керівництво партизанським рухом в Україні здійснював Український штаб партизанського руху на чолі з генералом Т. А. Строкачем. Організаторами підпілля на Дніпропетровщині були секретар підпільного обкому партії М. І. Сташков, міському партії Ю. Г.Савченко, Криворізького міському В. С. Снигірцев, Павлоградського А. П. Караванченко, Криничанського райкому В. С. Терещенко та ін. Серед підпільних молодіжних організацій найбільш відомі "Молода гвардія" (м. Краснодон ) і "Партизанська іскра" (с. Кримки Миколаївської області).

Вклад:У лавах радянської армії воювало понад 7 млн. українців. Кожен другий з них загинув на фронті, кожен другий з тих, хто залишився живим, став на все життя інвалідом. Українці складали в радянській армії другу за чисельністю національну группу. Та це не всі українці, що зробили внесок в перемогу в Великій Вітчизняній Війні. Перемогу над гітлерівською Німеччиною українці наближали також своєю героїчною працею в радянському тилу: на заводах, копальнях, в колгоспах, лабораторіях, навчальних закладах тощо. Виробничі колективи України разом з місцевим населенням починали відразу налагоджувати підприємства. Працювати доводилося в складних кліматичних умовах, без відпусток і вихідних, по 12-14 годин на добу. Нерідко робітники тижнями не спали і їли в цехах. Героїчною працею відзначалися українські машинобудівники.