- •1. Об'єкт, предмет і завдання екології.
- •3 Місце екології у системі природничих наук.
- •4 Підрозділи екології.
- •5 Рівні організації живої речовини.
- •6 Поняття про середовище існування
- •7.Наземно-повітряне середовище існування.
- •8.Водне середовище існування
- •9.Ґрунтове середовище існування.
- •10.Живі організми як особливе середовище існування.
- •Вплив факторів на організм
- •17.Визначення популяції. Основні характеристики популяцій.
- •Демографічні піраміди о. Реюньйон і Швеції
- •Види виживання: 1, 2 тип і, 3 тип II,4 тип III
- •18.Структура популяцій
- •19.Динаміка популяцій
- •20.Коливання чисельності популяцій.
- •21.Біоценоз і його структура.
- •22.Поняття про екологічну нішу.
- •23.Динаміка біоценозу. Сукцесії.
- •24.Типи сукцесій Сингенетичні й ендоекогенетичні сукцесії
- •5.8.3. Екзогенетичні та гологенетичні сукцесії
- •5.8.4. Деградаційні сукцесії
- •25.Поняття про біогеоценоз і екосистему
- •26.Індикативне значення організмів.
- •27.Стійкість екосистем.
- •30.Основні екосистеми світу.
- •31.Біосфера - глобальна екосистема Землі
- •36 Середовище існування людини та його компоненти
- •37.Структура природного середовища
- •38.Природні ресурси та їх класифікація
- •39.Види антропогенного забруднення навколишнього природного середовища
- •44.Вплив діяльності людини на біосферу.
- •45.Демографічна проблема.
- •46.Урбанізація та її вплив на біосферу.
- •47.Об'єкти правової охорони навколишнього природного середовища
- •48.Світові природні ресурси.
- •49.Міжнародне співробітництво в галузі охорони природи
- •1. Міжнародне співробітництво у галузі охорони навколишнього середовища
- •50.Міжнародні організації, які здійснюють захист навколишнього середовища
- •54.Основні напрямки охорони навколишнього природного середовища.
- •52.Екологічне право
- •53.Основні нормативно-правові акти природоохоронного законодавства.
- •54.Основні напрямки охорони навколишнього природного середовища.
- •55.Природні території та об'єкти, що підлягають особливій охороні.
- •56.Природно-заповідний фонд України.
- •57.Глобальна екологічна проблема людства.
- •59.Поняття сталого розвитку
Вплив факторів на організм
Ілюстрація закону толерантності Шелфорда
Середовище впливає на організм через абіотичні фактори температури, вологості, світла, тиску, хімічних характеристик субстрату тощо, а організм на середовище впливає, головним чином, зміною хімізму субстрату, виснаженням трофічних і енергетичних ресурсів і зміни мікрокліматичних оточуючих умов. Вплив середовища на окремий організм, за посередництва біотичних факторів, проявляється в доступності трофічного ресурсу (наприклад, їжу може з'їсти інша тварина), можливості розмноження (наприклад, зустріч з особиною протилежної статі, наявності вільної території для розмноження і виведення потомства тощо), загроза хижака (наприклад, особину може з'їсти хижак) тощо.
Екологічні фактори впливають на поведінку тварини, її активність, обмінні процеси в її організмі, розвиток і морфогенез. Будь-який фактор має або безпосередній вплив, або сигнальний (опосередкований) вплив на організм. У першому випадку чинник впливає механічно (наприклад, гравітація, електричне і магнітне поля, вітер тощо) або фізіологічно — зміною обмінних процесів (наприклад, зміна температури середовища приводить до прискорення або уповільнення метаболізму) та зміною внутрішнього середовища (наприклад, зневоднення). У другому випадку зміна будь-якого фактору може бути дуже незначною і не чинить якогось відчутного впливу на організм, проте, ця незначна зміна слугує сигналом організму для початку внутрішніх перебудов до можливих змін у середовищі (наприклад, зміна довжини світлового дня є сигналом до початку міґрацій у перелітних птахів).
16.Основні екологічні закони.
Екологія — молода наука, й, мабуть, через це вона ще не сформулювала своїх законів з математичною чи фізичною точністю. Можливо, це буде зроблено пізніше. Поки що ж прийнято вважати, що екологічні закони — це середньостатистичні прояви певних причиново зумовлених явищ. На думку відомого еколога Д. Чіраса, природа розвивається й функціонує за чотирма основними принципами:
– рециклічності, або повторного багаторазового використання найважливіших речовин; – постійного відновлення ресурсів; – консервативного споживання, коли живі істоти споживають лише те й у такій кількості, як їм необхідно; – популяційного контролю — природа не допускає вибухоподібного росту популяцій, регулюючи кількість особин того чи іншого виду створенням відповідних умов для його існування та розмноження.
Більшість цих та інших екологічних принципів і законів вдало узагальнив американський еколог Б. Коммонер у 1974 р., звівши їх до чотирьох законів.
Закон перший: усе пов'язане з усім. Екологія розглядає біосферу нашої планети як складну систему з багатьма взаємопов'язаними елементами. Ці зв'язки реалізуються за принципами зворотного негативного зв'язку (згадаємо, наприклад, систему «хижак—жертва»), прямих зв'язків (в екосистемах «працюють» усі дії логічної алгебри — «або», «і», «не»), а також завдяки різноманітним взаємодіям, що взаємовиключають одна одну. За рахунок цих зв'язків формуються гармонійні системи кругообігу речовин та енергії. Будь-яке втручання в роботу збалансованого механізму біосфери викликає відповідь одразу за багатьма напрямами, що робить прогнозування в екології надзвичайно складною справою.
Закон другий: усе має кудись діватися. На прикладі біологічного кругообігу видно, як рештки й продукти життєдіяльності одних організмів є в природі джерелом існування для інших. Людина поки ще не створила такого гармонійного кругообігу в своїй господарській діяльності. Будь-яке виробництво постійно «випускає» принаймні дві речі — необхідну продукцію й відходи. Відходи самі собою не зникають: вони нагромаджуються, знову втягуються в кругообіг речовин і призводять до непередбачених наслідків. Численні приклади таких наслідків розглядатимуться в гл. 4.
Закон третій: природа знає краще. «Живе складається з багатьох тисяч різноманітних органічних сполук, — пише Б. Коммонер, — і часом здається, що принаймні деякі з них можуть бути поліпшені, якщо їх замінити якимось штучним варіантом природної субстанції». Третій закон екології стверджує, що штучне введення органічних речовин, які не існують у природі, а створені людиною, але беруть участь у живій системі, швидше завдасть шкоди. Одним із найдивовижніших фактів у хімії живих речовин є те, що для будь-якої органічної субстанції, виробленої живими істотами, в природі є фермент, здатний цю субстанцію розкласти. Тому, коли людина синтезує нову органічну сполуку, яка за структурою значно відрізняється від природних речовин, цілком імовірно, що для неї немає розкладального ферменту, й ця речовина «накопичуватиметься». Другий закон допомагає зрозуміти, які наслідки матиме таке накопичення.
Закон четвертий: ніщо не дається задарма. «Глобальна екосистема являє собою єдине ціле, в межах якого ніщо не може бути вигране або втрачене й яке не може бути об'єктом загального поліпшення: все, що вилучається з неї людською працею, має бути відшкодоване. Сплати за цим векселем не можна уникнути, її можна лише відстрочити», — пише Б. Коммонер. Четвертий закон стверджує: природні ресурси не нескінченні. Людина в процесі своєї діяльності нині бере у природи в «борг» частину її продукції, залишаючи під заставу ті відходи й ті забруднення, яким не може чи не хоче запобігти. Цей борг зростатиме доти, доки існування людства не опиниться під загрозою й люди сповна не усвідомлять необхідність усунення негативних наслідків своєї діяльності. Це усунення потребуватиме дуже великих затрат, які й стануть сплатою цього боргу. Про те, що людина вже встигла зачислити на цей свій рахунок, ітиметься в наступних главах.