Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Экзамен экология.doc
Скачиваний:
9
Добавлен:
05.09.2019
Размер:
942.59 Кб
Скачать

31.Біосфера - глобальна екосистема Землі

Творчість В.Вернадського, його дослідження біосфери і концепція біосфери дає вагомі підстави вважати, що він розглядає біосферу як глобальну оболонку, живі організми в якій, а також людина виявилися могутньою геологічною силою. Хоча В.Вернадський не вживав понять біогеоценоз чи екологічна система, його вважають предтечею екосистемології та біоценології.

В.Вернадський розглядав біосферу як структурно, функціонально і організаційно цілісну систему, що існує в природному оточенні. Він розкрив енергетичну суть біосфери – поглинання і трансформацію сонячної та накопичення вільної енергії, біогеохімічні її процеси – синтез оргінічних речовин і біотичний кругообіг, організаційну її суть – взаємозв’язок і взаємозалежність між усіма структурними – біогенною і абіогенною частинами, вплив на середовище – формування такого внутрішнього середовища, яке забезпечило не лише захист живих істот від руйнівного впливу абіотичного довкілля, а й прогресивний розвиток живого. Такий концептуальний підхід дав підставу послідовникам В.Вернадського кваліфікувати біосферу як екосистему.

Так, Б.Соколов називає біосферу глобальною екосистемою. До живих систем її відносять М.Тимофєєв-Ресовський, М.Будико, М.Камшилов. А.Уголєв. Ю.Одум вважає біосферу найбільшою і найближчою до ідеалу в сенсі самозабезпечення біотичну систему і називає її “екосфера”. Він визначає екосферу як саморегульовану систему, що здатна створювати і підтримувати високий ступінь внутрішньої упорядкованості, тобто стан з низькою ентропією.

Визначаючи специфічні характеристики біосфери як глобальної екосистеми, в сучасній спеціальній науковій літературі фахівці (див.М.Голубець) зазначають наступні риси:

1.                   Біосфера є унікальною, незамінною і неповторною біотичною системою. Інші екосистеми є взаємозамінними.

2.                   Біосфера відрізняється від інших екосистем практично безмежною тривалістю існування. Час існування інших екосистем визначається тривалістю від декількох місяців до сотень і кількасот тисяч років. Для біогеоценозів – від тисяч до мільйонів років.

3.                   Біосфера зберігає безмежно великий запас генетичної інформації, який накопичувався мільярди років, внаслідок чого ця інформація є практично невичерпною. Генетична пам’ять біосфери- це інтегральна пам’ять всіх екосистем Землі.

4.                   Біосфера є найдосконалішою саморегульованою системою з найповнішими механізмами захисту від руйнівного зовнішнього впливу. В процесі еволюції органічного світу в ній виробився не лише ефективний механізм синтезу органічних речовин за рахунок використання сонячної енергії, але й накопичення в атмосфері вільного кисню, формування озонового екрану як одного з найважливіших засобів захисту живого в біосфері.

5.                   На відміну від малих екосистем біосфера характеризується величезними запасами вільної енергії, не лише тієї, що є інтегрованою вільною енергією сучасних підпорядкованих їй екосистем, але й вільної енергії, накопиченої екосистемами минулих епох.

6.                   Біосфера вирізняється величезним різноманіттям життєвих форм, видів, внутрішньовидових структур і екосистем, просторовою і функціональною асиметрією, потужними механізмами самозбереження, прогресивного саморозвитку, постійним зростанням організованості та неентропійності.

7.                   Якщо окремі типи екосистем були середовищем виникнення та розвитку приматів, в тому числі людиноподібних і предків людини, то біосфера в цілому стала колискою людини ( Homo sapiens), людського роду.

Ноосфера.

За передбаченнями В. І. Вернадського і П. Тейяра де Шардена, у індустріальну та постіндустріальну добу техногенної цивілізації антропогенне перетворення біосфери призводить до стану ноосфери – сфери розуму. Але, якщо вважати, що розумне ставлення людини до біосфери не має спричиняти екологічно-кризової ситуації, то очевидно, що становлення ноосфери потребує адекватних філософсько-світоглядних, етичних і методологічних засад. Вони формуються в умовах постнекласичної науки, яка особливу увагу в виявленні необхідних моментів пізнання світу надає особливостям наук, що вивчають живе, життя. Так, дослідники зараз наголошують на тому, що потрібно врахування більше спонтанності, саморегуляції, які є суттєвими ознаками живого (наприклад. А.Маслоу), його виникнення та розвитку. Необхідно осягнути та врахувати набуту упродовж мільярдів років “стратегію біосфери”, яку достовірно обгрунтовують, зокрема, геолого-палеонтологічні дослідження та філогенетичні описи. Саме це надає світоглядні і практико-методологічні орієнтири для екологізації сучасного наукового мислення та виробничих технологій.

Отже, науково-екологічне, глибоко професійне вивчення проблем біосфери може здійснюватись лише в зв’язку з усвідомленням ціннісних аспектів вивчення історії і сьогоденного стану біосфери. Можна сказати, що творення дійсної ноосфери – сфери розуму як екологічної реальності здійснюється на підгрунті взаємопроникнення, синтезу природничонаукового і соціогуманітарного знання, інтегративним центром якого є сучасна концепція біосфери. Людина в реальності біосфери і, відповідно. в сучасній концепції біосфери, постає як її органічний елемент, який, водночас, є якісно специфічним. Немає сумніву, що біосфера “творить” людину. Але, як “геологічна сила”, людина також творить біосферу. Так, В.Крисаченко (1998) вважає, що можна говорити про біосферну парадигму антропогенезу, котра окреслює появу та генезу людини як причинно обумовлений природно-історичний процес переростання біосфери у свою якісно нову іпостась – антропобіосферу. При цьому виникнення людини постає не відокремленим наслідком адаптивної еволюції однієї з груп вищих приматів (що стверджує традиційна антропологія), а своєрідними “вагітністю” та “пологами” всієї біосфери. Тому до передумов антропогенезу, наприклад, слід віднести як традиційні генетико-біологічні, так і біосферно-екологічні чинники. У першому випадку це – комплекс центральної нервової системи та органів чуття, морфофізіологічні, генетичні, комунікативні та громадські ознаки, на основі яких постають з часом мозок та мислення людини, її здатність до праці, мови, соціальності тощо. У другому ж слід враховувати потоки речовини й енергії, біогеохімічну міграцію атомів, коадаптивність та наповненість екологічних ніш.

У контексті таких міркувань розвій людини постає не стільки генетико-біологічним, скільки екологічним та етологічним (поведінковим), бо саме внаслідок її виникнення трансформувався устрій всієї біосфери.

Отже, не лише біосфера породжує людину, а й людина творить біосферу. І тому “підсумкові” сьогоденні негативні впливи людини на біосферу не є лише результатом соціоекономічного, тобто – цивілізаційного розвитку. Вони є також наслідком особливостей еколого-еволюційного розвитку людини, тим типом адаптації, який притаманний роду людському в біосфері.