4. Перспективи розвитку геостратегічної си­туації в атр.

Оцінюючи перспективи розвитку геостратегічної ситуації в АТР і місця регіону в глобальній системі міжнародних відносин, слід відзначити такі моменти.

1. Найважливішою пробле­мою формування і розвитку системи міжнародних відносин у Східній Азії є збалансування політики США щодо країн регіону, з одного боку,

2. рішучого прагнення КНР сформувати тут багатополюсний світ, уникнувши дестабілізації відносин і силового конфлікту із США — з іншого.

Динамічний розвиток КНР наприкінці XX — на початку XXI ст. дає підстави стверджувати, що вже в першій чверті поточного століття за нагромадженим силовим потенціалом країна зможе зрівнятися зі США і стати для них основним стратегічним конку­рентом не лише у Східній Азії, а й у світі в цілому. Аналіз сформо­ваного в регіоні балансу сил свідчить, що Китай не матиме собі рівних за військовою могутністю супротивників у регіоні, оскільки провідні з них — Японія та Республіка Корея не змогли і навряд чи зможуть об'єднатися з метою відновлення стратегічної рівноваги. Країни АСЕАН та Росія теж найближчим часом не будуть здатні врівноважити економічну і військову могутність Китаю.

Ситуація ускладнюється тим, що США довічно не зможуть забезпечувати силове домінування в АТР. Якщо, як це було офі­ційно проголошено у 2004 p., американські війська залишать регіон, тягар стримування Китаю буде перекладено на місцевих союзників США — Японію та Республіку Корея, відносини між якими не є безхмарними. Зберігаючи поки що свій контингент в АТР, США зміцнюють відносини із союзниками, зокрема ак­тивізують співробітництво на двосторонній основі в галузі роз­робки не тільки оборонних, а й наступальних видів озброєння. Високі темпи нарощування військового потенціалу демонстру­ють і решта країн АТР. Активна мілітаризація країн регіону, оче­видно, триватиме і надалі, тому, зважаючи ще й на високий тех­нологічний рівень і потужну фінансову базу країн-лідерів, а та­кож наявні проблеми у двосторонніх відносинах, майбутня стабільність і безпека в АТР виглядає непевною (табл. 16.1).

Сучасна зовнішня політика Китаю вирізняється

• підпорядкуван­ням дипломатії розв'язанню внутрішніх соціально-економічних і політичних проблем,

• виключає використання сили для реалізації зовнішніх цілей,

• спрямовується на попередження конфліктних ситу­ацій у регіоні.

На відміну від конфронтаційного підходу до боротьби за сфери впливу, який був характерним для минулих історичних епох і призводив до війн та дестабілізації всієї системи міжнародних відносин, уряд КНР репрезентує нову стратегію і тактику перетво­рення країни на регіональний та глобальний центр сили. її суть по­лягає у максимально повному використанні можливостей, шо вини­кають в умовах глобалізації світової політики й економіки. Серед найважливіших стратегічних завдань Китаю — використовуючи ме­ханізми глобалізації, понизити рівень "занепокоєння" у світі й регіоні завдяки зростанню економічного і військового потенціалу КНР та "пом'якшити" жорсткий курс США на досягнення гегемонії у світовій політиці. Геополітичне майбутнє АТР залежатиме від успішності реалізації Китаєм проголошеної у 2003 р. зовнішньополі­тичної стратегії "мирного звеличення" в умовах нестабільності регіональної та світової систем міжнародних відносин.

Окрім Китаю, важливим і потенційно провідним актором політичної сцени залишається Японія. І хоча наприкінці XX — на початку XXI ст. Японія не скористалася повною мірою мож­ливостями зайняти вакантні після розпаду геополітичних струк­тур періоду "холодної війни" позиції одноосібного лідера в Східній Азії, її стратегічна роль відтоді суттєво посилилася. Перспективи участі Японії у світовій політиці досі визначають­ся партнерськими відносинами із США, хоча вже сьогодні цент­ральною темою двосторонніх переговорів є пошук нових форм і механізмів цієї взаємодії, які б дали Японії змогу зайняти більш рівноправну позицію в альянсі, особливо стосовно питань регіональної безпеки. Національним інтересам Японії безпереч­но відповідає стабільна економічна і політична ситуація в регіоні. її зовнішня політика спрямована передусім на забезпе­чення національної безпеки і динамічного господарського прогресу, зокрема надійного доступу до джерел енергопостачання і сприятливих умов експорту японських товарів та капіталу. Токіо зберігає мирні відносини з усіма державами, проте активно підтримує свій військовий потенціал на випадок виникнення у Східній Азії конфліктної ситуації. Головним інструментом зовнішньої політики Японії й надалі лишатимуться "несилові" важелі впливу в системі міжнародних відносин. Найважливіши­ми компонентами "несилового" арсеналу Японії є її фінансовий і промисловий потенціал, величезні капітали за кордоном, здатність спрямовувати потужні потоки прямих та портфельних інвестицій у розвиток інших країн, маніпулювати наданням еко­номічної допомоги, широкий доступ і стабільні позиції на рин­ках готових та, шо особливо важливо, високотехнологічних то­варів тощо. В умовах поглиблення глобалізації Японія отримує додаткову можливість справляти економічний вплив на політич­ну поведінку інших держав у відповідності з власними націо­нальними інтересами.