142. Припинення зобов'язання.

Під припиненням зобов'язання слід розуміти припинення існування прав та обов'язків його учасників, які становлять зміст зобов'язання. При припиненні зобов'язання перестає існувати, і його учасників (контрагентів) більше не пов'язують ті права та обов'язки, які раніше з нього випливали. Зобов'язання може бути припинено не тільки тоді, коли його мета досягнута, тобто при виконанні зобов'язання, а й тоді, коли ця мета не досягнута.

Для припинення зобов'язання необхідна наявність певної підстави - юр факту, з настанням якого закон або договір пов'язують припинення зобов'язання. Загальні способи припинення зобов'язань: виконання, зарахування, збіг боржника і кредитора в одній особі, угода сторін, зміна плану, неможливість виконання, смерть громадянина або ліквідація юридичної особи. Правоприпиняючі факти, які виникають з волі учасників зобов'язання,: належне виконання, зарахування, угода сторін. Інші припиняють зобов'язання незалежно від волі учасників і стадії його виконання: смерть громадянина, що є учасником зобов'язання, ліквідація юридичної особи - учасника зобов'язання, збіг боржника і кредитора в одній особі, неможливість виконання.

143. Відповідальність за порушення зобов'язання.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

144. Умови договірної відповідальності.

За підставами виникнення прав та обов'язків, за порушення яких встановлена відповідальність, вона поділяється на договірну і недоговірну. Договірна відповідальність настає у вигляді санкцій за порушення договору (коли боржник вчасно не передає речі, не виконує роботу).

Форми і розмір договірної відповідальності визначаються як законом, так і договором. При укладенні договору сторони можуть передбачити відповідальність за такі правопорушення, за які чинне законодавство не передбачає будь-якої відповідальності. Сторони можуть також підвищити або знизити розмір відповідальності порівняно зі встановленим законом.

Коли за порушення зобов'язання встановлена неустойка, то її стягують у повному розмірі понад відшкодовані збитки, якщо інше не було передбачено угодою сторін. Відшкодування збитків у разі невиконання зобов'язання і сплати неустойки за його невиконання звільняє боржника від виконання зобов'язання в натурі, якщо інше не передбачено законом або договором.

145. Підстави звільнення від відповідальності за порушені зобов'язання.

Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Порушення зобов'язання з відсутності вини називається випадком. Для того, щоб довести наявність випадку, особа має довести відсутність своєї вини. Однак вина не є неодмінною умовою відповідальності з порушення зобов'язань, отже, договором або законом може бути встановлена відповідальність порушника і за відсутності його вини, тобто за випадок. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів. Непереборною силою є надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. У комерційному обігу непереборна сила часто називається форс-мажором.