12.5. Інтеграція – вища форма міжнародної координації економічної політики

Інтеграція являє собою об'єктивний процес розвитку стійких економічних зв'язків і поділу праці національних господарств, що близькі за економічним рівнем. Охоплюючи зовнішньоекономічний обмін і сферу виробництва, вона веде до тісного переплетення національних господарств, до створення регіональних господарських комплексів.

Процес розвитку економічної інтеграції складний і суперечливий. Він викликаний не тільки економічними, а й політичними причинами. Хоча основною причиною інтеграції є вимоги високо розвинутих продуктивних сил, що переросли межі національних господарств, історично цей процес складався таким чином, що співвідношення політичних і економічних чинників на окремих етапах змінювалося.

Економічна інтеграція розвивається в регіональному аспекті й виявляється в кількох формах. У розвинутих країнах - це міждержавна інтеграція та інтеграція на мікрорівні або інтеграція, підкріплювана приватними закордонними інвестиціями. Міждержавні інтеграційні об'єднання виникають як зона вільної торгівлі і ставлять за мету ліквідувати перешкоди у взаємній торгівлі країн-учасниць, митні союзи яких, окрім згаданої мети, прагнуть захистити свій внутрішній ринок від конкуренції третіх країн за допомогою митних і податкових засобів.

Інтеграційний процес у своєму розвитку проходить кілька стадій, у тому числі створення єдиного ринку з уніфікацією юридичних та економіко-технічних умов торгівлі, спрямування капіталу і робочої сили, утворення валютного та економічного союзів. Економічний союз передбачає уніфікацію функціонування всіх сфер господарської діяльності, координацію економічної політики країн-членів і створення єдиного законодавства.

У розвинутих країнах інтеграційні процеси дістали найбільший розвиток у Західній Європі (Європейський Союз) і в Північній Америці (НАФТА). Практика показує, що розширення ринку через регіональну інтеграцію може приводити до значної економії на масштабі виробництва для країн-учасниць. При цьому вони здобувають додаткові вигоди в ефективності виробництва від посилення конкуренції, якщо країни —члени інтеграційного об'єднання випускають однаковий асортимент продукції. У результаті створення митного союзу, єдиного ринку може виникати і протилежний ефект — через те, що виробники третіх країн могли б поставляти ті самі товари за нижчою ціною.

Процеси господарського зближення відбуваються і в країнах Азії, Африки та Латинської Америки. Там налічується більш ніж 20 регіональних угруповань. Форми і сфери співробітництва країн різноманітні, і не всі угруповання мають інтеграційний характер.

Поділ світового господарства на інтеграційні угруповання справляє суперечливий вплив на процес інтернаціоналізації виробництва. Утворення міжнародних економічних об'єднань і союзів сприяє розвиткові виробничих відносин між країнами-членами. Одночасно це створює перешкоди для економічних відносин між країнами, що належать до різноманітних угруповань, призводить до концентрації товарних потоків усередині економічних об'єднань.

12.6. Економічні аспекти безпеки світової економіки

Неминуче перетинання інтересів держав у різноманітних сферах міжнародних відносин не тільки є джерелом криз і конфліктів, а й лежить у їхній основі. Вищі інтереси міжнародного економічного співтовариства диктують необхідність формування систем міжнародної безпеки (глобальної та регіональних).

Провідні в економічному плані країни прагнуть отримати довгострокові стратегічні переваги. Для цього застосовуються такі засоби, як зовнішньоекономічні війни, ослаблення національних інфраструктур, цілеспрямоване створення напружених геополітичних ситуацій.

Нерівномірність розвитку різних країн і нерівноцінний інтерес до їхньої участі в міжнародних економічних відносинах роблять позиції сторін нерівними, створюють можливість тиску й навіть економічного шантажу. Іноді саме так складалися взаємовідносини «бідних» і «багатих» країн у міжнародних торговельно-економічних і валютно-фінансових операціях. Усе це ставить під загрозу безпеку світової економіки.

Поняття безпеки, яке застосовувалось раніше щодо воєнної сфери, в сучасних умовах поширюється на економічні, екологічні, гуманітарні, політичні відносини. Це зумовлено певною девальвацією воєнних факторів безпеки, з одного боку, а з іншого - підвищенням ролі економічних, політичних, екологічних та інших складових національної безпеки.

Під міжнародною безпекою розуміється такий стан міжнародних і військово-політичних відносин, за якого гарантується зовнішня складова національної безпеки кожної країни, а також практично виключається загроза воєн і збройних конфліктів завдяки розв'язанню міжнародних і регіональних суперечностей.

Форми систем підтримки міжнародної безпеки можуть бути найрізноманітнішими, що зумовлюється широтою їхнього геополітичного охоплення, рівнем розвитку країн-учасниць, орієнтацією підтримки (політичною, економічною, військовою) тощо.

Економічна безпека (міжнародна і національна) має загальносвітовий характер і торкається різною мірою інтересів усіх держав. Спочатку питання про економічну безпеку виникло в середовищі країн, що розвиваються.

Під міжнародною економічною безпекою розуміється така економічна взаємодія країн, яка виключала б навмисне завдання збитку економічним інтересам якоїсь країни. Це передбачає створення відповідного міжнародно-правового механізму.

Проблема економічної безпеки зачіпає інтереси багатьох країн. Як покачує світовий досвід, збиток економічним інтересам завдається різноманітними засобами: порушенням нормального стану міжнародної торгівлі (застосування ембарго, введення надмірних кількісних і тарифних обмежень, штучне підвищення або зниження цін на ті чи інші товари), створенням перепон на шляху міжнародного руху технологій, порушенням практики комерційної діяльності та ін.

Навмисний збиток може завдаватися національній валютній системі країни шляхом заниження курсу національної валюти, заморожування вкладів в іноземних банках, введення кредитних обмежень.

До порушень міжнародної економічної безпеки належать організація цілеспрямованого відпливу наукових кадрів і кваліфікованих робітників, невиконання вимог чинної системи міжнародного транспортного повідомлення всупереч відповідним угодам.

Дедалі частіше порушуються умови екологічної безпеки, що призводить до серйозних економічних утрат.

Сучасна світова практика знає такі основні шляхи підтримання економічної безпеки: стримування небажаних дій за допомогою різноманітних засобів тиску, застосування проти порушника практичних засобів впливу на рівні окремих держав. Сюди входить і політичний процес, який завершує або доповнює силові дії, юридично оформлює їх. Усі ці заходи потребують певного рівня економічної сили держав, що їх застосовують.

Інший напрям підтримання міжнародної економічної безпеки традиційно передбачає створення рівноваги сил шляхом організації різноманітних об'єднань і блоків на регіональному і міжнародному рівнях. Спрямованість зовнішньої і внутрішньополітичної діяльності кожної держави пов'язана з об'єктивними національними інтересами, наявністю загрози цим інтересам і необхідністю протидії такій загрозі. Взаємозв'язок і взаємозумовленість цієї тріади (інтереси, загроза, протидія) є фундаментом національної безпеки.

Національна економічна безпека - це захищеність економіки від внутрішніх і зовнішніх несприятливих чинників, що порушують нормальне функціонування процесу внутрішнього відтворення, підривають досягнутий рівень життя населення і тим самим викликають підвищену соціальну напруженість у суспільстві, а також загрозу самій державі.

Загалом ступінь економічної безпеки залежить від економічного потенціалу країни, його співвідношення з потугами різноманітних господарств. Національна економічна безпека передбачає не створення замкненого, автаркічного національного господарства, а взаємне врахування національних економічних інтересів, дотримання погоджених норм функціонування світової економіки. У цьому плані проблема національної економічної безпеки має вкрай важливе значення для країн пострадянського простору й тих, що розвиваються.

В наш час системою глобальної міжнародної безпеки є ООН - всесвітня організація суверенних держав, створена на основі їхнього добровільного об'єднання з метою підтримання безпеки практично в усіх аспектах. ООН належить до організацій, що мають жорстку в міжнародно-правовому плані внутрішню структуру. Вона контролює виконання будь-якої своєї резолюції (навіть шляхом застосування силових санкцій).

Усі інші системи міжнародної безпеки з певними застереженнями можна віднести до регіональних. Тут провідне місце належить блокам держав, об'єднаних відносною спільністю інтересів, що передбачають жорстку координацію політичної, економічної та військової діяльності.

Регіональні системи безпеки - це різноманітні організації держав, засновані на етнокультурній близькості, подібності економічних, екологічних інтересів і т. д.

Найвагомішу роль у підтриманні міжнародної безпеки відіграють міждержавні системи з внутрішньою жорсткою структурою, органами координації та контролю, явно вираженою політикою у військово-політичному й економічному планах. Нині до цих організацій в Європі можна віднести НАТО (з 1949 р.) і з деякими застереженнями ЄС.

Особливу, чисто європейську форму міжнародної регіональної системи безпеки являє собою ОБСЄ — Організація з безпеки й співробітництва в Європі. Це система консультацій, процесів обговорень, що проводяться на різних рівнях та з різноманітних аспектів міжнародної безпеки.

Незважаючи на спроби міжнародно-правового оформлення, наявність постійних комісій, комітетів та інших подібних органів, ОБСЄ поки не може розглядатися як система міжнародної безпеки жорсткого типу, оскільки не має структур примусу. Проте намітилася тенденція перетворити ОБСЄ на більш структурований і дієздатний орган.

На роль важливих елементів регіональної безпеки претендують і військово-політичні блоки: наприклад АНЗЮС, тобто Тихоокеанський акт безпеки (з 1951 p.), а також двосторонні угоди про взаємодопомогу і співробітництво у військовій галузі (між США і Японією, США і Південною Кореєю тощо).

Підтримання національної економічної безпеки створює сприятливі передумови для стабільного функціонування національних господарств і світової економіки в цілому. При цьому національні економічні інтереси мають відігравати роль орієнтира в усіх двосторонніх та багатосторонніх переговорах, що пов'язані із формуванням економічної безпеки всіх держав. У зв'язку з цим для України найдоцільнішою є гнучка участь у регіональних системах безпеки, що відповідають національним економічним інтересам, із подальшим збільшенням свого впливу в них.