Тема 10. Економічна політика країн з розвинутою ринковою економікою

10.1. Узгоджене формування зовнішньоекономічної політики

10.2. Зовнішньоекономічні стратегії розвинутих країн

10.3. Особливості економічних стратегій деяких найбільш розвинутих країн

10.1. Узгоджене формування зовнішньоекономічної політики

Широкого застосування узгодження зовнішньоекономічної політики набуло в повоєнні роки, коли конфронтація, яка переважала у взаємовідносинах розвинутих країн у першій половині століття, змінилася тенденцією до взаємодії у виробленні стратегії і тактики економічної політики, хоча спроби в цьому напрямі спостерігались і раніше. Наприклад, Ліга націй, створена 1919 p., регулярно інформувала держави-члени про становище у світовій економіці. У 20-ті роки був сформований міжурядовий механізм управління міжнародною кредитною сферою і взаємними розрахунками розвинутих країн, зокрема почав діяти Банк міжнародних розрахунків.

Загалом у повоєнні роки відбувається еволюція форм і методів розробки спільної економічної стратегії та багатостороннього регулювання зовнішньоекономічних зв'язків, яку умовно можна розділити на три етапи.

Перший етап (1944 р. — початок 50-х років). У 1944 р. була проведена міжнародна конференція у Бреттон-Вудсі (США), яка зосередила головну увагу на післявоєнній перебудові міжнародних економічних відносин. Головні результати конференції — створення світової валютної системи, заснованої на доларовому стандарті, та подальша організація спеціальних координаційних органів: Міжнародного валютного фонду (МВФ) та Міжнародного банку реконструкції й розвитку (МБРР).

У цілому в цей період система зовнішньоекономічної політики країн з розвинутою ринковою економікою відповідала поставленим цілям і мала такі характерні риси:

• включення в систему регулювання економічної політики індустріально розвинутих країн;

• прагнення до використання розвинутими країнами інструментів регулювання як засобу міжнародного панування в системі світової економіки;

• зведення регулювання зовнішньоекономічних зв'язків в основному до лібералізації торгівлі шляхом пом'якшення зовнішньоекономічних бар'єрів.

Другий етап (50—60-ті роки). Цей етап характеризували еволюція форм багатостороннього регулювання світогосподарських зв'язків, зміни у загальному розподілі сил між країнами «соціалістичного табору» й капіталістичними країнами та якісні зміни всередині економіки капіталістичних країн. У цей час постають нові суб'єкти міжнародних економічних відносин — країни Азії, Африки і Латинської Америки, які визволилися від колоніалізму.

Третій етап (з 70-х років до нашого часу). Він характеризується розвитком демократії, поширенням різноманітних видів співробітництва між країнами світу, в тому числі між країнами Сходу й Заходу (особливо після розпаду СРСР). Поглиблюється взаємозалежність між державами, дедалі визначальнішу роль у світовій економіці почали відігравати міжнародні фірми, розгорнулася боротьба за встановлення нового міжнародного економічного порядку, за побудову економічної політики на рівноправній демократичній основі тощо. На цьому етапі остаточно сформувалися три центри сили капіталізму: США, ЄЕС та Японія. В цей час з'явився й новий вузол суперечностей між цими центрами. Відбувся розпад СРСР, колишні республіки якого переживають перехідний період від централізовано-керованої до ринкової економіки. Внаслідок цього почався інтенсивний пошук нових концепцій економічної стратегії країн з розвинутою ринковою економікою.

Розглядаючи особливості економічної політики цих країн на третьому етапі, що супроводжується інтенсивним розгортанням науково-технічної революції, необхідно зазначити такі моменти:

• наслідки зростання взаємозалежності економік держав світу;

• розробка нових концепцій щодо моделей розвитку;

• новий механізм господарського регулювання;

• вирішення проблем конкурентоспроможності на сучасному етапі.

Наслідки зростання взаємозалежності економік держав світу. І Практично жодна країна не може нині відгородити себе від коливань у світовій економічній кон'юнктурі, різких змін на товарних ринках, зрушень у світових цінах, валютних курсах тощо. Поки шиком поглиблення взаємозалежності економік країн є перевищення темпів зростання зовнішньоторгового обороту над темпами зростання валового національного продукту, перетворення транснаціональних фірм у вирішальну форму розвитку світової економіки тощо.

Розробка нових концепцій щодо моделей розвитку. Про нові моделі розвитку суспільства мова йде вже давно. їх називають постіндустріальним, інформаційним, наукоємним, альтернативним, ноосферно-космічним тощо суспільством, і це свідчить про те, що нова модель розвитку ще не сформувалася. Але не підлягає сумніву, що економіка розвинутих країн світу поступово переходить до моделі, більш економічної стосовно матеріально-речовинних факторів виробництва, і більше орієнтується на формування творчих елементів. У цих умовах змінюється співвідношення між факторами, які детермінують ефективність виробництва. Поряд із традиційними методами зниження витрат вирішального значення набувають поліпшення якості, гнучке і маневрене стикування господарських ланцюгів, зменшення диспропорцій та дефіцитів, тісна взаємодія науки, техніки, інформатики й виробництва, що потребує прийняття висококваліфікованих рішень на всіх рівнях.

Перехід розвинутих країн до нової моделі розвитку зумовлений також загостренням внутрішніх суперечностей колишньої моделі, яка вичерпала можливості свого прогресу і вступила в глибоку кризу. Ця криза дістає прояв у таких взаємопов'язаних явищах:

• вичерпання можливостей переважно екстенсивного розвитку;

• розмивання державних рамок розвитку через інтернаціоналізацію господарського життя;

• створення науково-технічною революцією принципово нових шляхів відтворення;

• визрівання передумов нових форм розвитку в рамках колишньої моделі.

Новий механізм господарського регулювання. В цілому цей механізм зводиться до вільного функціонування ринку і спроб держави і підприємців на нього впливати. У ширшому розумінні він охоплює всю сукупність економічних, соціальних, політичних, культурних, релігійних, морально-етичних та інших явищ у суспільному житті, які визначають функціонування господарства.

В сучасних умовах фактично переборюється стихійний ринок. Інформаційна техніка дає можливість у лічені хвилини отримати відомості, необхідні для прийняття рішень, консультативні фірми готові дати всебічні відповіді на будь-які запитання. Тобто механізм господарського регулювання постійно прагне швидко й ефективно запобігати небажаним наслідкам руйнівних стихійних процесів. Не випадково нині так зростає інтерес до прогнозування, виявлення майбутніх проблем, до визначення можливих варіантів розвитку.

Це трактування в основному відображає зрушення, які відбулися в аналізі й оцінці становища окремої країни у світовому господарстві, а саме:

• уявлення про те, що світове господарство автоматично надає вигоди всім його учасникам, застаріло. До економічної політики ставляться як до складної боротьби, що потребує великих зусиль і підготовки;

• замість уявлення про стабільну спеціалізацію приходить усвідомлення необхідності постійного пристосування до світогосподарської ситуації, яка швидко змінюється, і забезпечення своїх позицій у світовому господарстві на середньо - і довгострокову перспективу;

• місце країни в світовому господарстві розглядається не просто як результат аналізу ситуації на ринку, а й як наслідок цілеспрямованих зусиль країни, фірми, рівень оптимальності її стратегії в економічній політиці.

У цьому плані створений на початку 70-х років Європейський форум управлінців проводить порівняльний аналіз конкурентоспроможності 22 розвинутих країн на основі 340 показників. Ці показники зведено у 10 груп:

• динамічність економіки;

• промислова ефективність;

• динамічність ринку;

• фінансова динамічність;

• людські ресурси;

• роль держави;

• природні ресурси та інфраструктура;

• орієнтація на зовнішні ринки;

• орієнтація на передові нововведення;

• соціально-економічний консенсус і стабільність.