2. Методика визначення лізингових платежів.

Методично кожний елемент платежів розраховується згідно із загальноприйнятим порядком, виходячи з практики, що склалася з:

1. Амортизаційні відрахування (А) на об’єкт лізингу розраховуються за формулою:

А = С  На/100, (21)

де С — вартість об’єкта лізингу; На — норма амортизації.

2. Плату за кредитні ресурси (Пк) визначають таким чином:

Пк = Вк  Пс/100, (22)

де Вк — величина кредитних ресурсів, що залучаються; Пс — кредитна ставка, %.

При цьому

Вк = (Сп + Ск)/2,

де Сп і Ск — вартість об’єкта лізингу відповідно на початок і на кінець року.

3. Розмір комісійних витрат (Пком):

Пком = Вк  Пв/100, (23)

де Пв — ставка комісійної винагороди лізингодавцю.

4. Плата за додаткові послуги (Пп):

Пп = Рп + Рв + Рн + Рі, (24)

де Рп — витрати на послуги (юридичні, консультаційні, інформація з експлуатації устаткування); Рв — витрати на відрядження; Рн — витрати на навчання персоналу; Рі — інші витрати лізингодавця.

5. ПДВ розраховується таким чином:

ПДВ = В  20/100, (25)

де В — виручка за лізинговою угодою, з якої стягується ПДВ; В-Пк + Пком + Пп.

Слід зазначити, що операції з оплати послуг за договорами оперативної оренди є об’єктом оподаткування ПДВ згідно із п. 3.1.1 Закону України «Про податок на додану вартість», а при фінансовому лізингу орендні платежі не оподатковуються ПДВ.

6. Загальна сума лізингових платежів (Лп) розраховується за формулою: Лп = А + Пк + Пком + Пп + ПДВ. (26)

7. Величина лізингових внесків визначається відповідно до їх періодичності:

а) при щорічній сплаті:

Лв = Лп/Тл, (27)

де Тл — строк лізингу в роках;

б) при щоквартальній сплаті:

Лв = Лп/Тл/4; (28)

в) при щомісячній сплаті:

Лв = Лп/Тл/12. (29)

3. Моделювання ризику лізингових операцій.

Лізингодавцю треба адекватно оцінювати можливість невдалого фіналу операції. Необхідно визначити якнайгірший результат і потім виявити ступінь вірогідності такого розвитку подій. Для оцінки ризику лізингові фірми часто використовують різні прийоми моделювання ситуацій. Для оцінки якостей лізингоодержувача можна застосувати одну з таких систем: номерну або бальну (матричну). Після оцінки ступеня ризику невдалої операції лізингодавець виставляє вимогу лізингоодержувачу надати відповідне гарантійне забезпечення операції.

Матричний (бальний) метод аналізу схвалюваних рішень полягає в наступному: показники ризику класифікують у міру убування значущості. Значущість показників ризику оцінюють у балах, потім виводять загальний сумарний результат бальних оцінок у вигляді матриці, ухвалення рішень. Розробка ризикової матриці носить суб'єктивний характер для лізингодавця, оскільки саме він, виходячи з власного досвіду й оцінок, надає те або інше значення змінним, аналізує їх і так далі. Тому за інших рівних умов матриці мають своє значення у кожного лізингодавця.

Ступінь суб'єктивності аналізу значно менше у фірм, які мають великий досвід роботи у сфері лізингу, ніж у тих компаній, що тільки починають лізингову діяльність. Лізингові фірми з великим досвідом роботи мають розгорнений аналіз минулих операцій, комп'ютеризовані програми аналізу матричних структур ризикових складових. Це дозволяє їм здійснювати універсальний підхід до різних лізингоодержувачів та швидко видавати свої висновки і комерційні пропозиції по запитах, що надходять.

Номерна система - при її використанні визначається клас кредитоспроможності лізингоодержувача, який, як правило, визначається на основі трьох показників фінансового стану: коефіцієнта абсолютної ліквідності; коефіцієнта покриття (загальної ліквідності); питомої ваги власних засобів у майні організації.

Лізингоодержувач повинен мати чіткий, заздалегідь спланований бюджет, стратегічний (3-5 років) та оперативний (1 рік) плани роботи. Стратегічний план включає цільові установки напрямів і масштабів зростання, інформацію про підприємницьку ідею, опис процесу виробництва (способів виконання робіт, послуг) та ін., географію продажів, концепцію маркетингу, інформацію про персонал (передбачувану чисельність співробітників за категоріями, рівень заробітної плати, політику з удосконалення і навчання персоналу). Після ухвалення стратегічного плану фірма розробляє проект балансу капіталовкладень, визначаються джерела фінансування. Потім розробляється оперативний план і річний баланс, які відзначаються високим ступенем деталізації. Лізингові фірми, як правило, цікавляться, для яких цілей буде використано майно, котре поставляється по лізингу. У разі відсутності бізнес-плану в користувача, лізингодавці не схильні укладати угоду, оскільки вважають ризик дуже високим.

Прагнучи захистити свій бізнес від різних негативних соціальних і природних явищ, підприємців, лізингодавець, і лізингоодержувач здійснюють різні заходи, спрямовані на зменшення підприємницького ризику до мінімально можливого рівня. Іншими словами, підприємець мінімізує підприємницькі ризики. Хоча в економічній науці в цьому сенсі іноді застосовується термін "управління" ризиками, видається, що точнішим є термін "мінімізація".

ВИСНОВОК

Проблема ризику є однією з основних при виборі форм інвестування. З розвитком ринкових відносин, підприємницьку діяльність доводиться здійснювати в умовах зростаючої непевності і мінливості економічного середовища. Виникає непевність в одержанні очікуваного кінцевого результату, тому, виникає ризик, небезпека невдачі і непередбачених втрат. Така ситуація особливо типова для освоєння і впровадження в практику нових видів підприємницької діяльності, таких як лізинг. Ризики в лізинговій діяльності існують на всіх етапах реалізації лізингової операції, починаючи з одержання лізинговою компанією від потенційного лізингоодержувача заявки на лізинг до кінцевої реалізації лізингової угоди.

У цілому, для лізингових компаній як інвесторів лізинг забезпечує необхідний прибуток на вкладений капітал при меншому ризику (в порівнянні із звичайним кредитуванням) за рахунок дієвого захисту від неплатоспроможності клієнта. Лізинг дає можливість зменшити ризики інвестора.