Хімічні опіки і їхнє попередження

Хімічні опіки виникають при місцевому впливі хімічно активних речовин (твердих, рідких, і газоподібних) на шкіру, дихальні шляхи й очі. Ступінь опіку залежить від хімічної активності і токсичності речовини, його концентрації, температури, тривалості дії, а також чутливості шкіри потерпілого.

Розрізняють опіки чотирьох ступенів. Опіки першого ступеня характеризуються червоністю, припухлістю шкіри і хворобливістю. При опіках другого ступеня з’являються пухирці і можливо наступне захворювання шкіри. При опіках третього ступеня внаслідок глибоких ушкоджень, виникають ділянки омертвління (некрози) тканин. Опіки четвертого ступеня характеризуються поразкою не тільки всієї товщі шкіри, але і глибоко лежачих тканин і органів.

Соляна, азотна, сірчана, фтористоводородна й інші кислоти, хромовий ангідрид, а також концентровані розчини лугів (їдкий натр, їдке розжарюй і розчини аміаку), потрапляючи на шкіру, викликають хімічні опіки, причому лужні опіки характеризуються більшою глибиною поразки, що порозумівається омиленням лугом жирового шару шкіри і розчиненням білкових речовин. Особливо небезпечне влучення шматочків твердого лугу в очі і волосся аміак і перекис водню при влученні в очі можуть викликати сліпоту.

Усі працюючі з агресивними речовинами повинні бути забезпечені відповідним спецодягом. Для захисту очей від улучень кислоти і лугу необхідно застосовувати захисні окуляри.

У випадку опіку потрібно якнайшвидше і ретельніше промити уражене місце рясним струменем чистої води.

Основні заходи щодо надання першої допомоги при хімічних опіках зводяться до наступного: при опіках хімічними речовинами, особливо кислотами і лугами, уражений ділянка шкіри швидко промивають великою кількістю води; якщо опік викликаний лужними металами, а також фосфором, то необхідно тампоном вати зняти зі шкіри залишки цих речовин, а потім промити 5 %-ним розчином соди і марганцевокислого калію.

9. Особливості забруднення місцевості, води, продовольства у разі виникнення аварій з викидом небезпечних хімічних речовин.

Стійкі отруйні речовини заражають грунт, будівлі, рослинний покрив, воду, незахищені корми й продовольство. Влучаючи крапель отруйних речовин на ліс більша частина затримується на кронах дерев, а менша – вихоплює грунт, і зберігається тут тривале час. На кронах листяного лісу затримується більше крапель отруйних речовин, ніж кронах хвойних дерев. У сфері крон Дерев та контроль кронами повітря тривалий час залишається отруєним, вражаючи що є тут птахів та комах. Потрапляючи на грунт, отруйні речовини пробираються у неї різну глибину (табл. 11). Залежить це ти від характеру грунту, величини крапель отруйних речовин і тривалості їх контакту з почвой.

Отруйні речовини пробираються у будівельний матеріал – дерево, бетон, цегла. У туманообразном і особливо у пароподібному стані отруйні речовини проникають через щілини і пори в тваринницькі і складські приміщення, у житлові будинки, заражаючи у яких повітря, людей, тварин, фураж, різні предмети, внутрішні стіни. У кожному агрегатному стані вони заражають незахищені корми й продукти, а пароподібному – проникають через пори і неплотности різної тари. Рідкі отруйні речовини проникають через мешкотару, брезент, обгортковий папір, целофан. Отруйні речовини типу Vх-газы проникають через синтетичну плівку і резину.

Краплі іприту, потрапляючи в стоячу воду (криницю, ставок, озеро), швидко осідають на дно. Добре розчиняються у питній воді зарин, синильної кислоти, солі азотистого іприту, заражаючи обшир воды.

Застосування хімічної зброї надасть значний вплив на виробничу діяльність об'єктів народного господарства. Особливо великої шкоди то, можливо завдано сільськогосподарським об'єктах агропромислового комплексу через те, що сільськогосподарських тварин неможливо забезпечити засобами індивідуальної захисту (протигазами), найефективнішими проти отруйних речовин; стійкі отруйні речовини надовго заразять місцевість у тому числі сільськогосподарські угіддя, а кошти знищення рослин виведуть їх із сівозміни кілька років. Незатаренная продукція полів і переробні підприємства, подвергшаяся сильному зараженню стійких отруйних речовин, зазвичай, не піддається дегазації, а іде на утилізацію або винищення, що перешкоджає забезпечення населення продуктами питания.

Заходи з дегазації потребують великої праці, величезної кількості техніки і дегазирующих коштів, енергії та води для поливів з єдиною метою вимивання фитотоксикантов з почвы.

10. Класифікація суб’єктів господарювання і адміністративно-територіальних одиниць за хімічною небезпекою. Типологія аварій на хімічно-небезпечних об’єктах та вимоги до їхнього розміщення і розвитку.

Хімічно небезпечні об'єкти

Хімічні речовини та біологічні препарати природного чи штучного походження, які виготовляють в Україні чи отримують з-за кордону для використання у господарстві та побуті, що негативно впливають на життя та здоров'я людей, тварин і рослин, обов'язково вносяться до державного реєстру потенційно небезпечних хімічних речовин і біологічних препаратів.

За Міжнародним реєстром, у світі використовується в сільському господарстві, промисловості та побуті понад 6 млн токсичних речовин, 60 тис. з яких виробляються у великих кількостях, у тому числі понад 500 речовин, які належать до групи сильнодіючих ядучих речовин (СДЯР), токсичних для людей.

Особливо небезпечні аварії на підприємствах, які виробляють, використовують або зберігають СДЯР, вибухо- і вогненебезпечні матеріали. До них належать заводи і комбінати хімічної, нафтохімічної і нафтопереробної промисловості, підприємства, оснащені холодильними установками (молокозаводи, м'ясокомбінати, холодильники), котрі як холодоносії використовують аміак, підприємства з виробництва добрив і пластичних мас.

У разі таких аварій можуть виникати масові ураження людей, тварин, сільськогосподарських та лісогосподарських рослин і насаджень.

До хімічно небезпечних об'єктів (підприємств) належать:

заводи і комбінати хімічних галузей промисловості, а також окремі установки та агрегати, які виробляють або використовують СДЯР;

заводи (або їхні комплекси) з переробки нафтопродуктів;

виробництва інших галузей промисловості, які використовують СДЯР;

підприємства, які мають на оснащенні холодильні установки, водонапірні станції й очисні споруди, які використовують хлор або аміак;

залізничні станції та порти, де концентрується продукція хімічних виробництв, термінали та склади на кінцевих пунктах переміщення СДЯР;

транспортні засоби, контейнери і наливні поїзди, автоцистерни, річкові та морські танкери, що перевозять хімічні продукти;

склади і бази, на яких містяться запаси речовин для дезінфекції, дератизації сховищ для зерна і продуктів його переробки;

склади і бази із запасами отрутохімікатів для сільського господарства.