5. Авторецепція т.Шевченка («Щоденник»).

Щоденник Тараса Шевченка охоплює період від 12 червня 1857 р. по 13 липня 1858 р. і розповідає про напружені дні очікування волі, тривалу дорогу до Петербурга через Астрахань, Нижній Новгород, Москву. Писав його російською мовою рік, не призначаючи для друку, а для себе самого й для «люблячого друга», перед яким йому ні з чим було критися,— такого, як М. Лазаревський, А. Козачковський, Бр. Залеський, Я. Кухаренко та ін. Щоденник — безцінне джерело відомостей про життя й оточення поета, про його суспільно-політичні, філософські та художні погляди, про його ставлення до людей, з якими спілкувався, до значного кола явищ літератури, мистецтва, історії, суспільного життя тощо. Захоплює сміливість і щирість висловлювань, пристрасне зацікавлення усім помітним, що відбувається навколо, невситима жага пізнання й спілкування, нових мистецьких вражень, постатей, голосів, думок, публікацій. Це — найвидатніший твір Шевченкової мемуарної прози, «надзвичайно влучний автопортрет поета і людини», «не тільки одне з найцінніших до його життєпису джерел, а разом і ключ до його творчості, до того дивного секрету скоряти людські серця, викликати відповідні настрої, що високою мірою посідав наш поет». Йому властиві надзвичайна щирість саморозкриття, глибина самоаналізу, влучність характеристик (часто сатиричних), реалістична повнокровність побутових зарисовок. Із щоденника постає образ воістину великої людини-митця й мислителя, людини чистої душі, по-дитячому відкритої, доброї, довірливої, безпосередньої в емоційних порухах людини, за буденністю якої, небагатою на зовнішні події, криється надзвичайно інтенсивне життя духу й вирування переживань. У запису від 20 червня 1857 р. Шевченко наче підбив підсумок тяжким рокам свого заслання: «Все это неисповедимое горе, все роды унижения и поругания прошли, как будто не касаясь меня. Малейшего следа не оставили по себе. Опыт, говорят, есть лучший наш учитель. Но горький опыт прошел мимо меня невидимкою. Мне кажется, что я точно тот же, что был десять лет назад. Ни одна черта в моем внутреннем образе не изменилась. Хорошо ли это? Хорошо». Коли Шевченко виїхав з Новопетровського укріплення, прямуючи через Астрахань, Нижній Новгород і Москву до Петербурга, він ще не знав, що в'їзд до столиць йому заборонено. Про це поет дізнався в Нижньому Новгороді, де йому довелося затриматися на кілька місяців, поки віце-президент Академії мистецтв Ф. Толстой не виклопотав дозвіл на його проживання в Петербурзі. У Нижньому Новгороді Шевченко написав поеми «Неофіти», «Юродивий» (незакінчена), ліричний триптих «Доля», «Муза», «Слава» та доопрацював свої «невільницькі» поезії, які переписав до «Більшої книжки». У кінці березня 1858 р. Шевченко приїхав до Петербурга. Літературно-мистецька громадськість столиці палко зустріла поета. В останні роки життя він бере діяльну участь у громадському житті, виступає на літературних вечорах, стає одним із фундаторів Літературного фонду, допомагає недільним школам в Україні, зближується з мистецькою інтелігенцією столиці імперії . "Щоденник" Т. Шевченка є невичерпним джерелом для розуміння його естетичних смаків і переконань. Крім поривань до істини, важливим у його уявленні було тяжіння до краси, гармонії. "Яким живлющим і дивним є вплив краси на душу людини", — занотував він 18 листопада 1857 p., високо цінуючи красу і в природі, і в мистецтві.